Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

3-9

Authors: М. О. Алсултан

Стаття М.О. Алсултан присвячена розгляду жанрової своєрідності п’єси Л. Лунца «Мавпи йдуть!» як метадрами, про що свідчать розглянуті особливості п’єси – епізодичність, різножанровість (балаганна п’єса, комедія дель-арте, соціально-психологічна, агітаційна і філософська драма), прийом «театр в театрі». П’єса «Мавпи йдуть!» включає в себе два сюжети – документальний, який грунтується на історичному факті, і метатекстовий, що розповідає про театральний спектакль. На думку автора статті п’єса цілісна, кожен епізод має несподіваний початок, залучаючи появу нових дійових осіб, і тим самим дисонує з тим, що відбувається. Таким чином, М.О. Алсултан робить висновок про те, що в цій п’єсі Л. Лунцу вдалося переплести соціально-побутову, філософську, агітаційну, символічну сторони п’єси з балаганом, клоунадою, буфонадою. Все це допомогло драматургу відобразити конкретну історичну подію і людину в переломні моменти соціальних перипетій, показати колізії особистості на шляху вибору як цивільного, так і морально-духовного. Ключові слова: метадрама, жанр, комедія дель-арте, балаганна п’єса, агітаційна п’єса. Статья М.О. Алсултан посвящена рассмотрению жанрового своеобразия пьесы Л. Лунца «Обезьяны идут!» как метадрамы, о чем свидетельствуют рассмотренные особенности пьесы – эпизодичность, разножанровость (балаганная пьеса, комедия дель-арте, социально-психологическая, агитационная и философская драма), прием «театр в театре». Пьеса «Обезьяны идут!» включает в себя два сюжета – документальный, который основывается на историческом факте, и метатекстовый, повествующий о театральном спектакле. По мнению автора статьи пьеса целостна, каждый эпизод имеет неожиданное начало, привлекая появление новых действующих лиц, и тем самым диссонирует с происходящим. Таким образом, М.О. Алсултан делает вывод о том, что в данной пьесе Л. Лунцу удалось переплести социально-бытовую, философскую, агитационную, символическую стороны пьесы с балаганом, клоунадой, буффонадой. Все это помогло драматургу отразить конкретное историческое событие и человека в переломные моменты социальных перипетий, показать коллизии личности на пути выбора как гражданского, так и морально-духовного. Ключевые слова: метадрама, жанр, комедия дель-арте, балаганная пьеса, агитационная пьеса. The article by M.O. Alsultan is devoted to the consideration of the genre pecularity of the play by L. Lunz «Monkeys are coming!» as a metadrama, which is shown by such features of the play as episodic nature, genre diversity (farce play, commedia dell’arte, socio-psychological, philosophical drama and propaganda play), the technique « a theater in a theater». The play «Monkeys are coming!» includes two plots: documentary, which is based on a historical fact, and metatextual that tells about a theatrical performance. According to the author of the article the play is indivisible, each episode has a sudden onset, involving the emergence of new actors and thus producing dissonant with what is happening. M.O. Alsultan concludes that in this play Lunts managed to interweave social, philosophy, propaganda, symbolic facets of the play with buffoonery, clowning. All this helped the playwright reflect specific historical event and the person in the crucial moments of social upheavals, show personality conflicts in the way of choice of civil along with moral and spiritual. Key words: metadrama, genre, commedia dell’arte, farce play, propaganda play.

23-34

Authors: В. В. Георгієвська

П’єса Крістофера Марло «Паризька різанина» («The Massacre at Paris») 1593 р., є останнім драматичним твором письменника. К. Марло трансформує жанр трагедії, об’єднуючи у п’єсі родові ознаки драми та епосу. До трагедії письменник привносить тип сюжету з новели, запозичуючи також і тип героя De casibus, який дає простір для реалізації освітніх ідей письменника. Використовуючи тільки репліки персонажів, К. Марло дає глядачу чітке уявлення про кожну дійову особу у п’єсі, її характер, зовнішність, ставлення до подій у країні. Від першого до останнього слова у п’єсі герцог де Гіз зневажає своїх супротивників і жертв. Протягом усього сюжету він на рівні ідей є носієм філософії Н. Макіавеллі, хибне трактування якої було досить популярним в Англії XVI ст. Художні образи у п’єсі надзвичайно витончено передають задум драматурга. Королева, герцог де Гіз, король та решта придворних дають змогу читачеві поглянути на сучасні їм історичні події під іншим кутом зору. Варфоломіївська ніч є продуктом амбіцій та обожнення власного «ego» герцогом де Гізом. Хибний шлях, по якому він пішов викликав розправу та вбивство сотень невинних людей. Ключові слова: К. Марло, трагедія, De casibus, драматична хроніка. Пьеса Кристофера Марло «Парижская резня» («The Massacre at Paris») 1593 г., является последним драматическим произведением писателя. К. Марло трансформирует жанр трагедии, объединяя в пьесе родовые признаки драмы и эпоса. К трагедии писатель привносит тип сюжета из новеллы, заимствуя также и тип героя De casibus , который дает простор для реализации образовательных идей писателя. Используя только реплики персонажей, К. Марло дает зрителю четкое представление о каждом действующем лице в пьесе, ее характере, внешности, отношении к событиям в стране. От первого до последнего слова в пьесе герцог де Гиз презирает своих противников и жертв. На протяжении всего сюжета он на уровне идей является носителем философии Н. Макиавелли, ложная трактовка которой была довольно популярна в Англии XVI в. Художественные образы в пьесе чрезвычайно изящно передают замысел драматурга. Королева, герцог де Гиз, король и остальные придворных позволяют читателю взглянуть на современные им исторические события под другим углом зрения. Варфоломеевская ночь является продуктом амбиций и обожания собственного «ego» герцогом де Гизом. Неверный путь, по которому он пошел вызвал расправу и убийство сотен невинных людей. Ключевые слова: К. Марло, трагедия, De casibus, драматическая хроника. A piece of Christopher Marlowe «The Massacre at Paris» written in 1593, is the latest dramatic work of the writer. K. Marlow transforms tragedy genre, combining in a play generic features of drama and epic. The writer brings into tragedy the plot type of a short story, borrows a type of hero De casibus, which provides space for educational ideas of the writer. Using the characters speech, K. Marlowe gives the viewer a clear idea of each character in the play, his character, appearance, attitude to the events in the country. From the first to the last word in the play the Duke de Guise despises his opponents and victims. Throughout the story he is a bearer of ideas of philosophy of Machiavelli, a false interpretation of which was quite popular in England in the XVI . Artistic images in the play convey the idea of the playwright extremely elegantly. The Queen, the Duke of Guise, the king and the rest of the court allow the reader to have a look at their contemporary historical events from a different angle. St. Bartholomew’s Day massacre is a product of his own ambition and adoration «ego» of Duc de Guise The wrong way that he took caused violence and the killing of hundreds of innocent people. Keywords: tragedy, De casibus, dramatic chronicle.

47-59

Authors: В. П. Казарин

Выступление в Санкт-Петербургском государственном университете 20 апреля 2012 года на конференции, посвященной 100-летию Г.П. Макогоненко

72-85

Authors: С. А. Комаров

У статті розглядаються основні жанрові модифікації фейлетоністики Дон-Амінадо. Фейлетонна проза сатирика віддзеркалює політичні питання, а також проблему побуту російської еміграції. Дане коло проблем втілюється в різних жанрових формах: лекція, лист, біографічний нарис. Фейлетони-лекції містять тему, план, ілюстрації окремих тез прикладами, прийом риторичного запитання. Епістолярний жанр заявляє про себе постійною апеляцією до адресата та закінченнями-підписами. Часто свої фейлетонні листи публіцист адресує реальним особистостям: Г. Уеллсу, Ф. Нансену, Б. Муссоліні. У «нарисових» фейлетонах виявляється авторське прагнення до описовості, вільна композиція, аналітична оцінка фактів, яскраво висловлена суб’єктивність. Окремі фейлетони являють собою імітацію газетного видання з характерними для нього рубриками. У ході аналізу функціонування тих чи інших жанрових ознак у фейлетонах Дон-Амінадо звертається увага не тільки на їх ідейний зміст, але й на художні особливості: каламбур, змішення стилів, афористичність. Ключові слова: фейлетон, сатира, еміграція, більшовизм, лекція, лист, біографічний нарис, каламбур. В статье рассматриваются основные жанровые модификации фельетонистики Дон-Аминадо. Фельетонная проза сатирика отражает политические вопросы, а также проблему быта русской эмиграции. Данный круг проблем воплощается в различных жанровых формах: лекция, письмо, биографический очерк. Фельетоны-лекции включают в себя тему, план, иллюстрации отдельных тезисов примерами, прием риторического вопроса. Эпистолярный жанр заявляет о себе постоянной апелляцией к адресату и заключениями-подписями. Часто свои фельетонные письма публицист адресует реальным личностям: Г. Уэллсу, Ф. Нансену, Б. Муссолини. В «очерковых» фельетонах проявляется авторское стремление к описательности, свободная композиция, аналитическая оценка фактов, ярко выраженная субъективность. Отдельные фельетоны представляют собой имитацию газетного издания с характерными для него рубриками. В ходе анализа функционирования тех или иных жанровых признаков в фельетонах Дон-Аминадо обращается внимание не только на их идейное содержание, но и на художественные особенности: каламбур, смешение стилей, афористичность. Ключевые слова: фельетон, сатира, эмиграция, большевизм, лекция, письмо, биографический очерк, каламбур. The article deals with the basic genre modifications of Don-Aminado’s feuilletons. The satirist’s feuilletons reflect political questions, the problem of Russian emigration’s way of life. This circle of problems is embodied in different genre forms: lecture, letter, biographic essay. Articles-lectures include a theme, plan, illustrations of separate theses with the examples, rhetorical question. The epistolary genre declares itself by a permanent appeal to the addressee and conclusions-signatures. Often the publicist directs his feuilletons-letters to the real personalities: H.G. Wells, F. Nansen, B. Mussolini. In essay feuilletons the authorial tendency for description, free composition, analytical estimation of facts, brightly expressed subjectivity show up. Some feuilletons are an imitation of newspaper edition with the typical headings. In the course of analysis of functioning of different genre signs in Don-Aminado’s feuilletons the scientist pays attention not only to their ideological content but also to features of poetics: pun, mixing of styles, aphoristic character. Key-words: feuilleton, satire, emigration, Bolshevism, lecture, letter, biographical essay, pun.

95-105

Authors: А. Ю. Лагода

В статті розглянуто національні особливості прозових та драматичних творів Л. Леонова з точки зору міфологічного контексту. Використання національно-фольклорного матеріалу в творчості Л. Леонова неодноразово підкреслювалося літературознавцями як особливість творчого таланту. Письменник надавав виключно важливе значення мові творів. У фольклорі відображувалася і відтворилася вся сукупність дидактичних, психологічних переконань, етичних і естетичних ідеалів етносу, поетичний і музичний талант, артистизм, історія родинно шлюбних стосунків, народний гумор і багата мовна база. У освоєнні національних меж фольклору Л. Леонов спиравсяна багатий досвід класиків XIX століття, які прагнули пізнати різноманітність і протиріччя національного життя, наблизитися до традицій народу У даному дослідженні виділено основні методи і засоби внесення фольклорного матеріалу в тексти. основні методи та засоби введеня фольклорного матеріалу в тексти. Доведено винятковий метод Леонова побудови драматичних творів «Унтиловск», «Метель», «Золотая карета». Ключеві слова: роман, п’єса, міф, фольклор, національні особливості, символ. В статье рассмотрены национальные особенности прозаических и драматических произведений Л. Леонова с точки зрения мифологического контекста. Использование национально-фольклорного материала в творчестве Л. Леонова неоднократно подчёркивалось литературоведами как особенность творческого таланта. Писатель придавал исключительно важное значение языку произведений. В фольклоре отобразилась и воспроизвелась вся совокупность дидактических, психологических убеждений, этических и эстетических идеалов этноса, поэтический и музыкальный талант, артистизм, история семейно брачных отношений, народный юмор и богатая речевая база. В освоении национальных черт фольклора Л. Леонов опирался на богатый опыт классиков XIX века, которые стремились познать разнообразие и противоречие национальной жизни, приблизиться к традициям народа В данном исследовании выделено основные методы и средства внесения фольклорного материала в тексты. Доказан исключительный метод Леонова построения драматических произведений «Унтиловск», «Метель», «Золотая карета». Ключевые слова: роман, пьеса, миф, фольклор, национальные особенности, символ. The article is dedicated to national peculiarities of prosaic and dramatic works by L. Leonov in relation to mythological context. The national and folklore material, used by L. Leonov in his works, is frequently noted by critics as the peculiarity of his manner of creative writing. The author paid a lot of attention to the language of his works. Folklore saves and reflects the complex of didactic and psychological believes, of ethic and aesthetic ethnic ideals, the artistry, poetic and musical talents of people, history of family and marital relations, folk humor and rich linguistic base. In development of national features L. Leonov relies on rich experience of classics of XIX century who tried to learn the diversity and controversy of national life, to become closer to folk traditions. The given research points to the main ways and means of insertion of folk materials into his texts. It gives proofs of Leonov’s exclusive method in creating plays «Untilovsk», «The Snowstorm» («Metel»), «The Golden Carriage» («Zolotaya Careta»). Key words: novel, play, myph, folklore, national peculiarities, symbol.

115-123

Authors: М. С. Обыхвост

Китайський письменник Мо Янь – є одним із найбільш яскравих представників сучасної китайської прози, його романи та розповіді перекладені багатьма мовами світу, а роман «Країна вина» в 2012 році отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Письменник у своєму романі «Країна вина» (2011 рік) передає образ єдності людини та природи, зображує поступовий розвиток персонажів як частини світу природи, що отчує їх, він намагається переконати читача, що людина є невід’ємною частиною природи. Автор розкриває художні образи через звернення до зооморфізмів, психологічну характеристику персонажів, балансування між свідомим та підсвідомим. В своєму романі «Країна вина» звертаючись до зооморфності розкриває глибинну сутність людини, демонструє, що нею керують інстинкти, підсвідомість. Мо Янь підіймає етичну проблему обжерливості, влади фізиологічної природи людини над силою волі особистості. Творчість письменника потребує більш глибокого дослідження як в контексті світової сучасної літератури, так і з точки зору еволюціїї китайської літератури. Ключові слова: Мо Янь, порівняння, зооморфизм, природа, єдність, художній образ, психологічна характеристика. Целью настоящей статьи является охарактеризовать литературные средства, которые использует Мо Янь для раскрытия образа единства человека и природы в своем романе «Страна вина», а также проанализировать развитие персонажей в свете их неотделимости от мира природы. В своем романе автор, обращаясь к зооморфности, раскрывает глубинную сущность человека, показывает, что им движут инстинкты, подсознание. Благодаря использованию зооморфизмов, психологической характиристике персонажей, а также балансированию между сознательным и подсознательным Мо Яню удается точно раскрыть художественные образы. Автор поднимает этическую проблему чревоугодия, власти физиологической природы человека над силой воли личности. Актуальность тему обусловлена возросшим за последнее время интересом к проблемам китайской литературы. Мо Янь является одним из наиболее ярких представителей китайской литературы и его творчество требует более глубокого изучения, как в контексте мировой, так и в контексте китайской литературы. Ключевые слова: Мо Янь, сравнение, зооморфизм, природа, единство, художественный образ, психологическая характеристика. The aim of this article is to analyze the literal means that the Chinese author Mo Yan uses in his novel «The Republic of Wine» to reveal the indivisibility of a human and the nature, to characterize the development of the main character as a part of the world that surrounds him. In his novel Mo Yan addresses zoomorphism in order to reveal the profound essence of a human being, to demonstrate that he is moved by instincts, subconsciousness. The author raises the ethical problem of gluttony, of the power of physiological nature of people over their person’s strength of will. He manages to reveal artistic figures by using zoomorphisms, comparisons and psychological characteristics of his characters. Mo Yan is one of the most prominent representatives of the modern Chinese literature, who was honored with the Nobel prize in literature in 2012. His work requires deeper analysis both in the context of world literature, and in the light of evolution of Chinese literature. Key words: comparison, zoomorphism, nature, indivisibility, artistic figure, psychological characteristic

134-143

Authors: В. С. Скритуцька

Сюй Ді-Шань у своїх творах приділяв особливу увагу образу сильної емансипованої жінки. Його творчість розвивається під впливом революційних змін у країні, але у створених ним художніх образах соціальні умови відіграють другорядну роль. Як дослідник філософії даосизму він, у першу чергу, розкриває у героїнях ідеї «дао» (вищої справедливості), «де» (моралі), «у-вей» (прийняття), тобто основні принципи даосизму. Саме моральні цінності, віра та вчинки героїнь стають основою до розуміння філософських ідей, що впроваджує Сюй Ді-Шань. Через жіночі образи Сюй Ді-Шаня розкриваються фундаментальні принципи східного світосприйняття та їхня відмінність від західного. Автора розкриває внутрішній світ людини, підкреслює його унікальність, впроваджує ідею «не дії» та «прийняття». Ключові слова: Сюй Ді-Шань, художній образ жінки, даосизм, емансипація, світосприйняття, буддизм, ідея. Сюй Ди-Шань в своих произведениях уделял особое внимание образу сильной эмансипированной женщины. Его творчество развивается под влиянием революционных изменений в стране, но в созданных им художественных образах социальные условия играют второстепенную роль. Как исследователь философии даосизма, он, в первую очередь, раскрывает в героинях идеи «дао» (высшей справедливости), «де» (морали), «у-вэй» (принятия), то есть основные принципы даосизма. Именно моральные ценности, вера и поступки героинь служат основой понимания философских идей, которых придерживается Сюй Ди-Шань. Посредством женских образов Сюй Ди-Шаня раскрываются фундаментальные принципы восточного мировоззрения и их отличие от западного. Автора раскрывает внутренний мир человека, подчеркивают его уникальность, придерживается идеи «неделания» и «принятия». Ключевые мШслова: Сюй Ди-Шань, художественный образ женщины, даосизм, эмансипация, мировоззрение, буддизм, идея. Xu Dishan paid special attention to the image of a strong emancipated woman in his works. His art is influenced by the revolutionary changes in the country. However, in the artistic images created by him social environment doesn’t play a leading part. Being a researcher of Taoism philosophy, he mainly tends to develop the principles of «dao» (the highest justice), «de» (morality) and «wuwei» (acceptance) in his female characters. These are moral values, faith and the deeds of characters, that become a basis for understanding of philosophic ideas introduced by Xu Dishan. The fundamental principles of the oriental outlook can be understood through the female characters of Xu Dishan, as well as their difference from the Western view of the world. The author reveals the inner world of a person, underlines his or her uniqueness, develops the ideas of «inaction» and «acceptance». Key words: Xu Dishan, female character, Taoism, emancipation, outlook, Buddhism, idea.

152-162

Authors: Н. Н. Ступницкая

У статті зіставляється роман «В колі першому» та перший вузол епопеї «Червоне колесо», висвітлюються лейтмотивні ідеї цих творів. Ми вважаємо доцільним, так зване, повузлове дослідження епопеї, що й обумовило розгляд у цій статті саме першого вузла, а не усієї епопеї повністю. У статті розглянуті лише деякі аспекти даних творів. Головна увага приділена ідеї патріотизму. Справжня велич народу виявляється не у показових заходах, а у рівні внутрішнього розвитку кожного окремого індивіду й усього суспільства в цілому. Вміння читати, аналізувати інформацію і формувати власну точку зору є дуже важливим для формування особистості і зберігає свою актуальність на усіх етапах розвитку людського суспільства. У статті виявлено ставлення письменника до революціонерів та спробам революційної перебудови суспільства. Лейтмотивом проходить негативне ставлення до революціонерів у обох творах Солженіцина. Письменник розвінчує ідею про можливість побудови ідеального суспільства. Ми доходимо висновку про цільність сві- тоглядної позиції Солженіцина, про прагнення автора з’ясувати і зрозуміти причини, що обумовили специфіку розвитку нашої країни. Ключові слова: роман, епопея, вузол, лейтмотивний, ідея, патріотизм, точка зору, перебудова суспільства. В статье сопоставляется роман «В круге первом» и первый узел эпопеи «Красное колесо», выявляются лейтмотивные идеи этих произведений. Мы полагаем целесообразным, так называемое, поузловое исследование эпопеи, что и обусловило рассмотрение в данной статье именно первого узла, а не всей эпопеи полностью. В статье рассмотрены только некоторые аспекты данных произведений. Основное внимание уделено идее патриотизма. Подлинное величие народа выражается не в показательных мероприятиях, а в уровне внутреннего развития каждого отдельно взятого индивида и всего общества в целом. Умение читать, анализировать информацию и вырабатывать собственную точку зрения является очень важным в формировании личности и сохраняет свою актуальность на всех этапах развития человеческого общества. В статье выявлено отношение писателя к революционерам и попыткам революционного преобразования общества. Лейтмотивом проходит отрицательное отношение к революционерам в обоих произведениях Солженицына. Писатель развенчивает идею о возможности построения идеального общества. Мы приходим к выводу о цельности мировоззренческой позиции Солженицына, о стремлении автора выяснить и понять причины, обусловившие специфику развития нашей страны. Ключевые слова: роман, эпопея, узел, лейтмотивный, идея, патриотизм, точка зрения, преобразование общества. The novel «The First Circle» and the epic «Red Wheel» are compared in the article. The leading ideas of these works are shown. We think that it is necessary to research this epic by units. That is why we consider the first unit in this article instead of the whole epic. Only some aspects of these works are studied in this article. The main attention is paid to the idea of patriotism. The real greatness of nation is not in demonstrative events but in the level of inner development of each person as well as the society. Ability to read, analyze and form a point of view is very important in personality formation and it will be topical on all stages of development of human society. Author’s attitude to revolutionaries and revolution reorganization of society is revealed. The leading idea of both works is the negative attitude to revolutionaries. The writer debunks the idea about possibility of ideal society formation. We make a conclusion that the Solzhenitsyn’s vision is integral. The author is aspired to clarify and understand the reasons that determine the specific features of our country. Key words: novel, epic, unit, leading, idea, patriotism, point of view, reorganization of society.

173-183

Authors: А. В. Тарарак

В статті зроблена спроба показати особливості полеміки О.С. Пушкіна із концепцією М.М. Загоскіна, що відтворена в його романі «Рославлєв, або Руські в 1812 році» як один з проявів сприйняття європейського наполеонівського міфу. Саме цей аспект, на наш погляд, надає можливість бачити реакцію самого М.М. Загоскіна на настрої в Росії того часу щодо Наполеона, відновлені через призму нових соціокультурних реалій, та його позицію в суспільно-політичних спорах 1830-х рр. Інакше кажучи, перед нами – два погляди на масштабну історичну подію, осмислену через приватне життя, та визначаючих специфічні ціннісні установки. Їх аналіз допомагає судити й про долі романтичної та реал реалістичної реакції на міфологізацію героя. Поет надає особисту, руську відповідь на міф про героя, виказуючи байдужість до бонапартизму та увагу до проблеми індивідуалізму. Руська література в творах своїх кращих та другорядних письменників опрацьовує той чи інший бік пушкінського ставлення до європейського наполеонівського міфу. Ключові слова: наполеонівський міф, наполеонівська легенда, офіціальна народність, пародія. В статье предпринята попытка показать особенности полемики А.С. Пушкина с концепцией М.Н. Загоскина, воплощенной в его романе «Рославлев, или Русские в 1812 году» как одно из проявлений восприятия европейского наполеоновского мифа. Именно этот аспект, на наш взгляд, дает он возможность видеть и реакцию самого М.Н. Загоскина на настроения, царившие в России по отношению к Наполеону, воссозданные сквозь призму новых социокультурных реалий, и его позицию в общественно-политических спорах 1830-х гг. Говоря иначе, перед нами – два взгляда на масштабное историческое событие, осмысленное через частную жизнь, и определяющих специфические ценностные установки. Их анализ помогает судить и о судьбах романтической и реалистической реакции на мифологизацию героя. Поэт дает собственный, русский ответ на миф о герое, обнаруживая равнодушие к бонапартизму и внимание к проблеме индивидуализма. Русская литература в произведениях своих лучших и второстепенных писателей разрабатывает ту или иную сторону пушкинского отношения к европейскому наполеоновскому мифу. Ключевые слова: наполеоновский миф, наполеоновская легенда, официальная народность, пародия. We made an effort in our article to show the singularity of Pushkin’s polemic with the Zagoskin’s conception, which is embodied in his novel «Roslavlev, or the Russians in 1812» like one of the manifestations of the European Napoleonic myth perception. We think, that this aspect gives a possibility to look at the reaction of M. Zagoskin himself on the opinions about Napoleon in Russia at that time, which were reconstructed through the prism of new sociocultural realias, and his position in social-political debats in 1830s. We can see two points of view on the big historic event, which is comprehended through the private life and which determines the axiological suggestions. The analysis of them helps us to speak about the fates of romantic and realistic reaction on the mythologization of the hero. The poet gives his own Russian answer to the myth of the hero being indifferent to Bonapartism and paying attention to the problem of individualism. Russian literature turns to one or another side of Pushkin’s attitude to the European Napoleonic myth in the works of its best and secondary authors. Key words: Napoleonic myth, apoleonic legend, established nationality, parody

199-208

Authors: Л. В. Черниенко

В статті йде мова про таке принципово важливе явище сучасної літератури, як посилення автобіографізму (біографізму) та трансформацію його в сповідальність. Нагнітання сповідальності посилюється завдяки активізації в системі персонажів сучасної літератури «гамлетизованої особистості», яка дуже привержена до діалогічних монологів, які визначають лінгвістичну суть сповіді. Найбільш наочно та послідовно це просліджується у моноп’єсах – продуктивному, навіть модному явищі драматургії кінця ХХ – початку ХХI століть. В прозі сповідальне начало як сюжетобудівне та здійснююче зв’язок «автор – персонаж – читач» багатоаспектно представлено у В. П’єцуха, Ю. Полякова, О. Сазанович, Л. Улицької, С. Мінаєва, О. Кабакова, О. Меліхова. Саме сповідальність максимально суб’єктивує розповідання, створює особливу інтимну манеру спілкування з читачем, а також ілюзію співавторства письменника та читача. В ліриці відверта «єсенінська» сповідальність більш властива жінкам (Л. Міллер, М. Аввакумова, І. Кабиш, В. Павлова, О. Ісаєва, І. Лиснянська та ін..) та поетам-іронікам (Т. Кібіров, О. Левін, І. Іртеньєв, І. Губерман, В. Вишневський). Автор статті стверджує, що біографізм, автобіографізм, сповідальність – взаємозв’язані та взаємопереходні явища в сучасній літературі, що докорінно змінюють традиційні якості літератури і в той же час дозволяють відобразити багато суттєвих сторін сучасного життя через душу людини. Ключеві слова: автобіографізм, сповідальність, психологізм, іронія, самоіронія. В статье идет речь о таком принципиально важном явлении современной литературы, как усиление автобиографизма (биографизма) и трансформации его в исповедальность. Нагнетание исповедальности усиливается за счет активизации в системе персонажей современной литературы «гамлетизированной личности», весьма приверженной к «диалогическим монологам», которые определяют лингвистическую суть исповеди. Наиболее наглядно и последовательно это прослеживается в монопьесах – продуктивном и даже модном явлении драматургии конца ХХ – начала ХХI веков. В прозе исповедальное начало как сюжетообразующее и осуществляющее связь «автор – персонаж – читатель» многаспектно представлено у В. Пьецуха, Ю. Полякова, Е. Сазанович, Л. Улицкой, С. Минаева, А. Мелихова. Именно исповедальность максимально субъективирует повествование, создает особую интимную манеру общения с читателем, а также иллюзию соавторства писателя и читателя. В лирике откровенная, «есенинская», исповедальность присуща в большей мере женщинам (Л. Миллер, М. Аввакумова, И. Кабыш, В. Павлова, Е. Исаева, И. Лиснянская и др.) и поэтам-и-роникам (Т. Кибиров, А. Левин, И. Иртеньев, И. Губерман, В. Вишневский). Автор статьи утверждает, что биографизм, автобиографизм, исповедальность – взаимосвязанные и взаимопереходящие явления в современной литературе, в корне меняющие многие традиционные свойства литературы (например, взаимоотношения сюжета и фабулы в прозе и драме, структуру лирического героя в поэзии) и в то же время позволяющие отразить многие сущностные стороны современной жизни через душу человека. Ключевые слова: автобиографизм, исповедальность, психологизм, ирония, самоирония. The article describes such fundamentally important phenomenon of contemporary literature as increasing autobiographical element (biographism) and its transformation into confessional. Discharge of confession enhanced by activating the system of character in contemporary literature «gamletized personality», that is committed to the «dialogic monologues», define the linguistic essence of confession. Most clearly and consistently it can be seen in monoplays – productive and even trendy phenomenon in drama of late XX – early XXI centuries. In prose the confessional element as plot-structuring and communicating the connection «the author – the character – the reader» in variety of aspects is represented in works of V. Petsuh, Yu. Polyakov, E. Sazanovich, L. Ulitskaya, S. Minaev, A. Melihov. It is the confessional element that subjectifies narrative and creates a special intimate way of communicating with the reader, as well as the illusion of co-authorship of the writer and the reader. In lyric outright «Esenin’s» confession is mostly inherent in women’s works (L. Miller, M. Avvakumova, I. Kabysh, V. Pavlova, E. Isaeva, I. Lisnyanskaya etc.) and poets-ironists (T. Kibirov, A. Levin, I. Irtenev, I. Guberman, V. Vishnevsky). The author argues that biographism, autobiographism, confession are interrelated phenomena in contemporary literature. They are radically changing the properties of many traditional features of literature (eg, the relationship of the plot and storyline in prose and drama, the structure of lyrical poetry) and allow to reflect many of the essential aspects of modern life through the human soul . Keywords: autobiographism, confessional, psychology, irony, self-irony

219-228

Authors: О. І. Шалак

У статті О. Шалак досліджено діяльність мало відомого українського фольклориста Каленика Шейковського. Авторка подала огляд історіографічних джерел, висвітлила основні періоди життя і наукової праці збирача і дослідника фольклору. О. Шалак відзначила багатогранність його постаті як мовознавця, фольклориста, педагога, видавця, громадського діяча. Уперше в українській фольклористиці акцентовано увагу на прогресивних текстологічних та едиційних тенденціях фольклориста на прикладі публікації подільських гаївок в «Быте подолян» (1859, т. І, вип. І). Вдаючись до текстологічного аналізу, авторка дійшла висновку про прагнення К. Шейковського фіксувати варіанти з фонетичною точністю, паспортизувати зібраний матеріал, коментувати контекст виконання, подавати назви гаївок – як їх записано від виконавця. Ключові слова: Каленик Шейковський, гаївка, паспортизація, контекст виконання, варіант. В статье О. Шалак исследовала деятельность мало известного украинского фольклориста Каленика Шейковского. Автор подала обзор историографических источников, осветила основные периоды жизни и научной работы сбирателя и исследователя фольклора. О. Шалак отметила многогранность его фигуры как языковеда, фольклориста, педагога, издателя, общественного деятеля. Впервые в украинской фольклористике акцентировано внимание на прогрессивных текстологических и эдиционных тенденциях фольклориста на примере публикации подольских гаивок в «Быте подолян» (1859, т. І, вып. І). Благодаря текстологическому анализу, О. Шалак пришла к выводу о стремлении К. Шейковского фиксировать варианты с фонетической точностью, паспортизировать собранный материал, коментировать контекст исполнения, печатать названия гаивок – как их записано от исполнителя. Ключевые слова: Каленик Шейковский, гаивка, паспортизация, контекст исполнения, вариант. In O. Shalak’s article activity of little known Ukrainian specialist in folklore Kalenika Shejkovsky is investigated. The author has represented the review of sources about the basic periods of life and the scientific work of folklorist. O.Shalak has noted many-sided nature of the linguist: a specialist in folklore, a teacher, a publisher, a public figure. For the first time in Ukrainian folkloristic studies the attention is focused on progressive textual and editorial tendencies of specialist in folklore Kalenika Shejkovsky on an example of the Podolsk gaivkies in «The Podilians Life» 1859, V. І, issue І). O. Shalak has come to a conclusion about K. Shejkovsky’s aspiration to fix variants with phonetic accuracy, to assign passport of the collected material, to comment on the context of performance, to name gaivkies as they are named by the performer. Key words: Kalenik Shejkovsky, gaivka, to assign passport, context of the performance, variant.