Vìsnik Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu ìmenì G.S. Skovorodi. Fìlosofìâ

Number 47(1), 2016

3-13
ІНСТИТУЦІЙНІ ВИТОКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Authors: М.І. Бойченко

Abstract

View in PDF

Number of views: 406

У статті розглядаються основні напрями, за якими соціальні інститути здійснюють вирішальний вплив на посилення глобалізації. Соціальні інститути лише втілюють у організаційний спосіб і конкретизують антропологічні потенції – людина, як і будь-яка інша біологічна істота, прагне максимально розширити свою популяцію. Інша справа, що на відміну від інших біологічних видів, людина найшвидше і найрізноманітніше створює засоби для досягнення своєї мети – глобалізація є лише частиною процесу експансії людини у всесвіті. У переважній більшості ці соціальні інститути не просто створювались під певні глобальні проекти, а саме їхня діяльність і створювала той глобальний соціальний простір, який сьогодні сприймають як певну даність, яка начебто існувала завжди. Активізація інституційного «будівництва» торкається не лише макрорівня, а й відповідної перебудови інститутів середнього рівня та мікрорівня. Мультикультуралізм є тією ідеєю, яка позначила своєрідну тиху культурну революцію. Глобалізація все більшою мірою є результатом послідовного виконання людством ним же створеної сукупності соціальних програм, кожна з яких виглядає доволі самодостатньою, має свої власні підстави, власний час виникнення і ритміку виконання, власні цілі і засоби їхнього досягнення. Ключ до раціонального осмислення глобалізації знаходиться у інституційному її дослідженні. В статье рассматриваются основные направления, по которым социальные институты оказывают решающее влияние на усиление глобализации. Социальные институты только воплощают организационным образом и конкретизируют антропологические потенции – человек, как и любое другое биологическое существо, стремится максимально расширить свою популяцию. Другое дело, что в отличие от других биологических видов, человек намного более быстро и разнообразно создает средства для достижения своей цели – глобализация является лишь частью процесса экспансии человека во вселенной. В подавляющем большинстве эти социальные институты не просто создавались под определенные глобальные проекты, а именно их деятельность и создавала то глобальное социальное пространство, которое сегодня воспринимают как некую данность, которая якобы существовала всегда. Активизация институционального «строительства» касается не только макроуровня, но и соответствующей перестройки институтов среднего уровня и микроуровня. Мультикультурализм является той идеей, которая обозначила своеобразную тихую культурную революцию. Глобализация все в большей степени является результатом последовательного выполнения челове- чеством им же созданной совокупности социальных программ, каждая из которых выглядит довольно самодостаточной, имеет свои собственные основания, собственное время возникновения и ритмику выполнения, собственные цели и средства их достижения. Ключ к рациональному осмыслению глобализации находится в институциональном ее исследовании. The article discusses the main ways in which social institutions make a decisive influence on increasing globalization. Social institutes are only result of the implementation of organizational methods and specify the anthropological potency – human, like any other biological creature strives to expand its population. But unlike other species, human is the fastest and most versatile in creation of the means to achieve his goal – globalization is only part of the expansion of human in the universe. Today, in the global political, military, economic interdependence citizens of different countries feel increasingly dependent on global social institutions. Most of these social institutions are not just created for certain global projects, namely, their very activities create a global social space, which is now seen as a given, which seems to exist always. Global social institutions created a new global social space possible largely due to the development of institutions of mass communication. Commodization should be regarded as a substitute for true values simulation. The name comes from the Roman Emperor Commodus (second century BC) who provided populist measures and repressions instead public policy, resulted in lost legitimacy as a personal and undermined the credibility of the institution of imperial power. World empire is first established grounds for a radical loss of touch with reality. With the advent of globalization and the development of tools for virtualization of reality greatly increased the opportunities for substitution of concepts, and risk of commodization has reached planetary dimensions. However, the end of such stories is always the same – the illusion of reality is always broken, and the tyrant loses the mask of "God" and becomes the object of ridicule and contempt. Enhancing of the institutional "construction" affects not only at the macro level, but awakes appropriate adjustment of the institutes at the mid-level and micro level. If the average level we find the vast majority of traditional social institutions that are rather modified, not replaced in the process of globalization (as an institution of the state or education), at the micro level, where traditionally find the institution of the family, we can expect significant innovations. In many cases the impact of globalization on institutional building capacity at the micro level is more ambivalent. The economy is under the impact of globalization and the bankruptcy of traditional producers under the influence of competition, which has grown rapidly, so we can see the emergence of new mobile economic structures that combine economic stakeholders around a small, local economic projects. Where there is no time to adapt to large and unwieldy corporation, a temporary cluster, which occurs based on the constellations of economic interests of different spheres of public life, more accurately and quickly satisfy consumer needs. Moreover, the formation of clusters is often using the resources of the largest companies or other bulky social institutions. Creation of clusters becomes increasingly networked nature of social ties. One of the major social and political processes of human development on a global scale is the democratization of public life. Multiculturalism is that idea, which marked a kind of a quiet cultural revolution that started in the developed countries and distributes worldwide standards of cultural loyalty and tolerance to people and communities other than our values. Globalization is increasingly the result of the consistent execution by humanity own itself created social programs, each of which is fairly selfsufficient, has its own reasons, its own rhythm and time of execution, their own goals and means to achieve them. The key to rational understanding of globalization is in its institutional studies.

14-23
ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА У ПРОЦЕСІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДА

Authors: В.О. Береза

Abstract

View in PDF

Number of views: 490

У статті відзначається, що політична культура відіграє провідну роль у політичній соціалізації особистості, внаслідок якої відбувається формування політичної свідомості та засвоєння й відтворення людиною зразків політичної поведінки. Своєю чергою набуті політичні погляди, цінності, орієнтації, норми дозволяють індивіду належним чином адаптуватися до наявної політичної системи і стати дійсним суб’єктом політичного життя. Отже, під час соціалізації в людини формується культура особистої участі в процесі здійснення влади та реалізуються цінності політичної культури. А ціннісно-нормативний вимір політичної соціалізації проявляється як діяльнісне внормування правового статусу особистості. В статье отмечается, что политическая культура играет ведущую роль в политической социализации личности, в результате которой происходит формирование политического сознания и усвоения и воспроизведения человеком образцов политического поведения. В свою очередь приобретенные политические взгляды, ценности, ориентации, нормы позволяют индивиду должным образом адаптироваться к существующей политической системы и стать действительным субъектом политической жизни. Таким образом, при социализации человека формируется культура непосредственного участия в процессе осуществления власти и реализуются ценности политической культуры. А ценностно-нормативное измерение политической социализации проявляется как деятельностное упорядочения правового статуса личности. The article states that political culture plays a leading role in political socialization of the individual, which results in formation of political consciousness and learning and using samples of political behavior by human beings. In turn, acquired political views, values, orientations, norms allow the individual to properly adapt to the existing political system and become true subject in the political life. Thus, during socialization, human forms a culture of personal involvement in the exercise of power and realizes values of political culture. A value-normative dimension of political socialization appears as an active regulation of legal status of a personality. The political culture of society is a complex and multifaceted phenomenon, dynamic and simultaneously stable in historical, spatial and temporal dimension. Given this, the issue of political culture attracts the attention of many modern researchers. Indeed, conscious formation of political culture as an art of common civilized living of people in the state – taking care of all modern societies, is an important condition for its prosperity. The democratic system cannot establish itself and be effective without a political culture of the population. Democracy involves the transformation of a human being into a source of power, the supreme arbiter of the country and international politics. Although in a democratic state, not every individual has impact on policymaking, it is a conscious choice and activity of most people that affect account in public policy of interests of different groups, competence and responsibility of the ruling elite. Usually only a high level of political culture, which for centuries was formed during historical and cultural development and has a strong social and axiological foundation, is able to provide the society with stable and effective mechanisms of political socialization of a personality.Political culture has fundamental, social and formative character. Accordingly, the level and nature of the political culture of a particular society affects the possibilities of political socialization of a personality in it. However, it is in the process of political socialization of the individual that certain value-semantic foundation for political and cultural nature is acquired. Interdependence of political culture and political socialization is worth noting. The higher the political culture of a society, the more attention it pays to the process of political socialization. However, the opposite statement can be considered just: the higher the degree of political socialization in the society, the higher is the level of political culture. After all, people with high level of political socialization actively participate in the political life of society, ensuring the development of public relations. Thus the notion of "political culture" and "political socialization" are interconnected. The political culture of a society is the semantic component of political socialization. As a result of political socialization, subject of adapting to political culture and is able to develop it. As a result of political socialization, through the formation of political consciousness of the individual, which includes political values, orientations, attitudes, norms, and learning and subsequent use of samples of political behavior is the use of political culture. Implementation of the functions of political culture of political socialization of a personality is due to such is components, as political values, norms, stereotypes, ideals, behavior patterns and so on. The article calls attention to the spiritual and moral aspects of political culture and their role in the process of political socialization, especially through the formation of civic orientation. In the political sphere, morality is embodied in the political norms and values, aimed to preserve the state, increasing its power and prosperity of citizens. At the individual level, the political nature of morality appears as patriotism and responsibility of the individual for compliance with social norms, rules and more. In other words, civic orientation of the individual appears in accepting morals of certain social order and a sense of responsibility in society, subjecting to certain social norms based on apprehension of subject's rights and obligations, on his civil values, sense of responsibility and moral submissions. Civic orientation of the individual develops in a system of spiritual culture of society. The main mechanism of the origin and development of social behavior forms are primarily internalization of norms, patterns, demands, ideals and values of society. Thus, civil orientation is a special kind of political morality of personality. In the process of socialization human being masters the spiritual component of the political culture that provides individual's activities aimed at implementation of civic values. Together with acquired political views and beliefs, they constitute a precious human experience.

24-36
ТАЄМНИЦЯ СВІТОВОГО УРЯДУ: ПОГЛЯД НА ГЕНЕЗИС І СТАНОВЛЕННЯ

Authors: О.Г. Рябека

Abstract

View in PDF

Number of views: 449

У статті розглянуто момент становлення Світового уряду як органу управління планетарним соціальним розвитком. Увагу зосереджено на тому, що паралельно іде формування двох видів Світового уряду: таємного і легітимного. Генетично вони породжені тенденцією глобалізаційного процесу, що обумовлює становлення організаційної єдності планетарної спільноти. Подано їх параметричну характеристику і умови становлення у дискурсі ХХІ століття. В статье рассматривается момент становления Мирового правительства как органа управления планетарным социальным развитием. Обращается внимание на то, что параллельно идет формирование двух видов Мирового правительства: тайного и легитимного. Генетически они порождены тенденцией процесса глобализации, который обусловливает становление органи за- ционного единства планетарного сообщества. Подается их параметрическая характеристика и условия становления в дискурсе ХХІ века. The article refers to the point of formation the World Government as the governing body of planetary social development. It focuses specifically on two types of world government that occur in parallel: secret and legitimate. Genetically, they are generated by the tendency for a globalization process, what enables the establishment of organizational unity of the planetary community. In the article, it is given their parametric characteristic and their conditions of formation in the XXI century. The reason for the urgent need in the formation of the World Government is, in our opinion, the globalization process of contemporary social development that covers organizational scope of the social world, and it is a trend that leads to the formation of the organizational unity of the planetary community. It consists of transition from the existing national systems of public administration and local government to the formation of an organic system of the World Government that consists of four components: non-governmental authority of the World Civil Society, the World Legislature, the World Executive and the World Judiciary; based on democratic principles it creates a world power with the main executive body namely the World Government, the only regulatory and legal system in the form of civilizational value system, planetary morality, and international law. The basic pattern for establishing the world order is an immanent logic of globalization of global development management, which manifests itself in the emergence and expansion of intergovernmental and supranational regulation of international relations and processes.

37-48
ПРОСТРАНСТВО COMMUNITAS: ТОПОС РОЖДЕНИЯ СОБЫТИЙНОСТИ

Authors: Ю.Ю. Бродецкая

Abstract

View in PDF

Number of views: 403

Акцент исследования сосредоточен на анализе феномена целостности и экзистенциональных аспектах его реализации. Событийность выступает тем пространством, в рамках и под воздействием которого формируется целостность индивиду- ального и социального бытия. При этом, фундаментальным условием развертывания феномена становятся индивидуальные установки, задающие характер и направленность совместного сосуществования. Речь идет о потребности «быть» реализующей свой перспективный потенциал в установке на познание окружающего мира. Само познание становится практикой реали- зации духовного потенциала человека, формирования его целостной картины мира. Познание бытия или бытийное познание, по сути, есть вектор продуктивного развития личности зарождающийся в топосе единения коммунитас, исходной моделью которого выступает семья. Автор обращается к потенциалу данного социального института и тем проблемам, которые возникая в рамках фено- мена семьи, инвестируются в социальное пространство. Акцент дослідження зосереджений на аналізі феномена цілісності та екзистенційних аспектах його реалізації. Спів-буттєвість виступає тим простором, в рамках і під впливом якого формується цілісність індивідуального і соціального буття При цьому, фундаментальною умовою розгортання феномена стають індивідуальні установи, які визначають характер і спрямованість спільного співіснування. Йдеться про потребу «бути», яка реалізує свій перспективний потенціал в установці на пізнання навколишнього світу. Саме пізнання стає практикою реалізації духовного потенціалу людини, формування його цілісної картини світу. Пізнання буття або буттєве пізнання, по суті, є вектор продуктивного розвитку особистості, який зароджується в топосі єднання коммунітас, вихідною моделлю якого виступає сім'я. Автор звертається до потенціалу даного соціального інституту і тих проблем, які виникаючи в рамках феномену сім'ї, інвестуються в соціальний простір, порушуючи його гармонію. The study focused on an analysis of the phenomenon of integrity and existential aspects of its implementation. Co-existence is a space which is formed by the integrity of the individual and social life. Being "invisible", "dissolved" in the context of rapidly produced, aggressive economic and political relations, confrontation and enforcement structures, the community keeps vibrantly value existential aspects of human life – love, friendship, unity, harmony, produces an experience of creation. Therefore, when the force of desire is exhausted, when a person satiated by total consumerism and mass, when a person is aware of his lostness and loneliness, when the potential of social creativity is exhausted, communitas experience is the space where the door is always open. The commonality retains the status of a mode of relationship, where the individual is able to recreate its own integrity, to discover and develop their potential by broadcasting it on social environment. At the same time, a fundamental condition for the phenomenon realization is the individual needs that determine the nature and direction of co-existence. This is the "to be" the need that implements a promising potential in the installation on cognition the surrounding world. Cognition of is becoming the practice realization of human spiritual potential, forming a holistic picture the world. Cognition of being or being-cognition, in fact, is a vector of productive development of the personality. It originates in the topos of unity communitas original model which is the family. The uniqueness of family relations is that it is here that starts the mechanism of formation of the integrity of the individual and social – the experience of communitas. This last is invested through the cultural tradition in the meanings, values, patterns of community relations, where aspiration for unity, primarily where self-interest yield harmony of the whole. The author refers to the potential of this social institution and the problems that arise in the family phenomenon and invested in the social space.

49-60
ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ П’ЄРА БУРДЬЄ НА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО- ФІЛОСОФСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТЕМИ ПРАКТИК

Authors: Г.О. Бесєдіна

Abstract

View in PDF

Number of views: 619

Стаття присвячена розгляду теорій практик як перспективному напрямку сучасних соціально-філософських досліджень у ХХІ столітті. У статті розглянуто умови виникнення інтересу до феномену практик у європейській філософії ХХ-ХХІ століття, а також дано загальну характеристику цьому напрямку досліджень. У статті розглядається теорія французького соціолога П'єра Бурдьє. Особлива увага надається аналізу концепції габітусу, яка свого часу стала новаторською, дала ідейний ґрунт для послідовників і зробила визначний внесок у соціально-філософський дискурс ХХ століття. Крім того, у статті розглядається критична позиція послідовників П'єра Бурдье щодо концепції габітусу. The article is dedicated to the consideration of the theory of practice as a promising area of modern social philosophy thought. The article describes the conditions for the appearance of interest to the phenomenon of practices in 20th-21st centuries European philosophy. Besides, the article provides general characteristics of the research line. Today a considerable number of researchers, representing variable fields of knowledge, focus on practices as the area of solving urgent anthropological, cultural and social problems. In Europe, the interest to the concept of practice emerged in the early 80s of the 20th century. As Volkov and Harhordin assert in their book «Theory of Practice», using of the concept «practice» in social theory represents the compromise between objectivism of structuralistic approach and subjectivism of phenomenological one. Despite the diversity of the approaches to the practices definition and application, all of them are connected to the belief that those phenomena as knowledge, meaning, human activity, power, language, social institutions and historical transformations occur through direct involvement to practices. Besides, aforementioned phenomena are the components of the practice fields that appear to be a connection of practices. The important aspect of the research of practices is their connection with the corporality issues, what means that forms of human activity depend on our body features. The article concerns the study of French sociologist Pierre Bourdieu. Particular attention is paid to the analysis of the concept of habitus, which was innovative at the time and gave the ideological ground for followers, as well as made an outstanding contribution to the 20th century social philosophy discourse. Bourdieu’s theory is quite critical and uncompromising regarding the modern sociology – the circumstance that often leads to the critical attacks on his theory in return. In his book «Practical Sense», which is known as a «theory of practice manifesto», Pierre Bourdieu reveals the essence of the fundamental concepts of his theory and analyzes the formation of the logic of practices, basing on his significant collection of empirical ethnographic material. Pierre Bourdieu on the pages of his works tirelessly enters into a controversy with the basic principles of structuralism. One of the fundamentally important concepts in the Bourdieu theory is the concept of habitus. The very term habitus we can find in the early works of Marcel Mauss. In the habitus, says Moss, we should see the techniques and work of collective and individual practical reason. However, Bourdieu gave the concept the interpretation, used in modern sociology. Habitus can produce a large number of practices, but at the same time it limits their diversity. To understand, what is the habitus itself, is possible only through comparing the social conditions, in which it was formed, and social circumstances, in which it was put into practice. Certain habitus is pointing on a certain agent style of practices or a certain practice style of agents group. Furthermore, article provides the analysis of the critical perspectives of the Pierre Bourdieu’s followers regarding to the habitus concept. Today key French social philosophy thinkers, such as Luc Boltansky (Bourdieu’s student), Laurent Teveno, Jacques Ranciиre and others consider Bourdieu's theory as deterministic and incapable to answer the topical social philosophy questions. They believe that Bourdieu, who is trying to extirpate the subjectivity from the interpretations of social phenomena, falls into the trap of subjectivity himself. At the same time, it is needed to notice that the theories of the aforementioned philosophers in its basic ideas have originated from the of Bourdieu’s study. Статья посвящена рассмотрению теорий практик как перспек- тивному направлению современных социально-философских исследований в XXI веке. В статье рассмотрены условия возникновения интереса к феномену практик в европейской философии ХХ-ХХI века, а также дана общая характеристика этом направлению исследований. В статье рассматривается теория французского социолога Пьера Бурдье. Особое внимание уделяется анализу концепции габитуса, которая стала новаторской для своего времени, дала идейную почву для последователей и сделала выдающийся вклад в социально- философский дискурс ХХ века. Кроме того, в статье рассматри- вается критическая позиция последователей Пьера Бурдье относительно концепции габитуса.

61-70
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ПОНЯТТЯ «КОМУНІКАЦІЯ» В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Authors: О.М. Джалілова

Abstract

View in PDF

Number of views: 583

В статті розкриваються основні напрямки вивчення процесів комунікації в сучасній філософській думці. Розглядаються погляди на природу комунікації класиків соціальної і філософської думки XX століття К. Ясперса, М. Лумана, Ю. Габермаса, М. Маклуена. Автор статі аналізує різноманітні концептуальні підходи, які розкривають різні аспекти поняття «комунікація», що свідчить про її всеохоплюючий і загальний характер. В статье раскрываются основные направления изучения процессов коммуникации в современной философской мысли. Рассматриваются взгляды на природу коммуникации классиков социальной и философской мысли XX века К. Ясперса, Н. Лумана, Ю. Хабермаса, М. Маклюэна. Автор статьи анализирует различные концептуальные подходы, раскрывающие различные аспекты понятия «коммуникация», что свидетельствует о ее всеобъемлющем и общем характере The article is revealed the basic directions of study of communication processes in modern philosophical thought. It is considered views on the nature of communication classics of social and philosophical thought of XX century Karl Jaspers, N. Luhmann, J. Habermas, М. McLuhan. The author analyzes the introduction of the concept of scientific revolution of communication, thanks to research in the field of cybernetics and information theory. For a example is the studies of Claude Elwood Shannon and Norbert Wiener of broadcast and information exchange contributed to the theory of communication and its widespread outside the sciences. The author observes that the ideas of German researcher Niklas Luhmann are concerned the theory of social systems directly derived from mathematical cybernetic theories. Luhmann theory considers communication as the foundation of the whole theory of social systems, which identifies communication and society. It is highlighted and described three selection of communication by N. Luhmann – information, communication and understanding in the article. The communication is approached of German philosopher Jurgen Habermas and provided a broader understanding and application of the concept of «communication» as a way of communication and interaction between people in the social sphere, the hallmark of which is productive, constructive dialogue. It can be submitted a communication between society and science in the dialogue form. It is highlighted the study of Canadian philosopher and critic Herbert Marshall McLuhan, considered the phenomenon of communication through the prism of media communication, how we impact on media communication in the article. The author concludes that referring to communication, we are dealing with the phenomenon and concepts that have deep philosophical significance. Communication has been and always will be, but it is comprehensive, general nature only discovered in modern times, still requires a philosophical understanding of this phenomenon.

71-81
СОЦІОЛОГІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ ТА ПІДХОДИ У ЇЇ ДОСЛІДЖЕННІ

Authors: Д.С. Мірошниченко

Abstract

View in PDF

Number of views: 463

У статті окреслено межі галузі соціології інтелектуалів, надано філософський аналіз цього явища. Висвітлено декілька підходів у дослідженні класу інтелектуалів у зв’язку з його видозмінами у ХХ столітті. В статье обозначены пределы области социологии интеллектуалов, предоставлено философский анализ этого явления. Освещены несколько подходов в исследовании класса интеллектуалов в связи с его видоизменениями в ХХ веке. The article has indicated the limits in the field of the sociology of intellectuals, philosophical analysis of this phenomenon was provided. It was shown a number of approaches to the study of the intellectual class in connection with its modifications in the twentieth century. Sociology of intellectuals, like its subject, has a very colorful history. It is true that when we are talking about the intellectuals the first thing that could come to our minds is the phenomena of French intellectuals, where the Dreyfus affair, which marked the emergence of new social group vested with the great influence in the society. Thenceforward, the term «intellectual» became of common, yet sometimes derogatory usage. The turning point of that times was the 4500-word article, published in the «L’Aurore» newspaper in January 1898 by Emile Zola and headlined «J’Accuse…!» – an open letter to the President Faure, defending unfairly convicted captain Alfred Dreyfus. In was the moment of great intellectual consolidation of philosophers, journalists, writers and other elite representatives in their struggle not just against the anti-Semitism, but struggle for justice, truth and rights for all the members of society that could not be discarded by the tradition and authority of the government any more. Later on the brilliant thoughts on intellectuals and their role were spoken by famous XX century French philosophers: Jean Paul Sartre, Michelle Foucault, Raymond Aron, Pierre Bourdieu and lots of others. For example, Sartre, stated in his article for the defense of the intellectuals, that that being specialists in some fields, they are always invading the fields out of their competence, bearing the universal system of values. The term is also equally well used in the Western and Eastern worlds, sometimes emerging from the facing the affairs that are analogous to the Dreyfus case. The turning point for the field of the sociology of intellectuals was the book «The Treason of the Intellectuals» by Julien Benda. Author’s concerns were about his vision of the final decline of intellectuals as a class. However, despite the literary preferences and apocalyptic tone in his book, the main themes have been focused on the approach in sociology of intellectuals, considering them as a class. Intellectuals can develop common interests that put them apart from other groups in society, sometimes concentrating around those interests, and sometimes giving up any of its organization and being on the margins of the society. On other hand, Pierre Bourdieu believes that despite common interests, intellectuals are not always prone to collective action and only in certain moments of history they are exempt from political pessimism of pure culture and hypocritical involvement in politics, appear to protect its own interests, the best example of which is the Dreyfus affair. Therefore, we considered several approaches that have appeared in the twentieth century in the sociology of intellectuals, though they certainly do not exhaust the scope of such a controversial subject of philosophical investigation. It was shown on the paradigmatic significance of «The Treason of the Intellectuals» by J. Benda, as the first comprehensive philosophical reflection that became fundamental to sociology of intellectuals. The approaches that were described in the article should be borne in mind at least to avoid terminological controversy. In addition, intellectual communication takes place by means of media environment, the development of which has led to fundamental changes in our understanding of intellectuals and modern access to information undermines the credibility of the «classic» intellectuals as a class, but in any case, the request for them is not yet lost in the society, and therefore such research is still quite relevant.

82-89
ФУТУРОЛОГІЧНЕ БАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ПОЛІТИЧНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА (НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕПЦІЇ «ФУТУРОШОКУ» ЕЛВІНА ТОФФЛЕРА)

Authors: Т.В. Андрущенко

Abstract

View in PDF

Number of views: 1037

У поданій статті авторкою розглядаються деякі головні концепти сучасної футурології. Аналізуються теорії футурологічних перспектив сучасної людини саме як об’єкту філософського аналізу. Підкреслено, що футурологія як науковий напрямок і футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства повинні базуватися на тотальному аналізі, на залученні найновіших досягнень величезної кількості наук як соціально-гуманітарного, так і природничо-математичного циклу. В поданной статье автором рассматриваются некоторые главные концепты современной футурологии. Анализируются теории футурологических перспектив современного человека именно как объекту философского анализа. Подчеркнуто, что футурология как научное направление и футурологические прогнозы социально- политических перспектив развития человечества должны базироваться на тотальном анализе, на привлечении новейших достижений огромного количества наук как социально- гуманитарного, так и естественно математического циклу. The author of this article examines certain key concepts of contemporary futurology. The material contains analysis of theories of futurology’s perspectives for contemporary human who is an object of philosophical analysis. It is stressed that futurology as a research area and it’s prognoses for sociopolitical perspectives of mankind’s development must be based on total analysis and implementation of latest achievements of large number of sciences both from social-humanitarian and naturalmathematical cycles. The complex nature of futures theory Toffler and his analysis of the specific operation of modern information civilization complemented by the idea that the future can be a significant separation between societies that are at different stages of civilization-wave development. Toffler given extremely important question of whether this gap will increase to significant global-crisis shocks Do not expect our new clash of civilizations? In what form and with what intensity it will be conflict? Can the Western world to defend its scientific and technological achievements and way of life? All these questions are updated in the works of A. Toffler, making it a crucial element of any analysis of the current and future state of information civilization.

90-108
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИДАКТИКИ КАЗИМИРА ТВАРДОВСЬКОГО

Authors: О.А. Гончаренко

Abstract

View in PDF

Number of views: 474

З’ясовано, що теорія знання Казимира Твардовського ґрунтується на його психології мислення, теорії судження та теорії пізнання. Здійснено аналіз епістемологічних основ дидактики польського філософа. Доведено, що прерогативою психології мислення для дидактики творець Львівсько-Варшавської школи вважав опис психічних явищ, прерогативою теорії судження – розвиток критичного мислення. Класична концепція істини – у психологічному, логічному та епістемологічному сенсі – слугує вченому критерієм очевидності значення логіки у житті людини та суспільства, необхідне навчання якої він покладав на освітні інституції. Выяснено, что теория знания Казимира Твардовского основывается на его психологии мышления, теории суджения и теории познания. Осуществлен анализ эпистемологических основ дидактики польского философа. Доказано, что прерогативой психологии мышления для дидактики творец Львовско-Варшавской школы считал описание психических явлений, прерогативой теории суджения – развитие критического мышления. Классическая концепция истины – в психологическом, логическом и эпистемологическом смысле – служит ученому критерием очевидности значения логики в жизни человека и общества, необходимость обучения которой он возлагал на образовательные институции. It has been found out that Kazimierz Twardowski’s theory of knowledge is based on his psychology of thinking, theory of judgement and epistemology. The author has carried out the analysis of Polish philosopher’s epistemology of didactics. It has been proven that the creator of Lwоw-Warsaw school considered the description of mental phenomena the prerogative of psychology of thinking to didactics, the development of critical thinking – the prerogative of theory of judgement. The classical concept of truth – in psychological, logical and epistemological interpretation – serves for the scientist as a criterion of obvious value of logic in human and social life. He laid the necessity of logic study on educational institutions. Psychology and logic Twardowski thought didactic tools acquiring knowledge and developing intelligence, purpose – making true judgments and ability for self making true judgments. Prerogative psychology of thinking for didactics – description of psychic phenomena, prerogatives theory of judgment – the development of critical thinking. The classical concept of truth – the psychological, logical and epistemological sense – serves as a criterion Tvardovsky obvious logic value in human life and society, necessary training which he placed on educational institutions. However, the philosopher understood that "in many cases do not need logic to know what is true and what is not. Without the help of logic [for example] everyone knows that is true, living and experiencing different feelings "

109-120
ФІЛОСОФСЬКИЙ ЕПОС С. ПРОЛЕЄВА «ЄЛЕНА ПРЕКРАСНА» ЯК ПРОСТІР ЗУСТРІЧІ АНТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Authors: М.Б. Столяр

Abstract

View in PDF

Number of views: 516

В статті аналізується філософсько-епічний твір С. Пролеєва «Єлена прекрасна: трагедія краси» як взірець герменевтично- екзістеційного підходу до античної культури. Йдеться про актуальність античності як одного із життєдайних джерел сучасної європейської культури. Виокремлюються універсальні проблеми людського буття, розкриті на матеріалі сучасної філософської міфопоетики. В статті робляться спроби знайти в тексті книги алюзії на стародавні артефакти, виявити творчий сенс філософського міфу, розкрити «екзистенціали» людського життя – дитинства, юності, зрілості та старості. Однією із центральних проблем книги є проблема війни і миру. Використовуючи змістовний потенціал палінодії Стесіхора та розвиваючи версію трагедії Емпедокла «Єлена», автор підкреслює жорстокість та безглуздість Троянської війни. По-новому витлумачена автором книги антична трагедія виступає перетином багатьох колізій – долі і свободного вибору, гордині та смирення, дійсного героїзму та його спотворених варіантів, розуму та його меж і, нарешті, як трагедія краси. Остання є змістовним ядром всього твору. Якщо в античних джерелах Єлена постає як своєрідна «пляма замовчування», то автор книги наповнює цей образ найглибшим змістом. Єлена постає у центрі епосу не тільки «апофатично», але й «катафатично». Її образ виступає ствердженням нового типу героя, нових цінностей. Авторська інтерпретація протистоїть стародавній історичній тенденції гностичного обожнення Єлени та пропонує невикористаний потенціал міфу про найпрекраснішу з жінок, що нагадує старозаповітну історію про прекрасного Йосипа. В статье анализируется философско-эпическое произведение С. Пролеева «Елена прекрасная: трагедия красоты» в качестве образца герменевтически-экзистенциального подхода к античной культуре. Говорится про актуальность античности как одного из энергетических источников современной европейской культуры. Выделяются универсальные проблемы человеческого бытия, раскрытые на материале современной философской мифопоэтики. В статье делаются попытки найти в тексте книги аллюзии на древние артефакты, выявить творческий смысл философского мифа, расскрыть «экзистенциалы» человеческой жизни – детства, юности, зрелости и старости. Одной из центральных проблем книги является проблема воынй и мира. Используя смысловой потенциал палинодии Стесихора и развивая версию трагедии Эмпедокла «Елена», автор подчеркивает жестокость и бессмысленность Троянской войны. По-новому истолкованная автором книги античная трагедия выступает пересечением многих коллизий – судьбы и свободного выбора, гордыни и смирения, действительного героизма и его искаженных вариантов, разума и его границ и, наконец, как трагедия красоты. Последняя является ядром всего произведения. Если в античных источниках Елена выступает как своеобразная «фигура умолчания», то автор книги наполняет этот образ глубочайшим смыслом. Елена находится в центре эпоса не только «апофатично», нои «катафатично». Ее образ выступает утверждением нового типа героя, новых ценностей. Авторская интерпретация противостоит древней исторической тенденции гностического обожествления Елены и предлагает неиспользованный потенциал мифа о прекраснейшей из женщин, который напоминает ветхозаветную историю о прекрасном Иосифе. S. V. Proleev’s philosophic epos «Helen the Beautiful: the Tragedy of Beauty» as the example of the hermeneutic approach to the antique culture is under analysis in this article. The author underlines the actuality of the Antiquity as one of the sources of the modern European culture. The universal problems of human being are pointed out: the resolve of these problems is based upon the material of the modern philosophic mythopoetics. The author of the article makes attempt to find in the text of the book the allusions to the ancient artifacts, to discover the creative sense of philosophic myth and to reveal ―existentials‖ of human life – of the childhood, of the youth, of the maturity and of the old age. Using the ideas of Stesichore’s palinode and developing the version of Empedocle’s tragedy «Helen», S. V. Proleev underlines cruelty and absurdity of Troyan war. Due to S. V. Proleev’s interpretation the antique tragedy becomes the point of crossing of many collisions – the fate and the free choice, the pride and the humility, the real heroism and the perverted variants of it, the mind and the limits of its power. Moreover the tragedy of the beauty is the main idea of the philosophical epos. Overcoming the limitation of the antique stories about Helen the Beautiful, S. V. Proleev interprets the image of Helen in both «apophatic» and «cataphatic» ways and proclaims the new type of hero and the new values. This new interpretation is the opposition to the ancient historic tendency of gnostic godding of Helen. S. V. Proleev proposes the unused potential of the myth about the most beautiful woman. It is interesting, that his interpretation bears some resemblance to the Old Testament story about the beautiful Joseph.

121-132
АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ «САМОРОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ»

Authors: Л.М. Сідак

Abstract

View in PDF

Number of views: 559

У статті з метою визначення напрямів і методів філософсько- антропологічного дослідження саморозвитку особистості аналізуються сучасні підходи до осмислення дефініції зазначеного феномену. Найсуттєвішими рисами саморозвитку особистості пропонується вважати збагачення буття, яке ініціюється відчуттям його неповноти, прагненням збагатити і є проявом свободи особистості. В статье с целью определения направлений и методов философско- антропологического исследования саморазвития личности анализируются современные подходы к осмыслению дефиниции указанного феномена. Характерными чертами саморазвития личности предлагается считать обогащение бытия, которое инициируется ощущением его неполноты, стремлением обогащения и является проявлением свободы личности. The article analyzes the current approaches to the understanding and definition of self-development of the personality. Revealed the erroneous approaches to understanding the essence of this phenomenon. They are caused by the lack of clear criteria for understanding this phenomenon. All proposed changes in personality may have a double-digit assessment. Thus, education, creativity, industry does not indicate clearly the perfection of self-development of the personality. They can live with imperfection of spiritual processes. They can be a tool of destruction of the individual, for example, be used to criminal activities, be companions ludomana life. And most importantly, the accumulation of knowledge is not an end in itself the individual life. Self-knowledge is also not an end in itself. Creativity, different skills – it is only a tool for creating novelty. But not all of the creation of man develops his personality. Not every change of inner peace, spiritual existence can be considered selfdevelopment. It is obvious that the term "self-development of the personality" should not reflect certain aspects of life. He refers to it in its entirety to reflect the change in its values. Also, it does not always have a reason for a person's own activity. Only freedom as the cause of the personality activity makes it possible to speak of the self-movement and self-development. Characteristic features of self-development of the personality offer to consider enrichment of life which is initiated by feeling of its incompleteness, as aspiration of enrichment and is manifestation of a personal freedom.

133-142
КРИТИКА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У РАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ У ПОГЛЯДАХ М. БЕРДЯЄВА, С.Л. ФРАНКА, І.О. ІЛЬЇНА: ОНТОЛОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Authors: І.Г. Мухіна

Abstract

View in PDF

Number of views: 400

У статті звертається увага на оцінку соціально-культурних перетворень у радянському суспільстві, здійснених видатними російськими філософами М. Бєрдяєвим, С.Л. Франком та І.О. Ільїним. Проаналізовано негативні наслідки революційних процесів, які привели до знищення спадковості у культурних процесах, жорсткої антирелігійної боротьби та насадження суцільного колективізму, виділено докорінні зміни у соціальній та культурній сферах. Акцентується увага на проблемі самовизначення особистості у системі ціннісних координат радянського суспільства та соціокультурних механізмах станов- лення тоталітарного суспільства. Зроблено висновки щодо онтологічних та аксіологічних аспектів суспільних та культурних перетворень у радянському суспільстві. В статье обращается внимание на оценку социально-культурных преобразований в советском обществе, которую осуществили известные российские философы Н. Бердяев, С.Л. Франк, И.А. Ильин. Проана- лизированы негативные последствия революционных процессов, которые привели к уничтожению наследственности в культурных процессах, жесткой антирелигиозной борьбе и насаждению коллективизма, выде- лены коренные изменения в социальной и культурной сферах. Акцентируется внимание на проблеме самоопределения личности в системе ценностных координат советского общества и социо-культурных механизмах становления тоталитарного общества. Сделаны выводы относительно онтологических и аксиологических аспектов общественных и культурных преобразований в советском обществе. The article draws attention to the assessment of the social and cultural changes in Soviet society, which carried out the famous Russian philosophers N. Berdyaev, S.L. Frank, I.A. Ilyin. Are analyzed the negative effects of the revolutionary process that led to the destruction of heredity in cultural processes, tough anti-religious struggle and collectivism, marked a fundamental change in the social and cultural spheres. The attention is focused on the issue of self-determination of the person in the system of values of Soviet society, and socio-cultural mechanisms of the formation of a totalitarian society. Conclusions regarding the ontological and axiological aspects of the social and cultural changes in Soviet society. Analysis of scientific works of Russian philosophers devoted to understanding the effects of the Bolsheviks in the cultural sphere provides an opportunity to highlight a number of key positions, which contributed to the totalitarian system under the banner of socialist society. First, the spread of Marxism as the only true ideological doctrine led to the destruction of all forms of dissent, established a dictatorship over the individual and the impact on the politicization of education, culture, social sphere. Democratic slogans on building national and proletarian society where there is freedom, equality and brotherhood in fact conceal violence and diktat authority over a man, which inevitably leads to totalitarianism. Second, anti-religious struggle and continuous imposition of atheism in society society led to the destruction of spiritual and mental foundation on which to develop the culture of the twentieth century and which was the basis for the outlook and attitude of the individual, his cathedral because of the people and society. Belief in Marxism and socialist ideals became an artificial substitute for religion, in effect becoming a new form of religion, with its rituals. ceremonies and worship. According to philosophers, separation of religion and culture led to fatal consequences, and the new proletarian culture can develop only with background of previous crops, but it in no way is a natural evolutionary development of this culture, but only certain acts surrogate culture with specific and vague objectives. Third, the main factor of unity and catholicity of the masses is not faith in God and faith in their own forces, united labor group for construction of a new socialist society. Utopia of the futureis is replaced heavenly utopia of free and happy future, which is possible only with the active, heroic collective work for the good of society and in the ideological and political dictates of the party. Thus, social and cultural transformations that have occurred in society in the first decades of Soviet rule Russian philosophers taken quite pessimistic, these processes are linked with the negative effects of all the democratic revolutions that have taken place in the world in the first half of the twentieth century fundamentally influenced the development of culture in general.

143-153
ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ НООГУМАНИСТИЧЕСКОГО МИРОВОЗЗРЕНИЯ: КЛЮЧЕВЫЕ ИДЕИ

Authors: Р.Б. Шиндаулова

Abstract

View in PDF

Number of views: 441

В статье автор установила, что ноогуманизм и его понятийный ряд: «ноогуманистическое мировоззрение», «ноогуманистическое сознание» и пр. – возникли как закономерная рефлексия общест- венного сознания на цивилизационные вызовы современности: системный, глобальный, эколого-экономический, духовный кризис; конфликты на религиозной и межнациональной почве, агрессию, террор. Интегрируя в себе социально-экономический, экологи- ческий, духовно-нравственный аспекты, ноогуманизм ориентирован на осознанную гармонизацию социоприродных систем, необходимость формирования планетарного мировидения, активи- зацию гражданских качеств субъекта, воспитание ответственности, толерантности, нравственно-этических установок, расширение мировоззренческого горизонта. Его центральным звеном является принцип гуманизма, имеющий метазначение. У статті встановлено, що ноогуманізм і його понятійний ряд: «ноогуманістичний світогляд», «ноогуманістична свідомість» та ін. – виникли як закономірна рефлексія суспільної свідомості на цивілізаційні виклики сучасності: системну, глобальну, еколого- економічну, духовну кризу; конфлікти на релігійному і міжнаціональному грунті, агресію, терор. Інтегруючи в собі соціально-економічний, екологічний, духовно-моральний аспекти, ноогуманізм орієнтований на усвідомлену гармонізацію соціоприродних систем, необхідність формування планетарного світобачення, активізацію громадянських якостей суб'єкта, виховання відповідальності, толерантності, морально-етичних установок, розширення світоглядного обрію. Його центральною ланкою є принцип гуманізму, що має метазначення. In the article author found that the noohumanizm and conceptual series: «noohumanizm worldview», «noohumanizm consciousness», etc. – appeared as a natural reflection of social consciousness on the challenges of modern civilization: a systematic, global, ecological and economic,spiritual crisis; conflicts on religious and ethnic grounds, aggression, terror. Integrating a socio-economic, environmental, spiritual and moral aspects noohumanizm focused on conscious harmonization of socionatural systems, the need for the formation of planetary worldview, activation of civil qualities of the subject and raise responsibility, tolerance, moral and ethical attitudes, ideological expansion of the horizon. Its central element is the principle of humanism, having a meta value. During the investigation it was found that on the background of events, wearing spiritual and moral, ecological and economic obschekrizisny character, as well as on the basis of existing in the world experience of functioning of philosophical and pedagogical systems, aimed at the formation of worldviews ecological and noosphere orientation, matured real prerequisites for noogumanizatsii education and formed noogumanisticheskoe outlook in terms noogumanisticheski-oriented pedagogy, appears as a paradigmatic new trend in the philosophy of education. The contradiction between the need to provide society demanded time specialists with noogumanisticheskimi orientations, on the one hand, and the existing level of ideological training, on the other – led to the relevance of this study, the purpose of which were to develop the scientific methodological, theoretical and methodological foundations of the formation of the desired outlook of future specialists; Scientifictheoretical and methodical substantiation of model of its formation and the identification of effective technologies, pedagogical conditions, evaluation of diagnostic tools formation of the desired ideological qualities.

154-166
КОЛІЗІЇ ПРО «ЗНАЧЕННЯ» В ФІЛОСОФІЇ МОВИ АНАЛІТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Authors: А.В. Лактіонова

Abstract

View in PDF

Number of views: 492

В статті розглядаються дискусії про проблему значень в філософії мови аналітичної традиції сучасної філософії. Вони є неоднозначними, відбуваються в формально-логічній площині і тягнуть специфічний метафізичний дискурс, в них залучається розгляд проблеми істини; синтаксичний, семантичний та прагматичний рівні мови і мовлення. Видається виправданим радикальний скептицизм про значення, відмова від активного оперування концептом значення мовних виразів в філософських розробках взагалі, і в філософії мови, зокрема. Для обґрунтування такої позиції залучаються ідеї Л. Вітгенштайна та мінімалістський підхід до проблеми істини П. Хорвіча. In the article the discussions about the problem of meaning in the philosophy of language of analytic tradition of contemporary philosophy are considered. They are ambiguous, take place in the formal logical plane and presuppose a special metaphysical discourse; involve elaborations about the problem of truth; syntactic, semantic and pragmatic levels of language and speech. It seems acceptable to postulate radical skepticism about meaning of linguistic expressions, avoid any active operation with the concept of meaning in philosophical investigations in general, and in philosophy of language, in particular. To justify such a position we appeal to some ideas of L. Wittgenstein and to minimalistic approach about the problem of truth of P. Horwich. Scientific study of language and language in use are considered in the philosophy of language. It could strive to clarify meanings of natural languages as well as meanings of artificial formal languages. The use of language can be private (in a conscious thought) and public (even institutionalized) – in communication. Language always has representational character. Linguistic sentences represent the world (in portions) as being in a certain way. Assertive utterance represents the world to be in a way it describes it. Representational contents of sentences depend on their grammatical structure and other technical linguistic properties. Representational content of a sentence is its meaning and depends on representational contents of its parts, constitutive elements. Studying of meanings involves relationship between meaning and truth of linguistic unit (sentence). The systematic study of meaning requires a framework for specifying the truth conditions of sentences. The basis for the finding of these conditions is provided by syntactic structure of a sentence and the representational contents of its parts. The latter has semantic scope. Four main logical systems of the beginning of XXth century, by G. Frege, B. Russell, A. Tarski, R. Carnap, were devoted to formally analyze the meaning and truth of linguistic expressions with the primary attention to the syntactic level. Elaborations of them lead to recognize the lack of semantics, interconnectedness between syntactic and semantic levels of semiotics (as a general theory of signs, the third part of which is pragmatics, and it was brought into attention of philosophers of language and logicians a bit latter). In the middle of XXth century philosophical analyses of language concentrate on context-sensitivity and intensionality of natural languages. There appeared context-sensitive intensional logical systems, possible world’s semantics. Outstanding examples of such elaborations are provided by logical systems of S. Kripke, R. Montague, D. Lewis, R. Stalnaker, D. Kaplan. This time, modal concepts like «necessary», «possible», «could», «would», temporal and indexical notions were paid attention to, which enriched the framework for studying meaning. But new challenges, including metaphysical, were aroused. The status of contents or meanings, that are expressed by sentences appeared problematic in both streams of dealing with it: as possible world states and as propositional attitudes. Further, from the side of philosophy of mind the question about how meanings are related to cognitive (mental) states came to the fore. Linguistic expressions are relevant only in the process of their realization. So their value consists in particular realization of our ability to utter something. And this value is the only instance of their significance. Mostly meanings are just titles. Meaning as a philosophical category is redundant. Linguistic expression is significant in every realization of it by a speaker. We mean in the process of particular speech realization of a linguistic expression. Our words mean, but do not have meaning. Meaning is a linguistic, speech acting. When we analyze a content of linguistic expression, we consider how it was meaningfully used, how it meant, not the meaning it refers to. At the same time there could be some special context when we operate with the process of linguistic meaning conceptually, analyze it as a possible sample. Utterance is understood in a broad sense of expression. We can produce the utterance in a given context. Apart from the situation where it is used it has no such a status of significance. Linguistic expressions are relevant only in the process of their accomplishing. В статье рассматриваются дискуссии о проблеме значения в философии языка аналитической традиции современной философии. Они являются неоднозначными, имеют место в формально-логической плоскости и обуславливают специальный метафизический дискурс; затрагивают рассмотрение проблемы истины; синтаксический, семантический и прагматический уровни языка и речи. Представляется оправданным радикальный скептицизм про значения языковых выражений, отказ от активного оперирования концептом значения в философских разработках вообще, и в философии языка, в частности. Для обоснования такой позиции берутся во внимание идеи Л. Витгенштейна и минималистский подход к проблеме истины П. Хорвича.

167-174
ОСВІТА ЯК ЗНАРЯДДЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

Authors: С.В. Куцепал

Abstract

View in PDF

Number of views: 374

У статті аналізується значення освіти у функціонуванні сучасного суспільства, доводиться, що саме освіта перетворюється на дієвий чинник соціальних трансформацій. Обґрунтовується теза, що покликання освіти – формування особистості, здатної здійснити вірний соціальний вибір, що буде сприяти її подальшому особистісному розвитку та адекватно оцінювати соціальні виклики. Доведено, що у сучасному світі інститут освіти є не лише каталізатором, а й стабілізуючим фактором соціальних процесів та взаємодій, постає засобом стримання різноманітних кризових процесів – гуманітарних, соціальних, техногенних тощо, адже саме освіта являє собою ту сталу структуру, завдяки якій суспільство пізнає себе, розкриває свій евристичний та соціальний потенціал і визначає напрямки та перспективи прогресивних змін. В статье анализируется роль образования в функционировании современного общества, доказано, что образование существенно влияет на трансформации общества. Обосновывается тезис, что предназначение образования – формирование личности, способной сделать правильный социаль- ный выбор. Доказывается, что в современном мире институт образования является не только катализатором, но и стабилизирующим фактором социальных процессов и взаимодействий, способом сдерживания разнообразных кризисных явлений – гуманитарных, социальных, техногенных, поскольку именно образование является стабильной структурой, благодаря которой общество раскрывает свой эвристический и социальный потенциал, определяет перспективы и направления социальных изменений. The article analyzes the significance of education in the functioning of modern society as well as proves the education to be the crucial factor of social transformations. It is substantiated that the calling of education consists in the formation of the individual capable of making the right social choice, which will enhance their further personal development and adequate evaluation of social challenges. It has been proven that in the world of today education functions not only as a catalyst but also as a stabilizing factor for social processes and interactions; it provides the means to restraining various crisis processes – humanitarian, social as well as technogenic, since the education itself presents the stable structure due to which the society cognizes itself, develops its heuristic and social potential, determines directions and prospects of progressive changes. The significancy of education in functioning of global society has been analysed in the articvle, as well as the role of education in forming of socially active person has been accented. The fact that polycultural information society of the XXI century, which is based on the unity of culture, communication and education, attached conditions for essential transformations in social and cultural landscape, actualised the problem of preservation such strategical priority of each state as cultural originality and national variety has been proved. It is particulary important for Ukraine, where the gap with colonial and totalitarian inheritance of Soviet past is clearly traced and refusal from ideological ―soviet‖ mythes in people’s mass consciousness is proclaimed. Unfortunatelly, we can declared the deep crisis of modern Ukrainian education. It is caused by contradiction between classical educational system and modern professionally directed education. Nevertheless both of them are equally inquired as on the personal as on the society level. It is obviously that the outlet from this crisis can not be found in renunciation of humanitarian studing component (such tendency can be clearly seen in Ukrainian educational sphere). On the contrary, the only possible way is recognition of the great necessity of humanitarization and modernization of educational system, refusal from exceeding technicalisation and hard professional specialization.

175-188
АКСІОЛОГІЧНІ ТА КОГНІТИВНІ ВИМІРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Authors: Н.М. Бойченко

Abstract

View in PDF

Number of views: 488

Вища освіта може бути успішною лише за умови спеціальної роботи щодо розвитку обох її основних складових – ціннісної та когнітивної. Серед цінностей освіти першою слід назвати саме знання як цінність та саму освіту (навчання, виховання) як цінність. Когнітивні засади педагогічної епістемології розкривають її серцевину – тобто дозволяють визначити її внутрішню мету, якою є знання як навчальний матеріал. Слід говорити швидше про різні засади і способи технологізації на різних етапах навчання. Маючи справу з різними контекстами застосування знань, ми повинні по-різному їх формалізувати, в тому числі застосовувати різні програми їх комп’ютерної обробки. Лише визначивши такі загальні параметри формалізації знань, можна успішно застосовувати прийоми інформатизації педагогічного процесу. Будь-яка дослідницька програма, як і, врешті-решт, сама пізнавальна парадигма за своєю суттю є планом дій. Відмінність полягає у тому, що цей план керує поведінкою не однієї людини, а цілої соціальної групи, точніше колективу однодумців, які поділяють основоположні принципи певної науки. Педагогіка постає водночас як система знань та система цінностей: якщо на інституційному рівні, а тим більше на рівні суспільства та його ідентифікації ці дві системи постають перед проблемою їх узгодження, то для особистості знання і цінності злиті воєдино – передусім завдяки освіті. Розщеплення знань і цінностей можливе швидше аналітично, якщо ж знання та цінності знаходять своїх захисників у різних соціальних групах, то це є свідченням соціальних патологій, які можуть спричинити як радикальні соціальні зміни, так і крах суспільства як цілісності. Высшее образование может быть успешным только при условии специальной работы по развитию обеих его основных составляющих – ценностной и когнитивной. Среди ценностей образования первой следует назвать именно знание как ценность и само образование (обучение, воспитание) как ценность. Когнитивные основы педагогической эпистемологии раскрывают ее сердцевину – то есть позволяют определить ее внутреннюю цель, которой является знание как учебный материал. Следует говорить скорее о различных принципах и способах технологизации на разных этапах обучения. Имея дело с различными контекстами применения знаний, мы должны по-разному их формализовать, в том числе применять различные программы их компьютерной обработки. Только определив такие общие параметры формализации знаний, можно успешно применять приемы информатизации педагогического процесса. Любая исследова- тельская программа, как и, в конце концов, сама познавательная парадигма по своей сути является планом действий. Отличие заключается в том, что этот план управляет поведением не одного человека, а целой социальной группы, точнее коллектива единомышленников, которые разделяют основополагающие принципы определенной науки. Педагогика предстает одновременно как система знаний и система ценностей: если на институциональном уровне, а тем более на уровне общества и его идентификации эти две системы стоят перед проблемой их согласования, то для личности знания и ценности слиты воедино – прежде всего благодаря образованию. Расщепление знаний и ценностей возможно скорее аналитически, если же знания и ценности находят своих защитников в различных социальных группах, то это является свидетельством социальных патологий, которые могут повлечь как радикальные социальные изменения, так и крах общества как целостности. Higher education can be successful only if special work on the development of two of its main components – value and cognitive. Among the values of education one should first call knowledge as the most valuable and education (training, education) as value. Cognitive foundations of teaching epistemology reveal its core – that can determine its internal goal, which is the knowledge as a educational material. It should rather talk about the different principles and methods for technologization at various stages of training. Dealing with different contexts of application knowledge, we have different ways to formalize it, including the use of various applications of computer processing. Only by defining the following general settings with formalize knowledge, you can successfully apply the techniques of informatization to educational process. Any research program, as well as, eventually, the very cognitive paradigm is essentially a plan of action. The difference is that this plan controls the behavior not of one person but of a social group, or rather the team of associates who share certain fundamental principles of science. Pedagogy is presented both as a system of knowledge and system of values at the institutional level, and especially at the level of society and its identification of these two systems facing the challenge of reconciliation, then individual knowledge and values merged – especially through education. Splitting knowledge and values is rather analytically possible, if the knowledge and values have their defenders in different social groups, it is evidence of social pathologies that can lead to a radical social change and the collapse of society as a whole. Higher education can be successful only if special work on the development of two of its main components – value and cognitive. Among the values of education one should first call knowledge as the most valuable and education (training, education) as value. Also person receives education for the sake of the future of public recognition, which will provide access to a number of material and spiritual wealth, will provide the foundation for future family and other personal projects. Finally, carrying out a preliminary examination of values that have relevance to education can not be ignored and the values that formally belong to other spheres of social life and other social systems – economic, political, legal, religious, aesthetic, etc. values substantially, although and each in its own way, to motivate education. Cognitive foundations of teaching epistemology reveal its core – that can determine its internal goal, which is the knowledge as a educational material. Scholar, teacher and specialist practices operating information that coincides only partially. You should refer to the image of "black box" for that what happens inside is unclear, but clearly know that you must provide the "input" to the "black box" in order to get something that is expected. For pedagogy what is happening in science remains a "black box" incomprehensible to the end of the procedure, but the teacher rightly expects that the results of these procedures will give the result to be useful for education – what is commonly called the scientific data. Furthermore, for practitioners are not always clear operations that makes a teacher, they are to them as the "black box", but the result – professionally educated person who is ready to begin practice in a particular area and has the necessary professional competence. Thus, the "output" of each language game should be information that is required for the following language games – at least when talking about the pedagogy from the cognitive point of view. If we consider the educational process as a "black box" that can be considered its "input" scientific evidence, and "output" – professional competence. And as the very education system decides what constitutes appropriate scientific data, so only the future employer decides what constitutes adequate professional competence. Thus, the "input" should be such technologization on the principles to be agreed between science and education, the "output" – between education and the requirements of professional practice, and only inside the educational process are used purely educational technology. It should rather talk about the different principles and methods for technologization at various stages of training. Dealing with different contexts of application knowledge, we have different ways to formalize it, including the use of various applications of computer processing. Only by defining the following general settings formalize knowledge, you can successfully apply the techniques of informatization of educational process. Due to a clear outline boundaries of formalization one can carry a total computerization of learning, not just segmental, occasional use of information technology. It should be then reformatting all the educational material, making it more analytically organized. Actually, one can talk about pedagogy as logic that operates on specific variables to be only the rules of coordination, adherence and submission. Any research program, as well as, eventually, the very cognitive paradigm is essentially a plan of action. The difference is that this plan controls the behavior not of one person but of a social group, or rather the team of associates who share certain fundamental principles of science. Pedagogy is presented both as a system of knowledge and system of values at the institutional level, and especially at the level of society and its identification of these two systems facing the challenge of reconciliation, then individual knowledge and values merged – especially through education. Splitting knowledge and values is rather analytically possible, if the knowledge and values have their defenders in different social groups, it is evidence of social pathologies that can lead to a radical social change and the collapse of society as a whole.

189-198
ГУМАНІТАРНА СКЛАДОВА СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

Authors: Л.М. Панченко

Abstract

View in PDF

Number of views: 457

Проаналізовано сутнісні ознаки гуманізації і гуманітаризації сучасної освіти. Гуманітаризація є наслідком і водночас причиною, чинником і завданням гуманізації суспільного буття. Головним завданням, яке постає в контексті потреб гуманітаризації освіти, є взаємозбагачення і взаємодоповнення знань з окремих предметів, що має сприяти створенню системного образу світу. Така освіта має бути спрямована на розвиток евристичних і креативних знань, досвіду творчої діяльності. Для філософії освіти принципове значення має проблема реалізації ідеалу творчої особистості в процесі навчання і виховання. Самоочевидним є прийняття нерозривної з цим ідеалом пріоритетної цінності креативної діяльності, активності суб’єкта, спрямованої на перетворення світу. Ця цінність – системоутворююча в культурі техногенної цивілізації, існування якої визначене інтенцією на створення і застосування нових технологій, на розвиток засобів і цілей діяльності, на формування все нових її видів. Проанализированы сущностные признаки гуманизации и гуманитаризации современного образования. Гуманитаризация является следствием и в то же время причиной, фактором и заданием гуманизации общественного бытия. Главным заданием, которое появляется в контексте потребностей гуманитаризации образования, является взаимообогащение и взаимодополнение знаний из отдельных предметов, что должно способствовать созданию системного образа мира. Такое образование должно быть направлено на развитие эвристических и креативных знаний, опыта творческой деятельности. Для философии образования принципиальное значение имеет проблема реализации идеала творческой личности в процессе обучения и воспитания. Самоочевидным является принятие неразрывной с этим идеалом приоритетной ценности креативной деятельности, активности субъекта, направленной на преобразование мира. Эта ценность – системообразующая в культуре техногенной цивилизации, существование которой обусловлено интенцией на создание и применение новых технологий, на развитие средств и целей деятельности, на формирование все новых ее видов. Author analyzes essential features of humanization and humanitarization of modern education. Humanitarization is at the same time a consequence of liberalization and reason, objective, factor of social life humanization. The main task that arises in the context of needs of educational humanization is mutual enrichment and knowledge complementarity on certain subjects that should help creating a systematic image of the world. This education should be aimed at the development of heuristic and creative knowledge, experience of creative activity. For philosophy of education the problem of realization of creative personality s ideal in the process of education has a fundamental importance. Taking inseparable with this ideal the priority value of creative activity, the activity of the subject, aimed at transforming the world is self-evident. This value is the backbone in the culture of industrial society, whose existence is defined by intentions on the creation and application of new technologies, development of means and activity goals, the formation of its new species.

199-208
ОСВІТНІ ІНСТИТУЦІЇ У ДОСВІДІ МАРКСИСТСЬКОЇ ТЕОРЕТИЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Authors: В.В. Сагуйченко

Abstract

View in PDF

Number of views: 476

У статті розглянуто реалізацію освітніми інституціями принципів раннього доступу до якісної освіти, трудового навчання, виховання особистості у колективі і громаді, що є актуальними для системи освіти України у світлі процесів реформування освітньої галузі. Для майбутньої української школи важливими і актуальними залишаться питання раннього розвитку, особистісно орієнтованої освіти, ефективної діяльності шкіл, оптимальне співвідношення індивідуального і колективного, вплив трудового виховання на становлення особистості, вибору професії. Ці основоположні принципи пропонується досліджувати у досвіді марксистської теоретичної рефлексії, адже засновники цієї теорії намагалися вирішити ці складні підходи на принципах рівності і справедливості. Що є актуальним і у нашому глобалізованому світі. The article describes the implementation of the educational institutions of the principles of early access to quality education, employment training, education of the person in the team and the community, which is important for the Ukrainian educational system in the light of the process of reforming the educational sphere. For the future of the Ukrainian school important and relevant questions remain about the early development of personality-oriented education, the effectiveness of the school, the optimal ratio of the individual and the collective, the impact of labor education in the formation of personality, career choices. These fundamental principles are invited to explore through the prism of Marxist theoretical reflection, because the founders of this theory have tried to solve these complex approaches to equality and justice. What is relevant in our globalized world. Educational institutions are a wide range of studies to philosophy, culture, educators, economists, psychologists, specialists of the State management of education, political scientists studied education policy. The same issues engaged in a separate section of philosophical science – philosophy of education. In this context, our research, starting to analyze theoretical and methodological foundations of educational institutions in contemporary culture, to consider the feasibility of educational institutions in the experience of the Marxist theoretical reflection. Because the first systematic study of education and training, focusing on the education, was made by representatives of Marxist theory, like its founders, Marx, Engels and their followers. В статье рассмотрена реализация образовательными институциями принципов раннего доступа к качественному образованию, трудового обучения, воспитания личности в коллективе и обществе, что является актуальным для системы образования Украины в свете процессов реформирования образовательной сферы. Для будущей украинской школы важными и актуальными остаются вопросы раннего развития, личностно ориентированного образования, эффективности деятельности школ, оптимальное соотношение индивидуального и коллективного, влияние трудового воспитания на становление личности, выбора профессии. Эти основополагающие принципы предлагается исследовать через призму опыта марксистской теоретической рефлексии, ведь основатели этой теории пытались решить эти сложные подходы на принципах равенства и справедливости. Что является актуальным и в нашем глобализованном мире.

209-220
САМООСВІТА ОСОБИСТОСТІ: ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ

Authors: О.В. Бурлука

Abstract

View in PDF

Number of views: 600

Досліджено об’єктивний механізм виникнення самоосвіти в антропогенезі, зародження феномена самоосвіти особистості, технології, стратегії і моделі самоосвіти у докласовому суспільстві. Йдеться про зародки самоосвітніх процесів, оскільки колективна свідомість докласового суспільства лише в незначному ступені сприяла прояві самостійності людини, інтереси й цінності індивідуально-особистісного бачення світу ще не були сформовані. Самоосвітня активність первісної людини була орієнтована, насамперед, на повсякденну боротьбу за виживання. А тому зародки самоосвіти розвивалися лише на рівні повсякденної свідомості, проявляючись у традиціях і народній творчості. І лише згодом наслідувальна освіта й закріпляюча самоосвіта почали доповнюватися прагненням до усвідомленого одержання й передачі знання. Доведена важлива роль самоосвіти в передачі історичного досвіду, що становить важливішу умову щодо розвитку людського суспільства. Їй належить чимала роль у засвоєнні корисних знань, навичок, звичаїв, норм поведінки, цінностей, символів, ідеалів тощо, що вплинуло на адаптацію людини до умов навколишнього середовища і підвищило можливості виживання первісної людини. Доведено, що становлення технологій самоосвіти відбувається ще в культурі доцивілізаційного періоду. У цей період головною функцією самоосвіти була адаптивна, зародилися колективоцентрична стратегія й на її основі синкретична модель самоосвіти, що співвідносилася з недиференційованою людською діяльністю, комунікативна технологія як аспект міжособових стосунків і технологія самоосвітнього читання як читання тексту природної реальності. Исследованы объективный механизм возникновения самообразования в антропогенезе, зарождение феномена самообразования личности, технологии, стратегии и модели самообразования в доклассовом обществе. Речь идет о зарождении самообразовательную процессов, поскольку коллективное сознание доклассового общества лишь в незначительной степени способствовало проявлению самостоятельности человека, поскольку интересы и ценности индивидуально-личностного видения мира еще не были сформированы. Самообразовательная активность первобытного человека была ориентирована, прежде всего, на повседневную борьбу за выживание. Поэтому зачатки самообразования развивались на уровне обыденного сознания, проявляясь в традициях и народном творчестве. И только потом подражательное образование, и закрепляющее самообразование начали дополняться стремлением к осознанному получению и передаче знания. Доказана важная роль самообразования в передаче исторического опыта, она составляет важное условие в развитии человеческого общества. Ей принадлежит немалая роль в усвоении полезных знаний, навыков, обычаев, норм поведения, ценностей, символов, идеалов и т.д., что повлияло на адаптацию человека к условиям окружающей среды и повысило возможности выживания первобытного человека. Доказано, что становление технологий самообразования происходит еще в культуре доцивилизационного периода. В этот период главной функцией самообразования была адаптивная, зародились колективоцентрическая стратегия и на ее основе синкретическая модель самообразования, которая соотносилась с недифференцированной человеческой деятель- ностью, коммуникативная технология как аспект межличностных отношений и технология самообразовательного чтения как чтение текста природной реальности. Abstract objective mechanism of occurrence of self-education in anthropology, the emergence of the phenomenon of self-identity, technology, strategies and models of self-education in the pre-class society. We are talking about the origin of self-education process as the collective consciousness of pre-class society only marginally contributed to the expression of human autonomy, because the interests and values individual and personal vision of the world has not yet been formed. Self-activity of primitive man has been focused primarily on the daily struggle for survival. Therefore, the beginnings of self-developed on the level of everyday consciousness, manifesting itself in the traditions and folklore. And only then imitative education and self-education began to be supplemented by fixing the desire for conscious reception and transmission of knowledge. Proved the important role of self-education in the transmission of historical experience, it is an important condition in the development of human society. It owns a considerable role in the assimilation of useful knowledge, skills, customs, and norms of behavior, values, symbols, ideals, etc., which affect the human adaptation to environmental conditions and increased possibilities of survival of primitive man. It is proved that the establishment of self-technology occurs even in a culture before of civil period. During this period, the main function was self adaptive, culture that became the reason strategy and on its basis syncretism model of self-education, which is correlated with undifferentiated human activity, communication technology as an aspect of interpersonal relations and the technology of self-reading as the reading of the text of the natural reality.

221-234
ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ МУДРОСТІ МОЛОДІ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Authors: Н.В. Поліщук

Abstract

View in PDF

Number of views: 971

У статті розглядається проблема виховання і навчання мудрості в сьогоденні, яка має велике філософське, соціальне і педагогічне значення, оскільки особистість, здатна до набуття мудрості в напрямах самореалізації та саморозвитку, зможе вільно й успішно поводитися в різноманітних сферах життєдіяльності, самостійно нетрадиційно мислити, сміливо розробляти власні стратегії поведінки, здійснювати духовно-моральний вибір і нести відповідальність за свої дії і власний розвиток. У статті показано, що мудрість будь-якої людини походить передусім від Бога, її можна набути через книжні знання, особливо при вивченні творів велетів людського духу, філософії, Біблії, з досвіду, при набутті знань та спілкування з мудрими і розумними людьми. У той час як знання мають справу з фактичною інформацією, мудрість включає в себе інтерпретаційний взаємозв’язок і використання набутих знань і досвіду оточуючої спільноти людей та засвоєння позитивної, окрім політичної, інформації, яку надають засоби масової інформації. Фактично мудрість є проявом своєрідності характеру людини, використання знань і переконань особистості набутих протягом власного життя і при взаємовідносинах з людьми з великими досвідом і знаннями. Обґрунтовано, що мудрою вважається людина, яка є носієм великого житттєвого досвіду, християнського і світського знання, їх духу, вчителем життя, теоретиком і практиком життя, здатною вирішувати всі проблеми людського буття; мудра особа не потребує порад, а сама надає їх іншим. Таким мудрими має стати майбутнє молоде покоління з їхньою кардинально іншою освітою, вихованням, світоглядом і духовністю, особливо в епоху бурхливого розвитку науки, техніки, технологій і суттєвого ускладнення умов життя. В статье рассматривается проблема воспитания и обучения мудрости в настоящем времени, которая имеет большое философское, социальное и педагогическое значение, поскольку личность, способная к приобретению мудрости в направлениях самореализации и саморазвития, сможет свободно и успешно вести себя в разнообразных сферах жизнедеятельности, самостоятельно и нетрадиционно мыслить, смело разрабатывать собственные стратегии поведения, осуществлять духовно-нравственный выбор и нести ответственность за свои действия и собственное развитие. В статье показано, что мудрость любого человека происходит прежде всего от Бога, ее можно приобрести через книжные знания, особенно при изучении произведений гениев человеческого духа, философии, Библии, из опыта, при обретении знаний и общения с мудрыми и умными людьми. В то время как знания имеют дело с фактической информацией, мудрость включает в себя интерпретационную взаимосвязь и использование приобретенных знаний и опыта окружающего общества людей и усвоения положительной, кроме политической, информации, которую предоставляют средства массовой информации. Фактически мудрость является проявлением своеобразия характера человека, использованием знаний и убеждений личности приобретенных в течение собственной жизни и при взаимоотношениях с людьми с большим опытом и знаниями. Обосновано, что мудрым считается человек, который является носителем большого жизненого опыта, христианского и светского знаний, их духа, учителем жизни, теоретиком и практиком жизни, способным решать все проблемы человеческого бытия; мудрый человек не нуждается в советах, а сам предоставляет их другим. Таким мудрыми должно стать будущее молодое поколение с их кардинально другим образованием, воспитанием, мировоззрением и духовностью, особенно в эпоху бурного развития науки, техники, технологий и существенным осложнением условий жизни. The article discusses the problem of teaching and learning of wisdom in the present, which is of great philosophical, social and pedagogical significance, since the person is able to acquire wisdom in the areas of self-realization and self-development, can freely and successfully conduct themselves in various spheres of life, self and non-traditional thinking, dare to develop your own strategy of behavior, to exercise moral choice and to take responsibility for their actions and their own development. The article demonstrates that the wisdom of any person is primarily from God, it can be acquired through book knowledge, especially when studying the works of geniuses of the human spirit, philosophy, the Bible, from experience, with the knowledge and fellowship with the wise and intelligent people. While knowledge dealing with factual information, wisdom includes interpretatsii the relationship and use of the acquired knowledge and experience of the surrounding community of people and learning from positive, except for political information provided by mass media. In fact, wisdom is a manifestation of the identity of human nature, the use of the knowledge and belief of the individual acquired during his own life and in relationships with people with great experience and knowledge. It is proved that wise is a person who is the bearer of great gitto experience, Christian and secular knowledge, their spirit, the teacher of life, a theorist and practitioner of life that can solve all problems of human existence; the wise man needs no advice, and she gives them to others. So wise should be a future young generation with their radically different education, upbringing, worldview and spirituality, especially in the era of rapid development of science, engineering, technology and significant complication of the living conditions.

235-244
ОCВІТА ЯК ЦІННІСНИЙ ЧИННИК У ФОРМУВАННІ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕГІЙ УКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСТВА

Authors: Ю.В. Заблоцька

Abstract

View in PDF

Number of views: 470

На основі аналізу основних тенденцій розвитку вищої школи України та матеріалів власного соціологічного дослідження розглянуто місце і роль вищої освіти в життєвих стратегіях сучасного українського студентства. Доведено, що за умов загальної соціально-економічної невизначеності вища освіта зберігає свою цінність і значення у якості важливої соціальної інституції, яка покликана формувати різноманітні особистісні компетенції, духовні запити, готує до успішної діяльності в умовах змін, ризику та інновацій. Для того, щоб вища школа відповідала таким очікуванням, їй необхідно боротися за інтелектуальне лідерство, орієнтуватися на випереджаючі стратегії розвитку, на інтелектуальну економіку. На основе анализа основных тенденций развития высшей школы Украины и привлечения материалов собственного социологического исследования рассмотрены место и роль высшего образования в жизненных стратегиях современного украинского студенчества. Доказано, что в условиях общей социально-экономической неопре- деленности высшее образование сохраняет свою ценность и значение в качестве важного социального института, призванного формировать разнообразные личностные компетенции, духовные запросы, готовить к успешной деятельности в условиях изменений, риска и инноваций. Для того, чтобы высшая школа отвечала ожиданиям студенчества, ей необходимо бороться за интел- лектуальное лидерство, ориентироваться на опережающие стратегии развития, интеллектуальную экономику. The place and role of higher education in the modern Ukrainian students' life strategies were studied with the original sociological survey materials and also based on the analysis of the main development trends in Ukrainian higher education. Life strategies are defined as a complex phenomenon associated with the key categories that characterize human life in general and their social behavior. Life strategy – a way of organizing the person's own life, the ability to bring living conditions in line with their own values and individual uniqueness. Life strategy serves as a pattern (or plan), in which elments are articulated and integrated into a certain coherent unity: the main purposes of human, understanding (reasoning)) of means (resources) and timeframe to achieve the intermediate and final goals, etc. It is proved that under the conditions of the general socio-economic uncertainty, higher education retains its value and significance as an important social institution designed to form a variety of personal competence, spiritual needs, to prepare for success in the face of change, risk and innovation. In order for the higher education institution to meet the expectations of high school students, it is necessary to fight for intellectual leadership, focus on the forward-looking development strategy and intellectual economy.