Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

21-30

Authors: В. Ф. Антонова, С. І. Нешко

Стаття присвячена питанню організації художнього простору та часу казки, що складають поетику британської казки. Художній час британської казки виступає як конгломерат міфологічного і легендарно-історичного часу. Час в британській казці замкнуто подібно циклічно замкнутої міфологічної картини світу. Для британської чарівної казки характерний минулий час, чий рух представлено односпрямованістю і послідовністю, позбавленого ретро-спективних і проспективних розгалужень. Британським казкам властива локалізація дій і легендарно-історична конкретизація подій. Тимчасова вісь закріплена важливими для британців історичними подіями, що сприяли формуванню менталітету британців: війнами, епідеміями. Але, попри легендарно-історичну конкретизацію подій і локалізацію дій світ британської казки залишається чарівним і фантастичним, представленим двома світами повсякденної дійсності: в якому герой з’являється на світ і потойбічним чарівним світом. Статья посвящена проблеме организации художественного пространства и времени сказки, которые составляют поэтику британской сказки. Художественное время британской сказки выступает как конгломерат мифологического и легендарно-исторического времени. Время в британской сказке замкнуто подобно циклически замкнутой мифологической картине мира. Для британской волшебной сказки характерно прошедшее время, чье движение представлено однонаправленностью и последовательностью, лишенного ретроспективных и проспективных ответветвлений. Британским сказкам присуща локализация действий и легендарно-историческая конкретизация событий. Временная ось закреплена важными для британцев историческими событиями, способствовавшими формированию менталитета британцев: войнами, эпидемиями. Но, несмотря на легендарно-историческую конкретизацию событий и локализацию действий, мир британской сказки остается волшебным и фантастическим, представленным двумя мирами: обыденной действительностью, в которой герой появляется на свет, и потусторонним волшебным миром. The article is devoted to the question of the organization of artistic space and the time of fairy tales, which form the poetry of the British fairy tale. The artistic time of the British fairy tale acts as a conglomeration of mythological and legendary historical time. Time in the British fairy tale, is closed like a cyclically-closed mythological picture of the world. The British fairy tale is characterized by past time, the movement of which is unidirectional and consistent, deprived of retrospective and prospective branches. British fairy tales are characterized by the localization of actions and the legendary historical specifi cation of events. The temporary axis is fi xed by the historic events important for the British, which contributed to the formation of the mentality of the British: the wars, the epidemic. But, in spite of the legendary historical specifi cation of the events and the localization of the action of the world of the British fairy tale remains charming and fantastic, represented by two worlds of everyday reality, in which the hero appears in the world and the otherworldly magical world.

43-67

Authors: Д. С. Бураго

У статті, крізь призму сприйняття дочки Купріна Ксенії, розглядається невтомне, але, загалом, безуспішне домобудівництво письменника. Купрін, як згадує його дочка, постійно намагався налагодити свій домашній побут, але йому заважали постійні борги через марнотратство і схильність до богемності. Дослідник робить висновок, що причинами цієї невдачі були розрив між «авіаторськoю» мрією про «життя-польот» і загальною «приземленістю» як життєвої, так і творчої установок письменника, чий метод часом межує з натуралізмом. Згідно з думкою дослідника, людська та письменницька доля Купріна могла скластися лише на російському грунті, й відрив від неї виявився руйнівним. Все життя цього яскравого, обдарованого російського письменника розривала бінарна протилежність двох ціннісних векторів: романтичного польоту в невідомі глибини височини – і обжитий світ щедрої рідної землі, яка була овіяна теплою аурою традиційної культури. Романтичний штурм неба дістався на долю молодих авіаторів, дітей агресивного авангарду. Рідна ж земля, не дивлячись на судорожні спроби знайти власне гніздо у ній, вийшла з-під ніг безповоротно. Конфлікт між цими «двома безоднями», що разривають свідомість не можна було заглушити ані алкоголем, ані творчістю, ані спробами злетіти або, навпаки, «зануритися» в землю. Тут спостерігається не воля особистості, а, врешті решт, відступ перед волею стихій. Ця ситуація є символічною для доби, коли російський літератор, який виявився зайвим у власній вітчизні, не знайшов під ногами твердого грунту в еміграції. Все це поглиблювалося через зростання залежності від алкоголю і досягло апогею після відриву від батьківщини. У статті дається об’єктивна оцінка позиції самої мемуаристки, яку деякі радянські критики прагнули тлумачити перекручено і недоброзичливо. В статье, через призму восприятия дочери Куприна Ксении, рассматривается неутомимое, но, в общем-то, безуспешное домостроительство писателя. Куприн, как вспоминает его дочь, постоянно стремился наладить свой домашний быт, но этому мешали расточительность и наклонность к богемности, а также постоянные долги. Исследователь приходит к выводу, что причиной постоянных житейских неудач был разрыв между «авиаторской» грезой о жизни- полете и общей «приземленностью» как житейской, так и творческой установок писателя, чей метод подчас граничит с натурализмом. По мнению исследователя, человеческая и писательская судьба Куприна могла сложиться лишь на русской почве, и отрыв от нее оказался губительным. Всю жизнь этого яркого, одаренного русского писателя разрывала бинарная противоположность двух ценностных векторов: романтический полет в неизвестные глубины выси – и обжитый мир щедро плодоносящей родной земли, овеянной теплой аурой традиционной культуры. Романтический штурм неба достался на долю молодых авиаторов, детей агрессивного авангарда. Родная же земля, невзирая на судорожные попытки угнездиться в ней, ушла из-под ног бесповоротно. Конфликт между этими разрывающими сознание «двумя безднами» нельзя было заглушить ни алкоголем, ни творчеством, ни попытками взлететь или, напротив, «зарыться» в землю. Тут просматривается не организующая воля личности, а, в конечном счете, отдача на волю стихий. В каком-то смысле, ситуация эта символична для эпохи, когда русский литератор как таковой оказался лишним в собственной отчизне, но не обрел под ногами твердой почвы и в эмиграции. В статье дается объективная оценка позиции самой мемуаристки, которую иные критики истолковывали превратно и недоброжелательно. The article is dedicated to the memoirs by K. Kuprina and the writer’s indefatigable, but in fact – ineffective, homebuilding seen through the prism of the daughter’s vision.The daughter remembers Kuprin constantly trying to arrange his home everyday life but these actions were interfered with the author’s spendthrift habits, the inclination to bohemian way of life and debts. The author of the article comes to conclusion that the reason of constant life failures was the discrepancy between the “elevated” dream of life as a flight and the general “grounded” routine and creative attitudes of the writer, whose method sometimes borders on naturalism. Another conclusion the author of the article comes to is that Kuprin’s personal and writer’s fate was able to form only on the Russian soil, and the state of being remote from it turned out to be destructive. This talented Russian writer was between that binary opposition of two vectors: the romantic fl ight into the unknown depth of the hight – and the world of native land with the warm aura of traditional culture. The romantic assault of the sky was prepared for the young aviators, for the children of aggressive avantguard. The native land had disappeared irrevocably regardless of the fact that there were frantic attempts to fi nd steady shelter there.The conflict between these two contradictory “chasms” planted in consciousness was impossible to cope with neither by alcohol with the purpose to “get buried”, nor by any creative activity and the efforts to “take off”. Here we see the lack of the personality will and a weak-willed moving with the current. In this sense the situation, in which the Russian writers became unwanted in their own country, and at the same time did not manage to find a steady ground in emigration, is symbolic for the epoch, The author of the article gives the objective analysis of the memoir literature, which is rendered in a biased way by some critics.

88-104

Authors: О. В. Горлова

У статті досліджується жанрова природа роману британського прозаїка межі ХХ-ХХІ століть. Жанровими домінантами книги І. Мак’юена «The Innocent» виступають риси шпигунського та любовного роману. Ці жанри масової літератури впливають на репрезентацію характеристик історичного, психологічного та «роману виховання». Як виразник концепції «історіографічної метапрози» письменник використовує історію – період «холодної війни» – у якості декорації для напружених та мелодраматичних подій, грає з загальновідомими історичними деталями та фактами. «Роман виховання» реалізується через залучення головного героя у шпигунські справи, любовний зв’язок з жінкою та злочин – перипетії, які стають фазами його ініціації у доросле життя. І. Мак’юен, спираючись на багату традицію художнього пізнання внутрішнього життя в англійській літературі, детально показує процеси мислення героїв, включає момент самоаналізу почуттів. Флешбеки поглиблюють психологізм твору, підкреслюють складність людської свідомості. Елементи трилеру виявляються у нагнітанні атмосфери боязні та занепокоєння долею персонажів. В статье исследуется жанровая природа романа британского прозаика рубежа ХХ-ХХІ веков. Жанровыми доминантами книги И. Макьюэна «The Innocent» выступают черты шпионского и любовного романов. Эти жанры массовой литературы влияют на репрезентацию характеристик исторического, психологического и «романа воспитания». Как выразитель концепции «историографической метапрозы» писатель использует историю – период «холодной войны» – в качестве декорации для напряженных и мелодраматических событий, играет с общеизвестными историческими деталями и фактами. «Роман воспитания» реализуется через вовлечение главного героя в шпионские дела, любовную связь с женщиной и преступление – перипетии, которые становятся фазами его инициации во взрослую жизнь. И. Макьюэн, опираясь на богатую традицию художественного освоения внутренней жизни в английской литературе, детально показывает процессы мышления героев, включает момент самоанализа чувств. Флешбэки углубляют психологизм книги, подчеркивают сложность человеческого сознания. Элементы триллера проявляются в нагнетании атмосферы боязни и обеспокоенности судьбой персонажей. The article deals with the genre structure of the novel by British writer of the turn of XX-XXI centuries. Genre dominants of I. McEwan’s «The Innocent» are the features of spy and romance novels. These genres of Paraliterature infl uence the representation of the characteristics of historical, psychological novel and Bildungsroman. As a representative of the concept of «historiographic metafi ction», the writer uses history – the period of the «cold war» – as a decoration for tense and melodramatic events, playing with well-known historical details and facts. Bildungsroman is realized through involving the protagonist in espionage affairs, a love affair and a crime – vicissitudes, which become the phases of his initiation into adulthood. I. McEwan, relying on the rich tradition of artistic development of inner life in English literature, details the processes of thinking, includes the moment of self-analysis of feelings. Flashbacks deepen the psychologism of the book, emphasize the complexity of human consciousness. Elements of the thriller are manifested in the forcing of an atmosphere of fear and concern about the fate of the characters.

118-127

Authors: А. П. Елисеенко

Стаття присвячена вивченню рецепції творчості Б. Садовського в літературних кругах кінця XIX–першої половини ХХ століття. За життя Б. Садовськой був відомий як автор семи поетичних збірок, декількох романів, повістей, розповідей, багатьох мемуарів і щоденникових записів. Метою нашого дослідження є вивчення спогадів і відгуків сучасників, опублікованих в періодичному друці за життя автора, що дасть можливість зрозуміти причини критичних оцінок в адресу Б. Садовського в літературних кругах, а також прослідити еволюцію в світогляді письменника. Любов до старизни, прихильність класичній традиції, бажання зберегти і відтворити побут російського народу при царській Росії сприймалися як бунт проти поетики символізму і футуризму. Вибравши стилізацію, як основний прийом, Б. Садовськой прагнув переосмислити історію і побут минулого, відтворюючи в історичній ретроспективі значущість і цінність культурної спадщини Росії. Лише в кінці 1990 років його твори знову стали об’єктом дослідження літературознавців. Творча спадщина незаслужено забутого письменника вимагає подальшого вивчення і повинна зайняти своє місце в історії літератури Срібного століття. Статья посвящена изучению рецепции творчества Б. Садовского в литературных кругах конца XIX–первой половины ХХ века. При жизни Б. Садовской был известен как автор семи поэтических сборников, нескольких романов, повестей, рассказов, многочисленных мемуаров и дневниковых записей. Целью нашего исследование является изучение воспоминаний и отзывов современников, опубликованных в периодических изданиях при жизни автора, что даст возможность понять причины критических оценок в адрес Б. Садовского в литературных кругах, а также проследить эволюцию в мировоззрении писателя. Любовь к старине, приверженность классической традиции, желание сохранить и воссоздать быт русского народа при царской России воспринимались как бунт против поэтики символизма и футуризма. Избрав стилизацию, как основной прием, Б. Садовской стремился переосмыслить историю и быт прошлого, воссоздавая в исторической ретроспективе значимость и ценность культурного наследия России. Лишь в конце 1990 годов его произведения снова стали объектом исследования литературоведов. Творческое наследие незаслуженно забытого писателя требует дальнейшего изучения и должно занять свое место в истории литературы Серебряного века. Boris Sadovskoy (1881 – 1952) is a poet, prose writer, critic and historian of literature. During lifetime he was known as the author of seven poetic collections, several novels, stories, numerous memoirs and diary notes. The purpose of our research is to study the memoirs and responses of contemporaries published in periodicals during lifetime of the author. It will give a chance to understand the reasons of critical evaluations of B. Sadovskoy’s works and also to track evolution in outlook of the writer. The love to old times, commitment to classical tradition, desire to keep and recreate life of the Russian people at imperial Russia were perceived as a revolt against poetics of symbolism and futurism. Having chosen stylization as the main method, B. Sadovskoy tried to rethink history and life of the past, recreating the importance and value of cultural heritage of Russia in a historical retrospective. Only at the end of 1990 his works became an object of a research of literary critics again. The creative heritage of an unfairly forgotten writer demands further studying and has to take its place in the history of literature of the Silver age.

139-152

Authors: Е. С. Карпина

Стаття присвячена художньому часу в історичному романі ХІХ століття. Матеріалом дослідження виступає роман Вс.С. Соловйова «Вольтер’янець», який являє собою другу частину його відомої пенталогії «Хроніка чотирьох поколінь». Автором розглянута специфіка відтворення часу як складової хронотопу другого роману художнього циклу белетриста. У темпоральній структурі тексту виокремлено чотири часових пласти: оповідний час, сюжетний, хронікально-побутовий та історичний. Підкреслюється особливе значення історичного часу, обумовлене жанровою специфікою твору. Вказані основні способи відтворення історичного часу в романі: використання романістом історичних дат; роки правління монархів та сходження на трон з подальшою коронацією їхніх наступників; зазначення точного віку деяких історичних персонажів (у тому числі, народження, повноліття, смерті); дати написання поетичних творів Г.Р. Державіна; датування листів членів імператорської родини. Статья посвящена художественному времени в историческом романе ХIХ века. Материалом исследования выступает роман Вс.С. Соловьёва «Вольтерьянец», являющийся второй частью его известной пенталогии «Хроника четырёх поколений». Автором рассмотрена специфика воссоздания времени как составляющей хронотопа второго романа художественного цикла беллетриста. В темпоральной структуре текста выделено четыре временных пласта: повествовательное время, сюжетное, хроникально-бытовое и историческое. Подчёркивается особое значение исторического времени, обусловленное жанровой спецификой произведения. Указаны основные способы воссоздания исторического времени в романе: использование романистом исторических дат; годы правления монархов и восхождения на престол с последующей коронацией их преемников; указание точного возраста некоторых исторических персонажей (в том числе рождения, совершеннолетия, смерти); даты написания поэтических произведений Г.Р. Державина; датировка писем членов императорской семьи. The article deals with the artistic time in the historical novel of the XIX century. The material of the research is Vs. S. Solovyov’s novel “The Voltairian” which is the second part of his famous pentalogy “The Chronicle of Four Generations”. Peculiarity of recreation of the time as the chronotope component of the second novel of the fi ction writer’s artistic cycle is considered by the author. Four time layers – narrative time, plot time, chronicle and everyday time, historical time – are singled out in the temporal structure of the text. Particular signifi cance of the historical time determined by the genre peculiarity of the work is emphasized. The main ways of the historical time recreation – the novelist’s use of the historic dates; the years of the monarchs’ reign with the subsequent coronation of their successors; the indication of the exact age of some of the historical characters (including their birth, full age and death); the dates of G.R. Derzhavin’s poetic works creation; dating of the imperial family members’ letters – have been indicated in the novel by the author.

166-176

Authors: Ж. А. Кононова

Стаття присвячена вивченню проблеми сприйняття поезії О. Уайльда національними літературами країн світу. На основі аналізу «Балади Редінгскої в’язниці» та її перекладу, виконаного К. Бальмонтом, простежується співвідношення ідейно-філософських поглядів і поетики англійського та російського поетів. Предметом вивчення є проблема передачі жанрообразуючих ознак, а також способів відтворення перекладачем єдності форми і змісту на новому мовному матеріалі. Першорядним для Бальмонта є філософський план «Балади», який він виводить на рівень загальнолюдських узагальнень. Бальмонт відображає основні структурні характеристики «Балади» – повтори, колірні епітети; зберігає головні елементи форми –строфику, розмір оригіналу. Аналіз на лексичному рівні виявляє приклади «вільного» поводження з оригіналом; найбільшою мірою перекладацький суб’єктивізм Бальмонта проявляється в передачі стилістичних особливостей оригіналу. Зосередившись на філософському змісті «Балади», Бальмонт нерідко відступає від форми оригіналу. Хоча існує багато прикладів точного, близького до дослівнику перекладу, головним для Бальмонта-перекладача є відтворення поетичного світу першотвору, поетичного настрою О. Уайльда. Статья посвящена изучению проблемы восприятия поэзии О. Уайльда национальными литературами стран мира. На основе анализа «Баллады Редингской тюрьмы» и ее перевода, выполненного К. Бальмонтом, прослеживается соотношение идейно-философских взглядов и поэтики английского и русского поэтов. Предметом изучения стала проблема передачи жанрообразующих признаков, а также способов воссоздания переводчиком единства формы и содержания на новом языковом материале. Первостепенным для Бальмонта является философский план «Баллады», который он выводит на уровень общечеловеческих обобщений. Бальмонт отражает основные структурные характеристики «Баллады» – повторы, цветовые эпитеты; сохраняет главные элементы формы – строфику, размер оригинала. Анализ на лексическом уровне выявляет примеры «вольного» обращения с подлинником; наибольшей степени переводческий субъективизм Бальмонта проявляется в передаче стилистических особенностей оригинала. Сосредоточившись на философском содержании «Баллады», Бальмонт нередко отступает от формы оригинала. Хотя существует много примеров точного, близкого к подстрочнику перевода, главным для Бальмонта-переводчика является воссоздание поэтического мира подлинника, поэтического настроения О. Уайльда. The article is devoted to the problem of perception of O. Wilde’s poetry by national literatures of different countries. Based on the analysis of «The Ballad of Reading Gaol» by O. Wilde and its translation by K. Balmont, the correlation of ideological and philosophical views and poetics of English and Russian poets is traced. The problem of reproducing genre-forming features of the original, as well as recreating the unity of form and content on a new linguistic material is the subject of the research. The philosophical implication of the «Ballad» which is brought to the level of universal generalizations is of principal importance for Balmont. He reflects the basic structural characteristics of the «Ballad» – repetitions, color epithets; keeps the main elements of the form – the stanza, the size of the original. Analysis on the lexical level reveals the examples of «free» treatment of the original; Balmont’s subjectivism mostly manifests itself in his reproducing stylistic features of the original. Focusing on the philosophical content of the «Ballad», Balmont often disregards the form of the original. Despite the fact that there are many examples of accurate, word for word translation, the main thing for Balmont as a translator is to recreate the poetic world of the original, poetic mood of O. Wilde.

186-195

Authors: М. С. Обихвіст

Письменники маргінали Салман Рушді і Мо Янь почали привертати все більшу увагу літературознавців з огляду на актуальність тем, які розкриваються у їх творчому доробку. Метою даної статті є проаналізувати спільне і різне у зображені образу матері в романах «Останнє зітхання мавра» та «Великі груди, широкі сідниці». Всупереч традиціям патріархального суспільства обидва автори репрезентують образи сильних і вольових жінок, що є лідерами родини. З огляду на те, що як у романі Салмана Рушді, так і у романі Мо Яня події відбуваються у часи драматичних суспільних змін, це викликає зміщення ґендерних ролей. Разом із цим материнство перетворюється на невід’ємний компонент «соціалізації» жінки. Розглядаються значення соціального статусу, суспільних звичаїв, родинних особливостей для становлення жінки. Ми аналізуємо ті літературні засоби, до яких письменники звертаються з метою розкриття еволюції жіночих образів. Творчість письменників потребує більш глибокого дослідження як в контексті світової сучасної літератури, так і з точки зору зміщення фокусу на маргінальну літературу. Важливою задачею є досліджувати еволюцію жіночих образів у новітній літературі. Писатели маргиналы Мо Янь и Салман Рушди привлекают все большее внимание литературоведов в свете актуальности тем, которые раскрываются в их творчестве. Целью данной статьи является анализ схожего и разного в изображении образа матери в романах «Прощальный вздох мавра» и «Большая грудь, широкий зад». Вопреки устоям патриархального общества оба автора представляют образы сильных и волевых женщин, которые превращаются в лидеров семьи. Нужно отметить, что принимая во внимание то, что события как в романе Салмана Рушди, так и Мо Яня происходят в период драматических социальных изменений, это неизбежно влечет за собой смещение гендерных ролей. Вместе с тем, материнство преобразуется в неотъемлемый компонент «социализации» женщины. Рассматриваются значение социального положения, общественных устоев, семейных особенностей для становления женщины. Мы анализируем те литературные средства, к которым обращаются авторы с целью раскрытия эволюции женских образов. Творчество писателей требует более глубокого изучения, как в контексте современной мировой литературы, так и с точки зрения смещения фокуса на маргинальную литературу. Важной задачей является исследование эволюции женских образов в новейшей литературе. Fringe writers Salman Rushdie and Mo Yan receive more attention in consideration of applicability and relevancy of the problems they cover in their works. The aim of this article is to analyze the common and the different in representing the image of a mother in the novels «The Moor’s Last Sigh» by Salman Rush-die and «Big Breast, Wide Hips» by Mo Yan. In a departure from the traditions of androcentric society the both writers depict the images of high-powered and strong-willed women, who adopt a role of a family leader. Taking into account that both in Salman Rushdie’s and Mo Yan’s novel story is set on the background of dramatic social changes that leads to shift of gender roles. At the same time motherhood turns into an essential component of a woman’s «socialization». We consider the essence of a social status, societal order, family peculiarities for a woman’s identity formation. We analyze the literary means used by the writers in order to reveal the evolution of female characters. Their work requires deeper analysis both in the context of world literature, and in the light of attention to marginal literature. The important task is the research of female characters’ evolution in modern literature.

212-227

Authors: С. О. Тіхоненко

У статті здійснено спробу дослідити функції та специфіку гротескних форм роману Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» з опертям на третю частину твору «Подорож до Лапути, Белнібарбі, Глабдабдрібу, Лаггнегу та Японії». Мета дослідження полягає в аналізі гротескного світу твору, у виявленні ролі гротеску в розкритті авторської позиції та філософської концепції письменника. Дослідники теорії гротеску (М. Бахтін, Ю. Манн, В. Кайзер, О. Шапошнікова, Т. Дормідонова) стверджують, що у творах Дж. Свіфта втілені найбільш яскраві вияви гротеску в європейській літературі, проте глибокого аналізу гротеску в текстах творів Дж. Свіфта на сьогоднішній день не існує. Третя частина значно відходить від попередніх і інтонацією, і зміною функцій героя. Гра з масштабами людських розмірів переростає в гру з різними формами буття. Багато критиків вважало третю частину роману найбільш слабкою та консервативною через висміювання науки та вчених, але водночас письменник був інтелектуалом, захоплювався працями Р. Декарта, Б. Паскаля, Ф. Бекона. Така гротескна ситуація, у якій опинився сам автор та його роман, потребує глибокого дослідження смислового поля тексту третьої частини. Проведений аналіз виявів гротеску третьої частини роману доводить, що гротеск Дж. Свіфта передусім слугує засобом сатиричного зображення як державного устрою, так і спекулятивних наукових теорій свого часу. Гротескні форми розкриваються на рівні художнього хронотопу, образної системи, смислотворчих елементів тексту тощо. Специфіка гротеску третьої частини полягає у створенні світу, який має нажахати читачів, примусити замислитися над духовним та інтелектуальним обличчям людства. В статье предпринята попытка исследовать функции и специфику гротескных форм романа Дж. Свифта «Путешествия Гулливера» с опорой на третью часть произведения «Путешествие в Лапуту, Бальнибарби, Глабдабдриб, Лаггнег и Японию». Цель исследования заключается в анализе гротескного мира произведения, в определении роли гротеска в раскрытии авторской позиции и философской концепции писателя. Исследователи теории гротеска (М. Бахтин, Ю. Манн, В. Кайзер, А. Шапошникова, Т. Дормидонова) утверждают, что в произведениях Дж. Свифта воплощены наиболее яркие проявления гротеска в европейской литературе, однако глубокого анализа гротеска в текстах произведений Дж. Свифта на сегодняшний день не существует. Третья часть значительно отличается от предыдущих и интонацией, и изменением функций героя. Игра с масштабами человеческих размеров перерастает в игру с различными формами бытия. Многие критики считали третью часть романа наиболее слабой и консервативной из-за высмеивания науки и ученых, однако, в то же время писатель слыл интеллектуалом, увлекался трудами Р. Декарта, Б. Паскаля, Ф. Бэкона. Такая гротескная ситуация, в которой оказался сам автор и его роман, требует глубокого исследования смыслового поля текста третьей части. Проведенный анализ доказывает, что гротеск Дж. Свифта в третьей части прежде всего служит средством сатирического изображения как государственного порядка, так и спекулятивных научных теорий своего времени. Гротескные формы раскрываются на уровне художественного хронотопа, образной системы, смыслообразующих элементов текста и т. д. Специфика гротеска третьей части заключается в создании мира, который должен напугать читателей, заставить задуматься над духовным и интеллектуальным лицом человечества. The article deals with researching the functions and specifi c features of the grotesque shapes in the novel«Gulliver’s Travels» by Jonathan Swift, on the basis of the third part of the novel, «A Voyage to Laputa, Balnibarbi, Luggnagg, Glubbdubdrib and Japa». The purpose of the article is to analyze the world of the grotesque, described in the text, and reveal the role of the grotesque as a key issue in spotting the author’s attitudes and his philosophical views. The scientists, who studied and developed the theory of grotesque (M. Bakhtin, Iu. Mann, V. Keiser, A. Shaposhnikova, T. Dormidontova) assume that these are the J. Swift’s works that contain the brightest examples of the grotesque in the European literature, but no deep analyses of the grotesque has been reported to be fi xed so far. The third part of the novel differs signifi cantly from the previous ones both by intonation and the shift in the functions of the main hero. Interpreting the sizes of the human beings grows into the play with different shapes of existence. Many critics considered the third part to be the weakest and the most conservative one because of ridiculing the science and the scientists, but at the same time the writer was an intellectual with his keen interest in the works of Renй Descartes, Blaise Pascal, and Francis Bacon. Such grotesque situation, where the author found himself and his novel, requires a meticulous research of the semantic fi eld of the third part of the novel. The results of the analysis with the examples of the grotesque as a subject, confi rms that the main function of the J. Swift’s grotesqueis to serve as a satiric means for depicting the governing regime and speculative scientifi c theories of those times. The grotesque shapes are revealed within the literary artistic chronotope, the image system, semantic elements of the text etc. The main objective the author conveys in the examples of grotesque from the third part is to make up the world, which will terrify readers, making them think about spiritual and intellectual surface of the humanity.

238-245

Authors: Л. В. Гармаш

Стаття є рецензією на монографію Н.В. Сподарець «Модернізм Срібного століття: літературознавча ідентифікація», яка стала значним внеском в українську русистику, дослідженням, яке узагальнило досвід вивчення модернізму не тільки в світовій, але й у вітчизняній русистиці, успішною спробою системного розуміння «високого модернізму» Срібного століття російської літератури. Підкреслюється, що в книзі Н.В. Сподарец не тільки підсумоване уявлення про російський літературознавчий модернізм початку ХХ ст., яке склалося в філологічних дослідженнях різних напрямків, але й запропоновані нові ракурси осмислення цього явища в контексті пріоритетів сучасної гуманітарної думки, спрямованої на міждисциплінарний синтез, що здійснюється із загальних антропологічних позицій. Увагу рецензента привернула главка роботи, у якій проаналізовано поетичну творчість С. Кесельмана – одеського поета початку ХХ ст., у творчості якого характерний для літературного мислення модерністів діалог зі світовою культурою реалізувався в урбаністично оформленій і топографічно акцентованій картині реальності. Такого роду дослідження становлять особливу цінність для історика російської літератури епохи межі XIX–ХХ ст. Крім того, подібні роботи потрапляють в резонанс з характерною для останніх десятиліть тенденцією повернення із забуття і введення в загальний історико-літературний ландшафт епохи творчості поетів «другого ряду». У результаті аналізу монографії Н.В. Сподарець «Модернізм Срібного століття: літературознавча ідентифікація», розглянутої в контексті сучасних літературознавчих досліджень, було відзначено високий рівень теоретичної рефлексії й наукової ерудиції автора, якого вирізняє тяжіння до пошуку нових методологічних рішень у підході до вивчення модернізму Срібного століття, прагнення привести рівень осмислення цього явища у відповідність до найсучасніших тенденцій гуманітарної думки. Статья представляет собой рецензию на монографию Н.В. Сподарец «Модернизм Серебряного века: литературоведческая идентификация», которая стала значительным вкладом в украинскую русистику, исследованием, обобщившим опыт изучения модернизма не только в мировой, но и в отечественной русистике, успешной попыткой системного осмысления «высокого модернизма» Серебряного века русской литературы. Подчеркивается, что в книге Н.В. Сподарец не только подытоживаются представления о русском литературном модернизме начала ХХ в., сложившиеся в филологических исследованиях различных направлений, но и намечаются новые ракурсы осмысления этого явления в контексте приоритетов современной гуманитарной мысли, направленной на междисциплинарный синтез, осуществляемый с общих антропологических позиций. Внимание рецензента привлекла главка работы, в которой проанализировано поэтическое творчество С. Кесельмана – одесского поэта начала ХХ в., в чьем творчестве характерный для литературного мышления модернистов диалог с мировой культурой реализовался в урбанистически оформленной и топографически акцентированной картине реальности. Такого рода исследования представляют особую ценность для историка русской литературы эпохи рубежа XIX-ХХ вв. Кроме того, подобные работы попадают в резонанс с наметившейся в последние десятилетия тенденцией возвращается из забвения и включать в общий историко-литературный ландшафт эпохи творчество поэтов «второго ряда». В результате анализа монографии Н.В. Сподарец «Модернизм Серебряного века: литературоведческая идентификация», рассмотренной в контексте современных литературоведческих исследований, был отмечен высокий уровень теоретической рефлексии и научной эрудиции автора, которого отличает тяготение к поиску новых методологических решений в подходе к изучению модернизма Серебряного века, стремление привести уровень осмысления этого явления в соответствие с самыми современным тенденциям гуманитарной мысли. The article is a review of the monograph by N.V. Spodarets «Modernism of the Silver Age: Literary Identifi cation», which became a signifi cant contribution to Ukrainian Rusistics, a study that summarized the experience of studying modernism not only in the world philology but also in the Russian one/ The work is recognized as a successful attempt to systemically comprehend “high modernism” of the Silver Age of Russian literature. It is emphasized that the book of N.V. Spodarets is not only the synthesis study of Russian literary modernism of the beginning of the 20th century that have developed in philological studies of various directions. The author also proposes new perspectives of comprehension of this phenomenon which are outlined in the context of the priorities of modern humanitarian thought aimed at interdisciplinary synthesis, carried out with general anthropological positions. The attention of the reviewer was attracted by the chapter of the work in which the poetic work of S. Keselman, the Odessa poet of the beginning of the 20th century, was analyzed, in whose creativity the dialogue with the world culture, characteristic for the literary thinking of modernists, was realized in an urbanized and topographically accented picture of reality. Such studies are of particular value to the historian of Russian literature at the turn of the nineteenth and twentieth centuries. In addition, such work falls into resonance with the trend that has been emerging in recent decades, which means returning from oblivion and incorporating the creativity of the «second-row» poets into the general historical and literary landscape of the era. As a result of the analysis of N.V. Spodarets’ monograph «Modernism of the Silver Age: Literary Identifi cation», examined in the context of contemporary literary studies, the high level of theoretical refl ection and scholarly erudition of the author, which is distinguished by gravitation to the search for new methodological solutions in the approach to the study of the modernism of the Silver century, the desire to bring the level of comprehension of this phenomenon in line with the most modern trends of humanitarian thought is noted.

16-25

Authors: Н.Ю. Бондарь

У статті розглядається художня своєрідність шляху-лабіринту як різно- виду архетипу в англійській літературі в різних літературних модальнос- тях. Мета статті – розглянути художні особливості шляху-лабіринту як різновиду архетипу дороги і простежити його еволюцію в реалістичному і постмодерністському напрямках в англійській літературі. Виявлено, що в англійських романах виховання в основному шлях-лабіринт актуалізується як успішне подолання життєвих труднощів, хоча вже в ХІХ столітті для ге- роїв-авантюристів (Ребекка Шарп) можна виділити непродуктивний підвид шляху-лабіринту як безуспішне подолання життєвих труднощів і свідомий вибір суєтного руху по життю, а в постмодерністському романі такий шлях містить вже ідею трагічного кружляння (лабіринт долі, лабіринти світової історії). І по сторонам «дороги» в постмодерністських творах вишикуються абсурдність буття, відчай, передчуття загальної кризи суспільства, культу- ри, цивілізації, а сам шлях веде в нікуди. В статье рассматривается художественное своеобразие пути-лабиринта как разновидности архетипа в английской литературе в различных литера- турных модальностях. Цель статьи – рассмотреть художественные особен- ности пути-лабиринта как разновидности архетипа дороги и проследить его эволюцию в реалистическом и постмодернистском направлениях в англий- ской литературе. Выявлено, что в английских романах воспитания в основ- ном путь-лабиринт актуализируется как успешное преодоление жизненных трудностей, хотя уже в ХІХ веке для героев-авантюристов (Ребекка Шарп) можно выделить непродуктивный подвид пути-лабиринта как безуспеш- ное преодоление жизненных трудностей и сознательный выбор суетного движения по жизни, а в постмодернистском романе такой путь содержит уже идею трагического кружения (лабиринт судьбы, лабиринты мировой истории). И по сторонам «дороги» в постмодернистских произведениях выстраиваются абсурдность бытия, отчаяние, предчувствие общего кризи- са общества, культуры, цивилизации, а сам путь ведет в никуда. The article deals with the artistic originality of the way-labyrinth as a kind of archetype of the way in English literature in various literary modalities. The purpose of the article is to consider the artistic originality of the way-labyrinth as a kind of archetype of the way and to retrace its evolution in realistic and post- modern trends in English literature. It was revealed that in the English novels of education generally the labyrinth is represented as the successful overcoming the diffi culties of life, although as late as the nineteenth century for adventurer characters (Rebecca Sharp) it can distinguish an unproductive subtype of the way-labyrinth as unsuccessfully overcoming diffi culties of life and a conscious choice of the vain movement through life, and in the postmodern novel, such way already contains the idea of the tragic whirling (the labyrinth of the fate, labyrinths of world history). And in the post-modern works the absurdity of life, despair, foreboding of general crisis of society, culture, civilization are lined up on either side of “way”, and the way leads to nowhere.

38-58

Authors: О.В. Варенікова

Стаття присвячена проблемі векторності шевченкознавчих досліджень ХІХ – 1-ї третини ХХ століття. Наприкінці ХІХ століття дослідження питань, пов’язаних із творчістю, життям, оточенням Т. Шевченка виявляло певні багатозначні кореляції, різ- ні методологічні підходи. У першій третині ХХ століття вчені не припиняли полемізували, знаходячи проблемні лакуни шевченкознавства та двозначні положення. У статті приділяється особлива увага періоду 20-х років у розвитку шев- ченкознавства, який справедливо визначається вченими як найбільш плід- ний, оскільки в ньому поєдналися кілька методологічних підходів, що ще не зазнали кінцевої «правки» від радянських ідеологів. Розглядаються наукові розвідки таких учених, як В. Доманицький, М. Драгоманов, С. Єфремов, О. Кониський, П. Филипович, Б. Якубський, що присвячені вивченню різних аспектів життя та творчості Т. Шевченка, аналі- зуються збірники «Шевченко та його доба», «Шевченківський збірник». У результаті здійсненого аналізу відстежена динаміка методологічних підходів до творчості Т. Шевченка та його образу. Статья посвящена проблеме векторности шевченковедческих исследо- ваний ХІХ – 1-й трети ХХ столетия. В конце XIX века исследования вопросов, связанных с творчеством, жизнью, окружением Т. Шевченко проявляло определенные многозначные корреляции, различные методологические подходы. В первой трети ХХ века ученые не прекращали полемизировали, находя проблемные лакуны шев- ченковедения и неоднозначные положения. В статье уделяется особое внимание периода 20-х годов в развитии шевченковедения, который справедливо определяется учеными как наиболее плодотворный, поскольку в нем соединились несколько методологических подходов, которые еще не испытали конечной «правки» советских идеологов. Рассматриваются научные исследования таких ученых, как В. Доманиц- кий, Н. Драгоманов, С. Ефремов, А. Конисский, П. Филиппович, Б. Якуб- ский, посвященные изучению различных аспектов жизни и творчества Т. Шевченко, анализируются сборники «Шевченко и его время», «Шевчен- ковский сборник». В результате проведенного анализа отслежена динамика методологи- ческих подходов к творчеству Т. Шевченко и его образа. The article is devoted to the problem of vector solving of Shevchenko studies of the 19th - 1 st third of the 20th century. At the end of the nineteenth century, research on issues related to creativity, life, and the environment of T. Shevchenko showed some signifi cant correlations, different methodological approaches. In the fi rst third of the twentieth century, scientists did not stop controversy, fi nding problem lacunae of Shevchenko and ambiguous positions. The article pays particular attention to the period of the 20s in the development of Shevchenko studies, which is fairly determined by scientists as the most fruitful, since it combines several methodological approaches that have not yet undergone a fi nal “correction” from the Soviet ideologues. The scientifi c investigations of such scholars as V. Domanytsky, M. Drahomanov, S. Yefremov, O. Konysky, P. Filipovich, B. Yakubsky, which are devoted to the study of various aspects of T. Shevchenko’s life and work, are analyzed, miscellany”Shevchenko and his day “,” Shevchenko miscellany”. As a result of the carried out analysis, the dynamics of methodological approaches to the work of T. Shevchenko and his image were monitored.

79-89

Authors: Я.В. Гуртовая

Стаття присвячена осмисленню образа М.В. Гоголя у спогадах І.С. Тур- генєва. Метою даної статті є встановлення особливостей образа М.В. Гого- ля, створеного у «Літературних та життєвих спогадах». Образ М.В. Гоголя у «Літературних та життєвих спогадах» створений І.С. Тургенєвим із чудо- вою письменницькою майстерністю. Йому вдалося передати особливості зовнішності М.В. Гоголя, його манеру говорити, а головне – відобразити його точку зору на власну творчість. Протиставляючи риси зовнішнос- ті один одному і передаючи в цілому негативне ставлення до зовнішнос- ті письменника, І.С. Тургенєв зумів створити образ тривожної і не цілком упевненої в собі людини, суперечливої особистості, якої, однак, характерні певні переконання, безсумнівна талановитість, віра у величезні можливості російської літератури. Статья посвящена осмыслению образа Н.В. Гоголя в воспоминаниях И.С. Тургенева. Целью данной статьи является установление особенностей образа Н.В. Гоголя, созданного в «Литературных и житейских воспомина- ниях». Образ Н.В. Гоголя в «Литературных и житейских воспоминаниях» создан И.С. Тургеневым с замечательным писательским мастерством. Ему удалось передать особенности внешности Н.В. Гоголя, его манеру гово- рить, а главное – запечатлеть его точку зрения на собственное творчество. Противопоставляя черты внешности друг другу и передавая в целом не- гативное отношение к облику писателя, И.С. Тургенев сумел создать образ тревожного и не вполне уверенного в себе человека, противоречивой лич- ности, которой, однако, характерны определенные убеждения, несомнен- ная талантливость, вера в огромные возможности русской литературы. The article is devoted to the comprehencion of N.V. Gogol’s image in I.S. Turgenev’s memoirs. The purpose of this article is to establish the peculiarities of N.V. Gogol’s image, created in “The literary and worldly memoirs.” N.V. Gogol’s image in «The literary and worldly memoirs» is created by I.S. Turgenev with remarkable writing skills. He managed to convey the features of N.V. Gogol’s appearance, his manner of speaking, and the most important – to portray his point of view on his own creativity. Contrasting the features of appearance to each other and conveying a generally negative attitude to the image of the writer, I.S. Turgenev managed to create the image of an anxious and not completely self-confi dent person, a contradictory personality, which, however, is characterized by certain beliefs, undoubted talent, and the belief in the enormous possibilities of Russian literature.

102-116

Authors: Л.М. Корнільєва

У статті розглядаються основні риси естетики англійського романтизма. Дослідження присвячене основам романтичного сприйняття краси, мисте- цтва, релігії, природи, історії, а також ролі індивида у культурному, історич- ному і соціальному процесах. Одними з основних характеристик романтиз- ма вцілому і англійського романтизма зокрема є зосередження авторів на емоціях окремо взятої людини і внутрішньому світі героя; прославляння краси, мистецтва і чистої уяви; заперечення індустріалізації, усталених форм віросповідання, схвалених державою і церквою, а також раціональ- ного підходу до вивчення будь-чого, соціальних конвенцій и т.п.; идеаліза- ція чистої, незабрудненої природи і сільської місцевості, захист бідних та знедолених людей, особливо жінок і дітей; зацікавленість по відношенню до далеких країн і надприродних явищ, зацікавленість у історії і фольклорі, часте використання персоніфікацій, експерименти з розміром вірша, жан- рами і вокабуляром. В статті поданий огляд сучасних наукових робіт по романтизму, включаючи класичні праці таких видатних вчених, як Н. Фрай, М. Х. Абрамс, С. Грінблатт. В статье рассматриваются основные черты эстетики английского ро- мантизма. Исследование посвящено основам романтического восприятия красоты, искусства, религии, природы, истории, а также роли индивида в культурном, историческом и социальном процессе. Одними из основных характеристик романтизма в целом и английского романтизма в частности являются сосредоточенность авторов на эмоциях отдельно взятого челове- ка и внутреннем мире героя; прославление красоты, искусства и чистого воображения; отрицание индустриализации, устоявшихся форм вероис- поведания, принятых государством и церковью, а также рационального подхода к изучению чего-либо, социальных конвенций и т.п.; идеализация чистой, незагрязнённой природы и сельской местности, защита бедняков и несчастных людей, в особенности женщин и детей; интерес по отношению к далёким странам и не поддающимся объяснению явлениям, интерес к ис- тории и фольклору, частое использование персонификаций, эксперименты с размером стиха, жанрами и вокабуляром. В статье представлен обзор современных научных работ по романтизму, включая ставшие классикой работы таких видных учёных, как Н. Фрай, М. Х. Абрамс, С. Гринблатт. The article centers on the main aesthetic features of English romanticism. The study elaborates on the fundamentals of romantic understanding of beauty, art, religion, nature, history, and the role of an individual in the cultural, historical and social process. Some of the main characteristics of romanticism in general and English romanticism in particular include a focus on the emotions of an individual and the inner world of a person; celebration of beauty, art and pure imagination; rejection of industrialization, religious practices, approved by the Church and the state, any forms of rationalism and social conventions; idealization of pure, unpolluted nature and the countryside, defense of the poor, the wretched, especially women and children; keen interest in far-away countries and supernatural phenomena; interest in history and folklore; frequent use of personifi cations and experiments with the meter, genres and vocabulary. The article gives a glimpse of modern scientifi c works on romanticism, including classical researches of the distinguished scholars, such as N. Frye, M. H. Abrams, S. Greenblatt .

132-143

Authors: O.O. Smolnytska

У статті висвітлені архетипові нюанси передачі символіки та інших деталей у скальдійській (староісландській і старонорвезькій) і кельтській (бретонській) поетичних традиціях. Цитовані тексти вперше перекладені українською. При поетичному перекладі враховано особливості оригіналів. Зокрема, відтворено алітерації, які у старогерманській поезії заміняли риму. Запропоновано пошуки українських варіантів на позначення скандинав- ських реалій. Пояснюються формальні особливості скальдичної та еддич- ної поезії. Подані історичний, біографічний, міфологічний, лінгвістичний, компаративний аспекти. Присвячено увагу феномену збірки бретонських балад «Барзас-Брейз», упорядкованої та виданої Теодором Ерсаром де ля Вільмарке. Наводиться романтичний контекст, оскільки романтизм позна- чився інтересом до відновлення національних епічних пам’яток. Розгляну- то функцію специфічного бретонського маскулінного персонажа, Анку, що виступав як вісник смерті. Зіставлено бретонську і валлійську міфологічну традицію, залучено приклади англійської класики. Наголошується на наці- єтворчій функції перекладу. Згадуються дві течії українського перекладу – збереження форми оригіналу та експериментаторство з лексикою, пошуки питомих варіантів, – що простежується в сучасній практиці.

156-164

Authors: К.Р. Хачатурян

Стаття присвячена проблемі художнього часу й простору у творчості Панаса Мирного. Докладне вивчення цих питань дозволяє описати й на- лежно зінтерпретувати не лише важливі особливості архітектоніки романів Панаса Мирного, засади характеротворення письменника, тощо, але й зро- зуміти саму природу реалістичної манери письма в її українському варіанті. Саме художнє освоєння дійсності передбачає розвиток, певну модифікацію всіх елементів художньої системи, зокрема хронотопу. У другій полови- ні ХІХ століття ця модифікація хронотопу передусім пов’язана зі зміною художнього часу. У творчості Панаса Мирного свідомо й послідовно ви- никає і реалізується вимога єдності трьох площин – минулого, сучасного і майбутнього – в їх взаємозумовленості, що впливає як один із факторів на цілісність художнього світу твору. Хронотоп романів Панаса Мирного від- повідає загальній орієнтації літератури цього періоду на створення типо- вих картин дійсності, типових характерів у типових обставинах. Творчість Панаса Мирного – це ціла епоха в історії української літератури. Романна спадщина письменника дозволяє нам простежити факти, явища та процеси того часу. Час разом із простором дозволяють нам «впорядкувати» навко- лишню дійсність, яка стає тим, чим вона дійсно є. Статья посвящена проблеме художественного времени и пространства в творчестве Панаса Мирного. Подробное изучение этих вопросов позволяет описать и надлежащим образом интерпретировать не только важные осо- бенности архитектоники романов Панаса Мирного, основы характеров пи- сателя, и тому подобное, но и понять саму природу реалистической манеры письма в ее украинском варианте. Именно художественное освоение дей- ствительности предполагает развитие, определенную модификацию всех элементов художественной системы, в частности хронотопа. Во второй половине XIX века эта модификация хронотопа прежде всего связана с изменением художественного времени. В творчестве Панаса Мирного со- знательно и последовательно возникает и реализуется требование единства трех плоскостей – прошлого, настоящего и будущего – в их взаимообуслов- ленности, что влияет как один из факторов на целостность художественно- го мира произведения. Хронотоп романов Панаса Мирного соответствует общей ориентации литературы этого периода на создание типичных кар- тин действительности, типичных характеров в типичных обстоятельствах. Творчество Панаса Мирного – это целая эпоха в истории украинской литературы. Романное наследие писателя позволяет нам проследить факты, явления и процессы того времени. Время вместе с пространством позволя- ют нам «упорядочить» окружающую действительность, которая становит- ся тем, чем она действительно является. The article is devoted to a problem of artistic time continuum and space in Panas Mirnyi’s works. Detailed studying of these questions allows to describe and to interpret properly not only important features of novels` tectonics, a basis of characters of the writer, and so forth, but also to understand the nature of a writing realistic manner in Ukrainian option. It is artistic development of reality that assumes development, a certain modifi cation of all elements of artistic system, in particular chronotope. In the second half of the 19th century this modifi cation of chronotope fi rst of all is connected with change of artistic time in Panas Mirnyi’s works appears and realizes consciously and logically the requirement of unity of three planes – past, present and future – in their interconditionality that infl uences as one of factors on the integrity of the artistic world of the work. The chronotope of Panas Mirnyi`s novels corresponds to the general orientation of literature of this period, to creation of typical pictures of reality, typical characters in typical circumstances. Panas Mirnyi’s work is an era in the history of the Ukrainian literature. The novelistic heritage of the writer allows us to track the facts, the phenomena and processes of that time. Time together with space allow us “to order” surrounding reality which becomes what it really is.

175-188

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядаються особливості використання синестетичної ме- тафори у поетичному світі Юргіса Балтрушайтіса. Показано, що концеп- ція мови, що обрали символісти мала за мету відновити її дійсне «магіч- не призначення». У мистецтві початку XX сторіччя поетичне слово мало об`єднати реальність та мрію. Поети-символісти багато уваги приділяли фонетичній організації віршу та засобам художньої виразності. Одним зі стилістичних засобів, поширених у символістській поезії, була синестетич- на метафора, яка будувалася на поєднанні різних відчуттів. Встановлено, що усі художні засоби у творчості Ю. Балтрушайтиса мають за мету по- вною мірою розкрити ліричний сюжет віршу. Розглянуто особливості ви- користання синестетичної метафори у ранній поезії Ю. Балтрушайтіса та у творах, що належать до більш зрілого періоду творчості. Проаналізовано структуру, функції та моделі побудови синестетичної метафори у творах Ю. Балтрушайтіса та інших поетів-символістів. Вста- новлено, що модель слух – зір є найбільш поширеною у художньому світі поета. Синестетична метафора є композиційним центром багатьох ран- ніх віршів Ю. Балтрушайтіса, присвячених проблемі трагічності земного буття. Поет використовує метафори для позначення емоційного стану лі- ричного герою. Сінестезія поєднує слова між собою та сприяє їх образ- ному наповненню. Більш складні моделі метафори є типовими для віршів Ю. Балтрушайтіса, що належать до пізнього періоду творчості поета. Усі види синестетичної метафори, що використовує поет беруть участь у фор- муванні головного ліричного настрою його віршів. В статье рассматриваются особенности использования синестетичес- кой метафоры в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса. Показано, что концепция поэтического языка, предложенная символистами, имела целью восстановить его истинное «магическое предназначение». В искусстве на- чала XX века слово должно было соединить реальность и мечту. Поэты- символисты особое внимание уделяли фонетической организации стиха и средствам художественной выразительности. Одним из стилистических приемов, распространенных в символистской поэзии, была синестетичес- кая метафора, основанная на соединении разных ощущений. Установлено, что все художественные средства в творчестве Ю. Балтрушайтиса были не- изменно подчинены задаче наиболее полного раскрытия лирического сю- жета стихотворения. Рассмотрены особенности использования синестети- ческой метафоры в ранней поэзии Ю. Балтрушайтиса и в стихотворениях, принадлежащих к более позднему периоду творчества. Проанализированы структура, функции и модели построения синесте- тической метафоры в поэзии Ю. Балтрушайтиса и стихотворениях других поэтов-символистов. Установлено, что модель слух – зрение является на- иболее частотной в художественном мире поэта. В стихотворениях Ю. Бал- трушайтиса, посвященных проблеме трагедийности земного бытия, сине- стетическая метафора является композиционным центром. Поэт исполь- зует метафору для обозначения эмоционального состояния лирического героя. Синестезия объединяет слова и способствует их образному наполне- нию. Более сложные модели характерны для более позднего периода твор- чества Ю. Балтрушайтиса. Все виды синестетической метафоры, которые использует поэт, участвуют в формировании основного лирического на- строения его стихотворений. The specifi c use of synesthetic metaphor in Yurgis Baltrushaitis’ poetic world is taken into consideration in the article. It is shown that the symbolists’ language concept was aimed at restoring its “magic function”. In the art of the XX century the word was to unite reality and dream. Symbolists paid special attention to phonetic organization and expressive means of the language. Synesthetic metaphor, based upon combining several senses, was one of the widely spread expressive means in symbolists’ poetry. It is proved that all the expressive means in Yurgis Baltrushaitis’ poetry were used to reveal the lyrical plot of a verse in the most detailed way. The peculiarities of synesthetic metaphors use are analyzed in early poet’s verses and in his later works. The structure, functions and patterns synesthetic metaphors are built by are taken into consideration in Yurgis Baltrushaitis’ poems and in creative works of other symbolists. It is shown that pattern hearing – sight is the most typical in Yurgis Baltrushaitis’ poetry. In Yurgis Baltrushaitis’ poems devoted to the problem of tragic character of man’s earth being synesthetic metaphor is the composite center. The poet uses metaphor to describe lyrical character’s emotional state. Synesthesia unites words and contributes to their fi gurative fi lling. More complicated patterns of synesthetic metaphors are characteristic of later Yurgis Baltrushaitis’ poems. All the patterns of synesthetic metaphors are used to form the main lyrical mood of his poems.