Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

12-25

Authors: Н.Ю. Бондарь

У статті розглядається художня своєрідність дому-ковчега в реалістич- ному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Мета статті – визначити художню своєрідність дому-ковчега і простежити ево- люцію цього образу в реалістичному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Уже в класичному англійському романі дім-ковчег набуває рис приреченості. А в американській літературі, зокрема – в творі Марка Твена, дім-ковчег Гека у вигляді плоту символізує свободу. У той же час пароплав «Квакер-Сіті» виступає «в двох вимірах» (корабель як житло і як частина країни). У літературі ХХ століття представлено неухильне руй- нування «дому» і глобальна неукоріненість людства в цілому. Так, в романі англійського письменника Дж. Барнса «Історія світу в 10½ главах» загаль- нолюдська неукоріненість посилена типовим чином тимчасового плавучого дому, в зв’язку з чим, повністю видозмінюється в сторону катастрофічності і архетипний мотив «чудового порятунку». У романі американського пись- менника Дж. Барта «Плавуча опера» не дивлячись на те, що дім-ковчег во- лодіє надійністю і міцністю, підкреслюється тимчасовий характер стабіль- ності в цьому абсурдному світі. В статье рассматривается художественное своеобразие дома-ковчега в реалистическом и постмодернистском направлении в англоязычной литера- туре. Цель статьи – определить художественное своеобразие дома-ковчега и проследить эволюцию этого образа в реалистическом и постмодернистском направлениях в англоязычной литературе. Уже в классическом английском романе дом-ковчег приобретает черты обреченности. А в американской ли- тературе, в частности – в произведении Марка Твена, дом-ковчег Гека в виде плота символизирует свободу. В тоже время пароход «Квакер-Сити» выступает «в двух измерениях» (корабль как жилье и как часть страны). В литературе ХХ века представлено неуклонное разрушение «дома» и гло- бальная неукорененность человечества в целом. Так, в романе английского писателя Дж. Барнса «История мира в 10 ½ главах» общечеловеческая не- укорененность усилена типическим образом временного плавучего дома, в связи с чем полностью видоизменяется в сторону катастрофичности и ар- хетипический мотив «чудесного спасения». В романе американского писа- теля Дж. Барта «Плавучая опера», несмотря на то, что дом-ковчег обладает надежностью и крепостью, подчеркивается временный характер стабиль- ности в этом абсурдном мире. The article deals with the artistic originality of the ark-house in realistic and postmodern trends in English-language literature. The purpose of the article is to determine the artistic originality of the ark-house and to retrace the evolution of the image in a realistic and postmodern trends in English literature. As early as in the classical English novel the ark-house acquires the features of impending doom. In American literature, in particular in the work of Mark Twain, Huck’s ark-house as a raft symbolizes freedom. At the same time the steamer “Quaker City” acts “in two dimensions” (the ship as a dwelling and as the part of the country). In literature of the XX century steady destruction of the “home” and global rootlessness of the humanity as a whole are represented. In the novel “A History of the World in 10 ½ Chapters” by an English writer J. Barnes universal human rootlessness is strengthened by a typical image of temporary fl oating home, and therefore, an archetypal motif of a “miraculous rescue” is completely modifi ed in the direction of catastrophe. In the novel “The Floating Opera” by an American writer John Bart, despite the fact the ark-house has reliability and strength, however, it embodies a temporary nature of stability in this absurd world.

38-48

Authors: М.Н. Журенко, В.С. Корниенко

Стаття присвячена поету раннього німецького експресіонізму Г. Тра- клю. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб показати місце Георга Тра- кля в літературі експресіонізму і проаналізувати вплив експресіонізму на поетичний лад його лірики; виявити жанрові особливості поезії Г. Тракля; розглянути концепт «душа» у творчості поета, проаналізувати прояв амбі- валентності в його віршах. Критики відзначають, що поезія Тракля егоцентрична, світ поза меж- ами поета не існує. У гротескних дисонансах своїх віршів Тракль з усією очевидністю висловив і наступ війни, і безславний кінець Дунайської мо- нархії, і власну смерть. Тема близької загибелі присутня у багатьох віршах поета («Сім пісень смерті», «Духовні сутінки», «Еллісу» та ін.). Ми прийшли до висновку, що в центрі лірики Тракля парадоксальна тотожність світла і мороку, духовності і блюзнірства, при цьому тотожність розуміється самим поетом як знак історичної або мегаісторичної катастро- фи. Для вираження цієї ідеї Тракль використовує прийом амбівалентнос- ті, символіку, колоративну лексику, гротескні дисонанси і т.п. Аналізуючи творчість Тракля можна зробити висновок про те, що його поезія – це син- тез різних напрямків в літературі. Статья посвящена поэту раннего немецкого экспрессионизма Г. Траклю. Цель нашей работы состоит в том, чтобы показать место Георга Тракля в литературе экспрессионизма и проанализировать влияние экспрессионизма на поэтический строй его лирики; выявить жанровые особенности поэзии Г. Тракля; рассмотреть концепт «душа» в творчестве поэта, проанализиро- вать проявление амбивалентности в его стихотворениях. Критика отмечает, что поэзия Тракля эгоцентрична, мир вне поэта не существует. В гротескных диссонансах своих стихотворений Тракль со всей очевидностью выразил и наступление войны, и бесславный конец Дунайской монархии, и собственную смерть. Тема надвигающейся гибели присутствует во многих стихотворениях поэта («Семь песен смерти», «Ду- ховные сумерки», «Эме» и др.). Мы пришли к тому, что в центре лирики Тракля парадоксальное тожде- ство света и мрака, духовности и кощунства, при этом тождество это пони- мается им самим как знак исторической или мегаисторической катастрофы. Для выражения этой идеи Тракль использует прием амбивалентности, сим- волику, колоративную лексику, гротескные диссонансы и т.п. Анализируя творчество Тракля можно сделать вывод о том, что его поэзия – это синтез различных направлений в литературе. The article focuses on the creative works written by the poet of German Expressionism Georg Trakl. The aim of the article is to show the role of Georg Trakl in the literature of Expressionism and to investigate the impact of Expressionism on the poetics of his works; to identify genre peculiarities of the poems by Georg Trakl; to consider the concept ‘soul’; to analyze the display of ambivalence of his poems. It is highlighted in the literary criticism that Trakl’s poetry is egocentric as the world beyond the poet does not exist. In grotesque discords of his poems, Trakl expressed the feeling of the war coming, the dishonorable end of the Danube monarchy as well as his own death. The theme of the imminent death is covered in numerous poems (“Siebengesang des Todesˮ, “Geistliche Dämmerungˮ, “An den Knaben Elisˮ). We have concluded that there is paradoxical identity of the light and darkness, spirituality and abomination in the poems by Trakl; at that this identity is understood by the author as a sign of historic and megahistoric catastrophe. To convey this idea, Trakl uses the technique of ambivalence, symbols, coloratives, grotesque discords, etc. By analyzing creative works written by Trakl, one can draw a conclusion that his poetry is a synthesis of different trends in literature.

62-78

Authors: Б.М. Кир’янчук

У статті доводиться існування герменевтичного мислення В. Стефани- ка, представленого в його епістолярній спадщині. Воно має виразно сис- темний характер, що засвідчує наявність таких найголовніших аспектів, як герменевтика індивіда, мовно-герменевтичний феномен, антидогматизм, внутрішній діалогізм, власне тлумачне начало, котрі діалогічно співдіють між собою в межах герменевтичної систематики. Структурування герме- невтичних концепцій органічно пов’язане з жанровою природою епісто- лярію, тому що, з одного боку, листи звернені до конкретних адресатів, а з іншого – є унікальними художніми творами. Звідси – особливе оприсут- нення окремих герменевтичних чинників, їхнє своєрідне нюансування. Це стосується аспекту герменевтики індивіда, оскільки адресати переважно витлумачуються автором у ключі герменевтичного розуміння як своєрідні текстові реалії; мовно-герменевтичного феномену, який насвітлює причину тривалої творчої перерви у безпосередній мистецькій самореалізації митця тощо. Герменевтичне світосприйняття В. Стефаника здобуває оригіналь- не просторово-часове втілення. Хронотопічні параметри герменевтичних концепцій обумовлюють особливе значення хронотопу зустрічі, який мак- симальною мірою співіснує з аспектом герменевтики індивіда. В статье доказывается существование герменевтического мышления В. Стефаника, представленного в его эпистолярном наследии. Оно имеет выразительно системный характер, что аргументирует присутствие таких наиболее главных аспектов, как герменевтика индивида, языково-герме- невтический феномен, антидогматизм, внутренний диалогизм, собственно истолковательное начало, которые диалогически взаимодействуют между собой в пределах герменевтической систематики. Структурирование гер- меневтических концепций органически связано с жанровой природой эпи- столярия, потому что, с одной стороны, письма предназначены конкретным адресатам, а с другой – являются уникальными художественными произве- дениями. Отсюда – особенное присутствие отдельных герменевтических моментов, их своеобразное употребление. Это относится к аспекту герме- невтики индивида, поскольку адресаты преимущественно истолковывают- ся автором в контексте герменевтического понимания как своеобразные текстовые реалии; языково-герменевтического феномена, который проли- вает свет на причину длительной паузы в непосредственной творческой са- мореализации писателя. Герменевтическое миропонимание В. Стефаника имеет оригинальное пространственно-временное воплощение. Хронотопи- ческие параметры герменевтических концепций обусловливают особенное значение хронотопа встречи, который максимально продуктивно сосущест- вует с аспектом герменевтики индивида. The article proves the existence of hermeneutical thinking of Vasyl Stefanyk which is represented in his epistolary inheritance. It has impressively systemic character that argues the presence of the most important aspects such as: individual hermeneutics, linguistic and hermeneutical phenomenon, anti-dogmatism, inner dialogism, personal interpretative inception that dialogically interact with each other within the hermeneutic systematics. Structuring of the hermeneutic concepts is organically linked to the specifi cs of epistolary genre, because, on the one hand, the letters are intended for specifi c recipients, and on the other it is unique works of art. It impacts the existance of special certain hermeneutic moment, their peculiar differentiation. It refers to the aspect of individual hermeneutics, because the addressees are mainly interpreted by the author in the context of the hermeneutic understanding of reality as a kind of text; linguistic and hermeneutical phenomenon, which describes the cause of a long pause in the true creative self-realization of the writer. Vasyl Stefanyk`s hermeneutical perception on the world has original space and time personifi cation. Chronotope characteristics of hermeneutical conceptions determine special importance of chronotope of meeting which coexists with the most productive aspect of individual hermeneutics.

89-101

Authors: Е.Д. Козлов

У статі характеризуються особливості функціонування уособлення в ідіостилях Ю. Моріц і Б. Ахмадуліної. Метою роботи є порівняльний аналіз мовних засобів створення уособлення. Відмічається, що обидва автори активно використовують дієслівну метафору, уособлюючу деталь, персоніфікацію як композиційний засіб, реалізують принцип відокремле- ності від людини її внутрішніх властивостей, якостей та станів. Поряд з традиційними засобами обидва поети використовують і менш регулярні, пов’язані з онімізацією апелятива або вживанням з метою персоніфікації неживого об’єкту антропоніма. У деяких випадках поетичний текст буду- ється на прийомі актуалізації внутрішньої форми стертої мовної метафори. Ліриці Ю. Моріц притаманна гендерна актуалізація, коли характерна для уособлення семантизація роду виявляється більш значущою для реалізації поетичного завдання. У поезії Б. Ахмадуліної також спостерігається харак- терна для уособлення семантизація, однак гендерна екземпліфікація не є принципово значущою для сюжетного розгортання віршу та створення пер- соніфікованого образу. В статье характеризуются особенности функционирования олицетворе- ния в идиостилях Ю. Мориц и Б. Ахмадулиной. Целью работы является сопоставительный анализ языковых средств создания олицетворения. От- мечается, что оба автора активно используют глагольную метафору, оли- цетворяющую деталь, персонификацию как композиционное средство, реализуют принцип отделённости от человека, его внутренних свойств, качеств и состояний. Наряду с традиционными способами оба поэта ис- пользуют и менее регулярные, связанные с онимизацией апеллятива или употреблением с целью персонификации неживого объекта антропонима. В некоторых случаях поэтический текст строится на приёме актуализации внутренней формы стёртой языковой метафоры. Лирике Ю. Мориц свойст- венна гендерная актуализация, при которой характерная для олицетворения семантизация рода оказывается более значимой для реализации поэтиче- ской задачи. В поэзии Б. Ахмадулиной также наблюдается характерная для олицетворения семантизация, однако гендерная экземплификация не явля- ется принципиально значимой для сюжетного развертывания стихотворе- ния и создания персонифицированного образа. The article analyses the peculiarities of function of personifi cation in individual styles of Y. Moritz and B. Akhmadulina who are the authors belonging to the same stage of the literary process. The article comprises a comparative analysis of personifi cation means of the authors mentioned. Both authors actively use verb metaphors, personifying details, personifi cation as a compositional means and realize the principle of distancing from human, transferring to outside world his or hers inner characteristics, states and qualities. Alongside with traditional means both authors use less common ones such as the onymization of appellatives or the use of an anthroponym for personifi cation of an unanimated object. Sometimes the poetic text is formed with the use of actualization of inner form of a trite metaphor. At the same time Y. Moritz rarely use personifying details, her poetry more frequently includes the actualization of gender with its typical semantization of gender makes it more important for realization of poetic goals. B. Akhmadulina’s poetry also has somatization which is typical for personifi cation but the gender exemplifi cation isn’t so important for the unrevealing of the poetic plot and the personifi ed image.

119-127

Authors: Е.О. Ленская

Створена Ю.К. Терапіано картина літературного процесу в своїй осно- ві була поезіецентрічною. Проза російського Зарубіжжя привертала його увагу не дуже часто. З одного боку, він виступав у ролі хронікера, коли фіксував періодичні видання, відзначав події у літературному житті, запи- сував склад учасників засідань літературних гуртків. З іншого, – ця діяль- ність важлива для нього не для створення довідника або мемуарів, як це робили його сучасники. Він писав «живу» історію російської літератури в еміграції в персоналіях, гуртках і об’єднаннях, акцентуючи увагу на есте- тичній цінності того, що вони робили. Ю.К. Терапіано вірив в можливість возз’єднання різних гілок російської літератури, тому так скрупульозно і ретельно збирав все, що може її характеризувати, і допомагав тим, хто про- довжував, незважаючи ні на що, писати по-російськи. Рецензії Ю.К. Тера- піано на прозу, досить рідкісні у його спадщині, дозволяють говорити про те, що, подібно до рецензії на поезію, зміст, рух душі автора для нього був понад досконалою формою. Тільки поезію він вважав найважливішою у мистецтві, і в його власній творчості вона також посідала центральне міс- це. Проза, на його думку, може мати право на існування, якщо присвячена буттєвим, метафізичним проблемам. Созданная Ю.К. Терапиано картина литературного процесса в своей основе была поэзиецентричной. Проза русского Зарубежья привлекала его внимание не так часто. С одной стороны, он выступал в роли хроникера, когда фиксировал периодические издания, отмечал события в литератур- ной жизни, записывал состав участников заседаний литературных кружков. С другой, – эта деятельность важна ему не для создания справочника или мемуаров, как это делали его современники. Он писал «живую» историю русской литературы в эмиграции в персоналиях, кружках и объединени- ях, акцентируя внимание на эстетической ценности того, что они делали. Ю.К. Терапиано верил в возможность воссоединения разных ветвей рус- ской литературы, потому так скрупулезно и тщательно собирал все, что мо- жет ее характеризовать, и помогал тем, кто продолжал, несмотря ни на что, писать по-русски. Рецензии Ю.К. Терапиано на прозу, довольно редкие в его наследии, позволяют говорить о том, что, как и в рецензиях на поэзию, содержание, душевное движение автора он ставил выше совершенной фор- мы. Только поэзию он считал самой важной в искусстве, да и в его собст- венном творчестве она занимала центральное место. Проза, по его мнению, может иметь право на существование, если посвящена бытийным, метафи- зическим проблемам. The picture of the literary process at its core established by Yu.K. Terapiano was poetrycentric. The prose of the Russian abroad didn`t often attract his attention. On the one hand, he played the role of a chronicler when he fi xed periodicals, observed events in the literary life, recorded the participants of the meetings of literary clubs. On the other hand, this activity was important for him not to create a directory or memoirs, as his contemporaries did. He wrote «live» history of Russian literature in exile in personalities, clubs and associations, focusing on the aesthetic value of what they were doing. Yu.K. Terapiano believed in the possibility of a reunion of Russian literature different branches that`s why he collected everything so meticulously and carefully and helped those who continued to write in Russian in spite of everything. Yu.K. Terapiano`s prose reviews are quite rare in his legacy and they allow us to say that like in his poetry reviews, he ranked the content and the author`s soul movement higher than the perfect form. He considered only poetry to be the most important in art, as well as in his own work. In his opinion, prose may have a right to exist, if it is devoted to existential, metaphysical problems.

141-153

Authors: К.А. Самойленко

Мета статті – виявити риси творчого діалогу у п’єсах М. Євреїнова «Ве- селая смерть» та В. Хлєбнікова «Ошибка Смерти». Драматурги звертались до традицій народного театру. Це можна прослідкувати на різних рівнях творів. У п’єсах є герої-маски. Фабули побудовані відповідно до традицій ярмарочних вистав: твір М. Євреїнова ґрунтується на перипетіях любовно- го трикутнику (Арлекін, Коломбіна, П’єро), які часто зустрічаються у коме- дії дель арте. П’єса В. Хлєбнікова спирається на традиційну для російсько- го балагану фабулу – герой протистоїть злу. Мова п`єс зближує їх з народ- ними видовищами, оскільки використовується велика кількість розмовних синтаксичних конструкцій. Ефект комічності досягається завдяки тому, що письменники звертаються до «балаганного слова», що, в свою чергу, втілю- ється у гру слів та прийом «навмисного нерозуміння». Образ смерті в обох творах іронічно знижено. Слід зазначити, що смерть уособлюється драма- тургами, оскільки висміювати та боротися простіше з чимось конкретним, предметним, ніж з метафізичним поняттям. У п’єсах можна знайти елемен- ти середньовічного жанру – «танок смерті». Для зближення творів з тради- ційним народним театром письменники також звертаються до синтезуван- ня різних видів мистецтва: пісенне, хореографічне, музичне. Н. Євреїнов та Вел. Хлєбніков також використовують такий прийом народного театру як контраст (сміх-смерть). Важливим є і те, що в п’єсах «Веселая смерть» та «Ошибка Смерти» є схожі образи (годинник) та мотив («испития чаши»), що втілюються авторами по-різному. Цель статьи состоит в том, чтобы выявить точки творческого пересече- ния в пьесах Н.Н. Евреинова «Веселая смерть» и В. Хлебникова «Ошибка Смерти». Оба драматурга обращались к традициям народного театра. Это прослеживается на разных уровнях произведений. В пьесах фигурируют герои-маски. Фабулы построены в традиции ярмарочных представлений. Пьеса Н. Евреинова – на перипетиях любовного треугольника (Арлекин, Коломбина, Пьеро), широко используемых в комедии дель арте, в то время как В. Хлебников использует сюжет, построенный на борьбе героя со злом, который близок традициям русского балагана. Герои и фабула пьесы «Ве- селая смерть» включают в себя традиции итальянского народного театра и русского балагана. Язык произведений изобилует разговорными синтакси- ческими конструкциями, что тоже сближает пьесы с народными зрелища- ми. Авторы используют «балаганное слово», воплощенное в игру слов и прием «нарочитого непонимания» для достижения комического эффекта. Образ смерти, используемый обоими драматургами, иронично снижен. В обеих пьесах имеет место олицетворение образа смерти, осмеяние ее, борь- ба с ней. Драматурги использовали элемент средневекового жанра «пляска смерти». С целью сближения пьес с традиционным народным театром пи- сатели используют синтез различных видов искусства: песенное, хореог- рафическое, музыкальное. В драматических произведениях Н. Евреинова и В. Хлебникова также используется прием народного театра – контраст (смех, веселье – смерть). Пьесы «Веселая смерть» и «Ошибка Смерти» включают сходные образы (часы) и мотив («испития чаши»), которые по- разному воплощаются писателями. The aim of the article is to fi nd similarity in V. Khlebnikov`s «Oshybka smerti» («Ошибка Смерти») and N. Evreinov`s «Veselaja smert» («Веселая смерть») plays. Both dramatists utilized features of national theatre. We can fi nd it at different levels of plays. For example, the authors used characters-masks. The story lines are based on traditions of feir performance. N. Evreinov utilized commonly usable in commedia dell’arte intrigue: we can see romance triangle between Arlekino, Columbine and Pierrot. Whereas V. Khlebnikov used the plot which was close to Russian traditional knockabout comedy (booth, balagan) (it was based on the battle with evil). The heroes and the plot in the play «Veselaja smert» include features of Italian and Russian folk theatre. The authors used colloquial speech, so called «booth-word» («балаганное слово»), homonymic word-play, and the method of intentional misunderstanding («нарочитого не- понимания»). These features make the plays closer to folk theatre and help to achieve humorous effect. The image of death is pulled down, and personifi ed in both plays what helped authors to mock at and fi ght with real, physical evil, not just metaphysical concept. The dramatists utilized some features of medieval genre «dance of Macabre». For the purpose of making plays closer to folk theatre the writers synthesizeв different kinds of art such as singing, choreography, music. «Oshybka smerti» and «Veselaja smert» include one more feature of traditional theatre as antithesis (opposed laugh and death). N. Evreinov`s and V. Khlebnikov`s plays contain also image (clock) and motif (drinking of jorum) which were shown in different way by authors.

167-177

Authors: Е.В. Хинкиладзе

У статті аналізуються форми присутності у романі О.М. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» і трилогії В.П. Кримова «За миллиона- ми» елементів жанру шахрайського роману, надзвичайно плідних у беле- тристиці 1920-х–1930-х рр. у зв’язку з специфічною соціокультурною си- туацією. Аналізуються деякі поетологічні особливості романів як ознаки пікарески: семантика назви, особливості композиції, «автобіографізм», тип героя, огляд дійсності і типів, позиція автора-оповідача, хронотоп дороги; встановлюються сюжетні перегуки між різними творами того часу. Емігрантська белетристика того часу була звернена до порівняно не- численної аудиторії читачів, які так само, як і самі письменники, виму- шено покинули батьківщину і знайшли притулок в Європі. Романи і по- вісті М.М. Брешко-Брешковського, Г.Д. Гребенщикова, П.М. Краснова, В.П. Кримова, С.Р. Мінцлова, А.М. Реннікова, О.М. Толстого, Є.М. Чири- кова та ін. відповідали на потребу в легкому читанні, але ставили важливі проблеми сучасності, як правило, орієнтуючись на відомі жанрові моделі, вже утвердилися в літературі: сімейного роману-«хроніки», автобіографіч- ного, шахрайського, психологічного роману і роману з ключем, оповідної утопії та «квазіутопіі» і ін. Засвоєння попередньої традиції йшло різними шляхами, проте забезпечувало читачеві комфорт впізнавання, відповідало звичним жанровим конвенціям, які, втім, в белетристиці 1920-х–1930-х рр. витримувалися не завжди, і в творах, що стали об’єктом аналізу, відчутні коливання між різними жанровими моделями в межах одного твору. Синтез елементів різних жанрів успішно здійснено в трилогії В.П. Кримова «За мільйонами» і в романі О.М. Толстого «Пригоди Невзорова, або Ібікус», в яких ця особливість белетристики проявилася найбільш ясно. В статье анализируются формы воплощения в романе А.Н. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» и трилогии В.П. Крымова «За миллио- нами» элементов жанра плутовского романа, чрезвычайно плодотворных в беллетристике 1920-х–1930-х гг. Анализируются некоторые поэтологические особенности романов как черты пикарески: семантика названия, особенно- сти композиции, «автобиографизм», тип героя, обзор действительности и типов, позиция автора-повествователя, хронотоп дороги; устанавливаются сюжетные переклички между разными произведениями той поры. Эмигрантская беллетристика того времени была обращена к срав- нительно немногочисленной аудитории читателей, которые так же, как и сами писатели, вынужденно покинули родину и нашли убежище в Ев- ропе. Романы и повести Н.Н. Брешко-Брешковского, Г.Д. Гребенщикова, П.Н. Краснова, В.Н. Крымова, С.Р. Минцлова, А.М. Ренникова, А.Н. Тол- стого, Е.Н. Чирикова и др. отвечали на потребность в легком чтении, но ставили важные проблемы современности, как правило, ориентируясь на известные жанровые модели, уже утвердившиеся в литературе: семейного романа-«хроники», автобиографического, плутовского, психологического романа и романа с ключом, повествовательной утопии и «квазиутопии» и др. Усвоение предшествующей традиции шло различными путями, одна- ко обеспечивало читателю комфорт узнавания, отвечало привычным жан- ровым конвенциям, которые, впрочем, в беллетристике 1920-х–1930-х гг. выдерживались не всегда, и в произведениях, ставших объектом анализа, ощутимы колебания между различными жанровыми моделями в границах одного произведения. Синтез элементов различных жанров удачно осу- ществлен в трилогии В.П. Крымова «За миллионами» и в романе А.Н. Тол- стого «Похождения Невзорова, или Ибикус», в которых эта особенность беллетристики проявилась наиболее ясно. The article analyzes the embodiment’s forms in the novel “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” by A.N. Tolstoy and trilogy “For the millions” by V.P. Krymov, the elements of the picaresque novel genre, extremely fruitful in fi ction of the 1920s–1930s. Some poetically-logical features of novels analyze like picaresque’s features: the semantics of name, especially the composition, “autobiographism”, the type of hero, the review of validity and types, the authornarrator’s position, the chronotope of the road; mounted the roll-story between the different works of that time. Emigrant fi ction at that time was addressed to a relatively small audience of readers, which are the same as are the writers who have fl ed their homeland and sought refuge in Europe. Novels and stories by M.M. Breshko-Breshkovsky, G.D. Grebenshchikov, P.N. Krasnov, V.P. Krymov, S.R. Mintslov, A.M. Rennikov, A.N. Tolstoy, E.N. Chirikov and others responded to the need for easy reading, but they raises important issues of the day, usually focusing on the famous genre model, already established in the literature: family novel – “Chronicles”, autobiographical, picaresque, and the psychological novel with a key novel, narrative utopia and “quasi-utopia”, etc. Mastering the preceding tradition was going different ways, but the comfort provided to the reader recognition, consistent with the usual genre conventions, which, however, in the fi ction of the 1920s–1930s. not always was kept, and in the works that have become the object of analysis, tangible fl uctuations between the various genre models within a single product. The synthesis of elements of different genres successfully implemented in the trilogy V.P. Krymov “For millions” and in the novel by A.N. Tolstoy “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” in which this feature is most clearly manifested fi ction.

193-206

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядається специфіка розвитку теми митця та призначення мистецтва у поетичному світі Юргіса Балтрушайтіса та Марини Цвєтаєвої. Показано, що християнське світосприйняття впливає на вирішення проблеми призначення людини у поезії Балтрушайтіса. Життя ліричного героя вбачається суворим, аскетичним та духовно наснаженим. Показано, що проблема творчості, покликання митця є центральними у художньому світі Балтрушайтіса. Специфіка розвитку теми творчості й трактування образу людини- творця зближує поезію Цвєтаєвої з творчістю символістів. Думка про необхідність готуватися до творчості звучить у багатьох її віршах. У творах Цвєтаєвої натхнення ґрунтується на пристрасті. Ліричний герой Балтрушайтіса усвідомлює необхідність етичного подвигу та прагне до морального вдосконалення. Розглянуто асоціативну пов`язаність теми митецького покликання з образами вогню й вогненої стихії. Встановлено, що образ вогню є наскрізним у творах Балтрушайтіса. Стихія вогню інтерпретована як споріднена з душею митця. Ідея обраності справжнього творця переплітається в ліриці Балтрушайтіса та творчості Цвєтаєвої з мотивом жертовного самоспалення. В статье рассматривается специфика развития темы художника и на- значения искусства в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса и Марины Цветаевой. Показано, что проблему назначения человека Балтрушайтис ре- шает в духе христианского мировоззрения. Жизнь лирического героя пред- ставляется суровой, аскетичной и духовнонаполненной. Показано, что про- блема творчества, нравственного долга художника являются центральными в художественном мире Балтрушайтиса. Специфика развития темы творчества и трактовка образа художника сближает поэзию Цветаевой с творчеством символистов. Мысль о необ- ходимости готовиться к творчеству звучит во многих ее произведениях. В художественном мире Цветаевой вдохновение связано со страстью. Лири- ческий герой Балтрушайтиса осознает необходимость этического подвига и стремится к нравственному идеалу. Рассмотрено ассоциативную связь темы призвания художника с образом огня и огненной стихии. Установлен, что образ огня является сквозным в стихотворениях Балтрушайтиса. Стихия огня представляется родственной душе художника. Мысль об избранности истинного творца переплетается в лирике Балтрушайтиса и творчестве Цветаевой с мотивом жертвенного самосожжения. The specifi c character of developing the theme of a creative personality and the purpose of art in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world is taken into consideration in the article. It is shown that the problem of a person`s predestination is solved by Baltrushaitis according to the Christian outlook. The lyric character`s life is viewed as severe, ascetic and spiritually-contented. It is shown that the problems of creative work, moral duty are the central in Baltrushaitis` artistic world. The peculiarities of developing theme of creative work and understanding of creator`s image in Tsvetaeva`s poetic world have much in common with the symbolist poetry. The idea as for the necessaty to prepare to the creative work can be heard in many of her poems. In Tsvetaeva`s poetic world inspiration is connected with passion. Baltrushaitis` lyric character realizes the necessity of moral deeds and aspires for spiritual perfection. The associative connection between the theme of a creative personality and image of fi re is taken into consideration. It is proved that image of fi re is frequent in Baltrushaitis` poems. The element of fi re is viewed to be allied with a creator`s soul. The idea of creator`s unusual personality is connected in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world with the theme sacrifi cial self-burning.

218-222

Authors: О.В. Тарарак

В останні десятиліття в літературознавчих розвідках все частіше йдеться про помітне розшарування літератури на «високу», або елі- тарну літературу, адресовану вишуканому, добре освіченому читачеві; масову, споживачами якої є найширші кола звичайних, невибагливих читачів, та літературу «серединного» поля, або миддл-літературу. Її читачами є ерудовані, орієнтовані на якісне читання представники се- реднього шару суспільства, готові як до розваги, так і до міркувань над серйозними і актуальними проблемами сьогодення. Авторка нової монографії «Література за межами високої словесності: Белетристи- ка у літературі російського Зарубіжжя 1920-х–1930-х рр.» (К., 2016) К.В. Хінкіладзе звернулася до осмислення літератури «серединного» поля першої третини ХХ ст., причому створеної не в метрополії, а за її межами. Така постановка питання поєднує вирішення двох важливих наукових проблем: введення до наукового обігу і аналітичне осмис- лення маловідомих творів, які не перевидавалися на батьківщині і є бібліографічними рідкостями, та поглиблення уявлень про белетрис- тику як таку. Тим більше, що саме цей період історії літератури стає предметом наукових міркувань не так часто.