Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

16-24

Authors: М.Ф. Гетманец, И.О. Гетманец

Стаття присвячена особливостям жанру «Педагогічної поеми» – одній з важливих теоретичних проблем творчості А.С. Макаренка і російської літе- ратури ХХ-го століття, про що свідчать дискусії літературознавців, які три- вають і в наш час. Назву твору «поема» викликали, з одного боку, асоціації з творчістю Гоголя, а з іншого, протипоставлення йому і зближення з жанром роману. Спираючись на праці М.М. Бахтіна, більшість макаренкознавців відносить твір до жанру «роману виховання». Розглядаючи «Педагогічну поему» в контексті російської літератури 20-х років минулого століття, ав- тори вважають її соціально-психологічним романом, відзначаючи, що го- ловним фактором жанрового визначення для Макаренка був домінуючий на той час жанр «поеми в прозі». Своєрідність «Педагогічної поеми» як роману полягає в тому, що в ній присутні ознаки автобіографічної повісті, мемуарів, «поеми в прозі», нарису, памфлету та деяких інших жанрів. До- мінуюче в ній романне начало дозволило автору відтворити на широкому соціальному фоні реалістичну картину життя колонії ім. Горького, просте- жити долі персонажів і висловити свої погляди на виховання людини – тоб- то вирішити поставлене письменником досить складне завдання. Ключові слова: жанр, поема, поема в прозі, роман виховання, соціаль- но-психологічний роман. Статья посвящена своеобразию жанра «Педагогической поэмы» – од- ной из важных теоретических проблем творчества А.С. Макаренко и рус- ской литературы ХХ-го века, о чём свидетельствуют дискуссии исследо- вателей, продолжающиеся до нашего времени. Название произведения «поэма» вызвали, с оной стороны, ассоциации с творчеством Гоголя, а с другой, противопоставление ему и сближение с жанром романа. Опираясь на труды М.М. Бахтина, большинство макаренковедов относит произведе- ние к жанру «романа воспитания». Рассматривая «Педагогическую поэму» в контексте русской литературы 20-х годов прошлого века, авторы счита- ют её социально-психологическим романом, указывая на то, что главным фактором жанрового определения произведения был для Макаренко доми- нировавший в то время жанр «поэмы в прозе». Своеобразие «Педагогичес- кой поэмы» как романа состоит в том, что в ней ощутимы признаки авто- биографической повести, мемуаров, «поэмы в прозе», очерка, памфлета и некоторых других жанров. Доминирующее в ней романное начало позволи- ло автору воссоздать на широком социальном фоне реалистическую карти- ну жизни колонии им. Горького, проследить судьбы персонажей и выразить свои взгляды на воспитание человека, – то есть решить поставленную пи- сателем весьма сложную задачу. Ключевые слова: жанр, поэма, поэма в прозе, роман воспитания, со- циально-психологический роман. The article is dedicated to the originality of the genre of “The Pedagogical Poem” – one of the important theoretical problems of literary works of A.S. Makarenko and Russian literature of the twentieth century, according to discussions of the researchers, that have continued up to the present time. The title of the literary work “poem” caused on the one hand, associations with the works of Gogol, and on the other, the opposition to him and the rapprochement with the genre of the novel. Based on the works of M.M. Bakhtin, the majority of Makarenko-researchers refer the literary work to the genre “novel of education”. Considering the “The Pedagogical Poem” in the broad context of Russian literature of the twenties of the previous century, the authors prove that for Makarenko the main factor in determination of genre was dominant at that time, the genre of “poem in prose”. The originality of “The Pedagogical Poem” as a novel is in its tangible signs of the autobiographical novel, memoir, “poem in prose”, essay, pamphlet and some other genres. Dominant novel basis allowed the author to recreate realistic picture of life in Gorky colony, to trace the future of the characters and to express his opinion about upbringing of a person against broad social background. In other words to solve rather diffi cult task set by the writer. Keywords: genre, poem, poem in prose, novel, education, sociopsychological novel.

38 – 47

Authors: О.С. Кобринец

Стаття присвячена проблемі дослідження пародійної творчості Д.Д. Мі- наєва, а саме його пародіям на поета-сучасника кінця XIX століття М.П. Роз- енгейма. У статті розглядаються сім пародій, одна з яких аналізується впер- ше («Свидание»). Чотири пародії присвячені псевдопатріотичній тематиці («Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада ...», «По случаю поступлення в дом гувернантки из англичанок», «Нашим пессимистам»), а три інші висмі- юють вульгарність любовної лірики у творчості Розенгейма («Литературные попутки Михаила Бурбонова», «Из Беранже», «Свидание»). Мінаєв засуджує політичну і громадянську позиції поета, а також в цілому висміює його по- етичні якості і непрофесіоналізм. Серед прийомів створення комічного ефек- ту даних пародій фігурують створення сатиричної маски (образ Бурбонова), буквальне цитування рядків з віршів Розенгейма, їх утрирування і доведення до абсурду в новому контексті, контрастне поєднання армійської лексики і штампів любовної лірики, примітивні шаблонні рими. Ключові слова: пародія, пародійний ефект, способи створення пародійно- го ефекту, сатирична маска, поети кінця XIX століття, демократична поезія. Статья посвящена проблеме исследования пародийного творчества Д.Д. Минаева, а именно его пародиям на поэта-современника конца XIX века М.П. Розенгейма. В статье рассматриваются семь пародий, одна из которых анализируется впервые («Свидание»). Четыре пародии посвящены псевдопатриотичекой тематике («Дуэт», «Жизнь наша вроде плац- парада…», «По случаю поступления в дом гувернантки из англичанок», «Нашим пессимистам»), а три остальные высмеивают пошлость и вульгар- ность любовной лирики в творчестве Розенгейма («Литературные попытки Михаила Бурбонова», «Из Беранже», «Свидание»). Минаев осуждает по- литическую и гражданскую позиции поэта, а также в целом высмеивает его поэтические качества и непрофессионализм. Среди приемов создания комического эффекта данных пародий фигурируют создание сатирической маски (образ Бурбонова), буквальное цитирование строк из стихотворений Розенгейма, их утрирование и доведение до абсурда в новом контексте, контрастное сочетание армейской лексики и избитых штампов любовной лирики, примитивные шаблонные рифмы. Ключевые слова: пародия, пародийный эффект, способы создания па- родийного эффекта, сатирическая маска, поэты конца XIX века, демократи- ческая поэзия The article is devoted to the study of creativity of D.D. Minaev’s parody, namely to those of M.P. Rozengeim – a contemporary poet of the late XIX century. Seven parodies are considered in this article, one of which is analyzed for the fi rst time (“Date”). Four parodies are dedicated to false patriotic topic (“Duet”, “Our life is like a parade ground ...”, “On the occasion of entering the house governess of Englishwomen,” “To our pessimists”), and the other three ridicule the vulgarity of love poetry in the works of M.P. Rozengeim (“Michael Burbonov’s attempts in literature”, “From Beranger”, “Date”). Minaev condemns political and civic position of the poet, ridicules his poetic qualities and unprofessionalism on the whole. Among the methods of creating comic effect in these parodies are the following: creating satirical mask (the image of Burbonov); literally quoting lines from Rozengeim’s poems, their exaggeration and bringing to the point of absurdity in a new context; contrasting combination of military vocabulary and hackneyed cliches of love poetry; primitive patterned rhymes. Key words: parody, parody effect, ways of parodic effect creation, satirical mask, poets of the end of the XIX century, democratic poetry.

61-71

Authors: О.Д. Краснобаева

У статті досліджено аксіологічний концепт єрофеєвської інтертексту- альності як найважливіший структуротворчий компонент драми «Валь- пургієва ніч, або Кроки Командора», проаналізовано її генезу та механізм функціонування. Венедикт Єрофеєв створив перманентну інтертекстуаль- ну парадигму. П’єса унікальна за своїм філософсько-естетичним змістом, семантич- ними константами, своєрідною оповідною стратегією, складними формами модифікації авторської свідомості, які трансформують попередній істори- ко-культурний матеріал. Ми підсумували, що драматург вдається до використання типових прийо- мів постмодерністського письма – гротескного загострення, іронічної абсур- дизації дійсності, літературної ремінісцентності, інтертекстуальності. Автор майстерно використовує перманентні ремарки, численні цитатні модифікації, алюзійні прийоми з метою не лише переконати ними когось, а й переоцінити та спародіювати дійсність. Інтертекстуальний підхід до єрофеєвської п’єси, використання елементів деконтекстуалізації, декодування тощо дозволяє зро- зуміти твір як цілісну ідейно-естетичну систему, неповторний текст, чого не- можливо досягти, вдаючись лише до дослідження впливів. Ключові слова: парадигма, інтертекст, аксіологічний, генеза, ремініс- центність, деконтекстуалізація, постмодернізм, гротеск, абсурдизація. алю- зія, перманентний. В статье исследуется аксиологический концепт ерофеевской интертек- стуальности как важнейшее структурообразующее начало, раскрыт ее ге- незис и механизм. Пьеса «Вальпургиева ночь…» уникальна по своему философско- эстетическому содержанию, семантическим константам, сложным формам модификации авторского сознания, трансформирующим предшествующий историко-культурный материал. Венедикт Ерофеев выработал доминирующие художественные формы, создал перманентную интертекстуальную парадигму. Он прибегает к типичным приемам постмодернистского письма – гротескному заостре- нию, иронической абсурдизации действительности, литературной реми- нисцентности, интертекстуальности. деконтекстуализации, снижающему эмоциональный настрой драмы декодированию. Драматург мастерски ис- пользует перманентные ремарки, многочисленные цитатные модификации, аллюзийные приемы с целью не только убедить ими кого-либо, но и переоценить и спародировать действительность. Интертекстуальный подход к ерофеевской пьесе позволяет понять ее как целостную идейно-эстетическую систему, неповторимый текст, чего не достичь, прибегая только к исследованию воздействий. Ключевые слова: парадигма, интертекст, аксиологический, генезис,реминисцентность, деконтекстуализация, постмодернизм, гротеск, абсурдизация, аллюзия, перманентный. In the article the axiological concept of Erofeev intertekstuality as essential structure-forming component is investigated, its genesis and mechanism is revealed. The play “Walpurgis Night ...” is unique in its philosophical and aesthetic content, semantic constants, complex forms of modifi cation of the author’s consciousness, transforming the previous historical and cultural material. Ven.Erofeev has developed dominant art forms, has created a permanent intertextual paradigm. Erofeyev uses typical techniques of post-modernism writing, such as grotesque pointing, ironical absurdization of reality, examples of the Soviet promotion, literary reminiscence and intertekstuality. The playwright uses remarks, numerous quotation modifi cations, allusive techniques with the aim not only to convince someone by them, but also overestimate and parody them. The author skillfully uses decontextualization, the code conversion reducing the emotional spirit of the drama “Walpurgis Night, or Commander’s Steps”. Intertextual approach to Erofeev’s play helps to understand it as a coherent ideological and aesthetic system, a unique text that cannot be achieved by resorting only to research of impacts. Keywords: paradigm, intertext, axiological, genesis, reminiscence, decontextualization, postmodernism, grotesque, absurdization, allusion, permanent.

83-94

Authors: Н.П. Нестеренко

Стаття присвячена виокремленню типових моделей хронотопів, наяв- них у системі історичних романів П. Загребельного, їх систематизації та з’ясуванню специфіки їх репрезентації в межах твору «Я, Богдан (Сповідь у славі)». Актуальність. Відсутність цілісного літературознавчого аналізу істо- ричного роману П. Загребельного 1980-х рр. ХХ ст. «Я, Богдан (Сповідь у славі», який був би зосереджений на виявленні в тексті низки моделей хронотопів, що в різних варіантах своєї репрезентації сприяли розкриттю концептів величі й трагедії Хмельницького-людини й Хмельницького – по- літичного діяча. Мета дослідження – визначити притаманні історичному романові П. Загребельного «Я, Богдан (Сповідь у славі)» домінантні хронотопи як ідеостилістичні засоби творення системно-структурної, жанрової й ідейної специфіки текстів митця. Завдання: схарактеризувати роман П. Загребельного «Я, Богдан (Спо- відь у славі)» з погляду реалізації в ньому типових для історичної романіс- тики письменника моделей хронотопів, з’ясувати роль типових хронотопів у формуванні образу Богдана Хмельницького. Висновки. Визначальними моделями хронотопів, що структурують образ Богдана стали: боротьби перемоги, поразки, втрати, віднаходження, віщування, прозріння, прозирання, рішення, помсти, зради, втечі, само- створення, саморефлексії, випробування, дороги, переходу, зміни. Указані моделі хронотопів об’єднані спільним житійним мотивом Ключові слова: історичний роман, хронотоп, моделі хронотопу, топос. Статья посвящена выделению типичных моделей хронотопов, представленых в системе исторических романов П. Загребельного; их сис- тематизации, анализу специфики хронотопов в романе «Я, Богдан (Испо- ведь в славе)». Актуальность. Отсутствие целостного литературоведческого анализа исторического романа П. Загребельного 1980-х рр. ХХ ст. «Я, Богдан (Ис- поведь в славе)», который был бы сосредоточен на выделении типологи- ческих моделей хронотопических измерений, что в разных вариантах своей репрезентации способствует раскрытию концептов величия и трагедии Хмель- ницкого человека и Хмельницкого политического деятеля. Цель исследования – выделить характерные историческому роману П. Загребельного «Я, Богдан (Исповедь в славе)» доминантные модели хро- нотопов как идеостилистические средства создания системно-структурной, жанровой и идейной специфики текстов писателя. Задания: охарактеризовать роман «Я, Богдан (Исповедь в славе)» с точки зрения реализации в нем типичных для исторической романистики П. Загребельного моделей хронотопа, определить роль типичных хроното- пов в формировании образа Богдана Хмельницкого. Выводы. Доминантные хронотопы, которые используються при ха- рактеристике образа Богдана Хмельницкого: хронотопы борьбы, победы, поражения, потери, нахождения, предчувствия, всматривания, прозрения, решения, мщения, предательства, побега, самотворения, испытания, доро- ги, перехода. Ключевые слова: исторический роман, хронотоп, модели хронотопа, топос. The article is devoted to highlighting of the typical models of the chronotopes that are represented in the system of P. Zagrebelniy’s historical novels and to the systematization and identifi cation of the specifi city of the representation of the chronotopes in the novel «I, am Bohdan (Confession in glory)». Relevance. The absence of the consistent literary analysis of P. Zagrebelniy’s historical novel «I, am Bohdan (Confession in glory)», focused on the identifi cation of typical models of chronotopic dimensions and tracing of their time-space peculiarity on the system level of the comprehension of the text today. The purpose of the research is to identify the features which characterize P. Zagrebelniy’s historical novel «I, am Bohdan (Confession in glory)» and defi ne dominant models of the chronotopes as the idiostylistic means of creation of the specifi c system, structure, genre and message in master’s nowadays. Tasks: to characterise the novel «I, am Bohdan (Confession in glory)» in terms of realization of the models of chronotopes that are typical to P. Zagrebelniy’s historical novels. Conclusions. The chronotopes of fi ght, victory, defeat, loss, exploring, divination, epiphany, premonition, solution, revenge, betrayal, withdrawing, selfcreating, self-refl ecting, test, transition (change) are crucial for the description of the image of Bohdan Khmelnytsky. In the text these models combined by the common hagiographical motif. Key words: historical novel, chronotope, model of chronotope, topos.

105-118

Authors: В.О. Переяслов

Стаття присвячена виявленню категорії щастя в естетико-філософських візіях В. Мисика крізь зіставлення авторських і народних уявлень про неї. За основу взято поему-казку «Щастя». Попри те, що за радянських часів поема тлумачилась однопланово, поверхнево, нам удалося простежити гли- бинні етноментальні шари, на які тодішня критика звертала мало уваги. Особливе місце ми приділили з’ясуванню окремих образних домінант тво- ру, які ілюструють світоглядні орієнтири поета. Саме жанр поеми з елементами притчі та казки створив плідний ґрунт для ідейних і художніх рішень В. Мисика. Такі найвідоміші поеми митця, як: «Щастя», «Гетьманівна», «Чорнотроп» тощо свідчать, що саме цей жанр він обрав для глибокого, філософсько-психологічного осмислення категорії щастя. Характерно, що письменник утримується від оціночних суджень і з філософською відстороненістю лише підштовхує читача до роздумів над зображуваними подіями. Ми з’ясували, що в поемі «Щастя» В. Мисик змальовує не стільки кар- тину ідеального буття, скільки його завуальований антипод. Розв’язка по- еми свідчить про помилковість уявлень героїв щодо справжнього щастя і лише другорядний персонаж втілює його. Письменник не лише стилізує поему під фольклорний твір, він полемі- зує з деякими народними уявленнями, ніби шліфуючи їх, добирається самої суті. Так, розв’язка твору наштовхує на думку, що лише людина з чистим сумлінням і душею може бути по-справжньому щасливою, незалежно від матеріальних статків. Ключові слова: щастя, модель ідеального світу, категорія «вічне», апелю- вання до загальнолюдських цінностей та орієнтирів, етноментальна модель. Статья посвящена выявлению категории счастья в эстетико-философских взглядах В. Мысика через сопоставление авторских и народных представ- лений о ней. Основой исследования является поэмa-сказкa «Счастье». Не смотря на то, что в советские времена поэма толковалась однобоко, по- верхностно, нам удалось проследить глубинные этноментальные слои, на которые критика того времени обращала мало внимания. Особенное место мы уделили определению отдельных образных доминант произведения, которые иллюстрируют мировозренческие ориентиры поэта. Именно жанр поэмы с элементами притчи и сказки создал плодо- родную почву для идейных и художественных решений В. Мысика. Та- кие самые известные поэмы художника, как: «Счастье», «Гетьмановна», «Чернотроп» и т. п. свидетельствуют о том, что именно этот жанр он избрал для глубокого, философско-психологического осмысления кате- гории счастья. Характерно, что писатель воздерживается от оценочных суждений и с философской отстраненностью только подталкивает чита- теля к размышлениям о прочитанных событиях. Мы определили, что в поэме «Счастье» В. Мысик изображает не столь- ко картину идеального существования, сколько его завуалированный анти- под. Развязка поэмы свидетельствует об ошибочности взглядов героев на истинное счастье и только второстепенный персонаж воплощает его. Писатель не только стилизирует поэму под фольклорное произведение, он полемизирует с некоторыми народными взглядами, будто шлифуя их, по- дбирается к самой сути. Так, развязка произведения наталкивает на мысль, что только человек с чистой совестью и душой может быть по-настоящему счастливым, независимо от материального состояния. Ключевые слова: счастье, модель идеального мира, категория «вечное», апелляция к общечеловеческим ценностям и ориентирам, этноментальная модель. The article is devoted to identifying of the category happiness in V. Mysik’s aesthetic and philosophical views through comparison of author’s and national ideas. It is based on a poem-fairy tale “Happiness”. Although in Soviet period the poem was interpreted perfunctorily, we managed to track deep ethnomental layers to which the criticism of that time didn’t pay enough attention. We defi nied the separate fi gurative dominants of work which illustrate poet’s world outlook reference points. The poem genre with elements of parable and fairy tale motivated ideological and art visions of V. Mysik. Such most known poems of the author, as “Happiness”, “Getmanovna” (“Daugther of Getman”), “Chernotrop” (“Roads in Late Autumn”), etc. testify that he chose this genre for a deep, philosophical and psychological comprehension of the category happiness. The writer steers clear of value judgments and encourages the reader to refl ect as for read events. We defi ned that in the poem “Happiness” V. Mysik represents not so much a picture of ideal existence, as its veiled antipode. Outcome of the poem testifi es to an inaccuracy of heroes’ views of true happiness and only the minor character embodies it with the essence. The writer doesn’t stylize poem as folklore, he argues with some national views as if grinding them, approaches the sence. Thus, the end of work suggests an idea that only the person with a clear conscience and soul can be rather happy. Keywords: happines, model ideal world, the category of “the eternal”, appealing to universal values and orientations, etnomental model.

129-138

Authors: А.Л. Польщак

Стаття присвячена питанню світоглядної суперечки Нобелівського лау- реата Ф. Моріака в романі «Поцілунок, дарований прокаженому» з духом філософії Ф. Ніцше. Метою даного дослідження є виявлення кола спірних для французького письменника питань у вченні німецького філософа, об- разно втілених у проблематиці твору. Вищезазначені спірні питання стосу- ються передусім поділу людей на володарів та слуг, ідеї смерті бога, що в свою чергу зачіпає проблематику віри. Французький філософ та сучасник Ф. Моріака Г. Марсель підкреслює, що сучасна ситуація, яка є наслідком певного способу захоплення влади людиною, пов’язана з еволюцією, яка має надзвичайний вплив, торкається свідомості людей та яка кульмінува- ла в твердженні Ф. Ніцше «Бог помер». Ідея смерті бога має своїм наслід- ком вседозволеність для людини, що від початку формулюється Ф. Ніцше як право сильної людини. Такий підхід важливий для інтерпретації ідей Ф. Моріака в романі, оскільки життя його головного героя Жана Пелуейра змінюється з прочитанням кількох сторінок Ф. Ніцше. Зіткнення з ідеями провокативного німецького філософа стало для Жана пробним каменем його віри. Якщо від початку для героя релігія зводилася «до виливу по- чуттів», то кілька коротких, навмання прочитаних уривків із Ф. Ніцше при- мусили його задуматись про те, що віра має стосунок не лише до світу по- чуттів, а й до світу дії, рішень та загалом існування та життя. Ключові слова: Ф. Моріак, Ф. Ніцше, віра, Бог, володар, слуга. Статья посвящена вопросу мировоззренческого спора лауреата Нобе- левской премии Ф. Мориака в романе «Поцелуй прокаженному» с духом фи- лософии Ф. Ницше. Целью данного исследования является выявление круга спорных для французского писателя вопросов в учении немецкого филосо- фа, образно воплощенных в проблематике произведения. Вышеуказанные спорные вопросы касаются, прежде всего, разделения людей на владык и слуг, идеи смерти бога, что в свою очередь затрагивает проблематику веры. Французский философ и современник Ф. Мориака Г. Марсель подчеркивает, что современная ситуация является следствием определенного способа за- хвата власти человеком и связана с эволюцией, которая имеет неизмеримо большое влияние, затрагивает сознание людей и которая кульминировала в утверждении Ф. Ницше «Бог умер». Идея смерти бога имеет своим следстви- ем вседозволенность для человека, что изначально формулируется немецким философом как право сильного человека. Такой подход является важным для интерпретации идей Ф. Мориака в романе, поскольку жизнь его главного ге- роя Жана Пелуейра изменяется коренным образом в результате прочтения нескольких страниц Ф. Ницше. Столкновение с идеями провокационного не- мецкого философа стало для Жана пробным камнем его веры. Если изначаль- но для героя религия сводилась к «излиянию чувств», то несколько коротких, избранных наугад отрывков из произведений немецкого философа заставили его задуматься о том, что вера касается не только мира чувств, но и мира дей- ствий, решений, существования и жизни как таковой. Ключевые слова: Ф. Мориак, Ф. Ницше, вера, Бог, властелин, слуга. The article tells about the ideology dispute in the novel of F. Mauriac, Nobel Prize winner, “Le Baiser au Lépreux” with the spirit of F. Nietzsche’s philosophy. The aim of this research is to identify the range of questions, which are the controversial ones for the French writer in the doctrine of the German philosopher and which are incarnated in the problems of the work. The aforesaid issues concern, fi rst of all, the division of people into masters and servants, the idea of the death of God, which in its turn touches on the problems of faith. G. Marcel, a French philosopher and F. Mauriac’s contemporary, emphasizes, that the modern situation is the result of the defi nite kind of seizure of power, realized by a human being and is connected with the evolution, which has an immense infl uence, affects the consciousness of a person and which has its culmination in F. Nietzsche’s statement “God is dead”. The idea of the death of God results in lack of restraint for a person, which is, initially, formulated by F. Nietzsche as a right of a strong person. Such an approach is an important one to interpret the ideas of F. Mauriac in the novel, since the life of its main character Jean Péloueyre changes a lot as the result of reading of the several pages in F. Nietzsche’s works. Such collision with the ideas of the provocative German philosopher has become a touchstone for Jean’s faith. At the beginning religion for the character added up to “outpouring of feelings”, bur several short extracts form F. Nietzsche forced him to think that faith indeed relates not only to the world of feelings, but also to the world of deeds, decisions, existence and life in all its appearances. Key words: F. Mauriac, F. Nietzsche, faith, God, master, servant.

149-159

Authors: Н.Н. Ступницкая

У статті відзначено, що релігійний світогляд проходе крізь усю творчість О.І. Солженіцина, органічно вплітаючись як у структуру художнього оповіда- ння, так і у його публіцистичні роботи, що обумовлене безсумнівною релігій- ністю письменника, який чітко розумів екзистенційну сутність православ’я. Письменник бачить оточуючий світ як Творіння, що сповнене найглиб- шого сенсу, а власне завдання він вбачає у осягненні Божого задуму, гли- бинного змісту подій та явищ. Саме в цьому й полягає специфіка солжені- цинської естетики, в якій поєднується, здавалося б, непоєднуване: з одного боку, суворий документалізм, відмова від будь якої вигадки, з іншого – іс- нує глибока онтологічна символіка, найяскравішим прикладом якої є «ста- лінські» глави у романі «В колі першому». Вигадка не є характерною для письменника, він уживає її тільки тоді, коли реальні факти або документи абсолютно недосяжні. У статті стверджується, що представників російської літератури ХІХ ст. та Солженіцина поєднує головне – православ’я як основа буття руської лю- дини. Сучасні дослідники все частіше відзиваються про Солженіцина як про письменника християнського, православного. Про актуальність цієї проблеми свідчить також й широке коло дослідни- ків, яке представлене у статті, що займалися дослідженням даного аспекту. Ключові слова: світорозуміння, художнє оповідання, православ’я, со- лженіцинська естетика, документалізм, онтологічна символіка, буття. В статье отмечено, что религиозное миропонимание проходит через все творчество А.И. Солженицына, органично вплетаясь как в структуру ху- дожественного повествования, так и в его публицистические работы, что обусловлено несомненной религиозностью писателя, отчетливо понимав- шего экзистенциальную сущность православия. Писатель видит окружающий мир как Творение, исполненное глубо- чайшего смысла, а свою задачу он видит в постижении Божьего замысла, глубинного смысла событий и явлений. Именно в этом состоит специфика солженицынской эстетики, в которой соединяется, казалось бы, несоедини- мое: с одной стороны, строгий документализм, отказ от любого вымысла, с другой – присутствует глубокая онтологическая символика, ярчайшим при- мером которой являются «сталинские» главы в романе «В круге первом». Вымысел не характерен для писателя, он прибегает к нему тогда, когда реальные факты или документы абсолютно недоступны. В статье утверждается, что представителей русской литературы XIX в. и Солженицына объединяет главное – православие как основа бытия русского человека. Современные исследователи все чаще отзываются о Солженицыне как о писателе христианском, православном. Об актуальности этой проблемы свидетельствует также и широкий круг ученых, представленный в статье, занимавшихся исследованием данного аспекта. Ключевые слова: миропонимание, художественное повествование, православие, солженицынская эстетика, документализм, онтологическая символика, бытие. The article noted that the religious view of the world passes through all the works by A.I. Solzhenitsyn, organically intertwined with the narrative structure of the literary works, and in his publicistic works is noted in the article. It is due to the undoubted religiousness of the writer who clearly understood the existential essence of Orthodoxy. The writer sees the world as the Creation which is full of the deepest meaning and his task is to understand the God’s plan the deep sense of events and phenomena. This is the peculiarity of Solzhenitsyn’s aesthetics, which combines seemingly incompatible: on the one hand, strict documentalism, refusal of any invention, on the other hand, there is a deep ontological symbolism, the clearest example of which is “Stalinist” Chapters in the novel “The First Circle”. The invention is not typical of the writer; he uses it when the real facts or documents are completely inaccessible. The representatives of Russian literature of the nineteenth century and Solzhenitsyn are united by the main thing that Orthodoxy is the basis of Russian existence is claimed in the article. Modern researches more often speak of Solzhenitsyn as a writer of Christian, Orthodox. A wide range of scientists engaged in research of this aspect represented in this article is the evidence of topicality of this theme. Key words: view of the world, literary works, Orthodoxy, Solzhenitsyn’s aesthetics, documentalism, ontological symbolism, existence.

170-175

Authors: В.А. Лозовой

Литературоведческая танатология – сравнительно молодая научная отрасль, предметом исследования которой является мортальная про- блематика. Тема смерти представлена в литературе с древнейших вре- мен, а для некоторых литературных жанров – элегии, эпитафии, тра- гедии и др. – она стала определяющей в выборе и построении сюжета, персонажей, хронотопа и других уровней текста. К анализу «художе- ственной модели смерти» в литературном произведении обращались многие известные российские литературоведы. Результаты их иссле- дований обобщены в первой главе монографии Л.В. Гармаш. Среди многочисленных подходов рассмотрению танатологической пробле- матики в художественном тексте автор книги выделяет мотивный ана- лиз, предлагающий исследователю широкий спектр методов изучения литературного произведения с точки зрения семантики, прагматики и функционирования танатологических мотивов.