Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

13 –16

Authors: Е. А. Андрущенко

У статті розглядається «випадок» Дена Брауна, що відбиває своєрідне світло на історію літератури, дає можливість перекодувати деякі явища, які, здавалося б, уже остаточно зайняли своє місце в ній, та співставляються два романи – Д. Мережковського «Воскресшие боги (Леонардо да Винчи)» та Д. Брауна «Код да Вінчі». Відмічається, що по відношенню до першого існує величезна наукова література, але дослідники зосередилися на вив- ченні символістської проблематики та поетики роману, залишаючи поза полем зору його подвійне кодування та ставлення до запиту читача, якому він без сумніву відповідав. У порівнянні з романом Д. Брауна виявляють- ся змісти, що відповідають запиту читача та перевагам найширшого кола читачів кінця XIX– початку XXI ст., близькі інтелектуалам та феміністкам, студентам та домогосподаркам, чиновникам, офісним працівникам, кожний з яких знаходить свій шлях до розшифровки хай і не існуючого коду да Вінчі, здійснюється спроба встановити місце обох романів в історії багато- рядності літератури. Ключові слова: масова література, белетристика, кліше, подвійне коду- вання, перекодування, міфологема. В статье рассматривается «случай» Дэна Брауна, который отбрасы- вает своеобразный отсвет на историю литературы, дает возможность пе- рекодировать некоторые явления, которые, казалось бы, уже прочно за- няли свое место в ней, и сопоставляются два романа – Д. Мережковского «Воскресшие боги (Леонардо да Винчи)» и Д. Брауна «Код да Винчи». Отмечается, что в отношении первого существует огромная научная ли- тература, но исследователи сосредоточились на изучении символистской проблематики и поэтики романа, оставив вне поля зрения его двойное ко- дирование и соотношение с запросами читателя, которым он несомненно отвечал. В сопоставлении с романом Д. Брауна выявляются те смыслы, ко- торые отвечают ожиданиям и предпочтениям самого широкого круга чита- телей конца XX и начала XXI вв., близки интеллектуалам и феминисткам, студентам и домохозяйкам, чиновникам, офисным работникам, каждый из которых находит свой путь к расшифровке пусть и несуществующего «ко- да да Винчи», предпринимается попытка установить место обоих романов в истории многорядности литературы. Ключевые слова: массовая литература, беллетристика, клише, двойное кодирование, перекодировка, мифологема. The article examines the “case” of Dan Brown, which casts a peculiar light on the history of literature, allowing to re-encode certain phenomena that would seem to have fi rmly secured their place in it, and compares two novels – D. Merezhkovsky’s “The Romance of Leonardo da Vinci” and D. Brown’s “The Da Vinci Code”. It is noted that the former is referred to by a vast body of scientifi c literature, but the researchers have focused on studying the symbolist problematics and poetics of the novel, setting aside its double encoding and its relation to the reader’s demands, which it undoubtedly satisfi ed. The comparison with D. Brown’s novel reveals the meanings matching the expectations and preferences of a wide range of readers belonging to the late 20th and early 21st century, those appealing to intellectuals and feminists, students and housewives, offi cials, offi ce workers, who all fi nd their ways to decrypt the admittedly nonexistent “da Vinci code”. It also attempts to establish the place of both novels in the history of literary multilayeredness. Keywords: mass literature, fi ction, cliché, double encoding, re-encoding, mythologem.

28 – 36

Authors: В. В. Баняс, Н. Ю. Баняс

У статті тезово розглядаються особливості функціонування феноме- ну «двосвіття» – одного з визначальних і найдовершеніших в естетичній та світоглядні системі культурно-мистецької епохи романтизму. Розглядається вісім основних проявів явища «двосвіття»: «реальність / сон», «світ конечний / світ безконечний», «світ реально-побутовий / світ казково-фантастичний», «світ матеріальний / світ абстрактний», «любов чуттєва / любов духовна»,«одухотвореність / філістерство», «людина / її тінь», «людина / її двійник». Ці прояви стисло проаналізовано на прикладах визначальних творів та авторів. Залучається доволі широкий спектр презентованих творів, що охоплює не тіль- ки західноєвропейський, але й східнослов’янський підвиди романтизму. Крім того, робиться спроба обґрунтувати недостатність вивчення феномену «двос- віття» як у радянському, так і в сучасному українському літературознавстві й робиться спроба подати можливий шлях розвитку студій у цьому напрямі. Ключові слова: романтизм, «двосвіття», біном, опозиція, культура, мистецтво. В статье тезисно рассматриваются особенности функционирования феномена «двоемирия» – одного из определяющих и самых совершенных в эстетической и мировоззренческой системе культурно-художественной эпохи романтизма. Рассматривается восемь основных проявлений феномена «двоемирия»: «реальность и сон», «мир конечный / бесконечный мир», «мир реально-бытовой / мир сказочно-фантастический», «материальный мир / мир абстрактный», «чувственная любовь / любовь духовная», «одухотворенность / филистерство», «человек / его тень», «человек / его двойник». Эти прояв- ления кратко проанализированы на примерах определяющих произведений и авторов. Привлекается довольно широкий спектр представленных произ- ведений, который охватывает не только западноевропейский, но и восточ- нославянский подвиды романтизма. Кроме того, делается попытка обосно- вать недостаточность изучения феномена «двоемирия» как в советском, так и в современном украинском литературоведении и делается попытка пред- ставить возможный путь развития исследований в этом направлении. Ключевые слова: романтизм, «двоемирие», бином, оппозиция, культу- ра, искусство.

53 – 67

Authors: Л. В. Гармаш

Стаття присвячена аналізу одного з найважливіших типів танатоло- гічних персонажів у творчості Федора Сологуба. Образ тихих дітей оха- рактеризовано з точки зору їхньої зовнішності, поведінки, особливих якостей, якими вони відрізняються від звичайних дітей і які були отри- мані внаслідок їхньої смерті і наступного воскресіння, яке стало можли- во завдяки науковим відкриттям головного героя роману «Творена леген- да» Триродова. Тільки невинні діти, на думку Триродова, гідні отримати безсмертя. Детально розглянуто сам процес проходження ініціації одним з героїв роману – Георгієм Антиповим. Роль тихих дітей у побудові нового суспільства, яку їм відводить Триродов, порівняна з уявленнями про май- бутнє людства, висловленими в деяких релігійно-філософських навчаннях і в працях А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Вл. Соловйова, М. Федорова та інших представників епохи Срібного століття. Герой Сологуба переконаний, що міць духовної енергії тихих дітей здатна організувати стихійну силу світо- вої волі, подолати відсталість матерії і перетворити людство. Ключові слова: тихі діти, танатологічний персонаж, пограничність, життя і смерть. Статья посвящена анализу одного из важнейших типов танатологиче- ских персонажей в творчестве Федора Сологуба. Образ тихих детей оха- рактеризован с точки зрения их внешности, поведения, особых качеств, которыми они отличаются от обычных детей и которые были получены вследствие их смерти и последовавшего за нею воскрешения, которое стало возможно благодаря научным открытиям главного героя романа «Творимая легенда» Триродова. Только невинные дети, по мнению Триродова, дос- тойны получить бессмертие. Подробно рассмотрен сам процесс прохожде- ния инициации одним из героев романа – Егоркой Антиповым. Роль ти- хих детей в построении нового общества, которую им отводит Триродов, сопоставлена с представлениями о будущем человечества, высказанными в некоторых религиозно-философских учениях и в трудах А. Шопенгауэра, Ф. Ницше, Вл. Соловьева, Н. Федорова и других представителей эпохи Серебряного века. Герой Сологуба убежден, что мощь духовной энергии тихих детей способна организовать стихийную силу мировой воли, преодо- леть косность материи и преобразовать человечество. Ключевые слова: тихие дети, танатологический персонаж, погранич- ность, жизнь и смерть. The article is devoted to the analysis of one of the most important types of thanatological characters in Fyodor Sologub’s works. The images of the quiet children are characterized from different perspectives. Their appearance, behavior and special qualities, which differ them from normal children, are considered. They obtained special qualities as a result of their death followed by the resurrection, which became possible thanks to scientifi c discoveries of the protagonist of the novel “The Creatable Legend” Trirodov. Only the innocent children, according to Trirodov, are worthy of immortality. The process of initiation of one of the characters of the novel, Egorka Antipov, is considered in details. The role of the quiet children in building a new society, which Trirodov assigned to them, was associated with views about the future of humanity, expressed in some religious and philosophical teachings and the writings of A. Schopenhauer, F. Nietzsche, Vl. Soloviev, N. Fyodorov and other representatives of the Silver age. Sologub’s hero is convinced that the power of spiritual energy of the quiet children was able to organize natural forces of the world willpower to overcome the inertia of inert matter and to transform humanity. Keywords: quiet children, thanatological character, borderline, life and death.

78 – 87

Authors: ІМПРЕЗА ПОСТАПОКАЛІПТИЧНОЇ ВІЗІЇ ГЕРОЇВ РОМАНУ ТАРАСА ПРОХАСЬКА «НЕПРОСТІ»

У статті зроблено спробу аналізу постапокаліптичної візії героїв роману Тараса Прохаська «НепрОсті». Постмодерністський текст є по- стапокаліптичним, а, отже, у ньому зображується існування персонажів після апокаліпсису та їхнє постапокаліптичне мислення. Оскільки ми- слення персонажа зумовлене, тим середовищем, у якому він перебуває, це дало нам змогу з’ясувати характер постапокаліптичного буття цього персонажа, внаслідок чого ми довели, що постапокаліптичний світ має особливий онтологічний статус. У дослідженні акцентується увага на тому, що редукція у Прохаськовому романі є чи не найголовнішим методом пізнання світу та способом мислен- ня героїв. Нами доведено, що актуальні для постмодернізму проблеми мов- ного харак теру особистості й оповідального модусу людського життя як специфічної для людської свідомості моделі оформлення суб’єктивного до- свіду знайшли своє відображення в романі «НепрОсті» Тараса Прохаська. Ключові слова: апокаліпсис, буття, дискурс, постмодернізм, редукція, онтологія. В статье сделана попытка анализа постапокалиптического видения ге- роев романа Тараса Прохаська «НепрОстые». Постмодернистский текст является постапокалиптическим, а, следовательно, в нем изображается су- ществования персонажей после апокалипсиса и их постапокалиптическое мышление. Поскольку мышление персонажа обусловлено, той средой, в ко- торой он находится, это дало нам возможность выяснить характер постапо- калиптического бытия этого персонажа, в результате чего мы доказали, что постапокалиптический мир имеет особый онтологический статус. В исследовании акцентируется внимание на том, что редукция в рома- не Тараса Прохаська выступает едва ли не самым главным методом позна- ния мира и способом мышления героев. Нами доказано, что актуальные для постмодернизма проблемы языкового характера личности и повествова- тельного модуса человеческой жизни как специфической для человеческого сознания модели оформления субъективного опыта, нашли свое отражение в романе “НепрОстые” Тараса Прохаська. Ключевые слова: апокалипсис, бытие, дискурс, постмодернизм, ре- дукция, онтология. This article attempts to analyze the post-apocalyptic vision of the characters of the Taras Prohasko’s novel “The UnSimple”. Postmodern text is a postapocalyptic, and therefore it portrays characters existing after the apocalypse and their post-apocalyptic thinking. As character’s thinking is preconditioned by the environment in which it is located, it has allowed us to identify the nature of postapocalyptic existence of this character; we have shown that post-apocalyptic world has a special ontological status. The study focuses on the fact that the reduction in the novel Taras Prohasko “The UnSimple” is probably the most important method of getting to know the world and the way of thinking of the characters. We have shown that topical problem for the language of postmodernism of personality and narrative mode of human life as a specifi c model of human consciousness registration of subjective experience are refl ected in the novel by Taras Prohasko “The UnSimple”. Key words: apocalypse, existence, discourse, postmodernism, reduction, ontology.

101 – 110

Authors: Ж. А. Кононова

У статті простежується історія літературного перекладу в Росії, до- сліджуються особливості перекладацького методу К. Бальмонта, сильні та слабкі сторони його перекладацької манери. Переклади Бальмонта оціню- ються в рамках традицій двох протиборчих шкіл – вільного і буквального перекладу. Перекладацький метод Бальмонта передбачає значно більшу свободу відносно до тексту, що перекладаєтся, ніж це було заведено у пе- рекладацькій практиці на початку ХХ століття, з її прагненням до відтво- рення формальної структури оригіналу. Продовжуючи традицію «вільного» перекладу, Бальмонт прагне відбити поетичну цінність твору, що перекла- дається, його художньо-естетичний вплив, опираючись при цьому на вла- сне художнє світовідчуття. Слідуючи своїм перекладацьким установкам, Бальмонт насамперед відобразив у перекладах образність, зміст, філософію оригіналу, нерідко відступаючи від його форми, змінюючи кількість ряд- ків, риму, розмір, переказуючи фрагменти тексту, або «домислюючи» його. Творча індивідуальність Бальмонта настільки глибока, що його перекла- ди органічно вбудовуються в контекст його оригінальної лірики, насичені образами і мотивами, властивими модерністської поезії кінця ХІХ – почат- ку ХХ століття. Ключові слова: символізм, буквалізм, вільний переклад, інтертекст, суб’єктивізм. В статье прослеживается история литературного перевода в России, исследуются особенности переводческого метода К. Бальмонта, силь- ные и слабые стороны его переводческой манеры. Переводы Бальмонта оцениваются в рамках традиций двух противоборствующих школ – вольно- го и буквального перевода. Переводческий метод Бальмонта предполагает значительно большую свободу в отношении переводимого текста, чем это было принято в переводческой практике начала ХХ века, с ее стремлени- ем к воссозданию формальной структуры подлинника. Продолжая традицию “вольного” перевода, Бальмонт стремится воспроизвести поэтическую цен- ность переводимого произведения, его художественно-эстетическое воздей- ствие, опираясь при этом на собственное художественное мироощущение. Следуя своим переводческим установкам, Бальмонт прежде всего отража- ет в переводах образность, содержание, философию подлинника, нередко отступая от формы оригинала, меняя количество строк, рифму, размер, пе- ресказывая фрагменты текста, либо «домысливая» его. Творческая индиви- дуальность Бальмонта столь глубока, что его переводы органично встраива- ются в контекст его оригинальной лирики, насыщены образами и мотивами, присущими модернистской поэзии конца ХІХ – начала ХХ века. Ключевые слова: символизм, буквализм, вольный перевод, интертекст, субъективизм. The history of literary translation in Russia is traced in the article; the characteristics of K. Balmont’s translation method , strong and weak points of his translation manner are examined. Translation works of Balmont are studied in the context of the traditions of two opposing schools – free and literal translation. Balmont’s method of translation assumes much more freedom than it was used in the early nineteenth century practice of translation, with its aspiration for recreation of formal structure of the original. Following the tradition of “free” translation, Balmont aspires to reproduce the poetic values of the original, its artistic and aesthetic impact, guided by his own artistic views. Following his translation priorities, Balmont primarily refl ects in his works the imagery, content, and philosophy of the original, often departing from its form, changing the number of lines, rhyme and metre, narrating the text, or “speculating” on it. Creative individuality of Balmont is so deep that his translations are naturally introduced in the context of his original lyrics, full of images and motifs which characterize the Modernist poetry of the late 19th– early 20th century. Key words: symbolism, literalism, free translation, intertext, subjectivity.

120 – 132

Authors: Л. Н. Корнильева

Мета даної статті полягає в тому, щоб представити огляд найбільш актуальних проблем у вивченні англійського романтизму. У роботі на- голошується, що, як і будь-який інший національний варіант романтич- ного руху, англійський романтизм відображає величезну різноманіт- ність стилів, тем та ідей. Такі вчені як Хюльм, Паунд, Елліот поставили під сумнів саме існування романтизму, а класичний для англійського романтизму «канон шести», представлений Блейком, Вордсвортом, Колриджем, Байроном, Кітсом і Шеллі в даний час піддається різкій критиці. Анти-романтизм Кітса, Байрона та інших видатних представ- ників романтичного руху все частіше досліджується з максимально до- ступною повнотою. У статті також зазначається, що шанування природи може бути поставлено під сумнів навіть у віршах Вордсворта. Термін «романтизм» досі не має точного визначення і часто характеризується як той, який «вкрай складно визначити». Багато вчених також вважа- ють термін «романтизм» історично беззмістовним, і саме тому, на їхню думку, романтизм не може мати ніякої періодизації. В теперішній час, конкретні часові рамки періоду романтизму визначаються на підставі різних факторів, серед яких ключові події епохи романтизму, зміни в державному управлінні Великобританії, а також основні віхи у роз- витку англійської літератури того періоду. Всі ці підходи також активно дискутуються в науковій літературі. Крім того, величезна маса робіт про романтизм, в яких представлені діаметрально протилежні точки зору,здатна дезорієнтувати вченого і зробити сам концепт романтизму ще менш зрозумілим. Ключові слова: романтизм, романтичний рух, наукові роботи, визна- чення, англійська література. Цель данной статьи заключается в том, чтобы представить обзор наибо- лее актуальных проблем в изучении английского романтизма. В работе от- мечается, что, как и любой другой национальный вариант романтического движения, английский романтизм отображает огромное разнообразие сти- лей, тем и идей. Такие учёные как Хюльм, Паунд, Эллиот поставили под сомнение уже само существование романтизма, а классический для англий- ского романтизма «канон шести», представленный Блейком, Вордсвортом, Колриджем, Байроном, Китсом и Шелли в настоящее время подвергается резкой критике. Анти-романтизм Китса, Байрона и других выдающихся представителей движения всё чаще исследуется с максимально доступной полнотой. В статье также отмечается, что почитание природы может быть поставлено под сомнение даже в стихах Вордсворта. Термин «романтизм» до сих пор не имеет точного определения и часто характеризуется как тот, который «крайне сложно определить». Многие учёные также считают тер- мин «романтизм» исторически бессодержательным, и именно поэтому, по их мнению, романтизм не может иметь никакой периодизации. В настоящее время, конкретные временные рамки периода романтизма определяются на основании различных факторов, среди которых ключевые события эпохи романтизма, изменения в государственном управлении Великобритании, а также основные вехи в развитии английской литературы. Все эти подходы также активно дискутируются в научной литературе. Кроме того, огромная масса работ о романтизме, в которых представлены диаметрально противо- положные точки зрения, способна дезориентировать учёного и сделать сам концепт романтизма ещё менее понятным. Ключевые слова: романтизм, романтическое движение, научные рабо- ты, определение, английская литература. The aim of the article is to give a glimse of the most topical problems in the study of English romanticism. It was mentioned, that English romanticism, like any other national variant of the romantic movement, displays an extraordinary variety in styles, topics chosen and ideas conveyed. Such scientists as Hulme, Pound, Elliot challenged the very existence of romanticism, and the classical Romantic canon consisting of Blake, Wordsworth, Coleridge, Byron, Keats and Shelley is now open to scathing criticism. Anti-romanticism of Keats, Byron and other illustrious representatives of the movement is being currently studied. It was also pointed out that the reverence for nature may be questioned even in Wordsworth`s verse. The term “romanticism” still fl ies the exact defi nition and is often described as “notoriously diffi cult to defi ne”. Many scientists also believe that the term “romanticism” is historically unsound, which is why it cannot be defi ned with historical precision. At the time being, precise time limits of romanticism are defi ned upon various grounds, including major events of the Romantic epoch, a distinct change in state administration of England, as well as the key landmarks in the development of the English literature itself. All these are also open to debate in modern scientifi c works. But what is more, an enormous bulk of works on romanticism which exhibit confl icting views results in overwhelming a scientist who tackles romanticism and makes the concept even more diffi cult to understand. Key words: romanticism, romantic movement, scientifi c works, defi nition, English literature.

141 – 154

Authors: М. Н. Кутилина

Стаття присвячена проблемі пошуку культурної самобутності в літера- турі Карибського басейну. Метою дослідження є осмислення подвійності впливів літературних і культурних традицій Франції та Африки у поемі «Щоденник повернення в рідну країну» мартініканского письменника Еме Сезера. Актуальність цієї роботи зумовлена політичним і духовним питан- ням Карибського бассейну, яке з’явилось в останні десятиріччя і яке є важ- ливим для всього постколоніального простору. Матеріалом для цієї статті стали базові роботи зарубіжних учених, які вивчали творчість письменника та намагалися осмислити етнокультурні та духовні проблеми франкофонной літератури Карибських островів. Результатом цієї роботи стало виявлення сучасних способів художнього вираження у поемі і надання прикладів її самобутнього дискурсу. Зроблено висновок, що внаслідок внутрішньої ре- волюції ліричного героя, транскультурної «подорожі» та переосмислення своєї історіі, поема стверджує карибську ідентичність в культурній мозаїці Латинської Америки. Ключові слова: франкофонна література, Карибського басейну, Еме Сезер, національна самобутність, негритюд. Статья посвящена проблеме поиска культурной самобытности в литера- туре Карибского бассейна. Целью исследования является осмысление двой- ственности влияния литературных традиций Франции и Африки в поэме «Дневник возвращения в родную страну» мартиниканского писателя Эме Сезэра. Актуальность этой работы обусловлена политическим и духовным вопросом Карибского бассейна, появившимся в последние десятилетия и важным для всего постколониального пространства. Материалом для этой статьи стали базовые работы зарубежных ученых, которые изучали творче- ство писателя и пытались осмыслить этнокультурные и духовные пробле- мы франкофонной литературы Карибских островов. Результатом этой ра- боты стало выявление современных способов художественного выражения в поэме и приведение примеров её самобытного дискурса. Был сделан вывод, что вследствие внутренней революции внутреннего героя, его транскультур- ного «путешествия» и переосмысления своей истории, поэма утверждает ка- рибскую идентичность в культурной мозаике Латинской Америки. Ключевые слова: франкофонная литература, Карибский бассейн, Эме Сезэр, национальная самобытность, негритюд. The article is devoted to the problem of searching of cultural identity in Caribbean’s francophone literature. The aim of the research is the duality of infl uenceof literary traditions of France and Africa in the poem “Notebook of a Return to the Native Land» by Martinican writer Aimé Césaire. The topicality of this work is caused by the political and the spiritual question of the Carribean islands which appeared last decade and which is important for all postcolonial area. The material for this article consists of the basic books by foreign scientists who studied the writer’s works and tried to understand ethno-cultural and spiritual problems in francophone Caribbean literature. The result of this work is the identifi cation of artistic expression’s modern methods and the examples of its original discourse. It was concluded that due to the narrator’s internal revolution, his transcultural “traveling” and rethinking of its history, the poem asserts Caribbean identity in the cultural mosaic of Latin America. Keywords: francophone literature, the Caribbean basin, Aimé Césaire, national identity, negritude.

169 – 184

Authors: О. В. Оздемір

Статтю присвячено актуальній проблемі сучасного вітчизняного літе- ратурознавства: аналізу основних автобіографічних наративних тенденцій ґендерної саморефлексії у сучасній жіночій прозі (на прикладі книги Ірен Роздобудько «Переформулювання»). Висновки сприятимуть об’єктивному відтворенню історії української літератури початку ХХІ століття.Своє «Я» авторка робить спробу осмислити на основі ґендерної само- рефлексії та діалогу із реципієнтом. В автодієгетичному наративі з ономастичною тотожністю Ірен Роздобудько «Переформулювання» наративні інстанції оповідача й героїні (всередині дискурсу), а також інстанція читача та епохи (як всередині, так і поза дискурсом) є актантами (учасниками) автобіографічного жіночого пакту, з допомогою котрих авторка має можливість сконструювати цілісну іпостась свого «Я». Одночасно, завдяки «договору» із власною пам’яттю, що забезпечує можливість формування ідентичності Іншої себе «тоді», че- рез наративні інстанції та систему персонажів (котрі теж виконують фун- кцію Іншого), особливо жіночих образів, шляхом ґендерної саморефлексії, авторка здійснює ґендерну самоідентифікацію. Ключові слова: жіноча проза, автобіографізм, нефікціональна літера- тура (non-fi ktion), еґо-дискурс, автобіографічний пакт (договір), гомодієге- тична оповідь. Статья посвящена актуальной проблеме современного отечественного литературоведения: анализу основных автобиографических на ра тивных тен- денций гендерной саморефлексии в современной женской прозе (на примере книги Ирен Роздобудько «Переформулировка»). Выводы будут способствовать объективному воссозданию истории украинской литературы начала ХХІ века. Свое «Я» автор делает попытку осмыслить на основе гендерной саморефлек- сии и диалога с реципиентом. В автодиегетическом наративе с ономастической тождественностью И. Роздобудько «Переформулировка» наративные инстанции рассказчика и героини (внутри дискурса), а также инстанция читателя и эпохи (как вну- три, так и вне дискурса) являються актантами (участниками) автобиогра- фического женского пакта, с помощью которых автор имеет возможность сконструировать целостную ипостась своего «Я». Одновременно, благо- даря «договору» с собственной памятью, которая обеспечивает возмож- ность формирования идентичности Другой себя «тогда», через наратив- ные инстанции и систему персонажей (которые тоже выполняют функцию Другого), особенно женских образов, путем гендерной саморефлексии, ав- тор осуществляет гендерную самоидентификацию. Ключевые слова: женская проза, автобиографизм, нефикциональная литература (non-fi ktion), его-дискурс, автобиографический пакт (договор), гомодиегетическое повествование. The article is devoted to the current problem of modern Ukrainian literature and to the analysis of autobiographical narrative tendencies of gender self-refl ection in contemporary women’s prose (namely in “Reformulation” by Irene Rozdobudko). The conclusions are intended to contribute to the objective revelation of the history of Ukrainian literature at the beginning of the ХХІ century. The author attempts to understand her “I” (“Ich”) on the basis of gender selfrefl ection and due to a dialogue with a recipient. In autodiegetic narrative with onomastic identity of the novel “Reformulation” by Irene Rozdobudko, the narrator’s and heroine’s instances (inside the discourse) and the instances of a reader and the epoch (both inside and outside the discourse) are actants (participants) of women’s autobiographical pact, which thereby enable the author to construct the coherent hypostasis of her “I” (“Ich”). At the same time, due to the “contract” with her own memory, enabling the formation of the “I-then” identity, due to narrator’s instances and types of characters (also functioning as the other “I” (“Ich”) especially female characters) and due to gender self-refl ection the author realizes her own gender identity. Keywords: women’s fi ction, autobiographism, nonfi ction literature (nonfi ktion), ego-discourse, autobiographical pact (contract), homodiegetic narrative. Інформація про автора Оздемір Оксана Василівна – ORCID: 0000-0001-9427-574X; викла- дач кафедри

198 – 213

Authors: А. Л. Польщак

Стаття присвячена дослідженню впливу та зорієнтованості в одному напрямку пошуків шляхів розвитку релігійного та внутрішнього людсь- кого життя та свідомості П. Шардена, Ф. Моріака та Ш. Пегі на матеріалі корпусу творів філософа та цих письменників французького «католицького відродження». Спираючись на історіографічні данні та аналіз творів фран- цузького релігійного філософа чи радше теолога-філософа П. Тейяра де Шардена та митців «католицького відродження» Ф. Моріака та Ш. Пегі мо- жемо говорити не тільки і не стільки про вплив, скільки про спільну спря- мованість у розвитку думок, важливих як для теолога, так і для письмен- ників з причини їх заангажованості питаннями релігійного відродження та максимальної реалізації особистості. Ряд таких ідей Шардена як наявність в історії світу надприродної мети, бачення християнства як віровчення, яке дає відповідь на найбільш глибокі запити сучасних людей, універсальність Церкви, яка по праву включає в себе все цінне, що вироблено людством, в тому числі і, формально, поза церковною огорожею, дозволяють говорити про Тейяра як про одного з передвісників ІІ Ватиканського Собору (осо- бливо конституції про роль Церкви в сучасному світі «Gaudium et Spes»), який дав нове світло на бачення та вирішення багатьох проблем людського життя. Ці ж ідеї непокоять Ф. Моріака та Ш. Пегі. Найбільш важливим ви- дається суголосність Моріака та Шардена в питанні релігії, змін, еволюції та підходу до природи. Відзначаючи значимі риси в поглядах Шардена та Пегі, варто зауважити важливість містики в світогляді цих мислителів. Ключові слова: світогляд, спрямованість, відродження, пошук, християнство. Статья посвящена исследованию влияния и ориентированности в од- ном направлении поисков путей развития религиозной и внутренней жиз- ни и сознания человека П. Шардена, Ф. Мориака и Ш. Пеги на материале корпусу сочинений философа и этих писателей французского «католиче- ского возрождения». Принимая во внимание историографические данные и анализ произведений французского религиозного философа или, скорее, теолога-философа П. Тейяра де Шардена и творцов «католического возро- ждения» Ф. Мориака и Ш. Пеги, следует говорить не только и не столько о влиянии, сколько об одной направленности в развитии мысли, важной как для теолога, так и для этих писателей по причине их ангажированно- сти вопросами религиозного возрождения и максимальной реализации личности. Ряд идей Шардена позволяют говорить о Тейяре как об одном из предвестников ІІ Ватиканского Собора (особенно конституции о роли Церкви в современном мире «Gaudium et Spes»), который пролил новый свет на видение и решение многих проблем человеческой жизни. Это на- личие в истории мира сверхъестественной цели, видение христианства как вероучения, которое дает ответ на наиболее глубокие вопросы современ- ных людей, универсальность Церкви, которая по праву включает в себя все ценное из выработанного человечеством, в том числе и, формально, за цер- ковной оградой. Эти же идеи являются предметом внимания Ф. Мориака и Ш. Пеги. Наиболее важным в исследовании общих черт мировоззрения Мориака и Шардена представляется их согласие в вопросах религии, из- менений, эволюции и подходу к природе. Отмечая важные черты во взгля- дах Шардена и Пеги, следует указать значимость мистики в мировоззрении этих мыслителей. Ключевые слова: мировоззрение, направленность, возрождение, по- иск, христианство. The article tells about the infl uence and orientation in the same direction in the process of searching ways to develop religious and inner life and conscience of a person in works of P. Teilhard de Chardin, F. Mauriac and Ch. Péguy. Considering the historiographical data and the analysis of the French religious philosopher or, better to say, of the theologian-philosopher P. Teilhard de Chardin, and F. Mauriac and Ch. Péguy, “Catholic revival” writers, one should talk not only and not so much about the infl uence, but about the same direction in the evolution of ideas, which are important both for the theologian and for the writers because of their commitment in the problems of religious revival and maximal fulfi llment for a person. Some of Chardin’s ideas make it possible to rank Teilhard among the forerunners of the Second Vatican Council (especially of «Gaudium et Spes», a dogmatic Constitution about the role of the Church in the modern world), which showed the new approach in understanding and solving of many human life problems. They are: the presence of the supernatural aim in the history of the world; understanding of Christianity as a doctrine, which answers the most intimate questions of a modern person; universality of the Church, which rightly contains all valuable achievements of mankind, including the ones reached formally behind the Church fence. The similar ideas are also included in the circle of interests of F. Mauriac and Ch. Péguy. The most important in the study of common traits in Mauriac’s and Chardin’s Weltanschauung is the concordance of the authors in the issues of religion, changes, evolution and approaches to the nature. Mentioning the signifi cant traits in the views of Chardin and Péguy, one should notice the importance of mysticism in the Weltanschauung of these thinkers. Key words: Weltanschauung, directedness, revival, search, Christianity.

228 – 241

Authors: Л. А. Ракитова

У статті розглядається жанр фейлетону у письменницькій публіцисти- ці А. Т. Аверченка періоду 1917–1918 років. Об’єктом літературознавчого аналізу стали «Моя розмова з Миколою Романовим», «Моє самовизначен- ня», «Записки годовалої дитини», «Стрибок матроса Ковальчука», в яких до- сліджуються аспекти письменницького сприйняття подій революції та гро- мадянської війни, їх відображення як прояв кризи в суспільній свідомості. Аналізуючи найяскравіші зразки фейлетонної творчості, автор статті звер- тає увагу на особливості поетики, притаманні творам публіцистики: пу- бліцистичність (пристрасність автора), інформативність, стилістичну екс- пресію, синтез аналітики і критики. Творчість А. Т. Аверченка являє собою зразок фейлетонної традиції, в основі якої знаходяться базові літературні категорії – комічність, публіцистичність, художність. За допомогою іронії як домінантного засобу критики письменник зображує суспільно-політичні події на прикладі індивідуально-особистісного, незначного явища дійсно- сті. Авторська установка, що визначає характер відбору інформації, апелює до певного естетичного сприйняття адресата. Ключові слова: публіцистичність, більшовизм, фейлетон, сатира, гро- теск, чорний гумор. В статье рассматривается жанр фельетона в писательской публицистике А. Т. Аверченко периода 1917–1918 годов. Объектом литературоведческого анализа стали «Мой разговор с Николаем Романовым», «Мое самоопределе- ние», «Записки годовалого ребенка», «Прыжок матроса Ковальчука», в ко- торых исследуются аспекты писательского восприятия событий революции и гражданской войны, их отражение как проявление кризиса в обществен- ном сознании. Анализируя ярчайшие образцы фельетонного творчества, автор статьи обращает внимание на особенности поэтики, свойственные произведениям публицистики: публицистичность (пристрастность авто- ра), информативность, стилистическую экспрессию, синтез аналитики и критики. Творчество А. Т. Аверченко представляет пример фельетонной традиции, в основе которой находятся базовые литературные категории – комическое, публицистичность, художественность. С помощью иронии как доминантного средства критики писатель изображает общественно- политические события на примере индивидуально-личностного, незначи- тельного явления действительности. Авторская установка, определяющая характер отбора информации, аппелирует к определенному эстетическому восприятию адресата. Ключевые слова: публицистичность, большевизм, фельетон, сатира, гротеск, черный юмор. The article discusses the feuilleton genre in A. T. Averchenko’s literary journalism of 1917–1918. The object of literary analysis are “My conversation with Nicholas Romanov”, “My Self-determination”, “Notes of a Year-old Child”, “Jump of a Sailor Kovalchuk”. The aspects of the writer’s perception of the events of the revolution and the Civil war, their refl ection as a manifestation of the crisis in the public consciousness are investigated. Analyzing the typical samples of Averchenko’s feuilleton legacy the author draws attention to the particular poetics inherent in the works of journalism, publicism (the writer’s tendency), informativeness, stylistic expression, synthesis of analytics and criticism. Creativity of A. T. Averchenko is a vivid example of the feuilleton tradition which is based on the literary categories of comic, publicism and fi ction. By using irony as the dominant means of criticism a writer portrays the sociopolitical events on the example of individual and personal minor aspects of reality. The aim of the author that determines the nature of the selected information appeals to a proper aesthetic perception of an addressee. Key words: publicism, Bolshevism, feuilleton, satire, grotesque, black humor.

253 – 261

Authors: І. В. Романова

Мета нашого дослідження полягає в розкритті художніх особливостей творення образу сильної жінки в романі І. Багряного «Маруся Богуславка». Актуальність статті зумовлена тим, що літературознавці окреслили загаль- ні підходи до відображення сильної особистості в попередніх творах, на- томість маємо поодинокі згадки про стоїчний жіночий образ Ати Дахно. Художня логіка роману свідчить про своєрідне переосмислення ролі жінки в епоху чергової національної поразки, що мислиться як тимчасова ситу- ація. Міцний духовний стрижень головної героїні зумовлений не тільки особливостями біографії (статус сироти), але й відчуттям певного зв’язку в боротьбі за національне автентичне буття. Увиразнення образу сильної жінки відбувається завдяки взаємодії Ати Дахно з чоловіками, які в епо- ху тоталітаризму найчастіше стають конформістами. І. Багряний утверд- жує думку, що сильна жінка потребує сильного чоловіка. Крім цього, автор підкреслює жіноче начало, основною функцією якого є творча. А тому пе- ред читачем постає образ жінки-творця національного міфу, що в умовах тимчасової дезорієнтації здатна не тільки консолідувати українську спіль- ноту, але й визволити (у контексті заголовка). Ключові слова: сильна жінка, жінка-творець, тоталітарний режим, мі- фологія, національний консолідуючий міф. Цель нашего исследования состоит в раскрытии художественных осо- бенностей создания образа сильной женщины в романе И. Багряного «Маруся Богуславка». Актуальность статьи обусловлена тем, что лите- ратуроведы очертили общие подходы к изображению сильной личности в предыдущих произведениях, вместо этого имеем единичные воспоми- нания о стоическом женском образе Аты Дахно. Художественная логика романа свидетельствует о своеобразном переосмыслении роли женщины в эпоху очередного национального поражения, которое мыслится как вре- менная ситуация. Мощный духовный стержень главной героини обуслов- лен не только особенностями биографии (статус сироты), но и ощуще- нием определенной связи в борьбе за национальное аутентичное бытие. Актуализация выразительности образа сильной женщины происходит бла- годаря взаимодействию Аты Дахно с мужчинами, которые в эпоху тотали- таризма чаще всего становятся конформистами. И. Багряный утверждает мысль, что сильная женщина нуждается в сильном мужчине. Кроме этого, автор подчеркивает женское начало, основной функцией которого являет- ся творческая. Поэтому перед читателем предстает образ женщины-творца национального мифа, которая в условиях временной дезориентации спо- собна не только консолидировать украинскую общность, но и освободить (в контексте заглавия). Ключевые слова: сильная женщина, женщина-творец, тоталитарный режим, мифология, национальный консолидирующий миф. The goal of this research is to reveal the peculiarities of creation a strong woman image in I. Bahryany’s novel «Marusya Bohuslavka». The relevance of this article is based on the issue, that literary scholars have defi ned general ways of creation the image of strong personality, instead in previous works we’ve got just sporadic references to resistant Ata Dahno’s feminine image. The art logics of novel confi rms the peculiar reconception of woman’s role at the epoch of another national defeat, that can be interpreted as temporary situation. The strong spiritual core of the main woman character can be referred not just to the main features of her biography (an orphan status), but to the responsibility feeling in the struggle for national authentic existence. The improvement of strong woman image can be obtained by means of Ata Dahno’s interaсtion with men, who more frequently become conformists in the epoch of totalitarianism. I. Bahrayny declares the idea that a strong woman needs a strong man. Moreover, the author accents a feminine being and its prominent artistic function. Therefore, the reader can perceive the image of a woman as a creator of national myth, who is able to consolidate the Ukrainian society as much as save it (in the context of headline). Key words: strong woman, woman as a creator, totalitarian regime, mythology, national consolidating myth.

272 – 284

Authors: Н. А. Скрынник

У статті розглядаються особливості інтерпретації джерел в п’єсі «Милославські й Наришкіни», що відобразили драматичний період російської історії 1689 р. Серед багаточисельних джерел, що містять под- робиці Стрілецького бунту, основними є XIII і XIV тт. «Історії Росії…» С. М. Соловйова і стаття П. К. Щебальського «Царівна Софія Олексіївна» (1856). О. Ф. Писемський зберігає імена історичних осіб, відтворює най- дрібніші подробиці про їх участь в бунті. Проте в п’єсі ми знаходимо і розбіжності з джерелами в описі подій. Так, на відміну від С. М. Соловйо ва О. Ф. Писемський вводить в діалог князя Голіцина і князя Одоєвського лише згадку про ключові моменти, слова історика вкладає у вуста князя Одоєвського, що бачив події, проте відомо, що Одоєвський не був уча- сником подій. О. Ф. Писемський зраджує історичній правді, змінюючи мотивування поведінки дійових осіб, але він залишається вірним психо- логічному малюнку ролі. З обширних описів С. М. Соловйова драматург відбирає фрагменти, які сприяють характеристиці етичного стану дійових осіб. Порівняно з джерелом О. Ф. Писемський змінює місце дії, скорочує протяжність події, укладаючи її в декілька реплік дійових осіб, інакше роз- ставляє акценти. На відміну від П. К. Щебальського драматург заглиблює протиріччя в питанні престолонаслідування, що відповідає не стільки істо- ричній, скільки художній правді. Таким чином, О. Ф. Писемський інтерпре- тував джерела згідно з власним задумом, а історичні факти були відправ- ною крапкою для роздумів про іронію історії. Ключові слова: стрілецький бунт, історична трагедія, історичні джере- ла, драматичне мотивування, психологічний малюнок ролі. В статье рассматриваются особенности интерпретации источников в пьесе «Милославские и Нарышкины», отразившей драматический пери- од русской истории 1689 г. Среди многочисленных источников, содержа- щих подробности Стрелецкого бунта, основными являются XIII и XIV тт. «История России…» С. М. Соловьева и статья П. К. Щебальского «Царевна Софья Алексеевна» (1856). А. Ф. Писемский сохраняет имена исторических лиц, воссоздает мельчайшие подробности об их участии в бунте. Однако в пьесе мы находим и расхождения с источниками в описании событий. Так, в отличие от С. М. Соловьева А. Ф. Писемский вводит в диалог князя Голицына и князя Одоевского лишь упоминание ключевых моментов, слова историка вкладывает в уста князя Одоевского, видевшего события, однако известно, что Одоевский участником событий не был. А. Ф. Писемский из- меняет исторической правде, меняя мотивировку поведения действующих лиц, но остается верным психологическому рисунку роли. Из обширных описаний С. М. Соловьева драматург отбирает фрагменты, которые спо- собствуют характеристике нравственного состояния действующих лиц. В сравнении с источником А. Ф. Писемский меняет место действия, со- кращает протяженность события, заключая его в несколько реплик дейст- вующих лиц, иначе расставляет акценты. В отличие от П. К. Щебальского драматург углубляет противоречия в вопросе престолонаследия, что отве- чает не столько исторической, сколько художественной правде. Таким обра- зом, А. Ф. Писемский интерпретировал источники согласно собственному замыслу, а исторические факты были отправной точкой для раздумий об иронии истории. Ключевые слова: стрелецкий бунт, историческая трагедия, исторические источники, драматическая мотивировка, психологический рисунок роли. The article discusses the features of interpretation of sources in the play «The Miloslavskys and The Naryshkins», which refl ected the dramatic period of Russian history in 1689. Among the many sources that contain the details of the Rebellion of the Archers, the main ones are XIII and XIV vols. «History of Russia...» S. M. Solovyov and P. K. Schebalsky article «Princess Sophia» (1856). A. F. Pisemsky stores the names of historical fi gures, recreates the smallest details of their participation in the riot. However, in the play we fi nd discrepancies with sources in the event description. So, unlike S. M. Solovyov A. F. Pisemsky enters into dialogue Prince Golitsyn and Prince Odoevsky only references to the key moments, the words of the historian puts into the mouth of Prince Odoevsky who saw the events, but it’s the well known fact that Odoyevsky was not the participant of the events. A. F. Pisemsky changes the historical truth, changing behavior motivation of actors, but remains true to the role of psychological pattern. From extensive description of the S. M. Solovyov the playwright selects fragments that contribute to the characteristic of the actors moral state. In comparison with the source A. F. Pisemsky changes scene, reduces the length of the event, confi ning it in several actors remarks, makes different accents. Unlike P. K. Schebalsky playwright deepening contradictions in the issue of succession, which is responsible not so much historical as artistic truth. Thus, A. F. Pisemsky interpreted sources according to their own ideas, and historical facts were the starting point for thinking about the irony of history. Keywords: the Rebellion of the Archers, historical tragedy, historical sources, dramatic motivation, psychological pattern roles.