Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

14-26

Authors: М. Возьняк

Стаття присвячена полеміці навколо проблеми актуальності творчості О.С. Пушкіна, які виникли між представниками російського релігійно-філософського ренесансу. Ця проблема безпосередньо пов’язана з загаль-ними естетичними спорами цієї епохи, насамперед з питанням взаємин мистецтва і релігії. Починаючи з яскравої критики В.В. Розанова і переконання С.М. Булгакова в приналежності Пушкіна до минулого періоду мистецтва, текст передає головні моменти полемічної до поглядів обох авторів позиції В.С. Соловйова, який підкреслює релігійний початок у творчості Пушкіна. Оцінка творчості поета у аналізованих авторах пояснюється загальними концепціями ролі мистецтва. У статті вказується також на тексти Д.С. Мережковського і С.Л. Франка, які стосуються проблематики релігійності Пушкіна. Перший з них головним досягненням поета вважає синтез християнського і язичницького початків, а другий намагається назвати головні мотиви, які з'являються в релігійних творах Пушкіна. Ключові слова: російський релігійно-філософський ренесанс, О.С. Пушкін, мистецтво, релігія. Статья посвящена полемике вокруг проблемы актуальности творчества А.С. Пушкина, которые возникли между представителями русского религиозно-философского ренессанса. Эта проблема непосредственно связана с общими эстетическими спорами этой эпохи, прежде всего с вопросом взаимоотношений искусства и религии. Начиная с яркой критики В.В. Розанова и убеждения С.Н. Булгакова в принадлежности Пушкина к минувшему периоду искусства, текст передает главные моменты полемической к взглядам обоих авторов позиции В.С. Соловьева, который подчеркивает религиозное начало в творчестве Пушкина. Оценка творчества поэта у анализируемых авторов объясняется общими концепциями роли искусства. В статьи указывается также на тексты Д.С. Мережковского и С.Л. Франка, касающиеся проблематики религиозности Пушкина. Первый из них главным достижением поэта считает синтез христианского и языческого начал, а второй пытается назвать главные мотивы, которые появляются в религиозных произведениях Пушкина. Ключевые слова: русский религиозно-философский ренессанс, А.С. Пушкин, искусство, религия. The author summarizes Russian Religious- Philosophical Renaissance discussion about how up to date and vital works of A.S. Pushkin are. The problem is connected with the aesthetic dispute of the period, especially with the question of relationship between art and religion. In the beginning the paper mentions V.V. Rozanov’s harsh criticism of Pushkin and S.N. Bulgakov’s belief that the poet’s output belongs to the past. Then there is outlined an opposing opinion of V. S. Solovyov, who emphasizes the religious and spiritual aspect of the Pushkin’s accomplishments. Both assessments of Pushkin’s legacy are derived from the question of the role of art. D.S. Merezhkovsky’s position is featured, quoting the Pushkin’s main achievement as the synthesis of Christian and pagan elements, as well as S.L. Franks’s list of main religious themes in Pushkin’s works, e.g. religious perception of beauty, female beauty as well, or the idea of the importance of homeland. Key words: Russian Religious and Philosophical Renaissance, art, religion.

36-46

Authors: О. А. Гончарова

У статті висвітлено основні етапи біографії та творчої діяльності англійської письменниці, філософа, перекладача, літературного критика епохи модернізму Мей Сінклер. На основі маловідомих фактів розкрито ключові моменти її становлення як успішного автора психологічних романів, філософських нарисів, літературно-критичних статей про імажизм. Показано, що Мей Сінклер стала першою жінкою-автором нарисів про події Першої сві- тової війни, першою жінкою-філософом, прийнятою до Аристотелівської спільноти, вона вперше ввела в літературну критику термін «потік свідомості». Сінклер була наставником молодих художників, таких як Езра Паунд, Ребекка Вест, Шарлотта M’ю і Річард Олдінгтон і надавала фінансову допомогу та професійну підтримку Т.С. Еліоту. Феміністка, вона активно виступала за надання жінкам виборчих прав і була однією з засновників медико-психологічної клініки Лондона, першої установи в Англії, де розпочали використовувати психоаналіз серед інших методів лікування психічних захворювань. Автор робить висновок про те, що життя Мей Сінклер відображає при- родне прагнення творчо обдарованої особистості до духовної та інтелектуальної свободи. Знайомство з творчістю Мей Сінклер суттєво збагачує наші уявлення про англійський модернізм. Ключові слова: модернізм, біографія, суфражизм, нарис, імажизм, психологічний роман, психоаналіз, «потік свідомості». В статье освещены основные вехи биографии и творческой деятельности английской писательницы, философа, переводчика, литературного критика эпохи модернизма Мэй Синклер. На основе малоизвестных фактов раскрыты ключевые этапы ее становления как успешного автора психологических романов, философских очерков, литературно-критических статей об имажизме. Показано, что Мэй Синклер стала первой женщиной-автором очерков о событиях Первой мировой войны, первой женщиной-философом, принятой в Аристотелевское общество, впервые ввела в литературную критику термин «поток сознания». Синклер была наставником молодых художников, таких как Эзра Паунд, Ребекка Уэст, Шарлотта Mью и Ричард Олдингтон и предоставляла финансовую помощь и профессиональную поддержку Т.С. Элиоту. Феминистка, она активно выступала за предоставление женщинам избирательных прав и была одним из основателей медико- психологической клиники Лондона, первого учреждения в Англии, где начали использовать психоанализ среди других методов лечения психических заболеваний. Автор делает вывод о том, что жизнь Мэй Синклер отражает естественное стремление творчески одаренной личности к духовной и интеллектуальной свободе. Знакомство с творчеством Мэй Синклер существенно обогащает наши представления об английском модернизме. Ключевые слова: модернизм, биография, суфражизм, очерк, имажизм, психологический роман, психоанализ, «поток сознания». The article highlights the milestones of biography and creative work of the English modernist writer, philosopher, translator, and literary critic May Sinclair. On the basis of little-known facts key stages of her emergence as a successful writer of psychological novels, philosophical essays, and literary-critical articles on Imagism are disclosed. It is shown that May Sinclair became the first female author of essays on the events of World War I, the first female philosopher accepted in the Aristotelian Society, first introduced the term ‘stream of consciousness’ in literary criticism. Sinclair mentored young artists like Ezra Pound, Rebecca West, Charlotte Mew, and Richard Aldington and provided financial assistance and artistic support to T.S. Elliot. As a feminist she actively campaigned for women’s suffrage and was a founding member of the Medico-Psychological Clinic of London, the first facility in England to include psychoanalysis among the broad choice of methods of treatment of mental illness. The author concludes that May Sinclair’s life reflects the natural aspiration of a creative and gifted person to the spiritual and intellectual freedom. Acquaintance with May Sinclair’s work enriches our understanding of English modernism. Key words: modernism, biography, suffragist, essay, Imagism, psychological novel, psychoanalysis,

59-72

Authors: С. В. Ленська

У статті розглядається біблійний інтертекст оповідання В. Домонтовича «Апостоли» і новели В. Русальського «Сміх Іскаріота». Показано, що у художньому тексті біблійні сюжети відіграють важливу роль у процесі смисло- та формотворення, виконують інтертекстуальну функцію. Створюючи й актуалізуючи підтекстову інформацію, що відображає авторську оцінку, біблійні мотиви й образи реалізуються у творах для філософського осмислення актуальних екзистенційних та морально-етичних проблем буття. Жанрова модифікація філософського оповідання і новели репрезентують апокрифічне переосмислення образів апостолів Петра, Хоми і Юди. Біблійні компоненти дозволяють обом письменникам більш переконливо аргументувати свою думку, викликати певні асоціації у читача, змусити його подивитися по-новому на традиційні християнські мотиви й образи-символи. Ключові слова: біблійні мотиви і образи, інтертекст, міф, функціонування традиційних структур, філософське оповідання, новела, морально-етична проблематика. В статье рассматривается библейский интертекст рассказа В. Домонтовича «Апостолы» и новеллы В. Русальского «Смех Искариота». Доказано, что в художественном тексте библейские сюжеты играют важную роль в процессе смысло- и формообразования, выполняя интертекстуальную функцию. Создавая и актуализируя подтекстовую информацию, отражающую авторскую оценку, библейские мотивы и образы реализуются в произведениях с целью философского осмысления актуальных экзистенциальных и морально-этических проблем бытия. Жанровая модификация философского рассказа и новеллы представляют апокрифическое переосмысление образов апостолов Петра, Фомы и Иуды. Библейские компоненты позволяют обоим писателям более убедительно аргументировать свои мысли, вызывать определенные ассоциации у читателя, заставить его посмотреть по-новому на традиционные христианские мотивы и образы-символы. Ключевые слова: библейские мотивы и образы, интертекст, миф, функционирование традиционных структур, философский рассказ, новелла, морально-этическая проблематика. The article discusses the Biblical intertext of the short story by V. Domontovych “The Apostles” and in the novella by V. Rusalskiy “The Laughter of Iscariot”. It is proved that in a literary text the Bible stories play important role in the significance and in the literary form. They perform intertextual function. Creating and actualizing the implied information, which reflects the author’s evaluation. Biblical motives and images are realized in the literary texts with the aim of philosophical understanding of the actual existential and ethical issues. Genre modification of the philosophical short stories is the apocryphal interpretation of the apostles Peter, Thomas and Judas. The Biblical components allow both writers more convincingly argue this point provoke some associations in the reader’s mind; get him to look at new Christian traditions, motives and symbolic images. Key words: Biblical motives and images, intertext, myth, functioning of traditional structures, philosophical short story, moral and ethical problems.

82-90

Authors: А. А. Плотникова

У даній статті автор досліджує феномен синтетичності «аріеток» А.Н. Вертинського, особливу увагу приділяючи визначенню характерних особливостей жанру його поетичних творів, як взірця синтетичного мистецтва. У рамках аналізу творчості поета були розглянуті основні роботи дослідників його творчості (О. Макарова, Б. Савченко, В. Бардарима, О. Бабенко ), а також спогади творця, що характеризують жанрові особливості його творів. Однак автор досліджує аріетки поета на предмет їх синтетичності , визначаючи дану рису як одну з основоположних у творчості поета, що є його стилістичною домінантою. Проводячи лінію аргументації, автор досліджує особливості «аріеток», що характеризують їх як синтетичний жанр мистецтва, такі як сюжетність, реалістичність, сповідальність, простота, мелодійність, інтонаційність, ритмічність. Автор наполягає на неможливості розчленування «аріеток» на поетичний , музичний або театральний жанр зважаючи на їх унікальну цілісність у творчості поета. Підводячи підсумок, автор робить висновок про синтетичність аріеток і значення цієї ознаки у творчості О.М. Вертинського. Ключові слова: аріетка, жанр, синтетичність, стилістична домінанта, сюжетність, музикальність. В данной статье автор исследует феномен синтетичности «ариеток» А.Н. Вертинского, особое внимание уделяя определению характерныхособенностей жанра его поэтических произведений, как образца синтетического искусства. В рамках анализа произведений поэта были рассмотрены основные работы исследователей его творчества (А. Макарова, Б. Савченко, В. Бардарыма, А. Бабенко), а так же воспоминания творца, характеризующие жанровые особенности его произведений. Однако автор исследует ариетки поэта на предмет их синтетичности, определяя данную черту как одну из основополагающих в творчестве поэта, являющейся его стилистической доминантой. Проводя линию аргументации, автор исследует особенности «ариеток», характеризующие их как синтетический жанр искусства, такие как сюжетность, реалистичность, исповедальность, простота, мелодичность, интонационность, ритмичность. Автор настаивает на невозможности расчленения «ариеток» на поэтический, музыкальный или театральный жанр ввиду их уникальной целостности в творчестве поэта. Подводя итог, автор делает вывод о синтетичности ариеток и значении этой их черты в творчестве А.Н. Вертинского. Ключевые слова: ариетка, жанр, синтетичность, стилистическая доминанта, сюжетность, музыкальность. In this article the author explores the phenomenon of synthetical “arietka” A.N. Vertinsky, paying particular attention to the definition of the characteristic features of the genre of his poetic works as sample synthetic art. The analysis of the poet’s works were considered by the main researchers of his work (A. Makarov, B. Savchenko, V. Bardaryma, А. Babenko), as well as memories of the creator, genre features characterize his works. However, the author explores the poet’s “arietkas” defines their synthetical feature as one of the cornerstones of the poet’s work, which is its stylistic dominant. Pursuing the line of argument, the author explores the characteristics of «arietrka» characterizing them as synthetic genre of art, such as a plot, realistic, confessional, simplicity, melody, intonation, rhythm. The author insists on the impossibility of dividing of «arietkas» on poetic, musical or theatrical genre because of their unique integrity in the poetry. To summarize, the author arrives at the conclusion on synthetical feature of «arietka» and importance of it in the works of A.N. Vertinsky. Key words: arietka, genre, synthetical element, stylistic dominant, plot, musicality.

100-114

Authors: Є. А. Прасол

У статті проаналізовано складну інтертекстуальну взаємодію творів британського письменника Девіда Мітчелла та японського автора Харукі Муракамі з точки зору специфіки конструювання образу Японії. Досліджується, як творча рецепція Д. Мітчеллом уявлень Х. Муракамі про Японію стає метанаративом не про реальну Японію, а самореференціальним текстом – фантазією на тему Японії. Доводиться, що творчість Д. Мітчелла в якійсь мірі – це і дискурс про неможливість справжнього і «чистого» досвіду під назвою «Японія», яка вписана у глобальний транснаціональний дискурс. Запропоноване дослідження допоможе поглибити уявлення щодо механізмів утворювання стереотипів в художньому творі та їх подальшої деконструкції в контексті вивчення імагологічних вимірів літератури. Референційні звернення британського автора представляють складну взаємодію східного та західного дискурсів при конструюванні образу сучасної Японії. Особливості репрезентації Японії, а також «дублювання» британським письменником наративних стратегій Харукі Муракамі в центрі аналізу. Ключові слова: Девід Мітчелл, Харукі Муракамі, образ Японії, стереотип, інтертекстуальність, симулякр, репрезентація. В статье проанализировано сложное интретекстуальное взаимодействие творчества британского писателя Д. Митчелла и японского автора Х. Мураками с точки зрения специфики формирования образа Японии. Исследуется, как творческая рецепция Д. Митчеллом представлений Х.Мураками о Японии становится метанарративом не о реальной Японии, а фантазией на тему Японии. Доказывается, что творчество Д. Митчелла в определенной степени – это и дискурс о невозможности настоящего и «чистого» опыта под названием «Япония». Предложенное исследование помогает углубить представления о механизмах репрезентации стереотипов в художественном произведении и особенностях их художественной деконструкции. Творчество Мураками, с которым Митчелл вступает в диалог, является важным интертекстуальным ресурсом для проблематизации имагологичных задач такой литературы. Референциальные обращения автора представляют сложное взаимодействие восточного и западного дискурсов при конструировании образа современной Японии. Особенности репрезентации Японии, а также «дублирование» писателем нарративных стратегий Х. Мураками в центре анализа. Ключевые слова: Дэвид Митчел, Харуки Мураками, образ Японии, стереотип, интертекстуальность, симулякр, репрезентация. The article analyzes the complex intertextual interaction of contemporary British writer David Mitchell and Japanese author Haruki Murakami from the perspective of the specific image formation of Japan. It deals with D. Mitchell’s creative reception of H. Murakami’s representations of Japan which becomes the metanarrative not about real Japan but intricate and complex fantasies on Japan. The article proves that D. Mithell’s oeuvre with its numerous allusions and citations to the fiction of Japanese author is to some extent the discourse about impossibility of real and ‘pure’ experience which can be called ‘Japan’. The proposed research helps to outline the formation of stereotypes in literary text and the ways of their subsequent deconstruction in the context of literary imagological studies. D. Mitchell’s referential links present complex interactions between eastern and western discourses in the construction of an image of modern Japan. Specific features of representation of Japan, as well as D. Mitchell’s ‘duplication’ of the H. Murakami’s narrative strategies are in the center of the analysis. Key words: David Mitchell, Haruki Murakami, the image of Japan, stereotype, intertextuality, simulacrum, representation

123-133

Authors: Н. В. Ротова

Стаття присвячена дослідженню повісті «Чорна брама», яка традиційно вважалася «тематичною еміграцією» і тлумачилася критикою як боротьба французької бідноти зі своїми поневолювачами – феодалами й духовенством, а отже, твір цілковито відповідав соцреалістичним стан- дартам: чітко окреслено два класово ворожих табори – бідні ремісники («свої») та феодали й духовенство («чужі»). Доведено, що твір є пародією на революційні твори, що мали завданням виховання бездумної відданості пролетарській справі. Події, що відбувалися в країні 30-х років, примусили письменника переглянути нав’язані державною ідеологією стереотипи й, незважаючи на реальну небезпеку, окреслити власну громадянську позицію, яка полягає у спрос- туванні радянського міфу щодо місіонерської ролі пролетаріату. Звернення до пародіювання зображення героїв революції тогочасними творами дало можливість автору створити підтекстове заперечення «зовнішньої» оповіді, що передавало бачення письменником суспільно-політичних подій у країні. Ключові слова: авторський міф, пародіювання, підтекстове заперечення оповіді, імпліцитна оцінка, іронічний підтекст; емоційний вплив, сугестивність. Статья посвящена исследованию повести «Черная брама», которая традиционно считались «тематической эмиграцией» и толковалась критикой как борьба французской бедноты со своими поработителями – феодалами и духовенством, а, следовательно, произведение полностью отвечало соцреалистическим стандартам: четко очерчено два классово враждебных лагеря – бедные ремесленники («свои») и феодалы и духовенство («чужие»). Доказано, что произведение является пародией на революционные произведения, которые имели заданием воспитания бездумной преданности пролетарскому делу. События, которые происходили в стране в 30-е годы, заставили писателя пересмотреть навязанные государственной идеологией стереотипы и, невзирая на реальную опасность, очертить собственную гражданскую позицию, которая заключается в опровержении советского мифа относительно мессионерской роли пролетариата. Обращение к пародированию изображения героев революции тогдашними произведениями дало возможность автору создать подтекстовое отрицание «внешнего» повествования, которое передавало виденье писателем общественно-политических событий в стране. Ключевые слова: авторский миф, пародирование, подтекстовое отрицание повествования, имплицитная оценка, иронический подтекст; эмоциональное воздействие, сугестивность. The article investigates the story «The Black Dawn», which is traditionally considered «thematic emigration» and interpreted as criticism of the French poor struggle with their oppressors – the feudal lords and the clergy, and, consequently, the product fully meet the standards of Socialist Realism: clearly delineated two class hostile camps – the poor artisans («their») and nobles and the clergy («foreign»). It is proved that the work is a parody on revolutionary texts, which had the task of educating unthinking devotion to the proletarian ideas. Events that occurred in the country in the 1930s led the writer to revise the state ideology imposed stereotypes and, despite the real danger, to outline his own citizenship, which is in denial of the Soviet myth regarding missionary role of the proletariat. Appeal to parody the then revolutionary heroes image works has enabled the author to create the implied denial of the «outside» of the narrative, which revealed writer’s vision of socio-political events in the country. Key words: author myth, parody, the implied denial, narrative, implicit assessment, ironic, subtext, emotional impact, suggestiveness.

141-149

Authors: А. В. Тарарак

В статті здійснено спробу проаналізувати особливості інтерпретації наполеонівського міфу в поезії Срібного століття. Зауважується, що російський символізм відгукнувся на європейський наполеонівський міф не тільки апологетичними сторінками книги Д. Мережковського, але й віршами В’яч. Іванова та В. Брюсова. Розвінчання наполеонівського міфу в його романтичному та неоромантичному варіанті відбувалося в руслі загальної естетики футуризму. Але це було б неможливо без попередньої літератури, в якій склалися сталі та добре зрозумілі поету сенси. У І. Сєверяніна експлуатується «старий» міф про підкорювача народів, а у В.В. Маяковського він розвінчується та іронічно знижується. Засобом для цього є полеміка з М. Лермонтовим. Поряд із цим, паралельно з таким сприйняттям Наполеона виникає неоромантичне осмислення наполеонівського міфу М. Цвєтаєвою, яка творчо розвивала його, надаючи йому індивідуальне, майже інтимне осмислення. Російська література тієї пори була майже байдужою до цього міфу: його місце займали інші міфи. Ключові слова: наполеонівський міф, індивідуальне осмислення міфу, неоромантична інтерпретація, іронічне зниження. В статье анализируются особенности интерпретации наполеоновского мифа в поэзии Серебряного века. Отмечается, что русский символизм откликнулся на европейский наполеоновский миф не только апологетиче-скими страницами книги Д. Мережковского, но и стихами Вяч. Иванова и В. Брюсова. Развенчание наполеоновского мифа в его романтическом и неоромантическом варианте шло в русле общей эстетики футуризма. Но без предшествующей литературы, в которой устоялись определенные и хорошо внятные поэту смыслы, это было бы невозможно. У И. Северянина экс-плуатируется «старый» миф о покорителе народов, а у В.В. Маяковского он развенчивается и иронически снижается. Средством для этого является полемика с М.Ю. Лермонтовым. Наряду с этим, параллельно с таким восприятием Наполеона возникает неоромантическое прочтение наполеоновского мифа М. Цветаевой, которая творчески развивала его, давая ему индивидуальное, почти интимное прочтение. Русская литература той поры к этому мифу была, в сущности, равнодушна: его место занимали иные мифы. Ключевые слова: наполеоновский миф, индивидуальный извод мифа, неоромантическая интерпретация, ироническое снижение. We analyze in our article the special aspects of Napoleonic myth interpretation in the Silver Age of the Russian poetry. It is marked, that the Russian symbolism answered the European Napoleonic myth not only with the help of Merezhkovsky`s apologetic book pages, but also with the Vyach. Ivanov`s and V. Bryusov`s poetry. The dethronement of the Napoleonic myth in its romantic and neo-romantic edition happened in the tideway of common futurism aesthetics, but it could be impossible without the preceding literature, with the long-standing formed meanings, which the poet understand very good. I. Severyanin is using the «old» myth about the conqueror of the nations, but V. Mayakovsky dethroned it and decreased it ironically. The tool for it is his polemic with M. Lermontov. At the same time, parallel to such an perception of Napoleon appears a neo-romantic Tsvetayeva`s understanding of the Napoleonic myth, who developed it creatively and gave to it an individual understanding. The Russian literature of that time was properly indifferent to this myth: other myths were on its place. Key words: Napoleonic myth, individual myth understanding, neo-romantic interpretation, ironic decrease.

159-173

Authors: Н. Н. Тертычная

Автор статті аналізує особливості творчої людини в оповіданнях і повістях В. Токарєвої. У статті розглядаються процеси, що впливають на внутрішній світ талановитої людини, функції мистецтва і співвіднесеність двох понять «буденності, норми» і «обдарованості, таланту». У центрі творчості автора базові поняття етнокультурної свідомості російської людини: «людина» , «любов», «життя», «талант». Духовні пошуки героя приводять читача до важливих морально-філософських питань. Людина В. Токарєвої – особистість кризової епохи, епохи зміни культурних парадигм. Автор намагається естетично відобразити кризовий стан світу рубежу століть. Творчість для людини – самоствердження, рішення певних психологічних проблем, спосіб урізноманітнити світ. Автор вказує на значущість роль художника, як хранителя традицій і моральних цінностей. Зміни в соціальній сфері життя наприкінці ХХ сторіччя призвели до трагічних наслідків, коли істинний «художник» стає непотрібним у суспільстві , що породжує життєві трагедії. Ключові слова: оповідання, повість, особистість, сюжет, творчість, талант. Автор статьи анализирует особенности творческой личности в рассказах и повестях В. Токаревой. В статье рассматриваются процессы, влияющие на внутренний мир талантливого человека, функции искусства и соотнесенность двух понятий «обыденности, нормы» и «одаренности, таланта». В центре творчества автора базовые понятия этнокультурного сознания русского человека: «человек», «любовь», «жизнь», «талант». Душевные поиски героя приводят читателя к важным нравственно-философским вопросам. Человек В. Токаревой – личность кризисной эпохи, эпохи смены культурных парадигм. Автор пытается эстетически запечатлеть кризисное состояние мира рубежа веков. Творчество для человека – самоутверждение, решение определенных психологических проблем, способ разнообразить мир. Автор указывает на значимость роли художника, как хранителя традиций и нравственных ценностей. Перемены в социальной жизни в конце ХХ столетия привели к трагическим последствиям, когда истинный «художник» становится ненужным в обществе, что порождает жизненные трагедии. Ключевые слова: рассказ, повесть, личность, сюжет, творчество, талант. The author analyzes characteristics of a creative person in V. Tokareva’s stories and novels. The article deals with the processes affected the inner world of a talented man, the function of art and the correlation of the two concepts of ‘ordinary, normal’ and ‘talent, capability’. In the center of V. Tokareva’s works there are basic concepts of Russian ethnic and cultural consciousness: ‘person’, ‘love’, ‘life, ‘talent’. Spiritual searches of the hero lead the reader to important moral and philosophical questions. V. Tokareva’s man is a personality of the crisis periods, time when changing cultural paradigm. The author tries to embody aesthetically the crisis conditions of the world. Creativity for person becomes self-affirmation, decision of certain psychological problems, a way to diversify the world. The author points out the importance of the artist’s role as a guardian of the traditions and moral values. In the late XXth century changes in the social life led to tragic consequences when the ‘true artist’ is unnecessary for a society and this leads to a life tragedy. Key words: short story, story, person, plot, creativity, talent.

182-190

Authors: Ченьлин Чень

В статті йде мова про повість Р. Погодіна «Трень-брень» – один з самих недосліджених творів цього письменника. Автор статті аналізує проблематику повісті, звертаючи особливу увагу на теми моральні, філософські, сімейні. Виокремлюється тема справжньої краси, взаємин людей різних поколінь, проблема моральних орієнтирів в житті, а також питання, пов’язані з особливостями підліткового віку. Звертається увага на філософський підтекст у рішенні головних проблем. Так, в зіткненні юної героїні (Ольги) та дорослої (старої Маші) основною причиною конфлікту Р. Погодін вважає різні світоглядні позиції персонажів, а не їх вік. У цьому зв’язку письменник акцентує образ «Шута», який кількома фразами підкреслює авторську філософську ідею. «Шут» є символом дорослої мудрості у взаєминах з дітьми. Він не головний персонаж у фабулі, але один з центральних у сюжеті. У статті представлені деякі аспекти сюжетобудування і жанрової природи «Трень-брень». Чень Ченьлін доводить, що цей твір відноситься до категорії міжродових створень. Ця повість-п’єса з активними елементами лірики та суміжного мистецтва – циркового. Створюючи такий «гібридний» твір (1966), Р. Погодін випередив свій час, тому що твори подібного виду стали звичайним явищем тільки в кінці XX століття. Лейтмотивом статті є твердження високого морально-виховного потенціалу аналізованого твору та його актуальності в наш час у зв'язку з тим, що всі теми і проблеми «Трень-брень» можна віднести до «вічних». Ключові слова: проблема, повість, п’єса, персонаж, міжродове творіння. В статье идет речь о повести Р. Погодина «Трень-брень» – одном из самых неисследованных произведений этого писателя. Автор статьи анализирует проблематику повести, обращая особое внимание на темы нравственные, философские, семейные. Выделяется тема истинной красоты, взаимоотношений людей разных поколений, проблема нравственных ориентиров в жизни, а также вопросы, связанные с особенностями подросткового возраста. Обращается внимание на философский подтекст в решении главных проблем. Так, в столкновении юной героини (Ольги) и взрослой (старухи Маши) основной причиной конфликта Р. Погодин считает разные мировоззренческие позиции персонажей, а не их возраст. В этой связи писатель акцентирует образ «Шута», который несколькими фразами подчеркивает авторскую философскую идею. «Шут» является символом взрослой мудрости в отношениях с детьми. Он не главный персонаж в фабуле, но один из центральных в сюжете. В статье представлены некоторые аспекты сюжетостроения и жанровой природы «Трень-брень». Чень Ченьлин доказывает, что это произведение относиться к категории межродовых образований. Это повесть-пьеса с активными элементами лирики и смежного искусства – циркового. Создавая такое «гибридное» произведение (1966 г.), Р. Погодин опередил свое время, так как произведения подобного вида стали обычным явлением только в конце XX века. Лейтмотивом статьи является утверждение высокого морально- воспитательного потенциала анализируемого произведения и его актуальность в наше время в связи с тем, что все темы и проблемы «Трень-брень» можно отнести к «вечным ». Ключевые слова: проблема, повесть, пьеса, персонаж, межродовое образование. This article studies the story of R. Pogodina’s «Tlun-Blun» which is one of the most unexplored works of the author. The author analyzes the problems of the story, focusing on the themes of moral, philosophy and family. The hightlighted topic of the story is about the true beauty, relationships, people of different generations and the problem of moral guidance in life, as well as the issues which are related to the peculiarities of the adolescence. This article draws attention to the philosophical implications in solving major problems. So, in a clash of the young heroine (Olga) and adult (old Masha) the main reason for the conflict as R. Pogodin considers is different ideological positions of characters, rather than their age. In this regard, the writer emphasizes the image of ‘Clown’ which in a few words emphasizes the philosophical idea of the author. ‘Clow’ is a symbol of adult wisdom in dealing with children. He is not the main character in the plot, but one of the central ones. The article put forward a lot of views in the aspects of the plot and the nature of the theme of «Trun-Brun». The writer proves that this product should be classified as a kind of family education. This is a novel in which there are elements of the lyrics and the art of drama. Creating a ‘hybrid’ work (1966), R. Pogodin was a man who was ahead of his time as this kind of works had become common only in the late XX century. Leitmotif article is the statement of high moral and educational potential of the analyzed work and its relevance in our time due to the fact that all the issues and problems of «Trun-Brun» can be attributed to the «eternal». Keywords: problem, novel, dramatic, characters, family education.

202-210

Authors: Н. В. Шеин

Стаття пов’язана із колоритом та його безпосередній ролі у романі. Розглядається одна із можливостей прочитання роману Айріс Мердок «Час янголів», а саме: який вплив на життя героїв книги має колір, який зв’язок має загальний колорит роману з психологічним станом його героїв. Робиться аналіз кольрової гами твору, його забарвленості та похмурості. Як показується у статті, життя персонажів роману передається через «чорноту» (обстановка, одяг, кімнати, погода) того, що відбувається. Головний герой аналізується також через призму чорного кольору, він є уособленням зла, темряви, похмурості, навіть його душа є «чорною». Він є абсорбентом, у якому розчиняються інші дійові особи. У дослідженні зображується, як добро здатне перемогти «усепоглинаюче» зло, темряву. У статті також говориться про критику моралі, яка є однією з ключових тем роману та, у цьому контексті, про падіння особистості. Показується, як відмова від загальноприйнятих моральних норм та релігійних догм, зневіра в Бога, призводить до деградації морального та фізичного стану особистості не лише головного героя, а й родини, як основної складової ланки суспільства, загалом. Ключові слова: Айріс Мердок, роман, жанр, готичний роман, фантазія, колорит. Статья связана с колоритом и его роли в романе. В статье рассматривается одна из возможностей прочтения романа Айрис Мердок «Время ангелов», а именно: как цвет влияет на жизнь героев книги. Совершается анализ цветовой гаммы романа, его колоритности и мрачности. Как показано в статье жизнь персонажей романа передается через «черноту» (обстановка, одежда, комнаты, погода) происхдящего. Главный герой анализируется также через призму черного цвета, он – это зло, тьма, хмурость, даже его душа «очернена». Он является абсорбентом, в котором растворяются другие действующий лица. В данном исследовании рассматривается, как всё-таки добро способно победить «всепоглощающее» зло, тьму. В статье также говорится о критике морали, которая является одной из ключевых тем романа и, в этой связи, падение личности. Показано, как отказ от общепринятых моральных норм и религиозных догм, неверие в высшую силу, в Бога, приводит к деградации морального и физического состояния не только главного героя, а и семьи, как основного составляющего звена общества, в целом. Ключевые слова: Айрис Мердок, роман, жанр, готический роман, фантазия, колорит. The given article deals with the colouring and how it acts in the novel. It describes only one of the possible interpretations of Iris Murdoch’s novel «The Time of The Angels», to be more certain, how the colour influences heroes’ life. The analysis of the colour spectrum, its colouring and blackness is done in the given article. As the article shows, the heroes’ life is reflected through the «gloominess» (furnishings, clothes, rooms, and weather) of what’s happening in the analyzed novel. The main hero is also analyzed through the «darkness», black color, he is depicted as evil, his soul is darkened. He absorbs everyone around him. The study shows, how the light and the good can defeat an overwhelming evil. The article also tells about the critique of morality, which is one of the main topics of the novel and in this connection the moral degradation of personality. It shows how the refusing of generally accepted moral and religious rules, disbelief in God, brings not only to moral but physical destruction not only of the main hero but his family as well, and as a result – to the whole society, because family is the most important component in any society. Key words: novel, genre, gothic novel, fantasy, coloring.

220-229

Authors: Е. С. Янкаускас

Стаття присвячена проблемі присутності автора у сучасному жіночому оповіданні. Активно проблему автора тексту почали розробляти у другій половині XX ст. Починаючи з кінця XX ст. в російській літературі активізуються жінки-письменниці, здебільшого – прозаїки. Із приходом до літератури постмодернізму, що в цілому змінив погляд на твір, виникла ідея «смерті автора» (Р. Барт) згідно якої автор та його текст не мають зв’язку. Головним стає те, як читач сприймає текст, а не те, що автор у нього вкладає. За цією теорією, аналізуючи тексти, не можна брати до уваги специфічний жіночий досвід та жіноче сприйняття світу, не можна виокремлювати так свані «жіночі» теми і проблеми (перш за все, які пов’язані з жіночим здоров’ям, фізіологією, побутом). Проте такі проблеми і теми є очевидними та сприймаються письменниками-чоловіками по-іншому. Не брати до уваги суб’єктивний досвід автора важко. Типи мовлення та форми присутності автора у тексті твору будуть одними зі способів передачі такого досвіду. Ключові слова: автор, жіноча проза, жіночі теми, тип мовлення. Статья посвящена проблеме присутствия автора в современном женском рассказе. Активно проблема автора стала разрабатываться во второй половине XX ст. Начиная с конца XX ст., в русской литературе активизируются авторы-женщины, в частности – прозаики. С приходом в литературу постмодернизма, который во многом кардинально изменил взгляд на произведение в целом, возникла идея о «смерти автора» (Р. Барт), исходя из которой, создатель произведения и создаваемый им текст не имеют связи. Главным становится не то, что автор вкладывал в произведение, а то, как читатель воспринимает текст. Исходя из его теории, для анализа таких про- изведений нельзя принимать во внимание специфический женский опыт и восприятие мира, нельзя выделять так называемые «женские» темы и проблемы (прежде всего, касающиеся женского здоровья, физиологии, быта и т.п.). Тем не менее, такие темы и проблемы очевидны и воспринимаются мужчинами-авторами с иных позиций. Не принимать во внимание личный субъективный опыт автора при анализе таких произведений сложно. Тип повествования и формы авторского присутствия в тексте произведения будут одними из основных способов передачи такого опыта. Ключевые слова: автор, женская проза, женские темы, тип повествования. The article describes the problem of Author presence in a modern feminine short story. The question about Author presence in the text has been actively discussed since the second part of the twentieth century. At the end of XX century writers-women become very active in Russian literature. Most of them are prosaists. When postmodernism with new views at text came into literature it has brought a new idea of «death of author» (R. Barthes). According to it the most important is how a reader perceives the text but not the author’s idea. As a result during analysis of female text it becomes impossible to consider specific women’s life experience and perception of the world and to highlight so-called “female” problems and topics (mostly connected with spheres of routine mode of life, physiology of woman, woman’s health). It is also obvious that men-writers see such topics and themes differently. So it is quite difficult not to consider the experience of a writer. Types of narrative forms and authorial presence in the text are will be among the main ways of delivery of such experience. Key words: author, feminine prose, feminine topic, narrative form.