Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

21-30

Authors: В. Ф. Антонова, С. І. Нешко

Стаття присвячена питанню організації художнього простору та часу казки, що складають поетику британської казки. Художній час британської казки виступає як конгломерат міфологічного і легендарно-історичного часу. Час в британській казці замкнуто подібно циклічно замкнутої міфологічної картини світу. Для британської чарівної казки характерний минулий час, чий рух представлено односпрямованістю і послідовністю, позбавленого ретро-спективних і проспективних розгалужень. Британським казкам властива локалізація дій і легендарно-історична конкретизація подій. Тимчасова вісь закріплена важливими для британців історичними подіями, що сприяли формуванню менталітету британців: війнами, епідеміями. Але, попри легендарно-історичну конкретизацію подій і локалізацію дій світ британської казки залишається чарівним і фантастичним, представленим двома світами повсякденної дійсності: в якому герой з’являється на світ і потойбічним чарівним світом. Статья посвящена проблеме организации художественного пространства и времени сказки, которые составляют поэтику британской сказки. Художественное время британской сказки выступает как конгломерат мифологического и легендарно-исторического времени. Время в британской сказке замкнуто подобно циклически замкнутой мифологической картине мира. Для британской волшебной сказки характерно прошедшее время, чье движение представлено однонаправленностью и последовательностью, лишенного ретроспективных и проспективных ответветвлений. Британским сказкам присуща локализация действий и легендарно-историческая конкретизация событий. Временная ось закреплена важными для британцев историческими событиями, способствовавшими формированию менталитета британцев: войнами, эпидемиями. Но, несмотря на легендарно-историческую конкретизацию событий и локализацию действий, мир британской сказки остается волшебным и фантастическим, представленным двумя мирами: обыденной действительностью, в которой герой появляется на свет, и потусторонним волшебным миром. The article is devoted to the question of the organization of artistic space and the time of fairy tales, which form the poetry of the British fairy tale. The artistic time of the British fairy tale acts as a conglomeration of mythological and legendary historical time. Time in the British fairy tale, is closed like a cyclically-closed mythological picture of the world. The British fairy tale is characterized by past time, the movement of which is unidirectional and consistent, deprived of retrospective and prospective branches. British fairy tales are characterized by the localization of actions and the legendary historical specifi cation of events. The temporary axis is fi xed by the historic events important for the British, which contributed to the formation of the mentality of the British: the wars, the epidemic. But, in spite of the legendary historical specifi cation of the events and the localization of the action of the world of the British fairy tale remains charming and fantastic, represented by two worlds of everyday reality, in which the hero appears in the world and the otherworldly magical world.

43-67

Authors: Д. С. Бураго

У статті, крізь призму сприйняття дочки Купріна Ксенії, розглядається невтомне, але, загалом, безуспішне домобудівництво письменника. Купрін, як згадує його дочка, постійно намагався налагодити свій домашній побут, але йому заважали постійні борги через марнотратство і схильність до богемності. Дослідник робить висновок, що причинами цієї невдачі були розрив між «авіаторськoю» мрією про «життя-польот» і загальною «приземленістю» як життєвої, так і творчої установок письменника, чий метод часом межує з натуралізмом. Згідно з думкою дослідника, людська та письменницька доля Купріна могла скластися лише на російському грунті, й відрив від неї виявився руйнівним. Все життя цього яскравого, обдарованого російського письменника розривала бінарна протилежність двох ціннісних векторів: романтичного польоту в невідомі глибини височини – і обжитий світ щедрої рідної землі, яка була овіяна теплою аурою традиційної культури. Романтичний штурм неба дістався на долю молодих авіаторів, дітей агресивного авангарду. Рідна ж земля, не дивлячись на судорожні спроби знайти власне гніздо у ній, вийшла з-під ніг безповоротно. Конфлікт між цими «двома безоднями», що разривають свідомість не можна було заглушити ані алкоголем, ані творчістю, ані спробами злетіти або, навпаки, «зануритися» в землю. Тут спостерігається не воля особистості, а, врешті решт, відступ перед волею стихій. Ця ситуація є символічною для доби, коли російський літератор, який виявився зайвим у власній вітчизні, не знайшов під ногами твердого грунту в еміграції. Все це поглиблювалося через зростання залежності від алкоголю і досягло апогею після відриву від батьківщини. У статті дається об’єктивна оцінка позиції самої мемуаристки, яку деякі радянські критики прагнули тлумачити перекручено і недоброзичливо. В статье, через призму восприятия дочери Куприна Ксении, рассматривается неутомимое, но, в общем-то, безуспешное домостроительство писателя. Куприн, как вспоминает его дочь, постоянно стремился наладить свой домашний быт, но этому мешали расточительность и наклонность к богемности, а также постоянные долги. Исследователь приходит к выводу, что причиной постоянных житейских неудач был разрыв между «авиаторской» грезой о жизни- полете и общей «приземленностью» как житейской, так и творческой установок писателя, чей метод подчас граничит с натурализмом. По мнению исследователя, человеческая и писательская судьба Куприна могла сложиться лишь на русской почве, и отрыв от нее оказался губительным. Всю жизнь этого яркого, одаренного русского писателя разрывала бинарная противоположность двух ценностных векторов: романтический полет в неизвестные глубины выси – и обжитый мир щедро плодоносящей родной земли, овеянной теплой аурой традиционной культуры. Романтический штурм неба достался на долю молодых авиаторов, детей агрессивного авангарда. Родная же земля, невзирая на судорожные попытки угнездиться в ней, ушла из-под ног бесповоротно. Конфликт между этими разрывающими сознание «двумя безднами» нельзя было заглушить ни алкоголем, ни творчеством, ни попытками взлететь или, напротив, «зарыться» в землю. Тут просматривается не организующая воля личности, а, в конечном счете, отдача на волю стихий. В каком-то смысле, ситуация эта символична для эпохи, когда русский литератор как таковой оказался лишним в собственной отчизне, но не обрел под ногами твердой почвы и в эмиграции. В статье дается объективная оценка позиции самой мемуаристки, которую иные критики истолковывали превратно и недоброжелательно. The article is dedicated to the memoirs by K. Kuprina and the writer’s indefatigable, but in fact – ineffective, homebuilding seen through the prism of the daughter’s vision.The daughter remembers Kuprin constantly trying to arrange his home everyday life but these actions were interfered with the author’s spendthrift habits, the inclination to bohemian way of life and debts. The author of the article comes to conclusion that the reason of constant life failures was the discrepancy between the “elevated” dream of life as a flight and the general “grounded” routine and creative attitudes of the writer, whose method sometimes borders on naturalism. Another conclusion the author of the article comes to is that Kuprin’s personal and writer’s fate was able to form only on the Russian soil, and the state of being remote from it turned out to be destructive. This talented Russian writer was between that binary opposition of two vectors: the romantic fl ight into the unknown depth of the hight – and the world of native land with the warm aura of traditional culture. The romantic assault of the sky was prepared for the young aviators, for the children of aggressive avantguard. The native land had disappeared irrevocably regardless of the fact that there were frantic attempts to fi nd steady shelter there.The conflict between these two contradictory “chasms” planted in consciousness was impossible to cope with neither by alcohol with the purpose to “get buried”, nor by any creative activity and the efforts to “take off”. Here we see the lack of the personality will and a weak-willed moving with the current. In this sense the situation, in which the Russian writers became unwanted in their own country, and at the same time did not manage to find a steady ground in emigration, is symbolic for the epoch, The author of the article gives the objective analysis of the memoir literature, which is rendered in a biased way by some critics.

88-104

Authors: О. В. Горлова

У статті досліджується жанрова природа роману британського прозаїка межі ХХ-ХХІ століть. Жанровими домінантами книги І. Мак’юена «The Innocent» виступають риси шпигунського та любовного роману. Ці жанри масової літератури впливають на репрезентацію характеристик історичного, психологічного та «роману виховання». Як виразник концепції «історіографічної метапрози» письменник використовує історію – період «холодної війни» – у якості декорації для напружених та мелодраматичних подій, грає з загальновідомими історичними деталями та фактами. «Роман виховання» реалізується через залучення головного героя у шпигунські справи, любовний зв’язок з жінкою та злочин – перипетії, які стають фазами його ініціації у доросле життя. І. Мак’юен, спираючись на багату традицію художнього пізнання внутрішнього життя в англійській літературі, детально показує процеси мислення героїв, включає момент самоаналізу почуттів. Флешбеки поглиблюють психологізм твору, підкреслюють складність людської свідомості. Елементи трилеру виявляються у нагнітанні атмосфери боязні та занепокоєння долею персонажів. В статье исследуется жанровая природа романа британского прозаика рубежа ХХ-ХХІ веков. Жанровыми доминантами книги И. Макьюэна «The Innocent» выступают черты шпионского и любовного романов. Эти жанры массовой литературы влияют на репрезентацию характеристик исторического, психологического и «романа воспитания». Как выразитель концепции «историографической метапрозы» писатель использует историю – период «холодной войны» – в качестве декорации для напряженных и мелодраматических событий, играет с общеизвестными историческими деталями и фактами. «Роман воспитания» реализуется через вовлечение главного героя в шпионские дела, любовную связь с женщиной и преступление – перипетии, которые становятся фазами его инициации во взрослую жизнь. И. Макьюэн, опираясь на богатую традицию художественного освоения внутренней жизни в английской литературе, детально показывает процессы мышления героев, включает момент самоанализа чувств. Флешбэки углубляют психологизм книги, подчеркивают сложность человеческого сознания. Элементы триллера проявляются в нагнетании атмосферы боязни и обеспокоенности судьбой персонажей. The article deals with the genre structure of the novel by British writer of the turn of XX-XXI centuries. Genre dominants of I. McEwan’s «The Innocent» are the features of spy and romance novels. These genres of Paraliterature infl uence the representation of the characteristics of historical, psychological novel and Bildungsroman. As a representative of the concept of «historiographic metafi ction», the writer uses history – the period of the «cold war» – as a decoration for tense and melodramatic events, playing with well-known historical details and facts. Bildungsroman is realized through involving the protagonist in espionage affairs, a love affair and a crime – vicissitudes, which become the phases of his initiation into adulthood. I. McEwan, relying on the rich tradition of artistic development of inner life in English literature, details the processes of thinking, includes the moment of self-analysis of feelings. Flashbacks deepen the psychologism of the book, emphasize the complexity of human consciousness. Elements of the thriller are manifested in the forcing of an atmosphere of fear and concern about the fate of the characters.

118-127

Authors: А. П. Елисеенко

Стаття присвячена вивченню рецепції творчості Б. Садовського в літературних кругах кінця XIX–першої половини ХХ століття. За життя Б. Садовськой був відомий як автор семи поетичних збірок, декількох романів, повістей, розповідей, багатьох мемуарів і щоденникових записів. Метою нашого дослідження є вивчення спогадів і відгуків сучасників, опублікованих в періодичному друці за життя автора, що дасть можливість зрозуміти причини критичних оцінок в адресу Б. Садовського в літературних кругах, а також прослідити еволюцію в світогляді письменника. Любов до старизни, прихильність класичній традиції, бажання зберегти і відтворити побут російського народу при царській Росії сприймалися як бунт проти поетики символізму і футуризму. Вибравши стилізацію, як основний прийом, Б. Садовськой прагнув переосмислити історію і побут минулого, відтворюючи в історичній ретроспективі значущість і цінність культурної спадщини Росії. Лише в кінці 1990 років його твори знову стали об’єктом дослідження літературознавців. Творча спадщина незаслужено забутого письменника вимагає подальшого вивчення і повинна зайняти своє місце в історії літератури Срібного століття. Статья посвящена изучению рецепции творчества Б. Садовского в литературных кругах конца XIX–первой половины ХХ века. При жизни Б. Садовской был известен как автор семи поэтических сборников, нескольких романов, повестей, рассказов, многочисленных мемуаров и дневниковых записей. Целью нашего исследование является изучение воспоминаний и отзывов современников, опубликованных в периодических изданиях при жизни автора, что даст возможность понять причины критических оценок в адрес Б. Садовского в литературных кругах, а также проследить эволюцию в мировоззрении писателя. Любовь к старине, приверженность классической традиции, желание сохранить и воссоздать быт русского народа при царской России воспринимались как бунт против поэтики символизма и футуризма. Избрав стилизацию, как основной прием, Б. Садовской стремился переосмыслить историю и быт прошлого, воссоздавая в исторической ретроспективе значимость и ценность культурного наследия России. Лишь в конце 1990 годов его произведения снова стали объектом исследования литературоведов. Творческое наследие незаслуженно забытого писателя требует дальнейшего изучения и должно занять свое место в истории литературы Серебряного века. Boris Sadovskoy (1881 – 1952) is a poet, prose writer, critic and historian of literature. During lifetime he was known as the author of seven poetic collections, several novels, stories, numerous memoirs and diary notes. The purpose of our research is to study the memoirs and responses of contemporaries published in periodicals during lifetime of the author. It will give a chance to understand the reasons of critical evaluations of B. Sadovskoy’s works and also to track evolution in outlook of the writer. The love to old times, commitment to classical tradition, desire to keep and recreate life of the Russian people at imperial Russia were perceived as a revolt against poetics of symbolism and futurism. Having chosen stylization as the main method, B. Sadovskoy tried to rethink history and life of the past, recreating the importance and value of cultural heritage of Russia in a historical retrospective. Only at the end of 1990 his works became an object of a research of literary critics again. The creative heritage of an unfairly forgotten writer demands further studying and has to take its place in the history of literature of the Silver age.

139-152

Authors: Е. С. Карпина

Стаття присвячена художньому часу в історичному романі ХІХ століття. Матеріалом дослідження виступає роман Вс.С. Соловйова «Вольтер’янець», який являє собою другу частину його відомої пенталогії «Хроніка чотирьох поколінь». Автором розглянута специфіка відтворення часу як складової хронотопу другого роману художнього циклу белетриста. У темпоральній структурі тексту виокремлено чотири часових пласти: оповідний час, сюжетний, хронікально-побутовий та історичний. Підкреслюється особливе значення історичного часу, обумовлене жанровою специфікою твору. Вказані основні способи відтворення історичного часу в романі: використання романістом історичних дат; роки правління монархів та сходження на трон з подальшою коронацією їхніх наступників; зазначення точного віку деяких історичних персонажів (у тому числі, народження, повноліття, смерті); дати написання поетичних творів Г.Р. Державіна; датування листів членів імператорської родини. Статья посвящена художественному времени в историческом романе ХIХ века. Материалом исследования выступает роман Вс.С. Соловьёва «Вольтерьянец», являющийся второй частью его известной пенталогии «Хроника четырёх поколений». Автором рассмотрена специфика воссоздания времени как составляющей хронотопа второго романа художественного цикла беллетриста. В темпоральной структуре текста выделено четыре временных пласта: повествовательное время, сюжетное, хроникально-бытовое и историческое. Подчёркивается особое значение исторического времени, обусловленное жанровой спецификой произведения. Указаны основные способы воссоздания исторического времени в романе: использование романистом исторических дат; годы правления монархов и восхождения на престол с последующей коронацией их преемников; указание точного возраста некоторых исторических персонажей (в том числе рождения, совершеннолетия, смерти); даты написания поэтических произведений Г.Р. Державина; датировка писем членов императорской семьи. The article deals with the artistic time in the historical novel of the XIX century. The material of the research is Vs. S. Solovyov’s novel “The Voltairian” which is the second part of his famous pentalogy “The Chronicle of Four Generations”. Peculiarity of recreation of the time as the chronotope component of the second novel of the fi ction writer’s artistic cycle is considered by the author. Four time layers – narrative time, plot time, chronicle and everyday time, historical time – are singled out in the temporal structure of the text. Particular signifi cance of the historical time determined by the genre peculiarity of the work is emphasized. The main ways of the historical time recreation – the novelist’s use of the historic dates; the years of the monarchs’ reign with the subsequent coronation of their successors; the indication of the exact age of some of the historical characters (including their birth, full age and death); the dates of G.R. Derzhavin’s poetic works creation; dating of the imperial family members’ letters – have been indicated in the novel by the author.

166-176

Authors: Ж. А. Кононова

Стаття присвячена вивченню проблеми сприйняття поезії О. Уайльда національними літературами країн світу. На основі аналізу «Балади Редінгскої в’язниці» та її перекладу, виконаного К. Бальмонтом, простежується співвідношення ідейно-філософських поглядів і поетики англійського та російського поетів. Предметом вивчення є проблема передачі жанрообразуючих ознак, а також способів відтворення перекладачем єдності форми і змісту на новому мовному матеріалі. Першорядним для Бальмонта є філософський план «Балади», який він виводить на рівень загальнолюдських узагальнень. Бальмонт відображає основні структурні характеристики «Балади» – повтори, колірні епітети; зберігає головні елементи форми –строфику, розмір оригіналу. Аналіз на лексичному рівні виявляє приклади «вільного» поводження з оригіналом; найбільшою мірою перекладацький суб’єктивізм Бальмонта проявляється в передачі стилістичних особливостей оригіналу. Зосередившись на філософському змісті «Балади», Бальмонт нерідко відступає від форми оригіналу. Хоча існує багато прикладів точного, близького до дослівнику перекладу, головним для Бальмонта-перекладача є відтворення поетичного світу першотвору, поетичного настрою О. Уайльда. Статья посвящена изучению проблемы восприятия поэзии О. Уайльда национальными литературами стран мира. На основе анализа «Баллады Редингской тюрьмы» и ее перевода, выполненного К. Бальмонтом, прослеживается соотношение идейно-философских взглядов и поэтики английского и русского поэтов. Предметом изучения стала проблема передачи жанрообразующих признаков, а также способов воссоздания переводчиком единства формы и содержания на новом языковом материале. Первостепенным для Бальмонта является философский план «Баллады», который он выводит на уровень общечеловеческих обобщений. Бальмонт отражает основные структурные характеристики «Баллады» – повторы, цветовые эпитеты; сохраняет главные элементы формы – строфику, размер оригинала. Анализ на лексическом уровне выявляет примеры «вольного» обращения с подлинником; наибольшей степени переводческий субъективизм Бальмонта проявляется в передаче стилистических особенностей оригинала. Сосредоточившись на философском содержании «Баллады», Бальмонт нередко отступает от формы оригинала. Хотя существует много примеров точного, близкого к подстрочнику перевода, главным для Бальмонта-переводчика является воссоздание поэтического мира подлинника, поэтического настроения О. Уайльда. The article is devoted to the problem of perception of O. Wilde’s poetry by national literatures of different countries. Based on the analysis of «The Ballad of Reading Gaol» by O. Wilde and its translation by K. Balmont, the correlation of ideological and philosophical views and poetics of English and Russian poets is traced. The problem of reproducing genre-forming features of the original, as well as recreating the unity of form and content on a new linguistic material is the subject of the research. The philosophical implication of the «Ballad» which is brought to the level of universal generalizations is of principal importance for Balmont. He reflects the basic structural characteristics of the «Ballad» – repetitions, color epithets; keeps the main elements of the form – the stanza, the size of the original. Analysis on the lexical level reveals the examples of «free» treatment of the original; Balmont’s subjectivism mostly manifests itself in his reproducing stylistic features of the original. Focusing on the philosophical content of the «Ballad», Balmont often disregards the form of the original. Despite the fact that there are many examples of accurate, word for word translation, the main thing for Balmont as a translator is to recreate the poetic world of the original, poetic mood of O. Wilde.

186-195

Authors: М. С. Обихвіст

Письменники маргінали Салман Рушді і Мо Янь почали привертати все більшу увагу літературознавців з огляду на актуальність тем, які розкриваються у їх творчому доробку. Метою даної статті є проаналізувати спільне і різне у зображені образу матері в романах «Останнє зітхання мавра» та «Великі груди, широкі сідниці». Всупереч традиціям патріархального суспільства обидва автори репрезентують образи сильних і вольових жінок, що є лідерами родини. З огляду на те, що як у романі Салмана Рушді, так і у романі Мо Яня події відбуваються у часи драматичних суспільних змін, це викликає зміщення ґендерних ролей. Разом із цим материнство перетворюється на невід’ємний компонент «соціалізації» жінки. Розглядаються значення соціального статусу, суспільних звичаїв, родинних особливостей для становлення жінки. Ми аналізуємо ті літературні засоби, до яких письменники звертаються з метою розкриття еволюції жіночих образів. Творчість письменників потребує більш глибокого дослідження як в контексті світової сучасної літератури, так і з точки зору зміщення фокусу на маргінальну літературу. Важливою задачею є досліджувати еволюцію жіночих образів у новітній літературі. Писатели маргиналы Мо Янь и Салман Рушди привлекают все большее внимание литературоведов в свете актуальности тем, которые раскрываются в их творчестве. Целью данной статьи является анализ схожего и разного в изображении образа матери в романах «Прощальный вздох мавра» и «Большая грудь, широкий зад». Вопреки устоям патриархального общества оба автора представляют образы сильных и волевых женщин, которые превращаются в лидеров семьи. Нужно отметить, что принимая во внимание то, что события как в романе Салмана Рушди, так и Мо Яня происходят в период драматических социальных изменений, это неизбежно влечет за собой смещение гендерных ролей. Вместе с тем, материнство преобразуется в неотъемлемый компонент «социализации» женщины. Рассматриваются значение социального положения, общественных устоев, семейных особенностей для становления женщины. Мы анализируем те литературные средства, к которым обращаются авторы с целью раскрытия эволюции женских образов. Творчество писателей требует более глубокого изучения, как в контексте современной мировой литературы, так и с точки зрения смещения фокуса на маргинальную литературу. Важной задачей является исследование эволюции женских образов в новейшей литературе. Fringe writers Salman Rushdie and Mo Yan receive more attention in consideration of applicability and relevancy of the problems they cover in their works. The aim of this article is to analyze the common and the different in representing the image of a mother in the novels «The Moor’s Last Sigh» by Salman Rush-die and «Big Breast, Wide Hips» by Mo Yan. In a departure from the traditions of androcentric society the both writers depict the images of high-powered and strong-willed women, who adopt a role of a family leader. Taking into account that both in Salman Rushdie’s and Mo Yan’s novel story is set on the background of dramatic social changes that leads to shift of gender roles. At the same time motherhood turns into an essential component of a woman’s «socialization». We consider the essence of a social status, societal order, family peculiarities for a woman’s identity formation. We analyze the literary means used by the writers in order to reveal the evolution of female characters. Their work requires deeper analysis both in the context of world literature, and in the light of attention to marginal literature. The important task is the research of female characters’ evolution in modern literature.

212-227

Authors: С. О. Тіхоненко

У статті здійснено спробу дослідити функції та специфіку гротескних форм роману Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» з опертям на третю частину твору «Подорож до Лапути, Белнібарбі, Глабдабдрібу, Лаггнегу та Японії». Мета дослідження полягає в аналізі гротескного світу твору, у виявленні ролі гротеску в розкритті авторської позиції та філософської концепції письменника. Дослідники теорії гротеску (М. Бахтін, Ю. Манн, В. Кайзер, О. Шапошнікова, Т. Дормідонова) стверджують, що у творах Дж. Свіфта втілені найбільш яскраві вияви гротеску в європейській літературі, проте глибокого аналізу гротеску в текстах творів Дж. Свіфта на сьогоднішній день не існує. Третя частина значно відходить від попередніх і інтонацією, і зміною функцій героя. Гра з масштабами людських розмірів переростає в гру з різними формами буття. Багато критиків вважало третю частину роману найбільш слабкою та консервативною через висміювання науки та вчених, але водночас письменник був інтелектуалом, захоплювався працями Р. Декарта, Б. Паскаля, Ф. Бекона. Така гротескна ситуація, у якій опинився сам автор та його роман, потребує глибокого дослідження смислового поля тексту третьої частини. Проведений аналіз виявів гротеску третьої частини роману доводить, що гротеск Дж. Свіфта передусім слугує засобом сатиричного зображення як державного устрою, так і спекулятивних наукових теорій свого часу. Гротескні форми розкриваються на рівні художнього хронотопу, образної системи, смислотворчих елементів тексту тощо. Специфіка гротеску третьої частини полягає у створенні світу, який має нажахати читачів, примусити замислитися над духовним та інтелектуальним обличчям людства. В статье предпринята попытка исследовать функции и специфику гротескных форм романа Дж. Свифта «Путешествия Гулливера» с опорой на третью часть произведения «Путешествие в Лапуту, Бальнибарби, Глабдабдриб, Лаггнег и Японию». Цель исследования заключается в анализе гротескного мира произведения, в определении роли гротеска в раскрытии авторской позиции и философской концепции писателя. Исследователи теории гротеска (М. Бахтин, Ю. Манн, В. Кайзер, А. Шапошникова, Т. Дормидонова) утверждают, что в произведениях Дж. Свифта воплощены наиболее яркие проявления гротеска в европейской литературе, однако глубокого анализа гротеска в текстах произведений Дж. Свифта на сегодняшний день не существует. Третья часть значительно отличается от предыдущих и интонацией, и изменением функций героя. Игра с масштабами человеческих размеров перерастает в игру с различными формами бытия. Многие критики считали третью часть романа наиболее слабой и консервативной из-за высмеивания науки и ученых, однако, в то же время писатель слыл интеллектуалом, увлекался трудами Р. Декарта, Б. Паскаля, Ф. Бэкона. Такая гротескная ситуация, в которой оказался сам автор и его роман, требует глубокого исследования смыслового поля текста третьей части. Проведенный анализ доказывает, что гротеск Дж. Свифта в третьей части прежде всего служит средством сатирического изображения как государственного порядка, так и спекулятивных научных теорий своего времени. Гротескные формы раскрываются на уровне художественного хронотопа, образной системы, смыслообразующих элементов текста и т. д. Специфика гротеска третьей части заключается в создании мира, который должен напугать читателей, заставить задуматься над духовным и интеллектуальным лицом человечества. The article deals with researching the functions and specifi c features of the grotesque shapes in the novel«Gulliver’s Travels» by Jonathan Swift, on the basis of the third part of the novel, «A Voyage to Laputa, Balnibarbi, Luggnagg, Glubbdubdrib and Japa». The purpose of the article is to analyze the world of the grotesque, described in the text, and reveal the role of the grotesque as a key issue in spotting the author’s attitudes and his philosophical views. The scientists, who studied and developed the theory of grotesque (M. Bakhtin, Iu. Mann, V. Keiser, A. Shaposhnikova, T. Dormidontova) assume that these are the J. Swift’s works that contain the brightest examples of the grotesque in the European literature, but no deep analyses of the grotesque has been reported to be fi xed so far. The third part of the novel differs signifi cantly from the previous ones both by intonation and the shift in the functions of the main hero. Interpreting the sizes of the human beings grows into the play with different shapes of existence. Many critics considered the third part to be the weakest and the most conservative one because of ridiculing the science and the scientists, but at the same time the writer was an intellectual with his keen interest in the works of Renй Descartes, Blaise Pascal, and Francis Bacon. Such grotesque situation, where the author found himself and his novel, requires a meticulous research of the semantic fi eld of the third part of the novel. The results of the analysis with the examples of the grotesque as a subject, confi rms that the main function of the J. Swift’s grotesqueis to serve as a satiric means for depicting the governing regime and speculative scientifi c theories of those times. The grotesque shapes are revealed within the literary artistic chronotope, the image system, semantic elements of the text etc. The main objective the author conveys in the examples of grotesque from the third part is to make up the world, which will terrify readers, making them think about spiritual and intellectual surface of the humanity.

238-245

Authors: Л. В. Гармаш

Стаття є рецензією на монографію Н.В. Сподарець «Модернізм Срібного століття: літературознавча ідентифікація», яка стала значним внеском в українську русистику, дослідженням, яке узагальнило досвід вивчення модернізму не тільки в світовій, але й у вітчизняній русистиці, успішною спробою системного розуміння «високого модернізму» Срібного століття російської літератури. Підкреслюється, що в книзі Н.В. Сподарец не тільки підсумоване уявлення про російський літературознавчий модернізм початку ХХ ст., яке склалося в філологічних дослідженнях різних напрямків, але й запропоновані нові ракурси осмислення цього явища в контексті пріоритетів сучасної гуманітарної думки, спрямованої на міждисциплінарний синтез, що здійснюється із загальних антропологічних позицій. Увагу рецензента привернула главка роботи, у якій проаналізовано поетичну творчість С. Кесельмана – одеського поета початку ХХ ст., у творчості якого характерний для літературного мислення модерністів діалог зі світовою культурою реалізувався в урбаністично оформленій і топографічно акцентованій картині реальності. Такого роду дослідження становлять особливу цінність для історика російської літератури епохи межі XIX–ХХ ст. Крім того, подібні роботи потрапляють в резонанс з характерною для останніх десятиліть тенденцією повернення із забуття і введення в загальний історико-літературний ландшафт епохи творчості поетів «другого ряду». У результаті аналізу монографії Н.В. Сподарець «Модернізм Срібного століття: літературознавча ідентифікація», розглянутої в контексті сучасних літературознавчих досліджень, було відзначено високий рівень теоретичної рефлексії й наукової ерудиції автора, якого вирізняє тяжіння до пошуку нових методологічних рішень у підході до вивчення модернізму Срібного століття, прагнення привести рівень осмислення цього явища у відповідність до найсучасніших тенденцій гуманітарної думки. Статья представляет собой рецензию на монографию Н.В. Сподарец «Модернизм Серебряного века: литературоведческая идентификация», которая стала значительным вкладом в украинскую русистику, исследованием, обобщившим опыт изучения модернизма не только в мировой, но и в отечественной русистике, успешной попыткой системного осмысления «высокого модернизма» Серебряного века русской литературы. Подчеркивается, что в книге Н.В. Сподарец не только подытоживаются представления о русском литературном модернизме начала ХХ в., сложившиеся в филологических исследованиях различных направлений, но и намечаются новые ракурсы осмысления этого явления в контексте приоритетов современной гуманитарной мысли, направленной на междисциплинарный синтез, осуществляемый с общих антропологических позиций. Внимание рецензента привлекла главка работы, в которой проанализировано поэтическое творчество С. Кесельмана – одесского поэта начала ХХ в., в чьем творчестве характерный для литературного мышления модернистов диалог с мировой культурой реализовался в урбанистически оформленной и топографически акцентированной картине реальности. Такого рода исследования представляют особую ценность для историка русской литературы эпохи рубежа XIX-ХХ вв. Кроме того, подобные работы попадают в резонанс с наметившейся в последние десятилетия тенденцией возвращается из забвения и включать в общий историко-литературный ландшафт эпохи творчество поэтов «второго ряда». В результате анализа монографии Н.В. Сподарец «Модернизм Серебряного века: литературоведческая идентификация», рассмотренной в контексте современных литературоведческих исследований, был отмечен высокий уровень теоретической рефлексии и научной эрудиции автора, которого отличает тяготение к поиску новых методологических решений в подходе к изучению модернизма Серебряного века, стремление привести уровень осмысления этого явления в соответствие с самыми современным тенденциям гуманитарной мысли. The article is a review of the monograph by N.V. Spodarets «Modernism of the Silver Age: Literary Identifi cation», which became a signifi cant contribution to Ukrainian Rusistics, a study that summarized the experience of studying modernism not only in the world philology but also in the Russian one/ The work is recognized as a successful attempt to systemically comprehend “high modernism” of the Silver Age of Russian literature. It is emphasized that the book of N.V. Spodarets is not only the synthesis study of Russian literary modernism of the beginning of the 20th century that have developed in philological studies of various directions. The author also proposes new perspectives of comprehension of this phenomenon which are outlined in the context of the priorities of modern humanitarian thought aimed at interdisciplinary synthesis, carried out with general anthropological positions. The attention of the reviewer was attracted by the chapter of the work in which the poetic work of S. Keselman, the Odessa poet of the beginning of the 20th century, was analyzed, in whose creativity the dialogue with the world culture, characteristic for the literary thinking of modernists, was realized in an urbanized and topographically accented picture of reality. Such studies are of particular value to the historian of Russian literature at the turn of the nineteenth and twentieth centuries. In addition, such work falls into resonance with the trend that has been emerging in recent decades, which means returning from oblivion and incorporating the creativity of the «second-row» poets into the general historical and literary landscape of the era. As a result of the analysis of N.V. Spodarets’ monograph «Modernism of the Silver Age: Literary Identifi cation», examined in the context of contemporary literary studies, the high level of theoretical refl ection and scholarly erudition of the author, which is distinguished by gravitation to the search for new methodological solutions in the approach to the study of the modernism of the Silver century, the desire to bring the level of comprehension of this phenomenon in line with the most modern trends of humanitarian thought is noted.

16-25

Authors: Н.Ю. Бондарь

У статті розглядається художня своєрідність шляху-лабіринту як різно- виду архетипу в англійській літературі в різних літературних модальнос- тях. Мета статті – розглянути художні особливості шляху-лабіринту як різновиду архетипу дороги і простежити його еволюцію в реалістичному і постмодерністському напрямках в англійській літературі. Виявлено, що в англійських романах виховання в основному шлях-лабіринт актуалізується як успішне подолання життєвих труднощів, хоча вже в ХІХ столітті для ге- роїв-авантюристів (Ребекка Шарп) можна виділити непродуктивний підвид шляху-лабіринту як безуспішне подолання життєвих труднощів і свідомий вибір суєтного руху по життю, а в постмодерністському романі такий шлях містить вже ідею трагічного кружляння (лабіринт долі, лабіринти світової історії). І по сторонам «дороги» в постмодерністських творах вишикуються абсурдність буття, відчай, передчуття загальної кризи суспільства, культу- ри, цивілізації, а сам шлях веде в нікуди. В статье рассматривается художественное своеобразие пути-лабиринта как разновидности архетипа в английской литературе в различных литера- турных модальностях. Цель статьи – рассмотреть художественные особен- ности пути-лабиринта как разновидности архетипа дороги и проследить его эволюцию в реалистическом и постмодернистском направлениях в англий- ской литературе. Выявлено, что в английских романах воспитания в основ- ном путь-лабиринт актуализируется как успешное преодоление жизненных трудностей, хотя уже в ХІХ веке для героев-авантюристов (Ребекка Шарп) можно выделить непродуктивный подвид пути-лабиринта как безуспеш- ное преодоление жизненных трудностей и сознательный выбор суетного движения по жизни, а в постмодернистском романе такой путь содержит уже идею трагического кружения (лабиринт судьбы, лабиринты мировой истории). И по сторонам «дороги» в постмодернистских произведениях выстраиваются абсурдность бытия, отчаяние, предчувствие общего кризи- са общества, культуры, цивилизации, а сам путь ведет в никуда. The article deals with the artistic originality of the way-labyrinth as a kind of archetype of the way in English literature in various literary modalities. The purpose of the article is to consider the artistic originality of the way-labyrinth as a kind of archetype of the way and to retrace its evolution in realistic and post- modern trends in English literature. It was revealed that in the English novels of education generally the labyrinth is represented as the successful overcoming the diffi culties of life, although as late as the nineteenth century for adventurer characters (Rebecca Sharp) it can distinguish an unproductive subtype of the way-labyrinth as unsuccessfully overcoming diffi culties of life and a conscious choice of the vain movement through life, and in the postmodern novel, such way already contains the idea of the tragic whirling (the labyrinth of the fate, labyrinths of world history). And in the post-modern works the absurdity of life, despair, foreboding of general crisis of society, culture, civilization are lined up on either side of “way”, and the way leads to nowhere.

38-58

Authors: О.В. Варенікова

Стаття присвячена проблемі векторності шевченкознавчих досліджень ХІХ – 1-ї третини ХХ століття. Наприкінці ХІХ століття дослідження питань, пов’язаних із творчістю, життям, оточенням Т. Шевченка виявляло певні багатозначні кореляції, різ- ні методологічні підходи. У першій третині ХХ століття вчені не припиняли полемізували, знаходячи проблемні лакуни шевченкознавства та двозначні положення. У статті приділяється особлива увага періоду 20-х років у розвитку шев- ченкознавства, який справедливо визначається вченими як найбільш плід- ний, оскільки в ньому поєдналися кілька методологічних підходів, що ще не зазнали кінцевої «правки» від радянських ідеологів. Розглядаються наукові розвідки таких учених, як В. Доманицький, М. Драгоманов, С. Єфремов, О. Кониський, П. Филипович, Б. Якубський, що присвячені вивченню різних аспектів життя та творчості Т. Шевченка, аналі- зуються збірники «Шевченко та його доба», «Шевченківський збірник». У результаті здійсненого аналізу відстежена динаміка методологічних підходів до творчості Т. Шевченка та його образу. Статья посвящена проблеме векторности шевченковедческих исследо- ваний ХІХ – 1-й трети ХХ столетия. В конце XIX века исследования вопросов, связанных с творчеством, жизнью, окружением Т. Шевченко проявляло определенные многозначные корреляции, различные методологические подходы. В первой трети ХХ века ученые не прекращали полемизировали, находя проблемные лакуны шев- ченковедения и неоднозначные положения. В статье уделяется особое внимание периода 20-х годов в развитии шевченковедения, который справедливо определяется учеными как наиболее плодотворный, поскольку в нем соединились несколько методологических подходов, которые еще не испытали конечной «правки» советских идеологов. Рассматриваются научные исследования таких ученых, как В. Доманиц- кий, Н. Драгоманов, С. Ефремов, А. Конисский, П. Филиппович, Б. Якуб- ский, посвященные изучению различных аспектов жизни и творчества Т. Шевченко, анализируются сборники «Шевченко и его время», «Шевчен- ковский сборник». В результате проведенного анализа отслежена динамика методологи- ческих подходов к творчеству Т. Шевченко и его образа. The article is devoted to the problem of vector solving of Shevchenko studies of the 19th - 1 st third of the 20th century. At the end of the nineteenth century, research on issues related to creativity, life, and the environment of T. Shevchenko showed some signifi cant correlations, different methodological approaches. In the fi rst third of the twentieth century, scientists did not stop controversy, fi nding problem lacunae of Shevchenko and ambiguous positions. The article pays particular attention to the period of the 20s in the development of Shevchenko studies, which is fairly determined by scientists as the most fruitful, since it combines several methodological approaches that have not yet undergone a fi nal “correction” from the Soviet ideologues. The scientifi c investigations of such scholars as V. Domanytsky, M. Drahomanov, S. Yefremov, O. Konysky, P. Filipovich, B. Yakubsky, which are devoted to the study of various aspects of T. Shevchenko’s life and work, are analyzed, miscellany”Shevchenko and his day “,” Shevchenko miscellany”. As a result of the carried out analysis, the dynamics of methodological approaches to the work of T. Shevchenko and his image were monitored.

79-89

Authors: Я.В. Гуртовая

Стаття присвячена осмисленню образа М.В. Гоголя у спогадах І.С. Тур- генєва. Метою даної статті є встановлення особливостей образа М.В. Гого- ля, створеного у «Літературних та життєвих спогадах». Образ М.В. Гоголя у «Літературних та життєвих спогадах» створений І.С. Тургенєвим із чудо- вою письменницькою майстерністю. Йому вдалося передати особливості зовнішності М.В. Гоголя, його манеру говорити, а головне – відобразити його точку зору на власну творчість. Протиставляючи риси зовнішнос- ті один одному і передаючи в цілому негативне ставлення до зовнішнос- ті письменника, І.С. Тургенєв зумів створити образ тривожної і не цілком упевненої в собі людини, суперечливої особистості, якої, однак, характерні певні переконання, безсумнівна талановитість, віра у величезні можливості російської літератури. Статья посвящена осмыслению образа Н.В. Гоголя в воспоминаниях И.С. Тургенева. Целью данной статьи является установление особенностей образа Н.В. Гоголя, созданного в «Литературных и житейских воспомина- ниях». Образ Н.В. Гоголя в «Литературных и житейских воспоминаниях» создан И.С. Тургеневым с замечательным писательским мастерством. Ему удалось передать особенности внешности Н.В. Гоголя, его манеру гово- рить, а главное – запечатлеть его точку зрения на собственное творчество. Противопоставляя черты внешности друг другу и передавая в целом не- гативное отношение к облику писателя, И.С. Тургенев сумел создать образ тревожного и не вполне уверенного в себе человека, противоречивой лич- ности, которой, однако, характерны определенные убеждения, несомнен- ная талантливость, вера в огромные возможности русской литературы. The article is devoted to the comprehencion of N.V. Gogol’s image in I.S. Turgenev’s memoirs. The purpose of this article is to establish the peculiarities of N.V. Gogol’s image, created in “The literary and worldly memoirs.” N.V. Gogol’s image in «The literary and worldly memoirs» is created by I.S. Turgenev with remarkable writing skills. He managed to convey the features of N.V. Gogol’s appearance, his manner of speaking, and the most important – to portray his point of view on his own creativity. Contrasting the features of appearance to each other and conveying a generally negative attitude to the image of the writer, I.S. Turgenev managed to create the image of an anxious and not completely self-confi dent person, a contradictory personality, which, however, is characterized by certain beliefs, undoubted talent, and the belief in the enormous possibilities of Russian literature.

102-116

Authors: Л.М. Корнільєва

У статті розглядаються основні риси естетики англійського романтизма. Дослідження присвячене основам романтичного сприйняття краси, мисте- цтва, релігії, природи, історії, а також ролі індивида у культурному, історич- ному і соціальному процесах. Одними з основних характеристик романтиз- ма вцілому і англійського романтизма зокрема є зосередження авторів на емоціях окремо взятої людини і внутрішньому світі героя; прославляння краси, мистецтва і чистої уяви; заперечення індустріалізації, усталених форм віросповідання, схвалених державою і церквою, а також раціональ- ного підходу до вивчення будь-чого, соціальних конвенцій и т.п.; идеаліза- ція чистої, незабрудненої природи і сільської місцевості, захист бідних та знедолених людей, особливо жінок і дітей; зацікавленість по відношенню до далеких країн і надприродних явищ, зацікавленість у історії і фольклорі, часте використання персоніфікацій, експерименти з розміром вірша, жан- рами і вокабуляром. В статті поданий огляд сучасних наукових робіт по романтизму, включаючи класичні праці таких видатних вчених, як Н. Фрай, М. Х. Абрамс, С. Грінблатт. В статье рассматриваются основные черты эстетики английского ро- мантизма. Исследование посвящено основам романтического восприятия красоты, искусства, религии, природы, истории, а также роли индивида в культурном, историческом и социальном процессе. Одними из основных характеристик романтизма в целом и английского романтизма в частности являются сосредоточенность авторов на эмоциях отдельно взятого челове- ка и внутреннем мире героя; прославление красоты, искусства и чистого воображения; отрицание индустриализации, устоявшихся форм вероис- поведания, принятых государством и церковью, а также рационального подхода к изучению чего-либо, социальных конвенций и т.п.; идеализация чистой, незагрязнённой природы и сельской местности, защита бедняков и несчастных людей, в особенности женщин и детей; интерес по отношению к далёким странам и не поддающимся объяснению явлениям, интерес к ис- тории и фольклору, частое использование персонификаций, эксперименты с размером стиха, жанрами и вокабуляром. В статье представлен обзор современных научных работ по романтизму, включая ставшие классикой работы таких видных учёных, как Н. Фрай, М. Х. Абрамс, С. Гринблатт. The article centers on the main aesthetic features of English romanticism. The study elaborates on the fundamentals of romantic understanding of beauty, art, religion, nature, history, and the role of an individual in the cultural, historical and social process. Some of the main characteristics of romanticism in general and English romanticism in particular include a focus on the emotions of an individual and the inner world of a person; celebration of beauty, art and pure imagination; rejection of industrialization, religious practices, approved by the Church and the state, any forms of rationalism and social conventions; idealization of pure, unpolluted nature and the countryside, defense of the poor, the wretched, especially women and children; keen interest in far-away countries and supernatural phenomena; interest in history and folklore; frequent use of personifi cations and experiments with the meter, genres and vocabulary. The article gives a glimpse of modern scientifi c works on romanticism, including classical researches of the distinguished scholars, such as N. Frye, M. H. Abrams, S. Greenblatt .

132-143

Authors: O.O. Smolnytska

У статті висвітлені архетипові нюанси передачі символіки та інших деталей у скальдійській (староісландській і старонорвезькій) і кельтській (бретонській) поетичних традиціях. Цитовані тексти вперше перекладені українською. При поетичному перекладі враховано особливості оригіналів. Зокрема, відтворено алітерації, які у старогерманській поезії заміняли риму. Запропоновано пошуки українських варіантів на позначення скандинав- ських реалій. Пояснюються формальні особливості скальдичної та еддич- ної поезії. Подані історичний, біографічний, міфологічний, лінгвістичний, компаративний аспекти. Присвячено увагу феномену збірки бретонських балад «Барзас-Брейз», упорядкованої та виданої Теодором Ерсаром де ля Вільмарке. Наводиться романтичний контекст, оскільки романтизм позна- чився інтересом до відновлення національних епічних пам’яток. Розгляну- то функцію специфічного бретонського маскулінного персонажа, Анку, що виступав як вісник смерті. Зіставлено бретонську і валлійську міфологічну традицію, залучено приклади англійської класики. Наголошується на наці- єтворчій функції перекладу. Згадуються дві течії українського перекладу – збереження форми оригіналу та експериментаторство з лексикою, пошуки питомих варіантів, – що простежується в сучасній практиці.

156-164

Authors: К.Р. Хачатурян

Стаття присвячена проблемі художнього часу й простору у творчості Панаса Мирного. Докладне вивчення цих питань дозволяє описати й на- лежно зінтерпретувати не лише важливі особливості архітектоніки романів Панаса Мирного, засади характеротворення письменника, тощо, але й зро- зуміти саму природу реалістичної манери письма в її українському варіанті. Саме художнє освоєння дійсності передбачає розвиток, певну модифікацію всіх елементів художньої системи, зокрема хронотопу. У другій полови- ні ХІХ століття ця модифікація хронотопу передусім пов’язана зі зміною художнього часу. У творчості Панаса Мирного свідомо й послідовно ви- никає і реалізується вимога єдності трьох площин – минулого, сучасного і майбутнього – в їх взаємозумовленості, що впливає як один із факторів на цілісність художнього світу твору. Хронотоп романів Панаса Мирного від- повідає загальній орієнтації літератури цього періоду на створення типо- вих картин дійсності, типових характерів у типових обставинах. Творчість Панаса Мирного – це ціла епоха в історії української літератури. Романна спадщина письменника дозволяє нам простежити факти, явища та процеси того часу. Час разом із простором дозволяють нам «впорядкувати» навко- лишню дійсність, яка стає тим, чим вона дійсно є. Статья посвящена проблеме художественного времени и пространства в творчестве Панаса Мирного. Подробное изучение этих вопросов позволяет описать и надлежащим образом интерпретировать не только важные осо- бенности архитектоники романов Панаса Мирного, основы характеров пи- сателя, и тому подобное, но и понять саму природу реалистической манеры письма в ее украинском варианте. Именно художественное освоение дей- ствительности предполагает развитие, определенную модификацию всех элементов художественной системы, в частности хронотопа. Во второй половине XIX века эта модификация хронотопа прежде всего связана с изменением художественного времени. В творчестве Панаса Мирного со- знательно и последовательно возникает и реализуется требование единства трех плоскостей – прошлого, настоящего и будущего – в их взаимообуслов- ленности, что влияет как один из факторов на целостность художественно- го мира произведения. Хронотоп романов Панаса Мирного соответствует общей ориентации литературы этого периода на создание типичных кар- тин действительности, типичных характеров в типичных обстоятельствах. Творчество Панаса Мирного – это целая эпоха в истории украинской литературы. Романное наследие писателя позволяет нам проследить факты, явления и процессы того времени. Время вместе с пространством позволя- ют нам «упорядочить» окружающую действительность, которая становит- ся тем, чем она действительно является. The article is devoted to a problem of artistic time continuum and space in Panas Mirnyi’s works. Detailed studying of these questions allows to describe and to interpret properly not only important features of novels` tectonics, a basis of characters of the writer, and so forth, but also to understand the nature of a writing realistic manner in Ukrainian option. It is artistic development of reality that assumes development, a certain modifi cation of all elements of artistic system, in particular chronotope. In the second half of the 19th century this modifi cation of chronotope fi rst of all is connected with change of artistic time in Panas Mirnyi’s works appears and realizes consciously and logically the requirement of unity of three planes – past, present and future – in their interconditionality that infl uences as one of factors on the integrity of the artistic world of the work. The chronotope of Panas Mirnyi`s novels corresponds to the general orientation of literature of this period, to creation of typical pictures of reality, typical characters in typical circumstances. Panas Mirnyi’s work is an era in the history of the Ukrainian literature. The novelistic heritage of the writer allows us to track the facts, the phenomena and processes of that time. Time together with space allow us “to order” surrounding reality which becomes what it really is.

175-188

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядаються особливості використання синестетичної ме- тафори у поетичному світі Юргіса Балтрушайтіса. Показано, що концеп- ція мови, що обрали символісти мала за мету відновити її дійсне «магіч- не призначення». У мистецтві початку XX сторіччя поетичне слово мало об`єднати реальність та мрію. Поети-символісти багато уваги приділяли фонетичній організації віршу та засобам художньої виразності. Одним зі стилістичних засобів, поширених у символістській поезії, була синестетич- на метафора, яка будувалася на поєднанні різних відчуттів. Встановлено, що усі художні засоби у творчості Ю. Балтрушайтиса мають за мету по- вною мірою розкрити ліричний сюжет віршу. Розглянуто особливості ви- користання синестетичної метафори у ранній поезії Ю. Балтрушайтіса та у творах, що належать до більш зрілого періоду творчості. Проаналізовано структуру, функції та моделі побудови синестетичної метафори у творах Ю. Балтрушайтіса та інших поетів-символістів. Вста- новлено, що модель слух – зір є найбільш поширеною у художньому світі поета. Синестетична метафора є композиційним центром багатьох ран- ніх віршів Ю. Балтрушайтіса, присвячених проблемі трагічності земного буття. Поет використовує метафори для позначення емоційного стану лі- ричного герою. Сінестезія поєднує слова між собою та сприяє їх образ- ному наповненню. Більш складні моделі метафори є типовими для віршів Ю. Балтрушайтіса, що належать до пізнього періоду творчості поета. Усі види синестетичної метафори, що використовує поет беруть участь у фор- муванні головного ліричного настрою його віршів. В статье рассматриваются особенности использования синестетичес- кой метафоры в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса. Показано, что концепция поэтического языка, предложенная символистами, имела целью восстановить его истинное «магическое предназначение». В искусстве на- чала XX века слово должно было соединить реальность и мечту. Поэты- символисты особое внимание уделяли фонетической организации стиха и средствам художественной выразительности. Одним из стилистических приемов, распространенных в символистской поэзии, была синестетичес- кая метафора, основанная на соединении разных ощущений. Установлено, что все художественные средства в творчестве Ю. Балтрушайтиса были не- изменно подчинены задаче наиболее полного раскрытия лирического сю- жета стихотворения. Рассмотрены особенности использования синестети- ческой метафоры в ранней поэзии Ю. Балтрушайтиса и в стихотворениях, принадлежащих к более позднему периоду творчества. Проанализированы структура, функции и модели построения синесте- тической метафоры в поэзии Ю. Балтрушайтиса и стихотворениях других поэтов-символистов. Установлено, что модель слух – зрение является на- иболее частотной в художественном мире поэта. В стихотворениях Ю. Бал- трушайтиса, посвященных проблеме трагедийности земного бытия, сине- стетическая метафора является композиционным центром. Поэт исполь- зует метафору для обозначения эмоционального состояния лирического героя. Синестезия объединяет слова и способствует их образному наполне- нию. Более сложные модели характерны для более позднего периода твор- чества Ю. Балтрушайтиса. Все виды синестетической метафоры, которые использует поэт, участвуют в формировании основного лирического на- строения его стихотворений. The specifi c use of synesthetic metaphor in Yurgis Baltrushaitis’ poetic world is taken into consideration in the article. It is shown that the symbolists’ language concept was aimed at restoring its “magic function”. In the art of the XX century the word was to unite reality and dream. Symbolists paid special attention to phonetic organization and expressive means of the language. Synesthetic metaphor, based upon combining several senses, was one of the widely spread expressive means in symbolists’ poetry. It is proved that all the expressive means in Yurgis Baltrushaitis’ poetry were used to reveal the lyrical plot of a verse in the most detailed way. The peculiarities of synesthetic metaphors use are analyzed in early poet’s verses and in his later works. The structure, functions and patterns synesthetic metaphors are built by are taken into consideration in Yurgis Baltrushaitis’ poems and in creative works of other symbolists. It is shown that pattern hearing – sight is the most typical in Yurgis Baltrushaitis’ poetry. In Yurgis Baltrushaitis’ poems devoted to the problem of tragic character of man’s earth being synesthetic metaphor is the composite center. The poet uses metaphor to describe lyrical character’s emotional state. Synesthesia unites words and contributes to their fi gurative fi lling. More complicated patterns of synesthetic metaphors are characteristic of later Yurgis Baltrushaitis’ poems. All the patterns of synesthetic metaphors are used to form the main lyrical mood of his poems.

12 – 21

Authors: Н.А. Городнюк

Стаття присвячена аналізу функцій речі у східнослов’янському модер- ністському романі І пол. ХХ століття. Мета статті – систематизувати описані теоретиками функції речі у ху- дожньому тексті (аксесуарну, ідейно-естетичну, світомоделюючу, культу- рологічну, характерологічну, сюжетно-композиційну) та доповнити цей перелік функцій тими, які властиві модерністському роману І пол. ХХ ст., а саме: сюжетогенеруючою, інтертекстуальною, мотивогенеруючою, тексто- генеруючою, кросдискурсивною. Сюжетогенеруюча функція полягає у тому, що річ «натякає» на сюжет- ний розвиток твору, сприяє розкриттю сюжету або, навпаки, виконує роль «обманної» підказки, постаючи елементом авторської гри з читачем. Асоціа- тивна функція демонструє здатність речі до породження і розвитку додатко- вих образних рядів, нарощування і збагачення художнього смислу, створення алюзивних перегуків. Інтертекстуальна функція полягає у тому, що річ висту- пає потужним конденсатором різноманітних культурних смислів, іманентно ретранслюючи семантику різних рівнів, виявляючи складний спектр міжтек- стуальних зв’язків та поглиблюючи зміст твору. Мотивогенеруюча функція дозволяє автору через уведення тих чи інших речей «нанизувати» мотиви і розгалужувати мотивну систему твору. Текстогенеруюча функція: річ репре- зентує текстуальну стратегію автора, виступаючи її основоположним чин- ником. Кросдискурсивна функція: річ демонструє вид та спосіб організації тексту, змінюючи його тональності та «перемикаючи» дискурси. Висновки: у прозі ХХ ст. річ значно розширює як способи репрезента- ції, так і свій функціональний діапазон, постаючи не лише побутовою де- таллю, ознакою певного середовища чи засобом психологізації, а й носієм соціокультурної стратегії автора, важливим текстогенеруючим та стилет- ворчим чинником. Статья посвящена анализу функций вещи в восточнославянском модер- нистском романе І пол. ХХ века. Цель статьи – систематизировать описанные теоретиками функции вещи в художественном тексте (аксессуарную, идейно-эстетическую, ми- ромоделирующую, культурологическую, характерологическую, сюжет- но-композиционную) и дополнить этот перечень функций теми, которые свойственны модернистскому роману І пол. ХХ в., а именно: сюжетогене- рирующей, интертекстуальной, мотивогенерирующей, текстогенерирую- щей, кроссдискурсивной. Сюжетогенерирующая функция заключается в том, что вещь «намека- ет» на сюжетное развитие произведения, способствует раскрытию сюжета или, наоборот, выполняет роль «обманной» подсказки, являясь элементом авторской игры с читателем. Ассоциативная функция демонстрирует спо- собность вещи к порождению и развитию дополнительных образных рядов, наращиванию и обогащению художественного смысла, созданию аллюзив- них перекличек. Интертекстуальная функция заключается в том, что вещь является мощным конденсатором различных культурных смыслов, имма- нентно ретранслируя семантику различных уровней, проявляя сложный спектр межтекстуальных связей и углубляя содержание произведения. Мо- тивогенерирующая функция позволяет автору введением тех или иных ве- щей «нанизывать» мотивы и разветвлять мотивную систему произведения. Текстогенерирующая функция: вещь представляет текстуальную стратегию автора, являясь ее основополагающим фактором. Кроссдискурсивная функ- ция: вещь демонстрирует вид и способ организации текста, изменяя его то- нальности и «переключая» дискурсы. Выводы: в прозе ХХ в. вещь значительно расширяет как способы репре- зентации, так и свой функциональный диапазон, являясь не только бытовой деталью, признаком определенной среды или средством психологизации, но и носителем социокультурной стратегии автора, важным текстогенери- рующим и стилеобразующим фактором. The article deals with analysis of thing function in the East Slavic modernistic novel of the early 20th century. The article objective is to set the examined functions of things in imaginative literature (accessory, ideologic, aesthetic, world-modeling, culturological, characterological, plot-making, and compositional) and to complete a list with new ones, which are peculiar to modernistic novel of the early 20th century, namely plot-generative, motive-generative, associative, intertextual, textgenerative, and cross-discoursive. Plot-generative function is that thing “hints” to the plot development, it promotes the plot unfolding or vice versa. The thing may be used as a “fraudulent” prompt. It could be an element of author’s game with a reader. Associative function shows the ability of the thing to generate and develop a new imagery range, to expand and enrich an artistic meaning, to make allusive references. Intertextuality function is a condensation of various cultural meanings by things. Thus the things retransmit inherently a wide range of semantics, showing a complex spectrum of intertextuality links and deepening a matter of the text. Motive-generative function lets the author, by entering some things, “threads” the motives and extends the motive system of the text. Text-generative function is that thing presents author’s textual strategy, being its fundamental factor. Cross-discoursive function: the thing shows kinds and the way of text organizing by changing its tonality and “switching” the discourses. Conclusion: in prose of the 20th century the thing expands appreciably the way of its representation and functional diapason. It gets not only the everyday detail, the mark of some environment or the mean of psychological insight, but the medium of author’s social and cultural strategy, the important text-generative and style-making agent.

32 – 47

Authors: О.С. Кобринец

Статтю присвячено проблемі дослідження літературної маски Михай- ла Бурбонова у пародійній творчості Д.Д. Мінаєва, зокрема в його паро- діях на псевдовикривальну та казенно-патріотичну поезію другої половини XIX століття. У статті розглядаються шість пародій («Літературні ополчен- ці», «Демократів з давнини...», «Вільяму Шекспіру від Михайла Бурбоно- ва», «Дует», «Життя наше начебто плац-парад...», «Літературні спроби Ми- хайла Бурбонова»), засоби створення у них пародійного ефекту, серед яких особлива роль відводилася літературній масці відставного майора Бурбо- нова. Вигаданий офіцер-автор є збірним образом поетів і письменників, яких пародіював Мінаєв. Таким чином сатирик в особі Михайла Бурбонова узагальнював їх творчість, демонстрував його абсурдність і поверховість, а також міг вільніше висловлювати свою громадянську і літературну позиції, уникаючи цензури. Крім цього Мінаєв використовував такі пародійні при- йоми: перебільшення, гіперболу, іронію, буквальне цитування оригіналу, протиставлення високої і низької лексики, самовикриття автора. Статья посвящена проблеме исследования литературной маски Ми- хаила Бурбонова в пародийном творчестве Д.Д. Минаева, а именно в его пародиях на псевдообличительную и казенно-патриотическую поэзию второй половины XIX века. В статье рассматриваются шесть паро- дий («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), способы создания в них пародийного эффекта, среди которых особая роль отводи- лась литературной маске отставного майора Бурбонова. Вымышленный офицер-сочинитель является собирательным образом пародируемых Минаевым поэтов и писателей. Таким образом, сатирик в лице Михаила Бурбонова обобщал их творчество, демонстрировал его абсурдность и по- верхностность, а также мог более свободно выражать свою гражданскую и литературную позиции, избегая цензуры. Помимо этого Минаев исполь- зовал следующие пародийные приемы: утрирование, гиперболу, иронию, буквальное цитирование оригинала, противопоставление высокой и низкой лексики, саморазоблачение автора. The article deals with a study of Mikhail Burbonov’s literary mask in parody works of D.D. Minaev, namely in his parodies on falsely accusative and pseudopatriotic poetry of the second part of the XIX century. The article studies six parodies («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), means of creation of parody effect, among which a special place was devoted to the literary mask of the retired major Burbonov. The fi ctional offi cer-writer is a collective character of poets and writers that Minaev parodied. In this way the satirist summarized their works in the character of M. Burbonov, demonstrated its absurdity and superfi ciality as well as was able to express more freely his civic and literary position without censorship. Besides Minaev used the following parody techniques: exaggeration, hyperbole, irony, literal quoting of the original, opposition of high and low vocabulary, self-exposure of the author.

62 – 69

Authors: Т.М. Марченко

У статті відтворено основні віхи творчої взаємодії Л.Я. Гуревич, та- лановитого літературного та театрального критика, і К.С. Станіславсько- го, видатного режисера, автора нової системи сценічного мистецтва. Їх творче співробітництво тривало біля півстоліття, постійно набуваючи нових аспектів. Джерелом історико-літературної інформації стали листи К.С. Станіславського до Л.Я. Гуревич, які вийшли друком у сьомому та восьмому томах повного зібрання його творів. Це лише частка епістоля- рію, яка доступна читачам та дослідникам, але вона дає можливість від- творити процес спільної творчої роботи. На першому етапі це був інтерес до літературної та літературно-критичної діяльності один одного, взаємна оцінка написаного, далі – обмін думками щодо реформ на сучасній теа- тральній сцені. Окремим аспектом творчої взаємодії стала редакторська робота Л.Я. Гуревич з рукописами книг К.С. Станіславського, без якої успішне видання його творів не відбулося б. В статье воссозданы основные вехи творческого взаимодействия Л.Я. Гу- ревич, талантливого литературного и театрального критика, и К.С. Станис- лавского, выдающегося режиссёра, автора новой системы сценического ис- кусства. Их творческое сотрудничество продолжалось в течение полувека, постоянно приобретая новые аспекты. Источником историко-литературной информации стали письма К.С. Станиславского к Л.Я. Гуревич, которые были опубликованы в седьмом и восьмом томах его полного собрания со- чинений. Это лишь часть эпистолярия, которая доступна читателям и ис- следователям, но она даёт возможность восстановить процесс совместной творческой работы. На первом этапе это был интерес к литературной и литературно-критической деятельности друг друга, взаимная оценка на- писанного, далее – обмен мыслями по поводу реформ на современной те- атральной сцене. Отдельным аспектом творческого взаимодействия стала редакторская работа Л.Я. Гуревич с рукописями книг К.С. Станиславского, без которой успешное издание его книг не состоялось бы. In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction was the editorial work of K.S. Staniskavsky. Without this work the successful publication of his books would be impossible.

87 – 94

Authors: Е.И. Метолиди

У статті досліджуються форми інтертексту роману «Герой нашего вре- мени» М.Ю. Лермонтова, виражені в паратекстуальних відносинах з при- ймаючим текстом роману В.К. Кантора «Крепость». Автор використовує епіграфи до глав свого роману, відсилаючи тим самим читача до попередніх творів російської та світової класики. У ході аналізу вдалося виявити, що письменник встановлює між епіграфом з ро- ману М.Ю. Лермонтова і текстом глави не тільки зовнішній зв’язок, пе- редвіщуючи подієвий ряд або позначаючи ключовий момент сюжету, але і намічає глибинні світоглядні проблеми, підняті в попередніх творах і в процесі їх рецепції. Подібне розуміння міжтекстових зв’язків дозволяє судити про внутріжанрову природу роману «Крепость»: вона відповідає основним критеріям екзистенціального роману. У ньому взаємодіють два пласти – публіцистичний, що висвітлює актуальні проблеми сучасності, і філософський, притчевий, звернений до проблем існування людини, її ви- бору, її духовної свободи. Класичний текст, випереджаючи глави роману, розповідає про радян- ську дійсність, надає їм об’ємний зміст, висвітлює своїм авторитетом і тим особливим світлом, який обумовлений сприйняттям цього тексту протягом останніх двохсот років. В статье исследуются формы интертекста романа «Герой нашего вре- мини» М.Ю. Лермонтова, выраженные в паратекстуальных отношениях с принимающим тестом романа В.К. Кантора «Крепость». Автор использует эпиграфы к главам своего романа, отсылая тем самым читателя к предшествующим произведениям русской и мировой классики. В ходе анализа удалось выявить, что писатель устанавливает между эпиграфом из романа М.Ю. Лермонтова и текстом главы не только внешнюю связь, очер- чивая событийный ряд или обозначая ключевой момент сюжета, но и намечает глубинные мировоззренческие проблемы, поднятые в предшествующих про- изведениях и в процессе их рецепции. Подобное понимание межтекстового взаимодействия позволяет судить о внутрижанровой природе романа «Кре- пость»: она отвечает основному критерию экзистенциального романа. В нем взаимодействуют два пласта – публицистический, освещающий актуальные проблемы современности, и философский, притчевый, обращенный к пробле- мам существования человека, его выбора, его духовной свободы. Классический текст, предваряя главы романа, повествующего о совет- ской действительности, придает им объемный смысл, освещает своим ав- торитетом и тем особым светом, который обусловлен восприятием этого текста на протяжение последних двухсот лет. The article investigates the intertextual forms of the novel “A Hero of Our Time by M.U. Lermontov expressed in paratextual relations with the host novel “Fortress” by V.K. Kantor. The author uses the epigraphs to the chapters of the novel, thus referring the reader to the previous works of Russian and world classics. The analysis identifi es that the writer establishes between the epigraph of the M.U. Lermontov’s novel and the chapter of his novel not only external connection, outlining the series of events, or highlighting the key elements of the plot, but also he identifi es the underlying philosophical issues raised in previous works and during their reception. Such an understanding of intertextual interaction gives an indication of the nature of inner genre novel “Fortress”: it meets the basic criteria of existential novel. It reveals the interaction of two layers – a publicistic one, highlighting the current problems of our time, and a philosophical or parable, refl ecting the problems of human existence, of its choice, its spiritual freedom. The text from the classical novel precedes the chapters of “Fortress”, a novel that depicts a story of Soviet reality, gives them a sense of volume, highlights their authority and adds a special insight, which is determined by its perception during the past two hundred years.

110 – 121

Authors: Е.И. Петухова

У статті розглядається одна з повістей сучасної української російсько- мовної письменниці Лади Лузіної «Микола Мокрий» (2011), що входить до циклу «Київські відьми» і до цього не ставала об’єктом спеціального ви- вчення літературознавства. Метою дослідження є розгляд її інтермедіаль- ного простору, а саме залучення автором засобів музики, театру і живопису (іконографії). Завданням став розгляд основних особливостей використан- ня в художньому тексті засобів невербальної образотворчості. Вивчення по- вісті дозволяє розширити уявлення як про шляхи розвитку постмодернізму в російськомовній літературі сучасної України, так і про трансформацію в ній теми/образу Києва. В результаті дослідження з’ясовано, що в пові- сті Лади Лузіної реалізовано інтермедіальний аспект, що відбувається, на- самперед, на вербальному рівні шляхом опису театральних видовищ, ікон, введення до розповіді народних пісень (колядок, русальних). Невербаль- ний рівень, заснований на тому, що читач повинен бути добре знайомим зі згадуваними у повісті творами мистецтва і розрахований переважно на підготовлену аудиторію, в «Миколі Мокрому» виражений менш явно, ніж у попередніх частинах циклу. В статье рассматривается одна из повестей современной украинской русскоязычной писательницы Лады Лузиной «Никола Мокрый» (2011), входящая в цикл «Киевские ведьмы» и до этого не становившаяся объектом специального изучения литературоведения. Целью исследования является изучение её интермедиального пространства, а именно, привлечения ав- тором средств музыки, театра и живописи (иконографии). Задачей стало рассмотрение основных особенностей использования в художественном тексте средств невербальной изобразительности. Изучение повести по- зволяет расширить представление как о путях развития постмодернизма в русскоязычной литературе современной Украины, так и о трансформации в ней темы/образа Киева. В результате исследования выяснено, что в повести Лады Лузиной реализован интермедиальный аспект. Он реализуется, пре- жде всего, на вербальном уровне через описание театральных действ, икон, введение в ткань повествования народных песен (колядок, русальных). Невербальный уровень, основанный на том, что читатель должен быть хо- рошо знаком с упоминающимися в повести произведениями искусства и рассчитанный преимущественно на подготовленную аудиторию, в «Николе Мокром» выражен менее явно, чем в предыдущих частях цикла. One of the stories by modern Ukrainian Russian-speaking writer Lada Lusina “Nikola Mokryi” (2011) is examined in the article. This story is a part of the cycle “Kyiv Witches” and until now it hasn’t become the object of special study. The aim of the work is the researching of its intermedial space, namely the author’s usage of the means of music, theatre and painting (iconography). The examining of main peculiarities of using the means of nonverbal image in a fi ction text became the task of this work. The story studying allows extending an idea about the ways of postmodernism development in the Russian language Literature in modern Ukraine as well as about the transformation of Kyiv theme/ image in it. As a result of the research it was found that in the story by Lada Lusina the intermedial aspect had been realized that, fi rst of all, was taken place on a verbal level by describing theatrical performances, icons and introduction folk songs (carols, mermaid songs) into the narration. Nonverbal level is based on that fact that the reader must be well acknowledged with the works of art which were mentioned in the story and designed mainly for the prepared audience. In “Nikola Mokryi” this level is expressed less clearly than in the previous parts of the cycle.

136 – 152

Authors: С.Н. Сотова

Стаття присвячена розгляду явища наркозалежності як об’єкта худож- ньо-образного осмислення російськими письменниками-прозаїками в діа- хронічному аспекті. Здійснено короткий огляд творів художньої літерату- ри, в яких піднімалася тема наркозалежності. Для російської літератури ХІХ століття, з якого бере виток тема наркозалежності, характерною рисою є фрагментарність та навіть маргінальність цієї теми. У творчості письмен- ників ХХ сторіччя висвітленню явища наркозалежності присвячено значно більше уваги, їй притаманні багатоаспектність та концептуальність. Дослі- дження питання наркозалежності у творчості письменників-сучасників має два протилежні напрямки: з одногу боку, це позиція наслідування класиків, для яких причетність до цієї хвороби вбачалася втіленням найстрашнішої людської вади, з іншого – це позиція ідейно-художньої «реабілітації» теми наркозалежності, коли вона потрактовується елементом повсякденного су- часного життя. Данная статья посвящена рассмотрению явления наркозависимости как объекта художественно-образного осмысления русскими писателя- ми-прозаиками в диахроническом аспекте. Осуществлен краткий обзор произведений художественной литературы, в которых поднималась тема наркозависимости. Для русской литературы ХІХ века, к которому восхо- дят истоки темы наркозависимости, ее освещение носило фрагментарный, и даже маргинальный характер. В прозе писателей ХХ века освещению явления наркомании уделено значительно больше внимания, ей прису- щи такие черты, как многоаспектность и концептуальность. Исследова- ние темы наркомании в творчестве писателей-современников имеет два противоположных направления: с одной стороны, это позиция наследова- ния классиков, для которых причастность к этой болезни виделась вопло- щением самых страшных человеческих изъянов, с другой стороны – это позиция идейно-художественной «реабилитации» темы наркозависимости, когда она трактуется как элемент повседневной современной жизни. This article focuses on addiction phenomenon as an object of artistic and creative thinking by Russian writers in diachronic aspect. An overview of fi ction works with drug addiction problem was considered. Russian literature of the 19th century was characterized by the birth of topics of drug abuse and its coverage was fragmented and even marginal. The XX-th century prose has such characteristic features as the multifacetedness and conceptuality. Addiction research topics by creative writers have two opposite directions: some writers have chosen the way which the classics bequeathed and treat the drug abuse as an increasing threat to a man and the society, other writers have chosen the way of rehabilitation of drug abuse topics as an element of modern life. There were specifi c words in the XIX-th and XX-th century prose which are characteristic of the representatives of the addicts and criminal world. The pedagogical aspect is distinctive in prose of some creative authors.

163 – 172

Authors: Л.В. Ушкалов

У статті проаналізовано концепцію розвитку українського романно- го дискурсу другої половини XIX, запропоновану Т.С. Матвєєвою в книзі «Український роман другої половини XIX століття: модель світу, жанрові трансформації». Модель слушно розглядається дослідницею як тривимірне утворення (верх – серединний простір – низ), формування й функціонування якого зумовлене специфікою зв’язку її складових: людини, часу, простору. Центральний елемент моделі світу – людина – за переконливої аргумента- ції авторки книги, здебільшого представлена дезорієнтованою в суспільних процесах, відтак внутрішньо нецілісною, переважно за допомогою бінарної опозиції відчуження (від себе, роду, батьківщини, нації, ідеалів, оточення, історії, віри тощо)/повернення (поодинокі приклади) як складової ширшої опозиції чужий/свій. На значному ілюстративному матеріалі також дове- дено, що час, простір – базові елементи моделі світу – трансформувалися з абсолютної категорії у внутрішній означник, ставши виявом психологіч- них зрушень «я». Аналіз літературного дискурсу дозволив також зробити логічний висновок і про характер міжжанрової взаємодії: власне роман синтезував масштабність, панорамність епопеї в охопленні явищ дійсності, показі людини й, навпаки, новелістичну сконцентрованість, психологічну загостреність мінімізацію авторської присутності. Новим аспектом є дослі- дження специфіки дотичних до роману жанрових утворень – «згорнутого» роману й перехідної форми між повістю й романом. Запропонований ракурс аналізу романного дискурсу як цілісної моделі світу є перспективним з огляду на можливість скоригувати уявлення про українську специфіку динаміки жанру й вийти на новий рівень осягнення літературно-культурної взаємодії всіх складових літературного процесу в діахронії та синхронії їх розвитку. В статье проанализирована концепция развития украинского романного дискурса второй половины XIX века, предложенная Т.С. Матвеевой в книге «Украинский роман второй половины XIX века: модель мира, жанровые трансформации». Модель мира справедливо рассматривается исследова- тельницей в трехмерном измерении (верх – серединное пространство – низ), а ее формирование и функционирование обусловливается спецификой связи ее составляющих: человека, времени, пространства. Центральный элемент модели мира – человек – как убедительно аргументирует автор книги, – в основном представлен дезориентированным в общественных процессах, поэтому и внутренне нецелостным. В основном он изображен с помощью бинарной оппозиции отчуждение (от себя, рода, родины, нации, идеалов, окружения, истории, веры и так далее)/возвращение (отдельные примеры) как части боле широкой оппозиции чужой/свой. На примере богатого ил- люстративного материала доказано, что время, пространство – базовые элементы модели мира – трансформировались из абсолютных категорий во внутреннее означающее, стали отображением психологических сдви- гов «я». Анализ литературного дискурса позволил также сделать вывод и о характере межжанрового взаимодействия: собственно роман синтезировал масштабность, панорамность эпопеи в изображении объективных реалий, человека и, наоборот, минимизацию авторского присутствия, концентри- рованность, психологическую остроту новеллы. Новый аспект – изучение специфики близких к роману жанровых конструкций – «свернутого» рома- на и переходной формы между повестью и романом. Предложенный ракурс анализа романного дискурса как целостной модели мира является перспективным ввиду возможности откорректиро- вать представления об украинской специфике динамики жанра и выйти на новый уровень осмысления литературно-культурного взаимодействия всех составляющих литературного произведения в диахронии и синхро- нии их развития. The paper is devoted to the studying of the conception of the development of the Ukrainian novel discourse of the second half of the XIX century. The object of the studying is T. Matvieiev’s book «The Ukrainian novel of the second half of the XIX century: the Model of the world and the transformation of genre». The model was considered as three-dimensional formation (the top – the middle space – the bottom), the organization and functioning of which is conditioned by the specifi c character of sound in diachrony and synchrony of its components: person, time, space. The central element of the model is a person – in the interpretation of the book’s author – mostly represented as disoriented in the social processes, therefore not integral internally. As a matter of fact, there is a tendency of representation of a person in the world through binary opposition of estrangement (from oneself, family, fatherland, nation, ideas, surrounding, history, faith, etc.)/returning (singular examples) as a constituent of wide opposition outsider/insider. Substantial illustrative material shows that time, space – the base elements of the world model – have transformed from the absolute category into the internal designate becoming a representation of psychological shifts of “me”. The analysis of the literature discourse allows making the conclusion about the characteristics of cross-genre interaction. The novel itself synthesizes on the one hand emotional dimensions, panoramic view in coverage of facts, description of a person, and, on the other hand, novel’s concentration, psychological acuteness, minimization of author’s presence. New aspect is the studying of the specifi city of genre formation dealing with the novel; those are “reduced” novel and a transitive form between the novella and the novel. We are sure that the given perspective of the analyses of novel discourse as an integral world model is perspective from the point of view of possibility to update the view of Ukrainian specifi city of genre’s development and coming to a new level of description of literary-cultural interaction of all the constituents of the genre in diachrony and synchrony of its development.

12-25

Authors: Н.Ю. Бондарь

У статті розглядається художня своєрідність дому-ковчега в реалістич- ному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Мета статті – визначити художню своєрідність дому-ковчега і простежити ево- люцію цього образу в реалістичному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Уже в класичному англійському романі дім-ковчег набуває рис приреченості. А в американській літературі, зокрема – в творі Марка Твена, дім-ковчег Гека у вигляді плоту символізує свободу. У той же час пароплав «Квакер-Сіті» виступає «в двох вимірах» (корабель як житло і як частина країни). У літературі ХХ століття представлено неухильне руй- нування «дому» і глобальна неукоріненість людства в цілому. Так, в романі англійського письменника Дж. Барнса «Історія світу в 10½ главах» загаль- нолюдська неукоріненість посилена типовим чином тимчасового плавучого дому, в зв’язку з чим, повністю видозмінюється в сторону катастрофічності і архетипний мотив «чудового порятунку». У романі американського пись- менника Дж. Барта «Плавуча опера» не дивлячись на те, що дім-ковчег во- лодіє надійністю і міцністю, підкреслюється тимчасовий характер стабіль- ності в цьому абсурдному світі. В статье рассматривается художественное своеобразие дома-ковчега в реалистическом и постмодернистском направлении в англоязычной литера- туре. Цель статьи – определить художественное своеобразие дома-ковчега и проследить эволюцию этого образа в реалистическом и постмодернистском направлениях в англоязычной литературе. Уже в классическом английском романе дом-ковчег приобретает черты обреченности. А в американской ли- тературе, в частности – в произведении Марка Твена, дом-ковчег Гека в виде плота символизирует свободу. В тоже время пароход «Квакер-Сити» выступает «в двух измерениях» (корабль как жилье и как часть страны). В литературе ХХ века представлено неуклонное разрушение «дома» и гло- бальная неукорененность человечества в целом. Так, в романе английского писателя Дж. Барнса «История мира в 10 ½ главах» общечеловеческая не- укорененность усилена типическим образом временного плавучего дома, в связи с чем полностью видоизменяется в сторону катастрофичности и ар- хетипический мотив «чудесного спасения». В романе американского писа- теля Дж. Барта «Плавучая опера», несмотря на то, что дом-ковчег обладает надежностью и крепостью, подчеркивается временный характер стабиль- ности в этом абсурдном мире. The article deals with the artistic originality of the ark-house in realistic and postmodern trends in English-language literature. The purpose of the article is to determine the artistic originality of the ark-house and to retrace the evolution of the image in a realistic and postmodern trends in English literature. As early as in the classical English novel the ark-house acquires the features of impending doom. In American literature, in particular in the work of Mark Twain, Huck’s ark-house as a raft symbolizes freedom. At the same time the steamer “Quaker City” acts “in two dimensions” (the ship as a dwelling and as the part of the country). In literature of the XX century steady destruction of the “home” and global rootlessness of the humanity as a whole are represented. In the novel “A History of the World in 10 ½ Chapters” by an English writer J. Barnes universal human rootlessness is strengthened by a typical image of temporary fl oating home, and therefore, an archetypal motif of a “miraculous rescue” is completely modifi ed in the direction of catastrophe. In the novel “The Floating Opera” by an American writer John Bart, despite the fact the ark-house has reliability and strength, however, it embodies a temporary nature of stability in this absurd world.

38-48

Authors: М.Н. Журенко, В.С. Корниенко

Стаття присвячена поету раннього німецького експресіонізму Г. Тра- клю. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб показати місце Георга Тра- кля в літературі експресіонізму і проаналізувати вплив експресіонізму на поетичний лад його лірики; виявити жанрові особливості поезії Г. Тракля; розглянути концепт «душа» у творчості поета, проаналізувати прояв амбі- валентності в його віршах. Критики відзначають, що поезія Тракля егоцентрична, світ поза меж- ами поета не існує. У гротескних дисонансах своїх віршів Тракль з усією очевидністю висловив і наступ війни, і безславний кінець Дунайської мо- нархії, і власну смерть. Тема близької загибелі присутня у багатьох віршах поета («Сім пісень смерті», «Духовні сутінки», «Еллісу» та ін.). Ми прийшли до висновку, що в центрі лірики Тракля парадоксальна тотожність світла і мороку, духовності і блюзнірства, при цьому тотожність розуміється самим поетом як знак історичної або мегаісторичної катастро- фи. Для вираження цієї ідеї Тракль використовує прийом амбівалентнос- ті, символіку, колоративну лексику, гротескні дисонанси і т.п. Аналізуючи творчість Тракля можна зробити висновок про те, що його поезія – це син- тез різних напрямків в літературі. Статья посвящена поэту раннего немецкого экспрессионизма Г. Траклю. Цель нашей работы состоит в том, чтобы показать место Георга Тракля в литературе экспрессионизма и проанализировать влияние экспрессионизма на поэтический строй его лирики; выявить жанровые особенности поэзии Г. Тракля; рассмотреть концепт «душа» в творчестве поэта, проанализиро- вать проявление амбивалентности в его стихотворениях. Критика отмечает, что поэзия Тракля эгоцентрична, мир вне поэта не существует. В гротескных диссонансах своих стихотворений Тракль со всей очевидностью выразил и наступление войны, и бесславный конец Дунайской монархии, и собственную смерть. Тема надвигающейся гибели присутствует во многих стихотворениях поэта («Семь песен смерти», «Ду- ховные сумерки», «Эме» и др.). Мы пришли к тому, что в центре лирики Тракля парадоксальное тожде- ство света и мрака, духовности и кощунства, при этом тождество это пони- мается им самим как знак исторической или мегаисторической катастрофы. Для выражения этой идеи Тракль использует прием амбивалентности, сим- волику, колоративную лексику, гротескные диссонансы и т.п. Анализируя творчество Тракля можно сделать вывод о том, что его поэзия – это синтез различных направлений в литературе. The article focuses on the creative works written by the poet of German Expressionism Georg Trakl. The aim of the article is to show the role of Georg Trakl in the literature of Expressionism and to investigate the impact of Expressionism on the poetics of his works; to identify genre peculiarities of the poems by Georg Trakl; to consider the concept ‘soul’; to analyze the display of ambivalence of his poems. It is highlighted in the literary criticism that Trakl’s poetry is egocentric as the world beyond the poet does not exist. In grotesque discords of his poems, Trakl expressed the feeling of the war coming, the dishonorable end of the Danube monarchy as well as his own death. The theme of the imminent death is covered in numerous poems (“Siebengesang des Todesˮ, “Geistliche Dämmerungˮ, “An den Knaben Elisˮ). We have concluded that there is paradoxical identity of the light and darkness, spirituality and abomination in the poems by Trakl; at that this identity is understood by the author as a sign of historic and megahistoric catastrophe. To convey this idea, Trakl uses the technique of ambivalence, symbols, coloratives, grotesque discords, etc. By analyzing creative works written by Trakl, one can draw a conclusion that his poetry is a synthesis of different trends in literature.

62-78

Authors: Б.М. Кир’янчук

У статті доводиться існування герменевтичного мислення В. Стефани- ка, представленого в його епістолярній спадщині. Воно має виразно сис- темний характер, що засвідчує наявність таких найголовніших аспектів, як герменевтика індивіда, мовно-герменевтичний феномен, антидогматизм, внутрішній діалогізм, власне тлумачне начало, котрі діалогічно співдіють між собою в межах герменевтичної систематики. Структурування герме- невтичних концепцій органічно пов’язане з жанровою природою епісто- лярію, тому що, з одного боку, листи звернені до конкретних адресатів, а з іншого – є унікальними художніми творами. Звідси – особливе оприсут- нення окремих герменевтичних чинників, їхнє своєрідне нюансування. Це стосується аспекту герменевтики індивіда, оскільки адресати переважно витлумачуються автором у ключі герменевтичного розуміння як своєрідні текстові реалії; мовно-герменевтичного феномену, який насвітлює причину тривалої творчої перерви у безпосередній мистецькій самореалізації митця тощо. Герменевтичне світосприйняття В. Стефаника здобуває оригіналь- не просторово-часове втілення. Хронотопічні параметри герменевтичних концепцій обумовлюють особливе значення хронотопу зустрічі, який мак- симальною мірою співіснує з аспектом герменевтики індивіда. В статье доказывается существование герменевтического мышления В. Стефаника, представленного в его эпистолярном наследии. Оно имеет выразительно системный характер, что аргументирует присутствие таких наиболее главных аспектов, как герменевтика индивида, языково-герме- невтический феномен, антидогматизм, внутренний диалогизм, собственно истолковательное начало, которые диалогически взаимодействуют между собой в пределах герменевтической систематики. Структурирование гер- меневтических концепций органически связано с жанровой природой эпи- столярия, потому что, с одной стороны, письма предназначены конкретным адресатам, а с другой – являются уникальными художественными произве- дениями. Отсюда – особенное присутствие отдельных герменевтических моментов, их своеобразное употребление. Это относится к аспекту герме- невтики индивида, поскольку адресаты преимущественно истолковывают- ся автором в контексте герменевтического понимания как своеобразные текстовые реалии; языково-герменевтического феномена, который проли- вает свет на причину длительной паузы в непосредственной творческой са- мореализации писателя. Герменевтическое миропонимание В. Стефаника имеет оригинальное пространственно-временное воплощение. Хронотопи- ческие параметры герменевтических концепций обусловливают особенное значение хронотопа встречи, который максимально продуктивно сосущест- вует с аспектом герменевтики индивида. The article proves the existence of hermeneutical thinking of Vasyl Stefanyk which is represented in his epistolary inheritance. It has impressively systemic character that argues the presence of the most important aspects such as: individual hermeneutics, linguistic and hermeneutical phenomenon, anti-dogmatism, inner dialogism, personal interpretative inception that dialogically interact with each other within the hermeneutic systematics. Structuring of the hermeneutic concepts is organically linked to the specifi cs of epistolary genre, because, on the one hand, the letters are intended for specifi c recipients, and on the other it is unique works of art. It impacts the existance of special certain hermeneutic moment, their peculiar differentiation. It refers to the aspect of individual hermeneutics, because the addressees are mainly interpreted by the author in the context of the hermeneutic understanding of reality as a kind of text; linguistic and hermeneutical phenomenon, which describes the cause of a long pause in the true creative self-realization of the writer. Vasyl Stefanyk`s hermeneutical perception on the world has original space and time personifi cation. Chronotope characteristics of hermeneutical conceptions determine special importance of chronotope of meeting which coexists with the most productive aspect of individual hermeneutics.

89-101

Authors: Е.Д. Козлов

У статі характеризуються особливості функціонування уособлення в ідіостилях Ю. Моріц і Б. Ахмадуліної. Метою роботи є порівняльний аналіз мовних засобів створення уособлення. Відмічається, що обидва автори активно використовують дієслівну метафору, уособлюючу деталь, персоніфікацію як композиційний засіб, реалізують принцип відокремле- ності від людини її внутрішніх властивостей, якостей та станів. Поряд з традиційними засобами обидва поети використовують і менш регулярні, пов’язані з онімізацією апелятива або вживанням з метою персоніфікації неживого об’єкту антропоніма. У деяких випадках поетичний текст буду- ється на прийомі актуалізації внутрішньої форми стертої мовної метафори. Ліриці Ю. Моріц притаманна гендерна актуалізація, коли характерна для уособлення семантизація роду виявляється більш значущою для реалізації поетичного завдання. У поезії Б. Ахмадуліної також спостерігається харак- терна для уособлення семантизація, однак гендерна екземпліфікація не є принципово значущою для сюжетного розгортання віршу та створення пер- соніфікованого образу. В статье характеризуются особенности функционирования олицетворе- ния в идиостилях Ю. Мориц и Б. Ахмадулиной. Целью работы является сопоставительный анализ языковых средств создания олицетворения. От- мечается, что оба автора активно используют глагольную метафору, оли- цетворяющую деталь, персонификацию как композиционное средство, реализуют принцип отделённости от человека, его внутренних свойств, качеств и состояний. Наряду с традиционными способами оба поэта ис- пользуют и менее регулярные, связанные с онимизацией апеллятива или употреблением с целью персонификации неживого объекта антропонима. В некоторых случаях поэтический текст строится на приёме актуализации внутренней формы стёртой языковой метафоры. Лирике Ю. Мориц свойст- венна гендерная актуализация, при которой характерная для олицетворения семантизация рода оказывается более значимой для реализации поэтиче- ской задачи. В поэзии Б. Ахмадулиной также наблюдается характерная для олицетворения семантизация, однако гендерная экземплификация не явля- ется принципиально значимой для сюжетного развертывания стихотворе- ния и создания персонифицированного образа. The article analyses the peculiarities of function of personifi cation in individual styles of Y. Moritz and B. Akhmadulina who are the authors belonging to the same stage of the literary process. The article comprises a comparative analysis of personifi cation means of the authors mentioned. Both authors actively use verb metaphors, personifying details, personifi cation as a compositional means and realize the principle of distancing from human, transferring to outside world his or hers inner characteristics, states and qualities. Alongside with traditional means both authors use less common ones such as the onymization of appellatives or the use of an anthroponym for personifi cation of an unanimated object. Sometimes the poetic text is formed with the use of actualization of inner form of a trite metaphor. At the same time Y. Moritz rarely use personifying details, her poetry more frequently includes the actualization of gender with its typical semantization of gender makes it more important for realization of poetic goals. B. Akhmadulina’s poetry also has somatization which is typical for personifi cation but the gender exemplifi cation isn’t so important for the unrevealing of the poetic plot and the personifi ed image.

119-127

Authors: Е.О. Ленская

Створена Ю.К. Терапіано картина літературного процесу в своїй осно- ві була поезіецентрічною. Проза російського Зарубіжжя привертала його увагу не дуже часто. З одного боку, він виступав у ролі хронікера, коли фіксував періодичні видання, відзначав події у літературному житті, запи- сував склад учасників засідань літературних гуртків. З іншого, – ця діяль- ність важлива для нього не для створення довідника або мемуарів, як це робили його сучасники. Він писав «живу» історію російської літератури в еміграції в персоналіях, гуртках і об’єднаннях, акцентуючи увагу на есте- тичній цінності того, що вони робили. Ю.К. Терапіано вірив в можливість возз’єднання різних гілок російської літератури, тому так скрупульозно і ретельно збирав все, що може її характеризувати, і допомагав тим, хто про- довжував, незважаючи ні на що, писати по-російськи. Рецензії Ю.К. Тера- піано на прозу, досить рідкісні у його спадщині, дозволяють говорити про те, що, подібно до рецензії на поезію, зміст, рух душі автора для нього був понад досконалою формою. Тільки поезію він вважав найважливішою у мистецтві, і в його власній творчості вона також посідала центральне міс- це. Проза, на його думку, може мати право на існування, якщо присвячена буттєвим, метафізичним проблемам. Созданная Ю.К. Терапиано картина литературного процесса в своей основе была поэзиецентричной. Проза русского Зарубежья привлекала его внимание не так часто. С одной стороны, он выступал в роли хроникера, когда фиксировал периодические издания, отмечал события в литератур- ной жизни, записывал состав участников заседаний литературных кружков. С другой, – эта деятельность важна ему не для создания справочника или мемуаров, как это делали его современники. Он писал «живую» историю русской литературы в эмиграции в персоналиях, кружках и объединени- ях, акцентируя внимание на эстетической ценности того, что они делали. Ю.К. Терапиано верил в возможность воссоединения разных ветвей рус- ской литературы, потому так скрупулезно и тщательно собирал все, что мо- жет ее характеризовать, и помогал тем, кто продолжал, несмотря ни на что, писать по-русски. Рецензии Ю.К. Терапиано на прозу, довольно редкие в его наследии, позволяют говорить о том, что, как и в рецензиях на поэзию, содержание, душевное движение автора он ставил выше совершенной фор- мы. Только поэзию он считал самой важной в искусстве, да и в его собст- венном творчестве она занимала центральное место. Проза, по его мнению, может иметь право на существование, если посвящена бытийным, метафи- зическим проблемам. The picture of the literary process at its core established by Yu.K. Terapiano was poetrycentric. The prose of the Russian abroad didn`t often attract his attention. On the one hand, he played the role of a chronicler when he fi xed periodicals, observed events in the literary life, recorded the participants of the meetings of literary clubs. On the other hand, this activity was important for him not to create a directory or memoirs, as his contemporaries did. He wrote «live» history of Russian literature in exile in personalities, clubs and associations, focusing on the aesthetic value of what they were doing. Yu.K. Terapiano believed in the possibility of a reunion of Russian literature different branches that`s why he collected everything so meticulously and carefully and helped those who continued to write in Russian in spite of everything. Yu.K. Terapiano`s prose reviews are quite rare in his legacy and they allow us to say that like in his poetry reviews, he ranked the content and the author`s soul movement higher than the perfect form. He considered only poetry to be the most important in art, as well as in his own work. In his opinion, prose may have a right to exist, if it is devoted to existential, metaphysical problems.

141-153

Authors: К.А. Самойленко

Мета статті – виявити риси творчого діалогу у п’єсах М. Євреїнова «Ве- селая смерть» та В. Хлєбнікова «Ошибка Смерти». Драматурги звертались до традицій народного театру. Це можна прослідкувати на різних рівнях творів. У п’єсах є герої-маски. Фабули побудовані відповідно до традицій ярмарочних вистав: твір М. Євреїнова ґрунтується на перипетіях любовно- го трикутнику (Арлекін, Коломбіна, П’єро), які часто зустрічаються у коме- дії дель арте. П’єса В. Хлєбнікова спирається на традиційну для російсько- го балагану фабулу – герой протистоїть злу. Мова п`єс зближує їх з народ- ними видовищами, оскільки використовується велика кількість розмовних синтаксичних конструкцій. Ефект комічності досягається завдяки тому, що письменники звертаються до «балаганного слова», що, в свою чергу, втілю- ється у гру слів та прийом «навмисного нерозуміння». Образ смерті в обох творах іронічно знижено. Слід зазначити, що смерть уособлюється драма- тургами, оскільки висміювати та боротися простіше з чимось конкретним, предметним, ніж з метафізичним поняттям. У п’єсах можна знайти елемен- ти середньовічного жанру – «танок смерті». Для зближення творів з тради- ційним народним театром письменники також звертаються до синтезуван- ня різних видів мистецтва: пісенне, хореографічне, музичне. Н. Євреїнов та Вел. Хлєбніков також використовують такий прийом народного театру як контраст (сміх-смерть). Важливим є і те, що в п’єсах «Веселая смерть» та «Ошибка Смерти» є схожі образи (годинник) та мотив («испития чаши»), що втілюються авторами по-різному. Цель статьи состоит в том, чтобы выявить точки творческого пересече- ния в пьесах Н.Н. Евреинова «Веселая смерть» и В. Хлебникова «Ошибка Смерти». Оба драматурга обращались к традициям народного театра. Это прослеживается на разных уровнях произведений. В пьесах фигурируют герои-маски. Фабулы построены в традиции ярмарочных представлений. Пьеса Н. Евреинова – на перипетиях любовного треугольника (Арлекин, Коломбина, Пьеро), широко используемых в комедии дель арте, в то время как В. Хлебников использует сюжет, построенный на борьбе героя со злом, который близок традициям русского балагана. Герои и фабула пьесы «Ве- селая смерть» включают в себя традиции итальянского народного театра и русского балагана. Язык произведений изобилует разговорными синтакси- ческими конструкциями, что тоже сближает пьесы с народными зрелища- ми. Авторы используют «балаганное слово», воплощенное в игру слов и прием «нарочитого непонимания» для достижения комического эффекта. Образ смерти, используемый обоими драматургами, иронично снижен. В обеих пьесах имеет место олицетворение образа смерти, осмеяние ее, борь- ба с ней. Драматурги использовали элемент средневекового жанра «пляска смерти». С целью сближения пьес с традиционным народным театром пи- сатели используют синтез различных видов искусства: песенное, хореог- рафическое, музыкальное. В драматических произведениях Н. Евреинова и В. Хлебникова также используется прием народного театра – контраст (смех, веселье – смерть). Пьесы «Веселая смерть» и «Ошибка Смерти» включают сходные образы (часы) и мотив («испития чаши»), которые по- разному воплощаются писателями. The aim of the article is to fi nd similarity in V. Khlebnikov`s «Oshybka smerti» («Ошибка Смерти») and N. Evreinov`s «Veselaja smert» («Веселая смерть») plays. Both dramatists utilized features of national theatre. We can fi nd it at different levels of plays. For example, the authors used characters-masks. The story lines are based on traditions of feir performance. N. Evreinov utilized commonly usable in commedia dell’arte intrigue: we can see romance triangle between Arlekino, Columbine and Pierrot. Whereas V. Khlebnikov used the plot which was close to Russian traditional knockabout comedy (booth, balagan) (it was based on the battle with evil). The heroes and the plot in the play «Veselaja smert» include features of Italian and Russian folk theatre. The authors used colloquial speech, so called «booth-word» («балаганное слово»), homonymic word-play, and the method of intentional misunderstanding («нарочитого не- понимания»). These features make the plays closer to folk theatre and help to achieve humorous effect. The image of death is pulled down, and personifi ed in both plays what helped authors to mock at and fi ght with real, physical evil, not just metaphysical concept. The dramatists utilized some features of medieval genre «dance of Macabre». For the purpose of making plays closer to folk theatre the writers synthesizeв different kinds of art such as singing, choreography, music. «Oshybka smerti» and «Veselaja smert» include one more feature of traditional theatre as antithesis (opposed laugh and death). N. Evreinov`s and V. Khlebnikov`s plays contain also image (clock) and motif (drinking of jorum) which were shown in different way by authors.

167-177

Authors: Е.В. Хинкиладзе

У статті аналізуються форми присутності у романі О.М. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» і трилогії В.П. Кримова «За миллиона- ми» елементів жанру шахрайського роману, надзвичайно плідних у беле- тристиці 1920-х–1930-х рр. у зв’язку з специфічною соціокультурною си- туацією. Аналізуються деякі поетологічні особливості романів як ознаки пікарески: семантика назви, особливості композиції, «автобіографізм», тип героя, огляд дійсності і типів, позиція автора-оповідача, хронотоп дороги; встановлюються сюжетні перегуки між різними творами того часу. Емігрантська белетристика того часу була звернена до порівняно не- численної аудиторії читачів, які так само, як і самі письменники, виму- шено покинули батьківщину і знайшли притулок в Європі. Романи і по- вісті М.М. Брешко-Брешковського, Г.Д. Гребенщикова, П.М. Краснова, В.П. Кримова, С.Р. Мінцлова, А.М. Реннікова, О.М. Толстого, Є.М. Чири- кова та ін. відповідали на потребу в легкому читанні, але ставили важливі проблеми сучасності, як правило, орієнтуючись на відомі жанрові моделі, вже утвердилися в літературі: сімейного роману-«хроніки», автобіографіч- ного, шахрайського, психологічного роману і роману з ключем, оповідної утопії та «квазіутопіі» і ін. Засвоєння попередньої традиції йшло різними шляхами, проте забезпечувало читачеві комфорт впізнавання, відповідало звичним жанровим конвенціям, які, втім, в белетристиці 1920-х–1930-х рр. витримувалися не завжди, і в творах, що стали об’єктом аналізу, відчутні коливання між різними жанровими моделями в межах одного твору. Синтез елементів різних жанрів успішно здійснено в трилогії В.П. Кримова «За мільйонами» і в романі О.М. Толстого «Пригоди Невзорова, або Ібікус», в яких ця особливість белетристики проявилася найбільш ясно. В статье анализируются формы воплощения в романе А.Н. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» и трилогии В.П. Крымова «За миллио- нами» элементов жанра плутовского романа, чрезвычайно плодотворных в беллетристике 1920-х–1930-х гг. Анализируются некоторые поэтологические особенности романов как черты пикарески: семантика названия, особенно- сти композиции, «автобиографизм», тип героя, обзор действительности и типов, позиция автора-повествователя, хронотоп дороги; устанавливаются сюжетные переклички между разными произведениями той поры. Эмигрантская беллетристика того времени была обращена к срав- нительно немногочисленной аудитории читателей, которые так же, как и сами писатели, вынужденно покинули родину и нашли убежище в Ев- ропе. Романы и повести Н.Н. Брешко-Брешковского, Г.Д. Гребенщикова, П.Н. Краснова, В.Н. Крымова, С.Р. Минцлова, А.М. Ренникова, А.Н. Тол- стого, Е.Н. Чирикова и др. отвечали на потребность в легком чтении, но ставили важные проблемы современности, как правило, ориентируясь на известные жанровые модели, уже утвердившиеся в литературе: семейного романа-«хроники», автобиографического, плутовского, психологического романа и романа с ключом, повествовательной утопии и «квазиутопии» и др. Усвоение предшествующей традиции шло различными путями, одна- ко обеспечивало читателю комфорт узнавания, отвечало привычным жан- ровым конвенциям, которые, впрочем, в беллетристике 1920-х–1930-х гг. выдерживались не всегда, и в произведениях, ставших объектом анализа, ощутимы колебания между различными жанровыми моделями в границах одного произведения. Синтез элементов различных жанров удачно осу- ществлен в трилогии В.П. Крымова «За миллионами» и в романе А.Н. Тол- стого «Похождения Невзорова, или Ибикус», в которых эта особенность беллетристики проявилась наиболее ясно. The article analyzes the embodiment’s forms in the novel “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” by A.N. Tolstoy and trilogy “For the millions” by V.P. Krymov, the elements of the picaresque novel genre, extremely fruitful in fi ction of the 1920s–1930s. Some poetically-logical features of novels analyze like picaresque’s features: the semantics of name, especially the composition, “autobiographism”, the type of hero, the review of validity and types, the authornarrator’s position, the chronotope of the road; mounted the roll-story between the different works of that time. Emigrant fi ction at that time was addressed to a relatively small audience of readers, which are the same as are the writers who have fl ed their homeland and sought refuge in Europe. Novels and stories by M.M. Breshko-Breshkovsky, G.D. Grebenshchikov, P.N. Krasnov, V.P. Krymov, S.R. Mintslov, A.M. Rennikov, A.N. Tolstoy, E.N. Chirikov and others responded to the need for easy reading, but they raises important issues of the day, usually focusing on the famous genre model, already established in the literature: family novel – “Chronicles”, autobiographical, picaresque, and the psychological novel with a key novel, narrative utopia and “quasi-utopia”, etc. Mastering the preceding tradition was going different ways, but the comfort provided to the reader recognition, consistent with the usual genre conventions, which, however, in the fi ction of the 1920s–1930s. not always was kept, and in the works that have become the object of analysis, tangible fl uctuations between the various genre models within a single product. The synthesis of elements of different genres successfully implemented in the trilogy V.P. Krymov “For millions” and in the novel by A.N. Tolstoy “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” in which this feature is most clearly manifested fi ction.

193-206

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядається специфіка розвитку теми митця та призначення мистецтва у поетичному світі Юргіса Балтрушайтіса та Марини Цвєтаєвої. Показано, що християнське світосприйняття впливає на вирішення проблеми призначення людини у поезії Балтрушайтіса. Життя ліричного героя вбачається суворим, аскетичним та духовно наснаженим. Показано, що проблема творчості, покликання митця є центральними у художньому світі Балтрушайтіса. Специфіка розвитку теми творчості й трактування образу людини- творця зближує поезію Цвєтаєвої з творчістю символістів. Думка про необхідність готуватися до творчості звучить у багатьох її віршах. У творах Цвєтаєвої натхнення ґрунтується на пристрасті. Ліричний герой Балтрушайтіса усвідомлює необхідність етичного подвигу та прагне до морального вдосконалення. Розглянуто асоціативну пов`язаність теми митецького покликання з образами вогню й вогненої стихії. Встановлено, що образ вогню є наскрізним у творах Балтрушайтіса. Стихія вогню інтерпретована як споріднена з душею митця. Ідея обраності справжнього творця переплітається в ліриці Балтрушайтіса та творчості Цвєтаєвої з мотивом жертовного самоспалення. В статье рассматривается специфика развития темы художника и на- значения искусства в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса и Марины Цветаевой. Показано, что проблему назначения человека Балтрушайтис ре- шает в духе христианского мировоззрения. Жизнь лирического героя пред- ставляется суровой, аскетичной и духовнонаполненной. Показано, что про- блема творчества, нравственного долга художника являются центральными в художественном мире Балтрушайтиса. Специфика развития темы творчества и трактовка образа художника сближает поэзию Цветаевой с творчеством символистов. Мысль о необ- ходимости готовиться к творчеству звучит во многих ее произведениях. В художественном мире Цветаевой вдохновение связано со страстью. Лири- ческий герой Балтрушайтиса осознает необходимость этического подвига и стремится к нравственному идеалу. Рассмотрено ассоциативную связь темы призвания художника с образом огня и огненной стихии. Установлен, что образ огня является сквозным в стихотворениях Балтрушайтиса. Стихия огня представляется родственной душе художника. Мысль об избранности истинного творца переплетается в лирике Балтрушайтиса и творчестве Цветаевой с мотивом жертвенного самосожжения. The specifi c character of developing the theme of a creative personality and the purpose of art in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world is taken into consideration in the article. It is shown that the problem of a person`s predestination is solved by Baltrushaitis according to the Christian outlook. The lyric character`s life is viewed as severe, ascetic and spiritually-contented. It is shown that the problems of creative work, moral duty are the central in Baltrushaitis` artistic world. The peculiarities of developing theme of creative work and understanding of creator`s image in Tsvetaeva`s poetic world have much in common with the symbolist poetry. The idea as for the necessaty to prepare to the creative work can be heard in many of her poems. In Tsvetaeva`s poetic world inspiration is connected with passion. Baltrushaitis` lyric character realizes the necessity of moral deeds and aspires for spiritual perfection. The associative connection between the theme of a creative personality and image of fi re is taken into consideration. It is proved that image of fi re is frequent in Baltrushaitis` poems. The element of fi re is viewed to be allied with a creator`s soul. The idea of creator`s unusual personality is connected in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world with the theme sacrifi cial self-burning.

218-222

Authors: О.В. Тарарак

В останні десятиліття в літературознавчих розвідках все частіше йдеться про помітне розшарування літератури на «високу», або елі- тарну літературу, адресовану вишуканому, добре освіченому читачеві; масову, споживачами якої є найширші кола звичайних, невибагливих читачів, та літературу «серединного» поля, або миддл-літературу. Її читачами є ерудовані, орієнтовані на якісне читання представники се- реднього шару суспільства, готові як до розваги, так і до міркувань над серйозними і актуальними проблемами сьогодення. Авторка нової монографії «Література за межами високої словесності: Белетристи- ка у літературі російського Зарубіжжя 1920-х–1930-х рр.» (К., 2016) К.В. Хінкіладзе звернулася до осмислення літератури «серединного» поля першої третини ХХ ст., причому створеної не в метрополії, а за її межами. Така постановка питання поєднує вирішення двох важливих наукових проблем: введення до наукового обігу і аналітичне осмис- лення маловідомих творів, які не перевидавалися на батьківщині і є бібліографічними рідкостями, та поглиблення уявлень про белетрис- тику як таку. Тим більше, що саме цей період історії літератури стає предметом наукових міркувань не так часто.

16-24

Authors: М.Ф. Гетманец, И.О. Гетманец

Стаття присвячена особливостям жанру «Педагогічної поеми» – одній з важливих теоретичних проблем творчості А.С. Макаренка і російської літе- ратури ХХ-го століття, про що свідчать дискусії літературознавців, які три- вають і в наш час. Назву твору «поема» викликали, з одного боку, асоціації з творчістю Гоголя, а з іншого, протипоставлення йому і зближення з жанром роману. Спираючись на праці М.М. Бахтіна, більшість макаренкознавців відносить твір до жанру «роману виховання». Розглядаючи «Педагогічну поему» в контексті російської літератури 20-х років минулого століття, ав- тори вважають її соціально-психологічним романом, відзначаючи, що го- ловним фактором жанрового визначення для Макаренка був домінуючий на той час жанр «поеми в прозі». Своєрідність «Педагогічної поеми» як роману полягає в тому, що в ній присутні ознаки автобіографічної повісті, мемуарів, «поеми в прозі», нарису, памфлету та деяких інших жанрів. До- мінуюче в ній романне начало дозволило автору відтворити на широкому соціальному фоні реалістичну картину життя колонії ім. Горького, просте- жити долі персонажів і висловити свої погляди на виховання людини – тоб- то вирішити поставлене письменником досить складне завдання. Ключові слова: жанр, поема, поема в прозі, роман виховання, соціаль- но-психологічний роман. Статья посвящена своеобразию жанра «Педагогической поэмы» – од- ной из важных теоретических проблем творчества А.С. Макаренко и рус- ской литературы ХХ-го века, о чём свидетельствуют дискуссии исследо- вателей, продолжающиеся до нашего времени. Название произведения «поэма» вызвали, с оной стороны, ассоциации с творчеством Гоголя, а с другой, противопоставление ему и сближение с жанром романа. Опираясь на труды М.М. Бахтина, большинство макаренковедов относит произведе- ние к жанру «романа воспитания». Рассматривая «Педагогическую поэму» в контексте русской литературы 20-х годов прошлого века, авторы счита- ют её социально-психологическим романом, указывая на то, что главным фактором жанрового определения произведения был для Макаренко доми- нировавший в то время жанр «поэмы в прозе». Своеобразие «Педагогичес- кой поэмы» как романа состоит в том, что в ней ощутимы признаки авто- биографической повести, мемуаров, «поэмы в прозе», очерка, памфлета и некоторых других жанров. Доминирующее в ней романное начало позволи- ло автору воссоздать на широком социальном фоне реалистическую карти- ну жизни колонии им. Горького, проследить судьбы персонажей и выразить свои взгляды на воспитание человека, – то есть решить поставленную пи- сателем весьма сложную задачу. Ключевые слова: жанр, поэма, поэма в прозе, роман воспитания, со- циально-психологический роман. The article is dedicated to the originality of the genre of “The Pedagogical Poem” – one of the important theoretical problems of literary works of A.S. Makarenko and Russian literature of the twentieth century, according to discussions of the researchers, that have continued up to the present time. The title of the literary work “poem” caused on the one hand, associations with the works of Gogol, and on the other, the opposition to him and the rapprochement with the genre of the novel. Based on the works of M.M. Bakhtin, the majority of Makarenko-researchers refer the literary work to the genre “novel of education”. Considering the “The Pedagogical Poem” in the broad context of Russian literature of the twenties of the previous century, the authors prove that for Makarenko the main factor in determination of genre was dominant at that time, the genre of “poem in prose”. The originality of “The Pedagogical Poem” as a novel is in its tangible signs of the autobiographical novel, memoir, “poem in prose”, essay, pamphlet and some other genres. Dominant novel basis allowed the author to recreate realistic picture of life in Gorky colony, to trace the future of the characters and to express his opinion about upbringing of a person against broad social background. In other words to solve rather diffi cult task set by the writer. Keywords: genre, poem, poem in prose, novel, education, sociopsychological novel.

38 – 47

Authors: О.С. Кобринец

Стаття присвячена проблемі дослідження пародійної творчості Д.Д. Мі- наєва, а саме його пародіям на поета-сучасника кінця XIX століття М.П. Роз- енгейма. У статті розглядаються сім пародій, одна з яких аналізується впер- ше («Свидание»). Чотири пародії присвячені псевдопатріотичній тематиці («Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада ...», «По случаю поступлення в дом гувернантки из англичанок», «Нашим пессимистам»), а три інші висмі- юють вульгарність любовної лірики у творчості Розенгейма («Литературные попутки Михаила Бурбонова», «Из Беранже», «Свидание»). Мінаєв засуджує політичну і громадянську позиції поета, а також в цілому висміює його по- етичні якості і непрофесіоналізм. Серед прийомів створення комічного ефек- ту даних пародій фігурують створення сатиричної маски (образ Бурбонова), буквальне цитування рядків з віршів Розенгейма, їх утрирування і доведення до абсурду в новому контексті, контрастне поєднання армійської лексики і штампів любовної лірики, примітивні шаблонні рими. Ключові слова: пародія, пародійний ефект, способи створення пародійно- го ефекту, сатирична маска, поети кінця XIX століття, демократична поезія. Статья посвящена проблеме исследования пародийного творчества Д.Д. Минаева, а именно его пародиям на поэта-современника конца XIX века М.П. Розенгейма. В статье рассматриваются семь пародий, одна из которых анализируется впервые («Свидание»). Четыре пародии посвящены псевдопатриотичекой тематике («Дуэт», «Жизнь наша вроде плац- парада…», «По случаю поступления в дом гувернантки из англичанок», «Нашим пессимистам»), а три остальные высмеивают пошлость и вульгар- ность любовной лирики в творчестве Розенгейма («Литературные попытки Михаила Бурбонова», «Из Беранже», «Свидание»). Минаев осуждает по- литическую и гражданскую позиции поэта, а также в целом высмеивает его поэтические качества и непрофессионализм. Среди приемов создания комического эффекта данных пародий фигурируют создание сатирической маски (образ Бурбонова), буквальное цитирование строк из стихотворений Розенгейма, их утрирование и доведение до абсурда в новом контексте, контрастное сочетание армейской лексики и избитых штампов любовной лирики, примитивные шаблонные рифмы. Ключевые слова: пародия, пародийный эффект, способы создания па- родийного эффекта, сатирическая маска, поэты конца XIX века, демократи- ческая поэзия The article is devoted to the study of creativity of D.D. Minaev’s parody, namely to those of M.P. Rozengeim – a contemporary poet of the late XIX century. Seven parodies are considered in this article, one of which is analyzed for the fi rst time (“Date”). Four parodies are dedicated to false patriotic topic (“Duet”, “Our life is like a parade ground ...”, “On the occasion of entering the house governess of Englishwomen,” “To our pessimists”), and the other three ridicule the vulgarity of love poetry in the works of M.P. Rozengeim (“Michael Burbonov’s attempts in literature”, “From Beranger”, “Date”). Minaev condemns political and civic position of the poet, ridicules his poetic qualities and unprofessionalism on the whole. Among the methods of creating comic effect in these parodies are the following: creating satirical mask (the image of Burbonov); literally quoting lines from Rozengeim’s poems, their exaggeration and bringing to the point of absurdity in a new context; contrasting combination of military vocabulary and hackneyed cliches of love poetry; primitive patterned rhymes. Key words: parody, parody effect, ways of parodic effect creation, satirical mask, poets of the end of the XIX century, democratic poetry.

61-71

Authors: О.Д. Краснобаева

У статті досліджено аксіологічний концепт єрофеєвської інтертексту- альності як найважливіший структуротворчий компонент драми «Валь- пургієва ніч, або Кроки Командора», проаналізовано її генезу та механізм функціонування. Венедикт Єрофеєв створив перманентну інтертекстуаль- ну парадигму. П’єса унікальна за своїм філософсько-естетичним змістом, семантич- ними константами, своєрідною оповідною стратегією, складними формами модифікації авторської свідомості, які трансформують попередній істори- ко-культурний матеріал. Ми підсумували, що драматург вдається до використання типових прийо- мів постмодерністського письма – гротескного загострення, іронічної абсур- дизації дійсності, літературної ремінісцентності, інтертекстуальності. Автор майстерно використовує перманентні ремарки, численні цитатні модифікації, алюзійні прийоми з метою не лише переконати ними когось, а й переоцінити та спародіювати дійсність. Інтертекстуальний підхід до єрофеєвської п’єси, використання елементів деконтекстуалізації, декодування тощо дозволяє зро- зуміти твір як цілісну ідейно-естетичну систему, неповторний текст, чого не- можливо досягти, вдаючись лише до дослідження впливів. Ключові слова: парадигма, інтертекст, аксіологічний, генеза, ремініс- центність, деконтекстуалізація, постмодернізм, гротеск, абсурдизація. алю- зія, перманентний. В статье исследуется аксиологический концепт ерофеевской интертек- стуальности как важнейшее структурообразующее начало, раскрыт ее ге- незис и механизм. Пьеса «Вальпургиева ночь…» уникальна по своему философско- эстетическому содержанию, семантическим константам, сложным формам модификации авторского сознания, трансформирующим предшествующий историко-культурный материал. Венедикт Ерофеев выработал доминирующие художественные формы, создал перманентную интертекстуальную парадигму. Он прибегает к типичным приемам постмодернистского письма – гротескному заостре- нию, иронической абсурдизации действительности, литературной реми- нисцентности, интертекстуальности. деконтекстуализации, снижающему эмоциональный настрой драмы декодированию. Драматург мастерски ис- пользует перманентные ремарки, многочисленные цитатные модификации, аллюзийные приемы с целью не только убедить ими кого-либо, но и переоценить и спародировать действительность. Интертекстуальный подход к ерофеевской пьесе позволяет понять ее как целостную идейно-эстетическую систему, неповторимый текст, чего не достичь, прибегая только к исследованию воздействий. Ключевые слова: парадигма, интертекст, аксиологический, генезис,реминисцентность, деконтекстуализация, постмодернизм, гротеск, абсурдизация, аллюзия, перманентный. In the article the axiological concept of Erofeev intertekstuality as essential structure-forming component is investigated, its genesis and mechanism is revealed. The play “Walpurgis Night ...” is unique in its philosophical and aesthetic content, semantic constants, complex forms of modifi cation of the author’s consciousness, transforming the previous historical and cultural material. Ven.Erofeev has developed dominant art forms, has created a permanent intertextual paradigm. Erofeyev uses typical techniques of post-modernism writing, such as grotesque pointing, ironical absurdization of reality, examples of the Soviet promotion, literary reminiscence and intertekstuality. The playwright uses remarks, numerous quotation modifi cations, allusive techniques with the aim not only to convince someone by them, but also overestimate and parody them. The author skillfully uses decontextualization, the code conversion reducing the emotional spirit of the drama “Walpurgis Night, or Commander’s Steps”. Intertextual approach to Erofeev’s play helps to understand it as a coherent ideological and aesthetic system, a unique text that cannot be achieved by resorting only to research of impacts. Keywords: paradigm, intertext, axiological, genesis, reminiscence, decontextualization, postmodernism, grotesque, absurdization, allusion, permanent.

83-94

Authors: Н.П. Нестеренко

Стаття присвячена виокремленню типових моделей хронотопів, наяв- них у системі історичних романів П. Загребельного, їх систематизації та з’ясуванню специфіки їх репрезентації в межах твору «Я, Богдан (Сповідь у славі)». Актуальність. Відсутність цілісного літературознавчого аналізу істо- ричного роману П. Загребельного 1980-х рр. ХХ ст. «Я, Богдан (Сповідь у славі», який був би зосереджений на виявленні в тексті низки моделей хронотопів, що в різних варіантах своєї репрезентації сприяли розкриттю концептів величі й трагедії Хмельницького-людини й Хмельницького – по- літичного діяча. Мета дослідження – визначити притаманні історичному романові П. Загребельного «Я, Богдан (Сповідь у славі)» домінантні хронотопи як ідеостилістичні засоби творення системно-структурної, жанрової й ідейної специфіки текстів митця. Завдання: схарактеризувати роман П. Загребельного «Я, Богдан (Спо- відь у славі)» з погляду реалізації в ньому типових для історичної романіс- тики письменника моделей хронотопів, з’ясувати роль типових хронотопів у формуванні образу Богдана Хмельницького. Висновки. Визначальними моделями хронотопів, що структурують образ Богдана стали: боротьби перемоги, поразки, втрати, віднаходження, віщування, прозріння, прозирання, рішення, помсти, зради, втечі, само- створення, саморефлексії, випробування, дороги, переходу, зміни. Указані моделі хронотопів об’єднані спільним житійним мотивом Ключові слова: історичний роман, хронотоп, моделі хронотопу, топос. Статья посвящена выделению типичных моделей хронотопов, представленых в системе исторических романов П. Загребельного; их сис- тематизации, анализу специфики хронотопов в романе «Я, Богдан (Испо- ведь в славе)». Актуальность. Отсутствие целостного литературоведческого анализа исторического романа П. Загребельного 1980-х рр. ХХ ст. «Я, Богдан (Ис- поведь в славе)», который был бы сосредоточен на выделении типологи- ческих моделей хронотопических измерений, что в разных вариантах своей репрезентации способствует раскрытию концептов величия и трагедии Хмель- ницкого человека и Хмельницкого политического деятеля. Цель исследования – выделить характерные историческому роману П. Загребельного «Я, Богдан (Исповедь в славе)» доминантные модели хро- нотопов как идеостилистические средства создания системно-структурной, жанровой и идейной специфики текстов писателя. Задания: охарактеризовать роман «Я, Богдан (Исповедь в славе)» с точки зрения реализации в нем типичных для исторической романистики П. Загребельного моделей хронотопа, определить роль типичных хроното- пов в формировании образа Богдана Хмельницкого. Выводы. Доминантные хронотопы, которые используються при ха- рактеристике образа Богдана Хмельницкого: хронотопы борьбы, победы, поражения, потери, нахождения, предчувствия, всматривания, прозрения, решения, мщения, предательства, побега, самотворения, испытания, доро- ги, перехода. Ключевые слова: исторический роман, хронотоп, модели хронотопа, топос. The article is devoted to highlighting of the typical models of the chronotopes that are represented in the system of P. Zagrebelniy’s historical novels and to the systematization and identifi cation of the specifi city of the representation of the chronotopes in the novel «I, am Bohdan (Confession in glory)». Relevance. The absence of the consistent literary analysis of P. Zagrebelniy’s historical novel «I, am Bohdan (Confession in glory)», focused on the identifi cation of typical models of chronotopic dimensions and tracing of their time-space peculiarity on the system level of the comprehension of the text today. The purpose of the research is to identify the features which characterize P. Zagrebelniy’s historical novel «I, am Bohdan (Confession in glory)» and defi ne dominant models of the chronotopes as the idiostylistic means of creation of the specifi c system, structure, genre and message in master’s nowadays. Tasks: to characterise the novel «I, am Bohdan (Confession in glory)» in terms of realization of the models of chronotopes that are typical to P. Zagrebelniy’s historical novels. Conclusions. The chronotopes of fi ght, victory, defeat, loss, exploring, divination, epiphany, premonition, solution, revenge, betrayal, withdrawing, selfcreating, self-refl ecting, test, transition (change) are crucial for the description of the image of Bohdan Khmelnytsky. In the text these models combined by the common hagiographical motif. Key words: historical novel, chronotope, model of chronotope, topos.

105-118

Authors: В.О. Переяслов

Стаття присвячена виявленню категорії щастя в естетико-філософських візіях В. Мисика крізь зіставлення авторських і народних уявлень про неї. За основу взято поему-казку «Щастя». Попри те, що за радянських часів поема тлумачилась однопланово, поверхнево, нам удалося простежити гли- бинні етноментальні шари, на які тодішня критика звертала мало уваги. Особливе місце ми приділили з’ясуванню окремих образних домінант тво- ру, які ілюструють світоглядні орієнтири поета. Саме жанр поеми з елементами притчі та казки створив плідний ґрунт для ідейних і художніх рішень В. Мисика. Такі найвідоміші поеми митця, як: «Щастя», «Гетьманівна», «Чорнотроп» тощо свідчать, що саме цей жанр він обрав для глибокого, філософсько-психологічного осмислення категорії щастя. Характерно, що письменник утримується від оціночних суджень і з філософською відстороненістю лише підштовхує читача до роздумів над зображуваними подіями. Ми з’ясували, що в поемі «Щастя» В. Мисик змальовує не стільки кар- тину ідеального буття, скільки його завуальований антипод. Розв’язка по- еми свідчить про помилковість уявлень героїв щодо справжнього щастя і лише другорядний персонаж втілює його. Письменник не лише стилізує поему під фольклорний твір, він полемі- зує з деякими народними уявленнями, ніби шліфуючи їх, добирається самої суті. Так, розв’язка твору наштовхує на думку, що лише людина з чистим сумлінням і душею може бути по-справжньому щасливою, незалежно від матеріальних статків. Ключові слова: щастя, модель ідеального світу, категорія «вічне», апелю- вання до загальнолюдських цінностей та орієнтирів, етноментальна модель. Статья посвящена выявлению категории счастья в эстетико-философских взглядах В. Мысика через сопоставление авторских и народных представ- лений о ней. Основой исследования является поэмa-сказкa «Счастье». Не смотря на то, что в советские времена поэма толковалась однобоко, по- верхностно, нам удалось проследить глубинные этноментальные слои, на которые критика того времени обращала мало внимания. Особенное место мы уделили определению отдельных образных доминант произведения, которые иллюстрируют мировозренческие ориентиры поэта. Именно жанр поэмы с элементами притчи и сказки создал плодо- родную почву для идейных и художественных решений В. Мысика. Та- кие самые известные поэмы художника, как: «Счастье», «Гетьмановна», «Чернотроп» и т. п. свидетельствуют о том, что именно этот жанр он избрал для глубокого, философско-психологического осмысления кате- гории счастья. Характерно, что писатель воздерживается от оценочных суждений и с философской отстраненностью только подталкивает чита- теля к размышлениям о прочитанных событиях. Мы определили, что в поэме «Счастье» В. Мысик изображает не столь- ко картину идеального существования, сколько его завуалированный анти- под. Развязка поэмы свидетельствует об ошибочности взглядов героев на истинное счастье и только второстепенный персонаж воплощает его. Писатель не только стилизирует поэму под фольклорное произведение, он полемизирует с некоторыми народными взглядами, будто шлифуя их, по- дбирается к самой сути. Так, развязка произведения наталкивает на мысль, что только человек с чистой совестью и душой может быть по-настоящему счастливым, независимо от материального состояния. Ключевые слова: счастье, модель идеального мира, категория «вечное», апелляция к общечеловеческим ценностям и ориентирам, этноментальная модель. The article is devoted to identifying of the category happiness in V. Mysik’s aesthetic and philosophical views through comparison of author’s and national ideas. It is based on a poem-fairy tale “Happiness”. Although in Soviet period the poem was interpreted perfunctorily, we managed to track deep ethnomental layers to which the criticism of that time didn’t pay enough attention. We defi nied the separate fi gurative dominants of work which illustrate poet’s world outlook reference points. The poem genre with elements of parable and fairy tale motivated ideological and art visions of V. Mysik. Such most known poems of the author, as “Happiness”, “Getmanovna” (“Daugther of Getman”), “Chernotrop” (“Roads in Late Autumn”), etc. testify that he chose this genre for a deep, philosophical and psychological comprehension of the category happiness. The writer steers clear of value judgments and encourages the reader to refl ect as for read events. We defi ned that in the poem “Happiness” V. Mysik represents not so much a picture of ideal existence, as its veiled antipode. Outcome of the poem testifi es to an inaccuracy of heroes’ views of true happiness and only the minor character embodies it with the essence. The writer doesn’t stylize poem as folklore, he argues with some national views as if grinding them, approaches the sence. Thus, the end of work suggests an idea that only the person with a clear conscience and soul can be rather happy. Keywords: happines, model ideal world, the category of “the eternal”, appealing to universal values and orientations, etnomental model.

129-138

Authors: А.Л. Польщак

Стаття присвячена питанню світоглядної суперечки Нобелівського лау- реата Ф. Моріака в романі «Поцілунок, дарований прокаженому» з духом філософії Ф. Ніцше. Метою даного дослідження є виявлення кола спірних для французького письменника питань у вченні німецького філософа, об- разно втілених у проблематиці твору. Вищезазначені спірні питання стосу- ються передусім поділу людей на володарів та слуг, ідеї смерті бога, що в свою чергу зачіпає проблематику віри. Французький філософ та сучасник Ф. Моріака Г. Марсель підкреслює, що сучасна ситуація, яка є наслідком певного способу захоплення влади людиною, пов’язана з еволюцією, яка має надзвичайний вплив, торкається свідомості людей та яка кульмінува- ла в твердженні Ф. Ніцше «Бог помер». Ідея смерті бога має своїм наслід- ком вседозволеність для людини, що від початку формулюється Ф. Ніцше як право сильної людини. Такий підхід важливий для інтерпретації ідей Ф. Моріака в романі, оскільки життя його головного героя Жана Пелуейра змінюється з прочитанням кількох сторінок Ф. Ніцше. Зіткнення з ідеями провокативного німецького філософа стало для Жана пробним каменем його віри. Якщо від початку для героя релігія зводилася «до виливу по- чуттів», то кілька коротких, навмання прочитаних уривків із Ф. Ніцше при- мусили його задуматись про те, що віра має стосунок не лише до світу по- чуттів, а й до світу дії, рішень та загалом існування та життя. Ключові слова: Ф. Моріак, Ф. Ніцше, віра, Бог, володар, слуга. Статья посвящена вопросу мировоззренческого спора лауреата Нобе- левской премии Ф. Мориака в романе «Поцелуй прокаженному» с духом фи- лософии Ф. Ницше. Целью данного исследования является выявление круга спорных для французского писателя вопросов в учении немецкого филосо- фа, образно воплощенных в проблематике произведения. Вышеуказанные спорные вопросы касаются, прежде всего, разделения людей на владык и слуг, идеи смерти бога, что в свою очередь затрагивает проблематику веры. Французский философ и современник Ф. Мориака Г. Марсель подчеркивает, что современная ситуация является следствием определенного способа за- хвата власти человеком и связана с эволюцией, которая имеет неизмеримо большое влияние, затрагивает сознание людей и которая кульминировала в утверждении Ф. Ницше «Бог умер». Идея смерти бога имеет своим следстви- ем вседозволенность для человека, что изначально формулируется немецким философом как право сильного человека. Такой подход является важным для интерпретации идей Ф. Мориака в романе, поскольку жизнь его главного ге- роя Жана Пелуейра изменяется коренным образом в результате прочтения нескольких страниц Ф. Ницше. Столкновение с идеями провокационного не- мецкого философа стало для Жана пробным камнем его веры. Если изначаль- но для героя религия сводилась к «излиянию чувств», то несколько коротких, избранных наугад отрывков из произведений немецкого философа заставили его задуматься о том, что вера касается не только мира чувств, но и мира дей- ствий, решений, существования и жизни как таковой. Ключевые слова: Ф. Мориак, Ф. Ницше, вера, Бог, властелин, слуга. The article tells about the ideology dispute in the novel of F. Mauriac, Nobel Prize winner, “Le Baiser au Lépreux” with the spirit of F. Nietzsche’s philosophy. The aim of this research is to identify the range of questions, which are the controversial ones for the French writer in the doctrine of the German philosopher and which are incarnated in the problems of the work. The aforesaid issues concern, fi rst of all, the division of people into masters and servants, the idea of the death of God, which in its turn touches on the problems of faith. G. Marcel, a French philosopher and F. Mauriac’s contemporary, emphasizes, that the modern situation is the result of the defi nite kind of seizure of power, realized by a human being and is connected with the evolution, which has an immense infl uence, affects the consciousness of a person and which has its culmination in F. Nietzsche’s statement “God is dead”. The idea of the death of God results in lack of restraint for a person, which is, initially, formulated by F. Nietzsche as a right of a strong person. Such an approach is an important one to interpret the ideas of F. Mauriac in the novel, since the life of its main character Jean Péloueyre changes a lot as the result of reading of the several pages in F. Nietzsche’s works. Such collision with the ideas of the provocative German philosopher has become a touchstone for Jean’s faith. At the beginning religion for the character added up to “outpouring of feelings”, bur several short extracts form F. Nietzsche forced him to think that faith indeed relates not only to the world of feelings, but also to the world of deeds, decisions, existence and life in all its appearances. Key words: F. Mauriac, F. Nietzsche, faith, God, master, servant.

149-159

Authors: Н.Н. Ступницкая

У статті відзначено, що релігійний світогляд проходе крізь усю творчість О.І. Солженіцина, органічно вплітаючись як у структуру художнього оповіда- ння, так і у його публіцистичні роботи, що обумовлене безсумнівною релігій- ністю письменника, який чітко розумів екзистенційну сутність православ’я. Письменник бачить оточуючий світ як Творіння, що сповнене найглиб- шого сенсу, а власне завдання він вбачає у осягненні Божого задуму, гли- бинного змісту подій та явищ. Саме в цьому й полягає специфіка солжені- цинської естетики, в якій поєднується, здавалося б, непоєднуване: з одного боку, суворий документалізм, відмова від будь якої вигадки, з іншого – іс- нує глибока онтологічна символіка, найяскравішим прикладом якої є «ста- лінські» глави у романі «В колі першому». Вигадка не є характерною для письменника, він уживає її тільки тоді, коли реальні факти або документи абсолютно недосяжні. У статті стверджується, що представників російської літератури ХІХ ст. та Солженіцина поєднує головне – православ’я як основа буття руської лю- дини. Сучасні дослідники все частіше відзиваються про Солженіцина як про письменника християнського, православного. Про актуальність цієї проблеми свідчить також й широке коло дослідни- ків, яке представлене у статті, що займалися дослідженням даного аспекту. Ключові слова: світорозуміння, художнє оповідання, православ’я, со- лженіцинська естетика, документалізм, онтологічна символіка, буття. В статье отмечено, что религиозное миропонимание проходит через все творчество А.И. Солженицына, органично вплетаясь как в структуру ху- дожественного повествования, так и в его публицистические работы, что обусловлено несомненной религиозностью писателя, отчетливо понимав- шего экзистенциальную сущность православия. Писатель видит окружающий мир как Творение, исполненное глубо- чайшего смысла, а свою задачу он видит в постижении Божьего замысла, глубинного смысла событий и явлений. Именно в этом состоит специфика солженицынской эстетики, в которой соединяется, казалось бы, несоедини- мое: с одной стороны, строгий документализм, отказ от любого вымысла, с другой – присутствует глубокая онтологическая символика, ярчайшим при- мером которой являются «сталинские» главы в романе «В круге первом». Вымысел не характерен для писателя, он прибегает к нему тогда, когда реальные факты или документы абсолютно недоступны. В статье утверждается, что представителей русской литературы XIX в. и Солженицына объединяет главное – православие как основа бытия русского человека. Современные исследователи все чаще отзываются о Солженицыне как о писателе христианском, православном. Об актуальности этой проблемы свидетельствует также и широкий круг ученых, представленный в статье, занимавшихся исследованием данного аспекта. Ключевые слова: миропонимание, художественное повествование, православие, солженицынская эстетика, документализм, онтологическая символика, бытие. The article noted that the religious view of the world passes through all the works by A.I. Solzhenitsyn, organically intertwined with the narrative structure of the literary works, and in his publicistic works is noted in the article. It is due to the undoubted religiousness of the writer who clearly understood the existential essence of Orthodoxy. The writer sees the world as the Creation which is full of the deepest meaning and his task is to understand the God’s plan the deep sense of events and phenomena. This is the peculiarity of Solzhenitsyn’s aesthetics, which combines seemingly incompatible: on the one hand, strict documentalism, refusal of any invention, on the other hand, there is a deep ontological symbolism, the clearest example of which is “Stalinist” Chapters in the novel “The First Circle”. The invention is not typical of the writer; he uses it when the real facts or documents are completely inaccessible. The representatives of Russian literature of the nineteenth century and Solzhenitsyn are united by the main thing that Orthodoxy is the basis of Russian existence is claimed in the article. Modern researches more often speak of Solzhenitsyn as a writer of Christian, Orthodox. A wide range of scientists engaged in research of this aspect represented in this article is the evidence of topicality of this theme. Key words: view of the world, literary works, Orthodoxy, Solzhenitsyn’s aesthetics, documentalism, ontological symbolism, existence.

170-175

Authors: В.А. Лозовой

Литературоведческая танатология – сравнительно молодая научная отрасль, предметом исследования которой является мортальная про- блематика. Тема смерти представлена в литературе с древнейших вре- мен, а для некоторых литературных жанров – элегии, эпитафии, тра- гедии и др. – она стала определяющей в выборе и построении сюжета, персонажей, хронотопа и других уровней текста. К анализу «художе- ственной модели смерти» в литературном произведении обращались многие известные российские литературоведы. Результаты их иссле- дований обобщены в первой главе монографии Л.В. Гармаш. Среди многочисленных подходов рассмотрению танатологической пробле- матики в художественном тексте автор книги выделяет мотивный ана- лиз, предлагающий исследователю широкий спектр методов изучения литературного произведения с точки зрения семантики, прагматики и функционирования танатологических мотивов.