ENDOKRYNOLOGIA

109-115

Authors: Гуда Б.Б., Гулеватий С.В., Тронько М.Д.

Мета — обґрунтувати доцільність призначення радіойод-діагностики та радіойод-абляції пацієнтам із папілярними карциномами щитоподібної залози (ЩЗ) із різних груп ризику. Матеріал і методи. Аналізували дані когорти хворих із папілярними карциномами ЩЗ, які отримували комбіноване лікування 1995-2014 роками (4 956 осіб), і хворих, яким було проведено радіойод-терапію після екстрафасціальної тиреоїдектомії 2018 року (98 осіб). Результати. Частота папілярних карцином ЩЗ з агресивнішими характеристиками (великий розмір, наявність метастазування, інтра- або екстратиреоїдної інвазії, мультифокальності) та більш несприятливим перебігом (вища стадія хвороби та групи ризику, більша кількість курсів радіойод-терапії, несприятливий прогноз за MACIS) серед хворих когорти за 20 років спостереження зменшилася. У 71% хворих із папілярною карциномою ЩЗ категорії рТ1-рТ2N0M0 за результатами діагностичного сканування накопичення радіофармпрепарату було відсутнім або незначним. Висновки. Радикальне видалення ЩЗ із пухлиною є необхідною умовою для проведення хворим із папілярною карциномою ЩЗ дуже низького та низького ризику лише радіойод-діагностики без подальшої процедури радіойод-абляції. Водночас, враховуючи українські реалії, цілком відмовитися від застосування абляції з використанням 131I в пацієнтів України, які входять до групи з низьким ризиком (що є сучасним трендом у світовій тиреодології), наразі не можна.

125-131

Authors: Скумс А.В., Коваленко А.Є., Болгов М.Ю., Гулько О.М., Кондратюк В.А., Симонов О.М., Михайлюк О.С.

Мета дослідження — оцінити та порівняти періопераційні зміни гемодинаміки в пацієнтів, які перенесли лапароскопічну адреналектомію (ЛА) з рентгенендоваскулярною селективною електрокоагуляційною оклюзією (РЕВСЕО) судин надниркових залоз у передопераційний період із приводу феохромоцитоми, та у хворих, яким ЛА було виконано з приводу інших пухлинах НЗ у той самий період. Матеріал і методи. Для оцінки ефективності мультидисциплінарного підходу проведено аналіз лікування 81 пацієнта з пухлинами надниркових залоз (НЗ) за період із 2008 по 2019 рік. Порівнювали дві групи: група І — 37 хворих із феохромоцитомою, яким за 24 год перед ЛА виконували РЕВСЕО судин НЗ, та група ІІ — 44 хворих, яким було виконано ЛА з приводу інших пухлин НЗ. Пацієнти з феохромоцитомою для підготовки до оперативного втручання протягом двох тижнів отримували α-адреноблокатори. Групи хворих порівнювали за гемодинамічними показниками, тривалістю оперативного втручання, розміром пухлини, об’ємом інтраопераційної крововтрати та частотою ускладнень. Результати. За віком, статтю, локалізацією, розміром пухлини суттєвої різниці між хворими обох груп не було. Тривалість РЕВСЕО судин НЗ становила 20-30 хв. Під час РЕВСЕО тяжких ускладнень не спостерігали. Для оцінки параметрів гемодинаміки досліджували САТ і ЧСС на етапах виділення та мобілізації НЗ і після перев’язування центральної вени НЗ (ЦВНЗ). На етапі мобілізації пухлини НЗ під час ЛА середні рівні САТ і ЧСС у групі І були суттєво меншими, ніж у групі ІІ (р=0,00188 і 0,0096 відповідно), і становили в групі І 130,6±9,2 мм рт. ст. і 70,8±9,7 уд/хв відповідно та в групі ІІ 145,2±22,1 мм рт. ст. і 79,7±14,9 уд/хв відповідно. Під час перев’язування та пересічення ЦВНЗ у групі ІІ — спостерігали суттєве зниження САТ, у середньому до 123,5±15,4 мм рт. ст. У пацієнтів групи І зниження CАТ на етапі пересічення ЦВНЗ не було. Тривалість оперативного втручання у хворих групи ІІ була вірогідно більшою, ніж у групі І (138,7±48,1 хв проти 105,0±41,5 хв, p=0,00001). Середній об’єм крововтрати в групі І порівняно з показником групи ІІ був вірогідно меншим (51,6±12,1 мл проти 165,2±75,9 мл, p=0,00001). У поопераційний період ускладнення спостерігали у 2 (4,5%) пацієнтів групи ІІ та в 1 (2,7%) хворого групи І. Летальних випадків в обох групах не було. Висновок. Застосування РЕВСЕО судин НЗ у комплексному хірургічному лікуванні пацієнтів із феохромоцитомою є перспективним напрямком профілактики інтраопераційних порушень гемодинаміки та кровотечі.

139-145

Authors: Ткач С.М.

Мета — вивчити вплив комбінованого фітопрепарату Седаристон, що містить стандартизовані сухі екстракти звіробою (100 мг) та валеріани (50 мг) (esparma GmbH, Німеччина), на вуглеводний обмін і психоемоційний стан хворих на цукровий діабет (ЦД) із депресивним синдромом. Матеріал і методи. До дослідження включено 60 хворих на ЦД 1-го та 2-го типів із депресивним синдромом, діагностованим за даними опитування за шкалами Бека та PHQ-9. Усі пацієнти постійно приймали стандартну інсулінотерапію та/або цукрознижувальні пероральні препарати, 30 хворих додатково приймали Седаристон по 2 капсули двічі на день упродовж 2 місяців. Перед початком приймання препарату Седаристон і протягом наступних 3 місяців проводили оцінку психоемоційного стану (через 2 тижні, 1, 2 і 3 місяці). Стан вугле- водного обміну (за показниками глікованого гемоглобіну та глікемії) оцінювали на початку та через 3 місяці дослідження. Результати. У пацієнтів, які приймали Седаристон, суттєво зменшилася симптоматика депресивного синдрому з вірогідним зниженням кількості балів за шкалою PHQ-9 із 13,1±1,4 бала до 8,6±1,4 бала вже за 1 місяць лікування та за шкалою Бека з 23,2±1,5 бала до 17,7±2,0 бала за 2 місяці лікування з подальшим поліпшенням, на відміну від хворих, які не приймали Седаристон: 11,4±1,0 бала vs 9,9±1,0 бала (p>0,1) за шкалою PHQ-9 і 17,6±1,1 бала vs 17,1±2,1 бала (p>0,1) за шкалою Бека. Через 3 місяці після початку лікування Седаристоном на тлі позитивної динаміки депресивного синдрому у хворих знизився рівень глікованого гемоглобіну з 9,8±0,5% до 7,9±0,3% (р<0,01), на відміну від пацієнтів, які не приймали Седаристон: 8,8±0,2% vs 9,0±0,4% (p>0,1). Крім того, через 3 місяці терапії знизився середньо- добовий показник глікемії у хворих, які приймали Седаристон: із 13,1±0,8 ммоль/л до 10,0±0,5 ммоль/л (р<0,01), на відміну від хворих, які не приймали його: 11,4±0,6 ммоль/л vs 11,8±1,0 ммоль/л (p>0,1). Висновки. Приймання препарату Седаристон (2 капсули двічі на день) упродовж 2 місяців у комплексній терапії хворих на ЦД, окрім позитивної тривалої дії на симптоматику депресивного синдрому, позитивно впливало на вуглеводний обмін зі зниженням за 3 місяці рівня глікованого гемоглобіну на 1,9%. Це свідчить про ефективність і доцільність терапії пацієнтів із ЦД комбінованим рослинним препаратом Седаристон із метою поліпшення не лише психоемоційного стану, але й вуглеводного обміну.

153-158

Authors: Водолажський М.Л., Сидоренко Т.П., Фоміна Т.В., Кошман Т.В.

Мета — вдосконалення науково-інформаційного забезпечення фахівців галузі охорони здоров’я дітей і підлітків за напрямком «Дитяча ендокринологія». Матеріал і методи. Дослідження про водили за даними бази рефератів звітів науково-дослідних (39) і дисертаційних робіт (79), які проведено в Україні 2001-2017 pp. з актуальних питань дитячої ендокринології, з використанням семантичного, інформаційного, наукометричного, бібліографічного, патентного, статистичного методів. Для вивчення інформованості лікарів щодо наукового продукту, створеного за напрямком «Дитяча ендокринологія», використано розроблений авторами опитувальник. Результати. У статті наведено дані про розвиток дослідницького процесу за напрямками дитячої ендокринології протягом тривалого терміну (2001- 2017 рр.). Визначено кількісні показники збільшення проведення науково-дослідних і дисертаційних робіт, їх тематичну спрямованість, обсяг і структуру створеного наукового продукту, його використання фахівцями з дитячої ендокринології. Висновки. В Україні стабільно здійснюється дослідницький процес за актуальними напрямками дитячої ендокринології, у тому числі діабетології, створюється відповідний інформаційний та інноваційний ресурс, основним змістом якого є: вдосконалення ранньої діагностики цукрового діабету, визначення чинників ризику його виникнення в дітей і підлітків, розробка терапії згід но з протоколами лікування цього контингенту хворих, удосконалення диспансерного нагляду, навчання хворих на цукровий діабет принципам самоконтролю, реабілітація дітей і підлітків у санаторно-курортних умовах. Надзвичайно важливим є подальший розвиток наукометричних досліджень за напрямком дитячої ендокринології для вибору перспективних і пріоритетних досліджень, моніторинг дослідницьких розробок і науково-технічної продукції для вдосконалення впровадження результатів досліджень у прак тику дитячих ендокринологів, оптимізації їх науково-інформаційного забезпечення.

171-177

Authors: Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Лучицький В.Є., Соколова Л.К., Зубкова Г.А., Рибальченко В.М., Складанна І.І., Бельчіна Ю.Б.

В огляді проаналізовано роль еректильної дисфункції (ЕД) у чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу, як одного з ранніх маркерів розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ). Висвітлено сучасні погляди на порушення функції ендотелію як спільного субстрату, що становить підґрунтя розвитку як ЕД, так і ССЗ.

5-8

Authors: Vatseba T.S., L.K., Pushkarev V.V., Kovzun O.I., Pushkarev V.M., Tronko M.D.

Aim — to study the expression of p70S6K in leukocytes of patients with cancer and diabetes. Material and methods. P70S6K expression was determined using immune-enzyme analysis. Results. It has been shown that in the leukocytes of patients with cancer and type 2 diabetes, the amount of protein kinase increases, indicating an increase in the expression of p70S6K, which plays an important role in the formation of insulin resistance and tumor progression. However, in the leukocytes of patients with both cancer and diabetes, the amount of p70S6K is significantly reduced compared with the leukocytes of patients with cancer or diabetes. Conclusion. Possible mechanisms and the significance of p70S6K expression in leukocytes are discussed.

17-23

Authors: Крушинська З.Г., Юзвенко Т.Ю., Марченко О.В.

Мета дослідження: визначити вплив етіологічних і соціальних чинників на розвиток і перебіг синдрому діабетичної стопи (СДС). Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 2 264 хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) (1 186 чоловіків, 1 078 жінок), які перебували на стаціонарному лікуванні в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України протягом останніх 5 років. Пацієнтів розподілили на 2 групи: І — хворі на ЦД2 із СДС (n=705, 448 чоловіків, 257 жінок), ІІ (контрольна) — хворі на ЦД2 без СДС (n=1 559, 738 чоловіків, 821 жінка). Досліджено вік, соціальний статус, тривалість захворювання, наявність ожиріння, ускладнень ЦД2 і супутньої серцево-судинної патології, структуру оперативних втручань, лікувальну тактику, рівень глікованого гемоглобіну, а також взаємозв’язок між ними. Використано методи статистичної обробки та ретроспективного аналізу. Результати. Середній вік хворих на ЦД2 І групи був більшим за показник хворих ІІ групи, а середній вік жінок в обох групах перевищував такий чоловіків. Більшість пацієнтів в обох групах мала вік 50-69 років. Частка хворих на ЦД2 із числа соціально незахищених верств населення в І групі становила 81,4% проти 70,0% у ІІ групі, а частка жінок із цієї категорії в обох групах була більшою, ніж чоловіків. Середня тривалість ЦД2 була більшою в І групі та в жінок. Більшість хворих І групи мали тривалість ЦД2 6-10 (29,9%) і 11-15 років (23,8%), у ІІ групі — 1-5 (28,4%) і 6-10 років (28,8%). Середній індекс маси тіла (ІМТ) в обох групах відповідав ожирінню 1-го ступеня. Частка хворих з ожирінням у І групі — 45,8%, у ІІ — 54,2%, із морбідним ожирінням — 5,1% і 8,3% відповідно. Показники частоти діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок, діабетичної ретинопатії, інфаркту міокарда та інсульту становили 39,6%, 65,1%, 18,4%, 12,2% та 24,0%, 56,3%, 8,8%, 7,2% у І і ІІ групах відповідно. Частота СДС у чоловіків (37,8%) в 1,6 раза була вищою, ніж у жінок (23,8%), а діабетичної полінейропатії — навпаки, у чоловіків. У І групі частота атеросклерозу судин нижніх кінцівок становила 47,1% проти 20,2% у ІІ групі, тромбозу вен нижніх кінцівок — 4,6% проти 2,1%, гіпертонічної хвороби — 81,7% проти 77,4%. Частки хворих на монотерапії інсулінами (18,7%), комбінованій терапії препаратами інсуліну та пероральними цукрознижувальними препаратами (ПЦЗП) (34,6%) і загалом на інсулінотерапії (53,3%) були більшими в І групі (у ІІ групі — 11,0%, 26,7% і 37,7% відповідно) за рахунок зменшення частки хворих на монотерапії та загалом на терапії ПЦЗП (у І групі — 45,2% і 79,9%, у ІІ групі — 59,9% і 86,7% відповідно). Середній рівень глікованого гемоглобіну (HbА1с) практично не різнився (у І групі — 8,90±1,96%, у ІІ — 9,09±2,10%). У жінок обох груп середній рівень HbА1с (у І групі — 9,23±2,02%, у ІІ — 9,30±2,05%) і питома вага хворих на ЦД у стадії декомпенсації (у І групі — 69,8%, у ІІ — 69,4%) були більшими, ніж у чоловіків (8,7% і 8,9%, 60,6% і 59,9% відповідно). Наявність серцево-судинних ускладнень ЦД2 і супутньої патології вплинула на структуру оперативних втручань на серці і судинах. Частка хворих, яким проведено оперативні втручання на серці і судинах, у І групі була в 5,7 раза більшою, ніж у ІІ (23,3% проти 4,1%). Понад 40% (у І групі — 44,1%, у ІІ — 40,6%) становили діагностичні інтервенційні втручання. Висновки. На розвиток СДС впливають вік, соціальний статус пацієнта, тривалість ЦД2, наявність діабетичної ангіопатії та атеросклерозу судин нижніх кінцівок, а на його перебіг — прогресування діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок, атеросклерозу судин і тромбозу вен нижніх кінцівок, наявність гіпертонічної хвороби, інфаркт міокарда та інсульту. На розвиток та перебіг СДС не справляють суттєвого впливу наявність у хворого на ЦД2 ожиріння та дисліпідемії. Частота СДС у чоловіків (37,5%) в 1,6 раза перебільшує показник у жінок (24,0%). Соціальний статус пацієнтів, наявність серцево-судинних ускладнень ЦД2 і супутньої патології негативно позначаються на можливості проведення, адекватності та ефективності лікування ЦД і супутньої патології, а також пацієнтів (збільшення частки хворих на інсулінотерапії з 37,7% до 53,3% за рахунок зменшення частки хворих на терапії ПЦЗП із 86,7% до 79,9%), частоту оперативних втручань на серці і судинах (збільшення частки хво- рих, яким проведено операції, із 4,1% до 23,3%).

29-34

Authors: Спринчук Н.А., Большова О.В., Досенко В.Є.

Мета. Визначити роль генетичного дослідження мутацій гена гормону росту в діагностиці синдрому біологічно неактивного гормону росту (СБНГР) для уточнення його форми та призначення патогенетичного лікування. Матеріали та методи. Обстежено 153 дитини (61 дівчинка та 92 хлопчики) віком від 3 до 10 років із відставанням у рості понад мінус 2 SD від фізіологічних показників. Соматотропну функцію досліджували за допомогою фармакологічних проб. Для підтвердження СБНГР проводили чоти-риденну пробу на чутливість до ГР. У 50 дітей із підтвердженим СБНГР визначали наявність мутації D112G у гені ГР методом полімеразної ланцюгової реакції. Результати. У пацієнтів із СБНГР виявлено характерні гормональні порушення — низький рівень інсуліноподібного чинника росту 1 (ІЧР-1) на тлі нормального рівня ГР та індексу маси тіла (ІМТ) не нижче від 50-ї перцентилі для даного віку та статі. За результатами дослідження наявності заміни в гені ГР (С475→Т, Asp138→Gly) у цілому по групі обстежених із СБНГР не виявлено: генотип усіх пацієнтів — С/С (Asp/Asp). Висновки. У дітей України, хворих на СБНГР, генетичне дослідження не виявило мутації D112G у гені ГР. Основними критеріями діагностики СБНГР є нормальний або підвищений рівень ГР і знижений — ІЧР-1, як правило, позитивна реакція на чутливість до ГР, ІМТ понад 50-у перцентиль, відсутність соматичної патології. Для остаточного генетичного підтвердження СБНГР інформативним буде секвенування гена ГР для виявлення порушень його структури в усіх сайтах.

41-45

Authors: Янко Р.В.

Мета — дослідити вплив сірковмісної амінокислоти метіоніну на морфологічні зміни щитоподібної залози дорослих щурів. Матеріал і методи. Дослідження проведено на 24 щурах-самцях лінії Wistar віком 15 місяців. Дослідні щури на доповнення до стандартного раціону щодня перорально отримували метіонін у дозі 250 мг/кг маси тіла. Тривалість експерименту становила 21 добу. Із тканини щитоподібної залози виготовляли гістологічні препарати за стандартною методикою. Морфометрію залози здійснювали на цифрових зображеннях за допомогою комп’ютерної програми Image J. Результати. Виявлено, що 21-добове введення метіоніну дорослим щурам приводило до збільшення відносної площі паренхіми залози, зменшення розмірів фолікулів і колоїду, зростання фолікулярно-колоїдного індексу та зниження індексу накопичення колоїду, збільшення чисельності резорбційних вакуолей у колоїді фолікулів, зростання кількості інтерфолікулярних острівців, зменшення відносної площі строми в залозі. Висновки. Введення метіоніну (у дозі 250 мг/кг) приводить до появи морфологічних ознак зростання синтетичної активності щитоподібної залози. Це може мати практичний інтерес у плані використання метіоніну для підвищення функції залози.

53-65

Authors: Гуда Б.Б., Пушкарьов В.М., Коваленко А.Є., Пушкарьов В.В., Ковзун О.І., Тронько М.Д.

У 1-й частині огляду проаналізовано нові дані наукової літератури щодо молекулярно-генетич-них механізмів утворення папілярної та фолікулярної карцином щитоподібної залози. Відзначено роль мутацій і перебудов генів, продукти яких формують МАРК- і РІ3К-сигнальні каскади. Аналізуються нещодавно виявлені за допомогою сучасних генетичних методів чинники, що впливають на патогенез папілярної карциноми щитоподібної залози. Особливу увагу приділено доказам впливу іонізуючої радіації на канцерогенез. Обговорюється значущість нових діагностичних і прогностичних маркерів раку щитоподібної залози.