Vìsnik Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu ìmenì G.S. Skovorodi. Fìlosofìâ

9-22

Authors: В.М. Петрушов, В.І. Павлов, Є.Д. Коротенко

У статті обґрунтовано точку зору М.Фуко про те, що мова на протязі історії людства не є сталим інтерпретатором знання й різним історичним епістемам (прихованим структурам свідомості, які обумовлюють існування певних ідей) притаманні власні мовні закономірності, які ґрунтуються на підставах мовної опозиції «синхронія – діахронія». Саме ці закономірності вважаються її історичними a priori, що змінюються від однієї історичної доби до іншої, але в межах цієї епістеми в цілому залишаються незмінними. Доведено, що складність розуміння сутності фукіанського археологічного аналізу викликана тим, що він не відповідає формальним критеріям науки. Знання, накопичені археологією, не є систематизованими; вони являють собою сукупність елементів, сформованих дискурсивною практикою. Отже, археологія знаходить точку опори не в трансцендентальній об’єктивності, а в самому знанні, де суб’єкт є локалізованим і не може виступити головною фігурою. Показано, що Фуко, розробляючи концепцію археології знання, відходить від загальновизнаної схеми «свідомість – пізнання – наука», замінюючи її іншою схемою «дискурсивна практика – знання – наука». В статье обоснована точка зрения М.Фуко о том, что язык на протяжении истории человечества не является неизменным интерпретатором знания и разным историческим эпистемам (скрытым структурам сознания, обеспечивающим существование определенных идей) присущи собственные языковые законо- мерности, базирующиеся на основаниях языковой оппозиции «синхрония – диахрония». Именно эти закономерности считаются ее историческими a priori, которые изменяются от одной исторической эпохи к другой, но в пределах данной эпистемы в целом остаются неизменными. Доказано, что сложность понимания сущности фукианского археологического анализа вызвана тем, что он не соответствует формальным критериям науки. Знания, накопленные археологией, не являются систематизированными; они представляют собой совокупность элементов, сформированных дискурсивной практикой. Археология находит точку опоры не в трансцендентальной объективности, а в самом знании, где субъект является локализованным и не выступает в качестве главной фигуры. Показано, что Фуко, разрабатывая концепцию археологии знания, отходит от общепризнанной схемы «сознание – познание – наука», заменяя ее на схему «дискурсивная практика – знание – наука». The article reveals philosophical essence of M. Foucault’s structural method, by which the researcher argues isomorphism of many sets of social relations – from economic to legal and religious ones. It is shown that this isomorphism is based on comparison of various communicative sign systems, each of which implies a certain code (set of rules (reference code) or a kind of sign system endowed with structure). Isomorphism among several sign communication systems is possible only within certain "epistemological field" where one language is capable of being translated by the other such code. M. Foucault substantiated the view that language throughout the history of mankind is not a sustainable interpreter of knowledge, but different historical epistemes (hidden structures of consciousness, which stipulate existence of certain ideas) own inherent laws of language, based on grounds of "synchrony-diachrony" language opposition. These very laws are considered to be historical a priori, which vary from one historical era to another, but considered all round remain unchanged within one episteme. It is proved that complexity of understanding the essence of M. Foucault’s archaeological analysis is due to the fact that it does not meet formal criteria of science. Knowledge gained in archeology is not structured; it represents a set of elements formed by discursive practice. So, archeology takes its foothold not on the transcendental objectivity, but on knowledge itself, where object is localized and does not perform the main figure. It is shown that Foucault, developing the concept of archeology of knowledge, departs from generally accepted scheme "consciousness – cognition – science", replacing it by another scheme "discursive practice – knowledge – science".

31-39

Authors: І.І. Севрук

У статті надано аналіз ідей М. Фуко щодо «дисципліни» та «дисциплінарних технік» як технологій влади. Розкрито взаємо- зв’язок дисциплінарних інститутів та дисциплінарних механізмів влади. Розкрито значення дисциплінарних технік для формування у суспільстві норм, цінностей, стандартів, що унормовують та впорядковують суспільне життя. Стосунки влади пронизують усю систему суспільних взаємин, вони іманентні будь-яким соціальним стосункам, це «чисельні співвідно- шення сил, що утворюються та розгортаються у виробництві, сім’ї, малих групах, інститутах». Влада – це стратегія, це механізми, маневри, тактики, техніки, дії. Універсальною технологією влади є дисципліна, вона не тотожна жодному соціальному інституту. Дисципліна – це тип влади, спосіб її здійснення, пов’язаний із цілим набором інструментів, технік, методів, рівнів застосування, цілей. Дисципліна включає дисциплінарні технології та дисциплінарні інститути, дисциплінарний простір та час, жорстоко унормовані рольові та статусні розподіли. Вона здійснює вплив на людську чуттєвість, ментальність та тілесність, людське свідоме та безсвідоме. Дисципліна як технологія влади охоплює практично всі виміри існування людини в суспільстві, вона спрямована на формування людини певного – унормованого – типу. В статье анализируются идеи М. Фуко о «дисциплине» и «дисциплинарных техниках» как технологиях власти. Раскрывается взаимосвязь дисциплинарных институтов и дисциплинарных механизмов власти. Раскрыто значение дисциплинарных техник в формировании в обществе норм, ценностей, стандартов, которые нормируют и упорядочивают общественную жизнь. Отношения власти пронизывают всю систему социальных отношений, они имманентны любым социальным отношениям, это «многочисленные соотношения сил, которые возникают и раскрываются на производстве, в семье, в малых группах, институтах». Власть – это стратегия, это механизмы, маневры, тактики, техники, действия. Универсальной технологией власти является дисциплина, она не тождественна ни одному социальному институту. Дисциплина – это тип власти, способ ее осуществления, связанный с целым набором инструментов, техник, методов, уровней использования, целей. Дисциплина включает дисциплинарные технологии и дисципли- нарные институты, дисциплинарные пространство и время, жестко нормируемые ролевые и статусные разделения. Она осуществляет свое воздействие на человеческую чувственность, ментальность и телесность, человеческое сознательное и бессознательное. Дисциплина как технология власти охватывает практически все измерения существования человека в обществе, она направлена на формирование человека определенного – нормированного – типа. The article analyzes the ideas of Foucault on the "discipline" and "disciplinary methods" as a technology of power. The relationship of the disciplinary institutions and the disciplinary mechanisms of power is revealed. It demonstrates the significance of the disciplinary methods in creating social norms, values and standards, which normalize and regulate the public life. The power relations pervade the entire system of the social relations, they are immanent to all social relations, they are "multiple correlation of forces that occur and are disclosed at work, in the family, in small groups, institutions." Power is the strategy, mechanisms, maneuvers, tactics, methods, action. The universal power technology is discipline; it is not identical to any social institution. The discipline is the type of power, the way of its implementation, connected with a set of tools, techniques, methods, levels of use and targets. The discipline involves disciplinary technologies and disciplinary institutions, disciplinary space and time, strictly observed role and status differences. It exerts its effect on the human sensibility, mentality and corporeality, the human consciousness and unconsciousness. The discipline as the technology of power covers practically all dimensions of human existence in the society; it is aimed at the formation of a specific standard-type person.

47-60

Authors: О.В. Качмар

У статті розглядаються концептуальні проблеми філософсько- психологічного дослідження агресії як цілісного феномену людського буття і обгрунтовується дуалістична природа агресії. Виходячи з амбівалентності значення агресії в людському бутті, амбівалентності, яка обумовлена антропо–онтологічно, визначаються основні смисли дуалістичної природи агресії. Комплементарно окреслюються смислові контури та характеристики поняття «агресія». В статье рассматриваются концептуальные проблемы философско- психологического исследования агрессии как целостного феномена человеческого бытия и обосновывается дуалистическая природа агрессии. Исходя из амбивалентности значение агрессии в человеческом бытии, амбивалентности, которая обусловлена антропо- онтологически, определяются основные смыслы дуалистической природы агрессии. Комплементарно определяются смысловые контуры и характеристики понятия «агрессия». In the article the conceptual problems of philosophical and psychological study of aggression as a holistic phenomenon of human existence and justified dualistic nature of aggression. Based on the ambivalence meaning in human existence aggression, ambivalence, which is caused by anthropo-ontologically, defines the basic meanings of the dualistic nature of aggression. А standard image of aggression is that of an animal in the wild trying to take over some other animal’s territory or attacking it to eat it. In human contexts, aggression often invokes anger, uncontrolled range, and belligerence. However, this negative concept, when it is specifically connected to males qua males or to workers in certain professions (sales, management, law, philosophy, politics) often takes on positive associations. In a civilized society, physical aggression is likely to land one in a jail or a mental institution. But males and workers in certain professions are not required to physically attack or eat their customers and coworkers to be considered aggressive. In these contexts, aggression is thought to be related to more positive concepts such as power, activity, ambition, authority, competence, and effectiveness – concepts that are related to success in these professions. And exhibition of these positive concepts is considered evidence that one is, or has been, aggressive. It is outlined complementary the lines of meaning and characteristics of concept «aggression», highlighting the problem human destructiveness. Due to the eccentricity of the human condition in the world «I» always split: it is fighting two major, necessary but oppositely directed forces – positive, constructive, and that creates and negative, destructive, which generating fundamental irresolvable conflict, causing enormous variety and complexity of human behavior, positivity and negativity is determined advantage of one of the forces. As for the prospects of philosophical and anthropological studies of aggression, we associate with heuristic potential «Anthropology limits», which provides opportunities to avoid the one-dimensional perception of aggression as an exceptional manifestation of human destructiveness, and in its relationship with transgression, human capacity for transcendence.

67-74

Authors: М.Д. Култаєва

У статті розглядаються проблеми миру і війни у констеляціях мультикультурності, що виникла внаслідок глобалізації. Домагання на визнання різних культур може поєднуватись з виправданням насилля з позиції агресивного етноцентризма, де домінують смисли негативної свободи і накопичується агресія. Акцентування позитивної свободи навпаки передбачає ствердження етики миру як практичної філософії, спрямованої на формування миролюбства і постконвенціонального патріотизму, які є складовою демократії у добу глобалізації. В основу етики миру покладена його екзистенціальна ідея, яка доповнює вимогу толерантності через надання їй не тільки універсального етичного значення, а й закріплюючи за нею можливості репрезентації у комунікативному просторі національної традиції. В статье рассматриваются проблемы мира и войны в констелляциях мультикультурности, которая возникла в результате глобализации. Притязание на признание различных культур может сочетаться с оправданием насилия с позиции агрессивного этноцентризма, где доминируют смыслы негативной свободы и накапливается агрессия. Акцентирование позитивной свободы наоборот предусматривает утверждение этики мира как практической философии, направленной на формирование миролюбия и постконвенционального патриотизма, которые в эпоху глобализации являются состав- ляющей демократии. В основу этики мира положена его экзистенциальная идея, которая дополняет требование толерант- ности путем предоставления ей не только универсального нравственного значения, но и закрепляя за ней возможности репрезентации в коммуникативном пространстве национальной традиции. The article is devoted to the representation of the senses of phenomena of peace and war in the constellations of the modern multiculturalism and globalization. The basic ideas of U. Beck, F. Honneth and P. Sloterdijk are implicated for clearing contemporary contexts of peace and war as the foundation for the conceptualization their claims in the multicultural realities in the hypothetic world-society and in empirical realities of the national organized social life with the typical pathologies of individual freedom, that is needing some pedagogical and psychological correction to be able make possible the peaceful life in the societies with the multiply identities. The ideas of P. Sloterdijk of the banking of the aggression and wrath can be applied for clearing of the different ways to cumulate the war potential from the ethnocentric attitude with the aggressive articulation of the claims for recognition, which must be transformed into the communicative freedom as the general condition for establishment of the democratic culture of freedom presuming the compatibility of the internal peace senses with the external ones, what can be considered as the matter of the educational practice and policy and is significant for the post-conventional patriotism. The concept of the positive freedom is the necessary presumption for the responsible peace ethic and its educational application in the multicultural realities. The claims of recognitions must be provided into the educational practice and policy only under condition of the peaceful coexisting of the different cultures, which subjects may be prepared to live in the cultural varieties. It was showed, that the national cultural traditions have a lot of the propositions to activate the existential senses of the freedom ethic represented in the multicultural reality.

93-105

Authors: О.В. Яковлева

Запровадження багатомовності нового типу є освітньою реформою, яка відповідає викликам часу. Однак ця реформа має проводитись з урахуванням масштабу системи вищої освіти й реального терміну отримання перших результатів. Скасування вимоги для здобувачів вченого звання доцента та професора щодо володіння англійською мовою на рівні В2 є недостатньо обґрунтованим. З одного боку, поспішною, непідготовленою, а тому невдалою була спроба декретного введення цієї вимоги. З іншого боку, шкідливим і ретроградним по своїй суті видається рішення щодо відмови від високих кваліфікаційних вимог підвищення мовної компетентності взагалі. Багатомовність є різнопрофільним, поліаспектним, полівалентним феноменом, який за сучасних умов, у ситуації підвищеної соціально-політичної динаміки набуває здатності до збільшеного вмісту соціальних, політичних, геополітичних і деяких інших конотацій. Багатомовність прийнято розглядати як невід’ємну ознаку свідомості особистості й міжособистісного спілкування, притаманну частині людей і людству споконвіку. Кожному відтінкові історичного часу й кожному етапу історичного розвитку відповідає свій варіант багатомовності. Доречно сфокусуватися не на скасуванні вимоги володіння англійською на рівні В2 у викладачів ВНЗ, а на відтермінуванні часу для його остаточного введення – наприклад, з 1 січня 2020 р. Поштовхом до позитивного сприйняття цієї реформи має бути стратегія особистого успіху викладача, а не примусово-дозвільна політика. Багатомовність нового типу у системі ВНЗ – це імператив часу, що визначається євроінтеграцією України та процесами глобалізації. За умови успішного вирішення питання багатомовності, ВНЗ подадуть приклад для наслідування суспільства загалом. Введение многоязычия нового типа является образовательной реформой, которая отвечает вызовам времени. Однако, эта реформа должна проводиться с учетом масштаба системы высшего образования и реального срока получения первых результатов. Отмена требования для соискателей ученого звания доцента и профессора по владению английским языком на уровне В2 является недостаточно обоснованной. С одной стороны, поспешной, неподготовленной, а потому неудачной была попытка декретного введения этого требования. С другой стороны, вредным и ретроградным по своей сути представляется решение об отказе от высоких квалификационных требований повышения языковой компетентности вообще. Многоязычие является разнопрофильным, полиаспектным, поливалентным феноменом, который в современных условиях, в ситуации повышенной социально- политической динамики приобретает свойство увеличенного содержания социальных, политических, геополитических и других коннотаций. Многоязычие принято рассматривать как необходимый признак сознания личности и межличностного общения, присущую части людей и человечеству испокон веков. Каждому отрезку исторического времени и каждому этапу исторического развития соответствует свой вариант многоязычия. Уместно сфокусироваться не на отмене требования обладать знаниями английского уровне В2 для преподавателей вузов, а на отсрочку времени для его окончательного ввода – например, с 1 января 2020. Толчком к положительному восприятию этой реформы должна быть стратегия личного успеха преподавателя, а не принудительно-разрешительная политика. Многоязычие нового типа в системе вузов – это императив времени, определяемый евроинтеграцией Украины и процессами глобализации. При условии успешного решения вопроса многоязычия, вузы подадут пример для подражания всего общества. Implementation of multilingualism is a new type of educational reform that meets the challenges. However, this reform should be appropriate to the scale of higher education and to the real time for receiving the first results. Cancellation of the requirement for applicants rank of associate professor and professor of English on B2 is not justified. On the one hand, hasty, unprepared, and therefore failed attempt was a result of maternity introduction of this requirement. On the other hand, harmful and inherently retrograde seemed to be a decision on the rejection of high qualification requirement to increase linguistic competence at all. Multilingualism is divers, poly-aspect, polyvalent phenomenon that in the current situation of high social and political dynamics acquires the ability to enlarge content of social, political, geopolitical and some other connotations. Multilingualism taken regarded as an integral feature of personality consciousness and interpersonal communication, an inherent part of individuals and mankind for centuries. Each tint historical time and each stage of historical development has its own version of multilingualism. It is appropriate to focus not on the abolition of B2, but on the postponing its final input - for example, from January 1, 2020. Impetus to the positive perception of the reform strategy should be personal success of the teacher, not force-licensing policy. Multilingualism of a new type in the system of higher education is the imperative of time that is determined by Ukraine's European integration and globalization. If the multilingualism implementation were successful, universities served an example for the nation as a whole. Implementation of multilingualism is a new type of educational reform that meets the challenges. However, this reform should be appropriate to the scale of higher education and to the real time for receiving the first results. Cancellation of the requirement for applicants rank of associate professor and professor of English on B2 is not justified. On the one hand, hasty, unprepared, and therefore failed attempt was a result of maternity introduction of this requirement. On the other hand, harmful and inherently retrograde seemed to be a decision on the rejection of high qualification requirement to increase linguistic competence at all. Multilingualism is divers, poly-aspect, polyvalent phenomenon that in the current situation of high social and political dynamics acquires the ability to enlarge content of social, political, geopolitical and some other connotations. Multilingualism taken regarded as an integral feature of personality consciousness and interpersonal communication, an inherent part of individuals and mankind for centuries. Just as it seems impossible to have private language used solely for someone own consumption, meanwhile for other people it were unclear, as well it would be confusing impossible existence of such individual multilingualism, which could not perceive, identify, evaluate someone else who would take on the role of interlocutor. Compared to the first half of the twentieth century, there are now largely replaced the motives of increased interest in nature of multilingualism, its functional features and social role, as well as contextual nature of phenomena that accompany it. In addition to the purely scientific linguistic, sociolinguistic, philosophical and political circumstances there are displayed extra-linguistic circumstances caused by specific contemporary historical moment. In addition, modified cornerstone principles of understanding the phenomenon are diversified conceptual approaches to interpretation, shifted the emphasis in the understanding of its social role and importance as one of the important tools of modern communication environment. Taking in account the phenomenon of social rising of multilingualism we should put on the agenda the scientific philosophical and educational thinking and discussion of the issue of multilingualism as a regulatory factor in education and training in higher education. It can be considered as one component of a broader problem of the block, the focus of which is the phenomenon of multilingualism as an element of social development in general. Multilingualism is one of those objects that can be qualified as objects of vague conceptual boundaries. On the one hand, determines their "blur", on the other hand, requires understanding and describing the format not only individual humanities, but also interdisciplinary study. Such objects can not be considered outside the scope of philosophical understanding of human consciousness (both individual and collective). Multilingualism is a product of human activity, therefore in the process of analysis would be counterproductive attempts aside mind, reduce it. One of the distinguishing features of multilingualism that makes diversity typical for it, is that it could not be reduced and limited to any one area of human activity. Each historical time and each stage of social development has its own version of multilingualism. It is appropriate to focus not on the abolition of B2, but on the postponing its final input – for example, from January 1, 2020. Impetus to the positive perception of the reform strategy should be personal success of the teacher, not forcelicensing policy. Multilingualism of a new type in the system of higher education is the imperative of time that is determined by Ukraine's European integration and globalization. If the multilingualism implementation were successful, universities served an example for the society as a whole.

121-126

Authors: Н.В. Радіонова

В статті розкривається значення європейських цінностей у конституюванні модерного культурного і освітнього просторів в Україні у Х1Х столітті на основі старої і новітньої ідеї Європи на основі методології Н. Лумана та Н. Еліаса, що зрештою призвело до регіоналізації інтерпретаційних схем транскультурних смислів ідеї Європи та європейських цінностей. Особливо це торкається ідеї свободи та ідеї справедливості, які по-різному артикулюються в контекстах до модерної та модерної культури, відповідно як негативна та позитивна свобода, у модусі якої формується розуміння справедливості, позбавлене ресентиментальних реакцій. Вимога формування пост конвенціональної моралі, необхідної для конструктивного засвоєння європейських цінностей з артикуляцією людської гідності, визначає головну інтенціональність сковородинівської традиції, яка відкриває перспективу духовного оновлення українського суспільства. В статье раскрывается роль европейских ценностей в конструировании модерного культурного и образовательного пространств в Украине XIX-го столетия на основе старой и новой идеи Европы на основе методологии Н. Лумана и Н. Эллиаса, что в свою очередь привело к регеонализации интерпретационных схем транскультурных смыслов идеи Европы и европейских ценностей. Особенно это касается идеи свободы и справедливости, которые по- разному артикулируются в контекстах домодерной и модерной культуры, соответственно как негативная и позитивная свобода, в модусе которой формируется понимание справедливости, лишенное ресентиментальних реакций. Требование формирования посткон- венциональной морали, необходимой для конструктивного усвоения европейских ценностей с артикуляцией человеческого достоинства, определяет главную интенциональность сковородиновской традиции, которая открывает перспективу духовного обновления украинского общества. The meaning of European values in modern cultural and educational spaces creating in Ukraine in the XIXth century on the base of old and new idea of Europe based on Niklas Luhmann and Norbert Elias methodologies which in its turn led to the regionalization of interpretative schemes of transcultural meanings of the idea of Europe and European values is revealed in the article. Especially it concerns the idea of freedom and the idea of justice which are articulated differently in the contexts of pre-modern and modern cultures as positive and negative freedom accordingly in modus of which understanding of justice deprived of resentment reactions is formed. .European University idea develops academic freedom, which is based on respect to human dignity, pluralism of opinions, world out-looks, religions. Demand of postconventional morality forming which is necessary for constructive assimilation of European values with human dignity articulation, defines main intentionality of Skovoroda tradition, which opens the prospect of Ukrainian society spiritual renewal. The translator of the first as well as of the second number of meaning as well known is philosophy. In this regard, the focus should be on variety of philosophical experience forms and its representations, which structures cultural as well as educational spaces, new approach to which is determined also by calls of modern cultural globalization, historical backgrounds of which were formed in Ukraine in the ХІХ th century on the territory of Slobozhanshchina, where during that time multicultural society of modern format was structuring.

138-146

Authors: Т.І. Чаркіна

Проблема мирного співіснування різних культур є необхідною умовою мирного розвитку цивілізації, її виживання. Вирішення даної проблеми неможливе без застосування нових наукових підходів, концепцій. Переорієнтація вивчення історії з «макрорівня» на «мікрорівень» є важливим кроком у розвитку суспільства. Адже, в таких умовах кожна етнічна, культурна та релігійна група сприймається як рівнозначна та рівноправна. У статті визначено сутність полікультурності, проблеми формування полікультурних компетенцій у закладах освіти, представлено розуміння поняття в сучасній психолого-педагогічній літературі, означено теоретичні аспекти формування даних компетенцій в навчальному процесі. Запропоновані підходи до формування полікультурних компетенцій є теоретичною базою для створення освітнього середовища, яке сприяло б розкриттю та розвитку всіх можливостей особистості в освітньому просторі, активізації полікультурної поведінки учасників навчального- виховного процесу. Проблема мирного сосуществования разных культур - необходимое условие мирного развития цивилизации, ее выживания. Решение этой проблемы невозможно без применения новых научных подходов, концепций. Переориентация изучения истории с «макроуровня» на «микроуровень» - важный шаг в развитии общества. Потому что, в таких условиях каждая этническая, культурная и религиозная группа воспринимается как равнозначная и равноправная. В статье определены сущность поликультурности, проблемы формирования поликультурных компетенций в заведениях образования, представлено понимание понятия в современной психолого-педагогической литературе, отмечены теоретические аспекты формирования данных компетенций в учебном процессе. Предложенные подходы к формированию поликультурных компетенций являются теоретической базой для создания образовательной среды, которое способствовало бы раскрытию и развитию всех возможностей личности в образовательном пространстве, активизации поликультурного поведения участников учебного-воспитательного процесса. condition of peaceful development of civilization, its survival. The solution of this problem is impossible without the application of new scientific approaches and concepts. The re-orientation of the study of history from «macro» to «micro-level» is an important step in the development of society. In such terms, every ethnic, cultural and religious group is perceived as equivalent and equal in rights. In the article is given the definition of multiculturalness, problems of multicultural compenenses forming. There is a certain establishment of education, understanding of psycological and pedagogical concepts. The theoretical aspects of these competenses are marked in an educational process.Offered approach of multicultural competenses forming are a theoretical base for educational environment creation, that would assist opening and development of all personality possibilities in the educational space, the activation of participants multicultural behavior in educational and behavioral process.

154-160

Authors: А.В. Шадріна

Здійснено філософсько-педагогічний аналіз системи громадянського виховання в сучасних українських реаліях. Доведено, що громадянське виховання є істотною й невід’ємною частиною системи виховання школяра в сучасній Україні. Проаналізовано фактор миру й миротворчості як провідний чинник системи громадянського виховання. Уточнено питання про ефективність громадянського виховання як засобу педагогічної соціалізації. Осуществлён философско-педагогический анализ системы гражданского воспитания в современных украинских реалиях. Доказано, что гражданское воспитание является существенной и неотъемлемой частью системы воспитания школьника в современной Украине. Проанализирован фактор мира и миротворчества как ведущее звено в системе гражданского воспитания. Уточнён вопрос об эффективности гражданского воспитания как средства педагогической социализации. In the article the philosophical-pedagogical analysis of the system of civil education in modern Ukrainian realities is carried out. It is proved that the civil education is the important and imprescriptible part of the schoolchildren’ educational system in modern Ukraine. The factor of peace and peacekeeping as the leading squad in the civil educational system is analyzed. A question is specified about efficiency of the civil education as means of pedagogical socialization. In the modern national philosophical and pedagogical scientific paradigm the civic education is usually defined as a purposeful process that directs the teacher and the pupil to achieve the goal of a perfect prediction of the results of the process. The factor of the civic education in modern Ukrainian realities, particularly when the Donbass ATO is bloody, becomes extremely important for modern research scientists, educators and philosophers. Through the implementation of tasks referred to in Article civic education students should know and understand the socio-political, economic, moral and spiritual values of the country and be able to defend, protect, multiply these values by a factor of peace and peacemaking. The forms and methods of civic education formed a close connection with the practical participation of students in public and political life of the class, schools, etc., in particular, one of them is the education of today's students in the spirit of peace and peacemaking.

170-178

Authors: Дроботенко М.О.

У статті розглядається проблема інституалізації освітніх репрезентацій популярної філософії. Філософське осмислення феномену сучасних філософських практик здатне прояснити трансформації, що пов’язані з дидактичним самовизначенням філософії, поглибленням її світоглядного та функціонального потенціалу у сучасних соціокультурних контекстах. Через розробку альтернативних моделей освіти для дорослих, «філософії для ув’язнених» філософія може здійснювати орієнтаційну функцію у суспільстві, сприяти особистісному розвитку кожного індивіда. Аналіз здійснюється на прикладі зарубіжних освітніх проектів філософії у місцях позбавлення волі. В статье рассматривается проблема институализации образовательных репрезентаций популярной философии. Философское осмысление феномена современных философских практик способно прояснить трансформации, связанные с дидактическим самоопределением философии, углублением ее мировоззренческого и функционального потенциала в современных социокультурных контекстах. Через разработку альтернативных моделей образования для взрослых, «философии для заключенных» философия может осуществлять ориентационную функцию в обществе, способствовать личностному развитию каждого индивида. Анализ осуществляется на примере зарубежных образовательных проектов философии в местах лишения свободы. The article focuses on the problem of institutionalization of educational representations of popular philosophy. The philosophical understanding of the phenomenon of modern philosophical practitioner is able to clarify the transformations associated with didactic self-determination of philosophy, with deepening its ideological and functional capacity in modern social and cultural contexts. Through the development of alternative models of education for adults and “philosophy for prisoners” philosophy can make orientational function in society, promote personal development of each individual. The analysis is based on the example of foreign educational philosophy projects in prisons. By defining features of such practices it should be noted that they do not have a single training or educational programs. However, this component of being developed in compliance with the general principles such as practical orientation, promotional and educational principles, orientation on performing the philosophical therapy. Philosophizing in prisons makes it possible to understand the social values and attitudes. This helps to resist alienation and rejection of social norms and institutions. The philosophical dialogue organized in prisons, has a dual function: it creates a therapeutic environment for its members and it is therapeutic itself, providing an alternative way of thinking about morality issues, personal identity and self-determination of the society.

190-198

Authors: Є.В. Мороз

У статті феномен правової культури розглядається у площині філософсько-педагогічної рефлексії. Розглянуті здобутки історико- філософського, філософсько-правового та філософсько- педагогічного досвіду розробки проблем правової культури та правового виховання. В статті підкреслено гуманістичний потенціал інтерсуб’єктивного підходу до осягнення освітньої складової правової культури в комунікативній перспективі. В статье феномен правовой культуры рассматривается в плоскости философско-педагогической рефлексии. Рассмотрены достижения историко-философского, философско-правового и философско- педагогического опыта разработки проблем правовой культуры и правового воспитания. В статье подчеркнут гуманистический потенциал интерсубъективного подхода к достижению образовательной составляющей правовой культуры в коммуникативной перспективе. In the article the phenomenon of legal culture is considered in the plane of philosophical-pedagogical reflection. It considers achievements of the historical-philosophical, philosophical-legal and philosophicalpedagogical experience in the development of legal culture and legal education. The article emphasized humanistic potential inters subjective approach to understanding the educational component of the legal culture in a communicative perspective. In the article the phenomenon of legal culture is considered in the plane of philosophical-pedagogical reflection. It considers achievements of the historical-philosophical, philosophical-legal and philosophical-pedagogical experience in the development of legal culture and legal education. The article emphasized humanistic potential inters subjective approach to understanding the educational component of the legal culture in a communicative perspective. The condition for the appearance of legal culture is the knowledge of the idea of justice, that is, education of legal culture linked with the knowledge of the idea of justice. People with desire for knowledge of this idea, the self-education of the "soul" develops the capacity for reasonable judgment and aesthetic sense of justice in political Affairs and private. The analysis of modern concepts of legal culture captures a wide field of contradictory tendencies the realization of this phenomenon. The pursuit of understanding of the legal culture in all its forms, which emerged in classical philosophy, manifests itself in the conceptual constructions of several types. The methodological setting emancipatory pedagogy and communicative philosophy allows you to find link between the existential and the normative-axiological facets of legal culture, to actualize its humanistic potential, to bring together the philosophical and methodological position of the lawyer and educator, comprehend the process of education of legal culture in all its complexity and contradictions, the specific historical, national-cultural and personal variability. Given the fact of self-worth and self-sufficiency of the individual, perspective is the study of people the formation potential legal culture in the context of communication philosophy.

211-222

Authors: Б.Г. Бондарчук

Для того, щоб розкрити онтологічні координати мови у формальному підході потрібно розділити цей процес на дві частини, які безумовно між собою нерозривно пов’язані. У нашому дослідженні є різниця між мовою як елементом світу і мовою як елементом концепції. Проте такого подвоєння не уникнути, а тому в онтологічні координати мають потрапити обидва аспекти розгляду. У мові відсутня центрованість і наявна характерна периферійність. Це спричиняє проблему локалізації. Першою онтологічною координатою – координатою знаходження мови – є те, що вона завжди присутня наче тінь у різних сферах людського існування, де встановлюються стосунки. Координатою пошуку мови є те, що вона, крім концептуальної локалізації, своїм другим завданням має встановлення режиму доступу до того місця, яке задане певними методологічними параметрами, оскільки останні у цьому стосунку виступають правилами вступу. Пошуки цієї координати мови завжди звужують дослідницьке поле певною зоною чи сектором дійсності з метою кращого прояснення мовної діяльності, або сутності мови. Особливо після лінгвістичного повороту можна спостерігати наділення мови пріоритетом у формуванні стосунків. У випадку формального підходу до мови ми маємо специфічну логіку руху від питань методу до питань онтології. Тут мовотворчість, яку представляє митець, визначається не його психічними станами чи особливістю історичної ситуації, не якимись загалом зовнішніми для літературної діяльності факторами, а цілковито внутрішнім станом самої мови. Для того, чтобы раскрыть онтологические координаты языка в формальном подходе нужно разделить этот процесс на две части, которые безусловно между собой неразрывно связаны. В нашем исследовании это разница между языком как элементом мира и языком как элементом концепции. Однако, такое удвоение неизбежно, а потому в онтологические координаты должны попасть оба аспекта рассмотрения. В языке отсутствует центрированность и налична характерная периферийность. Это приводит к проблеме локализации. Первой онтологической координатой – координатой нахождения языка – является то, что он всегда присутствует как тень в различных сферах человеческого существования, где устанавливаются отношения. Координатой поиска языка является то, что он, кроме концептуальной локализации, своим вторым заданием имеет установление режима доступа к тому месту, которое задано определенными методологическими параметрами, поскольку последние в этом отношении выступают правилами вхождения. Поиски этой координаты языка всегда сужают исследовательское поле определенной зоной или сектором действительности с целью лучшего прояснения речевой деятельности, или сущности языка. Особенно после лингвистического поворота можно наблюдать наделение языка приоритетом в формировании отношений. В случае формального подхода к языку мы прослеживаем специфическую логику движения от вопросов метода к вопросам онтологии. Здесь языковое творчество, которое представляет художник, определяется не его психическими состояниями или особенностью ситуации, не какими-то вообще внешними для литературной деятельности факторами, а полностью внутренним состоянием самого языка. To reveal the ontological coordinates of language in the formal approach one should divide the process into two parts, which are undoubtedly among themselves inextricably linked. In our study, there is a difference between language as part of the world and language as part of the concept. However, this doubling is inevitable, and therefore ontological coordinates have to get both aspects of consideration. The language is no centric available and characterized, but also so to speak peripheralism. This leads to the problem of localization. The first ontological coordinate – coordinate of language finding – is that language is always present as a shadow in different spheres of human existence, where relations are established. Coordinates of language search is that language, in addition to the conceptual localization its second objective is a regime of access to the place that given certain methodological parameters, as they act as the rules of entry. Quest for these coordinates of language always narrows the research field to certain area or sector of reality in order to better clarify the language activity, or the nature of language. Especially after the linguistic turn one can observe empowering of the language priority in forming of the human relationships. For the formal approach to language, we have a specific logic of the movement, initially from the method issues and then to the issues of ontology. This linguistic creativity, which is represented by the artist, is not determined by his mental state or feature of his historical situation, not by some other general external factors for literary activities, but wholly by an entirely internal state of the language.