Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

12 – 21

Authors: Н.А. Городнюк

Стаття присвячена аналізу функцій речі у східнослов’янському модер- ністському романі І пол. ХХ століття. Мета статті – систематизувати описані теоретиками функції речі у ху- дожньому тексті (аксесуарну, ідейно-естетичну, світомоделюючу, культу- рологічну, характерологічну, сюжетно-композиційну) та доповнити цей перелік функцій тими, які властиві модерністському роману І пол. ХХ ст., а саме: сюжетогенеруючою, інтертекстуальною, мотивогенеруючою, тексто- генеруючою, кросдискурсивною. Сюжетогенеруюча функція полягає у тому, що річ «натякає» на сюжет- ний розвиток твору, сприяє розкриттю сюжету або, навпаки, виконує роль «обманної» підказки, постаючи елементом авторської гри з читачем. Асоціа- тивна функція демонструє здатність речі до породження і розвитку додатко- вих образних рядів, нарощування і збагачення художнього смислу, створення алюзивних перегуків. Інтертекстуальна функція полягає у тому, що річ висту- пає потужним конденсатором різноманітних культурних смислів, іманентно ретранслюючи семантику різних рівнів, виявляючи складний спектр міжтек- стуальних зв’язків та поглиблюючи зміст твору. Мотивогенеруюча функція дозволяє автору через уведення тих чи інших речей «нанизувати» мотиви і розгалужувати мотивну систему твору. Текстогенеруюча функція: річ репре- зентує текстуальну стратегію автора, виступаючи її основоположним чин- ником. Кросдискурсивна функція: річ демонструє вид та спосіб організації тексту, змінюючи його тональності та «перемикаючи» дискурси. Висновки: у прозі ХХ ст. річ значно розширює як способи репрезента- ції, так і свій функціональний діапазон, постаючи не лише побутовою де- таллю, ознакою певного середовища чи засобом психологізації, а й носієм соціокультурної стратегії автора, важливим текстогенеруючим та стилет- ворчим чинником. Статья посвящена анализу функций вещи в восточнославянском модер- нистском романе І пол. ХХ века. Цель статьи – систематизировать описанные теоретиками функции вещи в художественном тексте (аксессуарную, идейно-эстетическую, ми- ромоделирующую, культурологическую, характерологическую, сюжет- но-композиционную) и дополнить этот перечень функций теми, которые свойственны модернистскому роману І пол. ХХ в., а именно: сюжетогене- рирующей, интертекстуальной, мотивогенерирующей, текстогенерирую- щей, кроссдискурсивной. Сюжетогенерирующая функция заключается в том, что вещь «намека- ет» на сюжетное развитие произведения, способствует раскрытию сюжета или, наоборот, выполняет роль «обманной» подсказки, являясь элементом авторской игры с читателем. Ассоциативная функция демонстрирует спо- собность вещи к порождению и развитию дополнительных образных рядов, наращиванию и обогащению художественного смысла, созданию аллюзив- них перекличек. Интертекстуальная функция заключается в том, что вещь является мощным конденсатором различных культурных смыслов, имма- нентно ретранслируя семантику различных уровней, проявляя сложный спектр межтекстуальных связей и углубляя содержание произведения. Мо- тивогенерирующая функция позволяет автору введением тех или иных ве- щей «нанизывать» мотивы и разветвлять мотивную систему произведения. Текстогенерирующая функция: вещь представляет текстуальную стратегию автора, являясь ее основополагающим фактором. Кроссдискурсивная функ- ция: вещь демонстрирует вид и способ организации текста, изменяя его то- нальности и «переключая» дискурсы. Выводы: в прозе ХХ в. вещь значительно расширяет как способы репре- зентации, так и свой функциональный диапазон, являясь не только бытовой деталью, признаком определенной среды или средством психологизации, но и носителем социокультурной стратегии автора, важным текстогенери- рующим и стилеобразующим фактором. The article deals with analysis of thing function in the East Slavic modernistic novel of the early 20th century. The article objective is to set the examined functions of things in imaginative literature (accessory, ideologic, aesthetic, world-modeling, culturological, characterological, plot-making, and compositional) and to complete a list with new ones, which are peculiar to modernistic novel of the early 20th century, namely plot-generative, motive-generative, associative, intertextual, textgenerative, and cross-discoursive. Plot-generative function is that thing “hints” to the plot development, it promotes the plot unfolding or vice versa. The thing may be used as a “fraudulent” prompt. It could be an element of author’s game with a reader. Associative function shows the ability of the thing to generate and develop a new imagery range, to expand and enrich an artistic meaning, to make allusive references. Intertextuality function is a condensation of various cultural meanings by things. Thus the things retransmit inherently a wide range of semantics, showing a complex spectrum of intertextuality links and deepening a matter of the text. Motive-generative function lets the author, by entering some things, “threads” the motives and extends the motive system of the text. Text-generative function is that thing presents author’s textual strategy, being its fundamental factor. Cross-discoursive function: the thing shows kinds and the way of text organizing by changing its tonality and “switching” the discourses. Conclusion: in prose of the 20th century the thing expands appreciably the way of its representation and functional diapason. It gets not only the everyday detail, the mark of some environment or the mean of psychological insight, but the medium of author’s social and cultural strategy, the important text-generative and style-making agent.

32 – 47

Authors: О.С. Кобринец

Статтю присвячено проблемі дослідження літературної маски Михай- ла Бурбонова у пародійній творчості Д.Д. Мінаєва, зокрема в його паро- діях на псевдовикривальну та казенно-патріотичну поезію другої половини XIX століття. У статті розглядаються шість пародій («Літературні ополчен- ці», «Демократів з давнини...», «Вільяму Шекспіру від Михайла Бурбоно- ва», «Дует», «Життя наше начебто плац-парад...», «Літературні спроби Ми- хайла Бурбонова»), засоби створення у них пародійного ефекту, серед яких особлива роль відводилася літературній масці відставного майора Бурбо- нова. Вигаданий офіцер-автор є збірним образом поетів і письменників, яких пародіював Мінаєв. Таким чином сатирик в особі Михайла Бурбонова узагальнював їх творчість, демонстрував його абсурдність і поверховість, а також міг вільніше висловлювати свою громадянську і літературну позиції, уникаючи цензури. Крім цього Мінаєв використовував такі пародійні при- йоми: перебільшення, гіперболу, іронію, буквальне цитування оригіналу, протиставлення високої і низької лексики, самовикриття автора. Статья посвящена проблеме исследования литературной маски Ми- хаила Бурбонова в пародийном творчестве Д.Д. Минаева, а именно в его пародиях на псевдообличительную и казенно-патриотическую поэзию второй половины XIX века. В статье рассматриваются шесть паро- дий («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), способы создания в них пародийного эффекта, среди которых особая роль отводи- лась литературной маске отставного майора Бурбонова. Вымышленный офицер-сочинитель является собирательным образом пародируемых Минаевым поэтов и писателей. Таким образом, сатирик в лице Михаила Бурбонова обобщал их творчество, демонстрировал его абсурдность и по- верхностность, а также мог более свободно выражать свою гражданскую и литературную позиции, избегая цензуры. Помимо этого Минаев исполь- зовал следующие пародийные приемы: утрирование, гиперболу, иронию, буквальное цитирование оригинала, противопоставление высокой и низкой лексики, саморазоблачение автора. The article deals with a study of Mikhail Burbonov’s literary mask in parody works of D.D. Minaev, namely in his parodies on falsely accusative and pseudopatriotic poetry of the second part of the XIX century. The article studies six parodies («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), means of creation of parody effect, among which a special place was devoted to the literary mask of the retired major Burbonov. The fi ctional offi cer-writer is a collective character of poets and writers that Minaev parodied. In this way the satirist summarized their works in the character of M. Burbonov, demonstrated its absurdity and superfi ciality as well as was able to express more freely his civic and literary position without censorship. Besides Minaev used the following parody techniques: exaggeration, hyperbole, irony, literal quoting of the original, opposition of high and low vocabulary, self-exposure of the author.

62 – 69

Authors: Т.М. Марченко

У статті відтворено основні віхи творчої взаємодії Л.Я. Гуревич, та- лановитого літературного та театрального критика, і К.С. Станіславсько- го, видатного режисера, автора нової системи сценічного мистецтва. Їх творче співробітництво тривало біля півстоліття, постійно набуваючи нових аспектів. Джерелом історико-літературної інформації стали листи К.С. Станіславського до Л.Я. Гуревич, які вийшли друком у сьомому та восьмому томах повного зібрання його творів. Це лише частка епістоля- рію, яка доступна читачам та дослідникам, але вона дає можливість від- творити процес спільної творчої роботи. На першому етапі це був інтерес до літературної та літературно-критичної діяльності один одного, взаємна оцінка написаного, далі – обмін думками щодо реформ на сучасній теа- тральній сцені. Окремим аспектом творчої взаємодії стала редакторська робота Л.Я. Гуревич з рукописами книг К.С. Станіславського, без якої успішне видання його творів не відбулося б. В статье воссозданы основные вехи творческого взаимодействия Л.Я. Гу- ревич, талантливого литературного и театрального критика, и К.С. Станис- лавского, выдающегося режиссёра, автора новой системы сценического ис- кусства. Их творческое сотрудничество продолжалось в течение полувека, постоянно приобретая новые аспекты. Источником историко-литературной информации стали письма К.С. Станиславского к Л.Я. Гуревич, которые были опубликованы в седьмом и восьмом томах его полного собрания со- чинений. Это лишь часть эпистолярия, которая доступна читателям и ис- следователям, но она даёт возможность восстановить процесс совместной творческой работы. На первом этапе это был интерес к литературной и литературно-критической деятельности друг друга, взаимная оценка на- писанного, далее – обмен мыслями по поводу реформ на современной те- атральной сцене. Отдельным аспектом творческого взаимодействия стала редакторская работа Л.Я. Гуревич с рукописями книг К.С. Станиславского, без которой успешное издание его книг не состоялось бы. In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction was the editorial work of K.S. Staniskavsky. Without this work the successful publication of his books would be impossible.

87 – 94

Authors: Е.И. Метолиди

У статті досліджуються форми інтертексту роману «Герой нашего вре- мени» М.Ю. Лермонтова, виражені в паратекстуальних відносинах з при- ймаючим текстом роману В.К. Кантора «Крепость». Автор використовує епіграфи до глав свого роману, відсилаючи тим самим читача до попередніх творів російської та світової класики. У ході аналізу вдалося виявити, що письменник встановлює між епіграфом з ро- ману М.Ю. Лермонтова і текстом глави не тільки зовнішній зв’язок, пе- редвіщуючи подієвий ряд або позначаючи ключовий момент сюжету, але і намічає глибинні світоглядні проблеми, підняті в попередніх творах і в процесі їх рецепції. Подібне розуміння міжтекстових зв’язків дозволяє судити про внутріжанрову природу роману «Крепость»: вона відповідає основним критеріям екзистенціального роману. У ньому взаємодіють два пласти – публіцистичний, що висвітлює актуальні проблеми сучасності, і філософський, притчевий, звернений до проблем існування людини, її ви- бору, її духовної свободи. Класичний текст, випереджаючи глави роману, розповідає про радян- ську дійсність, надає їм об’ємний зміст, висвітлює своїм авторитетом і тим особливим світлом, який обумовлений сприйняттям цього тексту протягом останніх двохсот років. В статье исследуются формы интертекста романа «Герой нашего вре- мини» М.Ю. Лермонтова, выраженные в паратекстуальных отношениях с принимающим тестом романа В.К. Кантора «Крепость». Автор использует эпиграфы к главам своего романа, отсылая тем самым читателя к предшествующим произведениям русской и мировой классики. В ходе анализа удалось выявить, что писатель устанавливает между эпиграфом из романа М.Ю. Лермонтова и текстом главы не только внешнюю связь, очер- чивая событийный ряд или обозначая ключевой момент сюжета, но и намечает глубинные мировоззренческие проблемы, поднятые в предшествующих про- изведениях и в процессе их рецепции. Подобное понимание межтекстового взаимодействия позволяет судить о внутрижанровой природе романа «Кре- пость»: она отвечает основному критерию экзистенциального романа. В нем взаимодействуют два пласта – публицистический, освещающий актуальные проблемы современности, и философский, притчевый, обращенный к пробле- мам существования человека, его выбора, его духовной свободы. Классический текст, предваряя главы романа, повествующего о совет- ской действительности, придает им объемный смысл, освещает своим ав- торитетом и тем особым светом, который обусловлен восприятием этого текста на протяжение последних двухсот лет. The article investigates the intertextual forms of the novel “A Hero of Our Time by M.U. Lermontov expressed in paratextual relations with the host novel “Fortress” by V.K. Kantor. The author uses the epigraphs to the chapters of the novel, thus referring the reader to the previous works of Russian and world classics. The analysis identifi es that the writer establishes between the epigraph of the M.U. Lermontov’s novel and the chapter of his novel not only external connection, outlining the series of events, or highlighting the key elements of the plot, but also he identifi es the underlying philosophical issues raised in previous works and during their reception. Such an understanding of intertextual interaction gives an indication of the nature of inner genre novel “Fortress”: it meets the basic criteria of existential novel. It reveals the interaction of two layers – a publicistic one, highlighting the current problems of our time, and a philosophical or parable, refl ecting the problems of human existence, of its choice, its spiritual freedom. The text from the classical novel precedes the chapters of “Fortress”, a novel that depicts a story of Soviet reality, gives them a sense of volume, highlights their authority and adds a special insight, which is determined by its perception during the past two hundred years.

110 – 121

Authors: Е.И. Петухова

У статті розглядається одна з повістей сучасної української російсько- мовної письменниці Лади Лузіної «Микола Мокрий» (2011), що входить до циклу «Київські відьми» і до цього не ставала об’єктом спеціального ви- вчення літературознавства. Метою дослідження є розгляд її інтермедіаль- ного простору, а саме залучення автором засобів музики, театру і живопису (іконографії). Завданням став розгляд основних особливостей використан- ня в художньому тексті засобів невербальної образотворчості. Вивчення по- вісті дозволяє розширити уявлення як про шляхи розвитку постмодернізму в російськомовній літературі сучасної України, так і про трансформацію в ній теми/образу Києва. В результаті дослідження з’ясовано, що в пові- сті Лади Лузіної реалізовано інтермедіальний аспект, що відбувається, на- самперед, на вербальному рівні шляхом опису театральних видовищ, ікон, введення до розповіді народних пісень (колядок, русальних). Невербаль- ний рівень, заснований на тому, що читач повинен бути добре знайомим зі згадуваними у повісті творами мистецтва і розрахований переважно на підготовлену аудиторію, в «Миколі Мокрому» виражений менш явно, ніж у попередніх частинах циклу. В статье рассматривается одна из повестей современной украинской русскоязычной писательницы Лады Лузиной «Никола Мокрый» (2011), входящая в цикл «Киевские ведьмы» и до этого не становившаяся объектом специального изучения литературоведения. Целью исследования является изучение её интермедиального пространства, а именно, привлечения ав- тором средств музыки, театра и живописи (иконографии). Задачей стало рассмотрение основных особенностей использования в художественном тексте средств невербальной изобразительности. Изучение повести по- зволяет расширить представление как о путях развития постмодернизма в русскоязычной литературе современной Украины, так и о трансформации в ней темы/образа Киева. В результате исследования выяснено, что в повести Лады Лузиной реализован интермедиальный аспект. Он реализуется, пре- жде всего, на вербальном уровне через описание театральных действ, икон, введение в ткань повествования народных песен (колядок, русальных). Невербальный уровень, основанный на том, что читатель должен быть хо- рошо знаком с упоминающимися в повести произведениями искусства и рассчитанный преимущественно на подготовленную аудиторию, в «Николе Мокром» выражен менее явно, чем в предыдущих частях цикла. One of the stories by modern Ukrainian Russian-speaking writer Lada Lusina “Nikola Mokryi” (2011) is examined in the article. This story is a part of the cycle “Kyiv Witches” and until now it hasn’t become the object of special study. The aim of the work is the researching of its intermedial space, namely the author’s usage of the means of music, theatre and painting (iconography). The examining of main peculiarities of using the means of nonverbal image in a fi ction text became the task of this work. The story studying allows extending an idea about the ways of postmodernism development in the Russian language Literature in modern Ukraine as well as about the transformation of Kyiv theme/ image in it. As a result of the research it was found that in the story by Lada Lusina the intermedial aspect had been realized that, fi rst of all, was taken place on a verbal level by describing theatrical performances, icons and introduction folk songs (carols, mermaid songs) into the narration. Nonverbal level is based on that fact that the reader must be well acknowledged with the works of art which were mentioned in the story and designed mainly for the prepared audience. In “Nikola Mokryi” this level is expressed less clearly than in the previous parts of the cycle.

136 – 152

Authors: С.Н. Сотова

Стаття присвячена розгляду явища наркозалежності як об’єкта худож- ньо-образного осмислення російськими письменниками-прозаїками в діа- хронічному аспекті. Здійснено короткий огляд творів художньої літерату- ри, в яких піднімалася тема наркозалежності. Для російської літератури ХІХ століття, з якого бере виток тема наркозалежності, характерною рисою є фрагментарність та навіть маргінальність цієї теми. У творчості письмен- ників ХХ сторіччя висвітленню явища наркозалежності присвячено значно більше уваги, їй притаманні багатоаспектність та концептуальність. Дослі- дження питання наркозалежності у творчості письменників-сучасників має два протилежні напрямки: з одногу боку, це позиція наслідування класиків, для яких причетність до цієї хвороби вбачалася втіленням найстрашнішої людської вади, з іншого – це позиція ідейно-художньої «реабілітації» теми наркозалежності, коли вона потрактовується елементом повсякденного су- часного життя. Данная статья посвящена рассмотрению явления наркозависимости как объекта художественно-образного осмысления русскими писателя- ми-прозаиками в диахроническом аспекте. Осуществлен краткий обзор произведений художественной литературы, в которых поднималась тема наркозависимости. Для русской литературы ХІХ века, к которому восхо- дят истоки темы наркозависимости, ее освещение носило фрагментарный, и даже маргинальный характер. В прозе писателей ХХ века освещению явления наркомании уделено значительно больше внимания, ей прису- щи такие черты, как многоаспектность и концептуальность. Исследова- ние темы наркомании в творчестве писателей-современников имеет два противоположных направления: с одной стороны, это позиция наследова- ния классиков, для которых причастность к этой болезни виделась вопло- щением самых страшных человеческих изъянов, с другой стороны – это позиция идейно-художественной «реабилитации» темы наркозависимости, когда она трактуется как элемент повседневной современной жизни. This article focuses on addiction phenomenon as an object of artistic and creative thinking by Russian writers in diachronic aspect. An overview of fi ction works with drug addiction problem was considered. Russian literature of the 19th century was characterized by the birth of topics of drug abuse and its coverage was fragmented and even marginal. The XX-th century prose has such characteristic features as the multifacetedness and conceptuality. Addiction research topics by creative writers have two opposite directions: some writers have chosen the way which the classics bequeathed and treat the drug abuse as an increasing threat to a man and the society, other writers have chosen the way of rehabilitation of drug abuse topics as an element of modern life. There were specifi c words in the XIX-th and XX-th century prose which are characteristic of the representatives of the addicts and criminal world. The pedagogical aspect is distinctive in prose of some creative authors.

163 – 172

Authors: Л.В. Ушкалов

У статті проаналізовано концепцію розвитку українського романно- го дискурсу другої половини XIX, запропоновану Т.С. Матвєєвою в книзі «Український роман другої половини XIX століття: модель світу, жанрові трансформації». Модель слушно розглядається дослідницею як тривимірне утворення (верх – серединний простір – низ), формування й функціонування якого зумовлене специфікою зв’язку її складових: людини, часу, простору. Центральний елемент моделі світу – людина – за переконливої аргумента- ції авторки книги, здебільшого представлена дезорієнтованою в суспільних процесах, відтак внутрішньо нецілісною, переважно за допомогою бінарної опозиції відчуження (від себе, роду, батьківщини, нації, ідеалів, оточення, історії, віри тощо)/повернення (поодинокі приклади) як складової ширшої опозиції чужий/свій. На значному ілюстративному матеріалі також дове- дено, що час, простір – базові елементи моделі світу – трансформувалися з абсолютної категорії у внутрішній означник, ставши виявом психологіч- них зрушень «я». Аналіз літературного дискурсу дозволив також зробити логічний висновок і про характер міжжанрової взаємодії: власне роман синтезував масштабність, панорамність епопеї в охопленні явищ дійсності, показі людини й, навпаки, новелістичну сконцентрованість, психологічну загостреність мінімізацію авторської присутності. Новим аспектом є дослі- дження специфіки дотичних до роману жанрових утворень – «згорнутого» роману й перехідної форми між повістю й романом. Запропонований ракурс аналізу романного дискурсу як цілісної моделі світу є перспективним з огляду на можливість скоригувати уявлення про українську специфіку динаміки жанру й вийти на новий рівень осягнення літературно-культурної взаємодії всіх складових літературного процесу в діахронії та синхронії їх розвитку. В статье проанализирована концепция развития украинского романного дискурса второй половины XIX века, предложенная Т.С. Матвеевой в книге «Украинский роман второй половины XIX века: модель мира, жанровые трансформации». Модель мира справедливо рассматривается исследова- тельницей в трехмерном измерении (верх – серединное пространство – низ), а ее формирование и функционирование обусловливается спецификой связи ее составляющих: человека, времени, пространства. Центральный элемент модели мира – человек – как убедительно аргументирует автор книги, – в основном представлен дезориентированным в общественных процессах, поэтому и внутренне нецелостным. В основном он изображен с помощью бинарной оппозиции отчуждение (от себя, рода, родины, нации, идеалов, окружения, истории, веры и так далее)/возвращение (отдельные примеры) как части боле широкой оппозиции чужой/свой. На примере богатого ил- люстративного материала доказано, что время, пространство – базовые элементы модели мира – трансформировались из абсолютных категорий во внутреннее означающее, стали отображением психологических сдви- гов «я». Анализ литературного дискурса позволил также сделать вывод и о характере межжанрового взаимодействия: собственно роман синтезировал масштабность, панорамность эпопеи в изображении объективных реалий, человека и, наоборот, минимизацию авторского присутствия, концентри- рованность, психологическую остроту новеллы. Новый аспект – изучение специфики близких к роману жанровых конструкций – «свернутого» рома- на и переходной формы между повестью и романом. Предложенный ракурс анализа романного дискурса как целостной модели мира является перспективным ввиду возможности откорректиро- вать представления об украинской специфике динамики жанра и выйти на новый уровень осмысления литературно-культурного взаимодействия всех составляющих литературного произведения в диахронии и синхро- нии их развития. The paper is devoted to the studying of the conception of the development of the Ukrainian novel discourse of the second half of the XIX century. The object of the studying is T. Matvieiev’s book «The Ukrainian novel of the second half of the XIX century: the Model of the world and the transformation of genre». The model was considered as three-dimensional formation (the top – the middle space – the bottom), the organization and functioning of which is conditioned by the specifi c character of sound in diachrony and synchrony of its components: person, time, space. The central element of the model is a person – in the interpretation of the book’s author – mostly represented as disoriented in the social processes, therefore not integral internally. As a matter of fact, there is a tendency of representation of a person in the world through binary opposition of estrangement (from oneself, family, fatherland, nation, ideas, surrounding, history, faith, etc.)/returning (singular examples) as a constituent of wide opposition outsider/insider. Substantial illustrative material shows that time, space – the base elements of the world model – have transformed from the absolute category into the internal designate becoming a representation of psychological shifts of “me”. The analysis of the literature discourse allows making the conclusion about the characteristics of cross-genre interaction. The novel itself synthesizes on the one hand emotional dimensions, panoramic view in coverage of facts, description of a person, and, on the other hand, novel’s concentration, psychological acuteness, minimization of author’s presence. New aspect is the studying of the specifi city of genre formation dealing with the novel; those are “reduced” novel and a transitive form between the novella and the novel. We are sure that the given perspective of the analyses of novel discourse as an integral world model is perspective from the point of view of possibility to update the view of Ukrainian specifi city of genre’s development and coming to a new level of description of literary-cultural interaction of all the constituents of the genre in diachrony and synchrony of its development.