Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

12 – 21

Authors: Н.А. Городнюк

Стаття присвячена аналізу функцій речі у східнослов’янському модер- ністському романі І пол. ХХ століття. Мета статті – систематизувати описані теоретиками функції речі у ху- дожньому тексті (аксесуарну, ідейно-естетичну, світомоделюючу, культу- рологічну, характерологічну, сюжетно-композиційну) та доповнити цей перелік функцій тими, які властиві модерністському роману І пол. ХХ ст., а саме: сюжетогенеруючою, інтертекстуальною, мотивогенеруючою, тексто- генеруючою, кросдискурсивною. Сюжетогенеруюча функція полягає у тому, що річ «натякає» на сюжет- ний розвиток твору, сприяє розкриттю сюжету або, навпаки, виконує роль «обманної» підказки, постаючи елементом авторської гри з читачем. Асоціа- тивна функція демонструє здатність речі до породження і розвитку додатко- вих образних рядів, нарощування і збагачення художнього смислу, створення алюзивних перегуків. Інтертекстуальна функція полягає у тому, що річ висту- пає потужним конденсатором різноманітних культурних смислів, іманентно ретранслюючи семантику різних рівнів, виявляючи складний спектр міжтек- стуальних зв’язків та поглиблюючи зміст твору. Мотивогенеруюча функція дозволяє автору через уведення тих чи інших речей «нанизувати» мотиви і розгалужувати мотивну систему твору. Текстогенеруюча функція: річ репре- зентує текстуальну стратегію автора, виступаючи її основоположним чин- ником. Кросдискурсивна функція: річ демонструє вид та спосіб організації тексту, змінюючи його тональності та «перемикаючи» дискурси. Висновки: у прозі ХХ ст. річ значно розширює як способи репрезента- ції, так і свій функціональний діапазон, постаючи не лише побутовою де- таллю, ознакою певного середовища чи засобом психологізації, а й носієм соціокультурної стратегії автора, важливим текстогенеруючим та стилет- ворчим чинником. Статья посвящена анализу функций вещи в восточнославянском модер- нистском романе І пол. ХХ века. Цель статьи – систематизировать описанные теоретиками функции вещи в художественном тексте (аксессуарную, идейно-эстетическую, ми- ромоделирующую, культурологическую, характерологическую, сюжет- но-композиционную) и дополнить этот перечень функций теми, которые свойственны модернистскому роману І пол. ХХ в., а именно: сюжетогене- рирующей, интертекстуальной, мотивогенерирующей, текстогенерирую- щей, кроссдискурсивной. Сюжетогенерирующая функция заключается в том, что вещь «намека- ет» на сюжетное развитие произведения, способствует раскрытию сюжета или, наоборот, выполняет роль «обманной» подсказки, являясь элементом авторской игры с читателем. Ассоциативная функция демонстрирует спо- собность вещи к порождению и развитию дополнительных образных рядов, наращиванию и обогащению художественного смысла, созданию аллюзив- них перекличек. Интертекстуальная функция заключается в том, что вещь является мощным конденсатором различных культурных смыслов, имма- нентно ретранслируя семантику различных уровней, проявляя сложный спектр межтекстуальных связей и углубляя содержание произведения. Мо- тивогенерирующая функция позволяет автору введением тех или иных ве- щей «нанизывать» мотивы и разветвлять мотивную систему произведения. Текстогенерирующая функция: вещь представляет текстуальную стратегию автора, являясь ее основополагающим фактором. Кроссдискурсивная функ- ция: вещь демонстрирует вид и способ организации текста, изменяя его то- нальности и «переключая» дискурсы. Выводы: в прозе ХХ в. вещь значительно расширяет как способы репре- зентации, так и свой функциональный диапазон, являясь не только бытовой деталью, признаком определенной среды или средством психологизации, но и носителем социокультурной стратегии автора, важным текстогенери- рующим и стилеобразующим фактором. The article deals with analysis of thing function in the East Slavic modernistic novel of the early 20th century. The article objective is to set the examined functions of things in imaginative literature (accessory, ideologic, aesthetic, world-modeling, culturological, characterological, plot-making, and compositional) and to complete a list with new ones, which are peculiar to modernistic novel of the early 20th century, namely plot-generative, motive-generative, associative, intertextual, textgenerative, and cross-discoursive. Plot-generative function is that thing “hints” to the plot development, it promotes the plot unfolding or vice versa. The thing may be used as a “fraudulent” prompt. It could be an element of author’s game with a reader. Associative function shows the ability of the thing to generate and develop a new imagery range, to expand and enrich an artistic meaning, to make allusive references. Intertextuality function is a condensation of various cultural meanings by things. Thus the things retransmit inherently a wide range of semantics, showing a complex spectrum of intertextuality links and deepening a matter of the text. Motive-generative function lets the author, by entering some things, “threads” the motives and extends the motive system of the text. Text-generative function is that thing presents author’s textual strategy, being its fundamental factor. Cross-discoursive function: the thing shows kinds and the way of text organizing by changing its tonality and “switching” the discourses. Conclusion: in prose of the 20th century the thing expands appreciably the way of its representation and functional diapason. It gets not only the everyday detail, the mark of some environment or the mean of psychological insight, but the medium of author’s social and cultural strategy, the important text-generative and style-making agent.

32 – 47

Authors: О.С. Кобринец

Статтю присвячено проблемі дослідження літературної маски Михай- ла Бурбонова у пародійній творчості Д.Д. Мінаєва, зокрема в його паро- діях на псевдовикривальну та казенно-патріотичну поезію другої половини XIX століття. У статті розглядаються шість пародій («Літературні ополчен- ці», «Демократів з давнини...», «Вільяму Шекспіру від Михайла Бурбоно- ва», «Дует», «Життя наше начебто плац-парад...», «Літературні спроби Ми- хайла Бурбонова»), засоби створення у них пародійного ефекту, серед яких особлива роль відводилася літературній масці відставного майора Бурбо- нова. Вигаданий офіцер-автор є збірним образом поетів і письменників, яких пародіював Мінаєв. Таким чином сатирик в особі Михайла Бурбонова узагальнював їх творчість, демонстрував його абсурдність і поверховість, а також міг вільніше висловлювати свою громадянську і літературну позиції, уникаючи цензури. Крім цього Мінаєв використовував такі пародійні при- йоми: перебільшення, гіперболу, іронію, буквальне цитування оригіналу, протиставлення високої і низької лексики, самовикриття автора. Статья посвящена проблеме исследования литературной маски Ми- хаила Бурбонова в пародийном творчестве Д.Д. Минаева, а именно в его пародиях на псевдообличительную и казенно-патриотическую поэзию второй половины XIX века. В статье рассматриваются шесть паро- дий («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), способы создания в них пародийного эффекта, среди которых особая роль отводи- лась литературной маске отставного майора Бурбонова. Вымышленный офицер-сочинитель является собирательным образом пародируемых Минаевым поэтов и писателей. Таким образом, сатирик в лице Михаила Бурбонова обобщал их творчество, демонстрировал его абсурдность и по- верхностность, а также мог более свободно выражать свою гражданскую и литературную позиции, избегая цензуры. Помимо этого Минаев исполь- зовал следующие пародийные приемы: утрирование, гиперболу, иронию, буквальное цитирование оригинала, противопоставление высокой и низкой лексики, саморазоблачение автора. The article deals with a study of Mikhail Burbonov’s literary mask in parody works of D.D. Minaev, namely in his parodies on falsely accusative and pseudopatriotic poetry of the second part of the XIX century. The article studies six parodies («Литературные ополченцы», «Демократов с давних пор…», «Ви- льяму Шекспиру от Михайла Бурбонова», «Дуэт», «Жизнь наша вроде плац-парада…», «Литературные попытки Михаила Бурбонова»), means of creation of parody effect, among which a special place was devoted to the literary mask of the retired major Burbonov. The fi ctional offi cer-writer is a collective character of poets and writers that Minaev parodied. In this way the satirist summarized their works in the character of M. Burbonov, demonstrated its absurdity and superfi ciality as well as was able to express more freely his civic and literary position without censorship. Besides Minaev used the following parody techniques: exaggeration, hyperbole, irony, literal quoting of the original, opposition of high and low vocabulary, self-exposure of the author.

62 – 69

Authors: Т.М. Марченко

У статті відтворено основні віхи творчої взаємодії Л.Я. Гуревич, та- лановитого літературного та театрального критика, і К.С. Станіславсько- го, видатного режисера, автора нової системи сценічного мистецтва. Їх творче співробітництво тривало біля півстоліття, постійно набуваючи нових аспектів. Джерелом історико-літературної інформації стали листи К.С. Станіславського до Л.Я. Гуревич, які вийшли друком у сьомому та восьмому томах повного зібрання його творів. Це лише частка епістоля- рію, яка доступна читачам та дослідникам, але вона дає можливість від- творити процес спільної творчої роботи. На першому етапі це був інтерес до літературної та літературно-критичної діяльності один одного, взаємна оцінка написаного, далі – обмін думками щодо реформ на сучасній теа- тральній сцені. Окремим аспектом творчої взаємодії стала редакторська робота Л.Я. Гуревич з рукописами книг К.С. Станіславського, без якої успішне видання його творів не відбулося б. В статье воссозданы основные вехи творческого взаимодействия Л.Я. Гу- ревич, талантливого литературного и театрального критика, и К.С. Станис- лавского, выдающегося режиссёра, автора новой системы сценического ис- кусства. Их творческое сотрудничество продолжалось в течение полувека, постоянно приобретая новые аспекты. Источником историко-литературной информации стали письма К.С. Станиславского к Л.Я. Гуревич, которые были опубликованы в седьмом и восьмом томах его полного собрания со- чинений. Это лишь часть эпистолярия, которая доступна читателям и ис- следователям, но она даёт возможность восстановить процесс совместной творческой работы. На первом этапе это был интерес к литературной и литературно-критической деятельности друг друга, взаимная оценка на- писанного, далее – обмен мыслями по поводу реформ на современной те- атральной сцене. Отдельным аспектом творческого взаимодействия стала редакторская работа Л.Я. Гуревич с рукописями книг К.С. Станиславского, без которой успешное издание его книг не состоялось бы. In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction In the research article we recreate basic features of the creative interaction between L.Y. Gurevich, a talented literary and theatre critic, and K.S. Staniskavsky, an outstanding director and the author of the new system of dramatic art. Their creative cooperation lasted for half a century, always acquiring new aspects. The source of the historical-literary information was the letters of K.S. Staniskavsky to L.Y. Gurevich which were published in the seventh and the eighth volumes of his complete set of works. It is only a part of the set of letters which is available for readers and researchers. But it enables us to recreate the whole cooperation process. First it was an interest in each other’s literary and critical work and assessment of the written works and then – an exchange of thoughts about the reforms of the modern theatre stage. A separate aspect of their creative interaction was the editorial work of K.S. Staniskavsky. Without this work the successful publication of his books would be impossible.

87 – 94

Authors: Е.И. Метолиди

У статті досліджуються форми інтертексту роману «Герой нашего вре- мени» М.Ю. Лермонтова, виражені в паратекстуальних відносинах з при- ймаючим текстом роману В.К. Кантора «Крепость». Автор використовує епіграфи до глав свого роману, відсилаючи тим самим читача до попередніх творів російської та світової класики. У ході аналізу вдалося виявити, що письменник встановлює між епіграфом з ро- ману М.Ю. Лермонтова і текстом глави не тільки зовнішній зв’язок, пе- редвіщуючи подієвий ряд або позначаючи ключовий момент сюжету, але і намічає глибинні світоглядні проблеми, підняті в попередніх творах і в процесі їх рецепції. Подібне розуміння міжтекстових зв’язків дозволяє судити про внутріжанрову природу роману «Крепость»: вона відповідає основним критеріям екзистенціального роману. У ньому взаємодіють два пласти – публіцистичний, що висвітлює актуальні проблеми сучасності, і філософський, притчевий, звернений до проблем існування людини, її ви- бору, її духовної свободи. Класичний текст, випереджаючи глави роману, розповідає про радян- ську дійсність, надає їм об’ємний зміст, висвітлює своїм авторитетом і тим особливим світлом, який обумовлений сприйняттям цього тексту протягом останніх двохсот років. В статье исследуются формы интертекста романа «Герой нашего вре- мини» М.Ю. Лермонтова, выраженные в паратекстуальных отношениях с принимающим тестом романа В.К. Кантора «Крепость». Автор использует эпиграфы к главам своего романа, отсылая тем самым читателя к предшествующим произведениям русской и мировой классики. В ходе анализа удалось выявить, что писатель устанавливает между эпиграфом из романа М.Ю. Лермонтова и текстом главы не только внешнюю связь, очер- чивая событийный ряд или обозначая ключевой момент сюжета, но и намечает глубинные мировоззренческие проблемы, поднятые в предшествующих про- изведениях и в процессе их рецепции. Подобное понимание межтекстового взаимодействия позволяет судить о внутрижанровой природе романа «Кре- пость»: она отвечает основному критерию экзистенциального романа. В нем взаимодействуют два пласта – публицистический, освещающий актуальные проблемы современности, и философский, притчевый, обращенный к пробле- мам существования человека, его выбора, его духовной свободы. Классический текст, предваряя главы романа, повествующего о совет- ской действительности, придает им объемный смысл, освещает своим ав- торитетом и тем особым светом, который обусловлен восприятием этого текста на протяжение последних двухсот лет. The article investigates the intertextual forms of the novel “A Hero of Our Time by M.U. Lermontov expressed in paratextual relations with the host novel “Fortress” by V.K. Kantor. The author uses the epigraphs to the chapters of the novel, thus referring the reader to the previous works of Russian and world classics. The analysis identifi es that the writer establishes between the epigraph of the M.U. Lermontov’s novel and the chapter of his novel not only external connection, outlining the series of events, or highlighting the key elements of the plot, but also he identifi es the underlying philosophical issues raised in previous works and during their reception. Such an understanding of intertextual interaction gives an indication of the nature of inner genre novel “Fortress”: it meets the basic criteria of existential novel. It reveals the interaction of two layers – a publicistic one, highlighting the current problems of our time, and a philosophical or parable, refl ecting the problems of human existence, of its choice, its spiritual freedom. The text from the classical novel precedes the chapters of “Fortress”, a novel that depicts a story of Soviet reality, gives them a sense of volume, highlights their authority and adds a special insight, which is determined by its perception during the past two hundred years.

110 – 121

Authors: Е.И. Петухова

У статті розглядається одна з повістей сучасної української російсько- мовної письменниці Лади Лузіної «Микола Мокрий» (2011), що входить до циклу «Київські відьми» і до цього не ставала об’єктом спеціального ви- вчення літературознавства. Метою дослідження є розгляд її інтермедіаль- ного простору, а саме залучення автором засобів музики, театру і живопису (іконографії). Завданням став розгляд основних особливостей використан- ня в художньому тексті засобів невербальної образотворчості. Вивчення по- вісті дозволяє розширити уявлення як про шляхи розвитку постмодернізму в російськомовній літературі сучасної України, так і про трансформацію в ній теми/образу Києва. В результаті дослідження з’ясовано, що в пові- сті Лади Лузіної реалізовано інтермедіальний аспект, що відбувається, на- самперед, на вербальному рівні шляхом опису театральних видовищ, ікон, введення до розповіді народних пісень (колядок, русальних). Невербаль- ний рівень, заснований на тому, що читач повинен бути добре знайомим зі згадуваними у повісті творами мистецтва і розрахований переважно на підготовлену аудиторію, в «Миколі Мокрому» виражений менш явно, ніж у попередніх частинах циклу. В статье рассматривается одна из повестей современной украинской русскоязычной писательницы Лады Лузиной «Никола Мокрый» (2011), входящая в цикл «Киевские ведьмы» и до этого не становившаяся объектом специального изучения литературоведения. Целью исследования является изучение её интермедиального пространства, а именно, привлечения ав- тором средств музыки, театра и живописи (иконографии). Задачей стало рассмотрение основных особенностей использования в художественном тексте средств невербальной изобразительности. Изучение повести по- зволяет расширить представление как о путях развития постмодернизма в русскоязычной литературе современной Украины, так и о трансформации в ней темы/образа Киева. В результате исследования выяснено, что в повести Лады Лузиной реализован интермедиальный аспект. Он реализуется, пре- жде всего, на вербальном уровне через описание театральных действ, икон, введение в ткань повествования народных песен (колядок, русальных). Невербальный уровень, основанный на том, что читатель должен быть хо- рошо знаком с упоминающимися в повести произведениями искусства и рассчитанный преимущественно на подготовленную аудиторию, в «Николе Мокром» выражен менее явно, чем в предыдущих частях цикла. One of the stories by modern Ukrainian Russian-speaking writer Lada Lusina “Nikola Mokryi” (2011) is examined in the article. This story is a part of the cycle “Kyiv Witches” and until now it hasn’t become the object of special study. The aim of the work is the researching of its intermedial space, namely the author’s usage of the means of music, theatre and painting (iconography). The examining of main peculiarities of using the means of nonverbal image in a fi ction text became the task of this work. The story studying allows extending an idea about the ways of postmodernism development in the Russian language Literature in modern Ukraine as well as about the transformation of Kyiv theme/ image in it. As a result of the research it was found that in the story by Lada Lusina the intermedial aspect had been realized that, fi rst of all, was taken place on a verbal level by describing theatrical performances, icons and introduction folk songs (carols, mermaid songs) into the narration. Nonverbal level is based on that fact that the reader must be well acknowledged with the works of art which were mentioned in the story and designed mainly for the prepared audience. In “Nikola Mokryi” this level is expressed less clearly than in the previous parts of the cycle.

136 – 152

Authors: С.Н. Сотова

Стаття присвячена розгляду явища наркозалежності як об’єкта худож- ньо-образного осмислення російськими письменниками-прозаїками в діа- хронічному аспекті. Здійснено короткий огляд творів художньої літерату- ри, в яких піднімалася тема наркозалежності. Для російської літератури ХІХ століття, з якого бере виток тема наркозалежності, характерною рисою є фрагментарність та навіть маргінальність цієї теми. У творчості письмен- ників ХХ сторіччя висвітленню явища наркозалежності присвячено значно більше уваги, їй притаманні багатоаспектність та концептуальність. Дослі- дження питання наркозалежності у творчості письменників-сучасників має два протилежні напрямки: з одногу боку, це позиція наслідування класиків, для яких причетність до цієї хвороби вбачалася втіленням найстрашнішої людської вади, з іншого – це позиція ідейно-художньої «реабілітації» теми наркозалежності, коли вона потрактовується елементом повсякденного су- часного життя. Данная статья посвящена рассмотрению явления наркозависимости как объекта художественно-образного осмысления русскими писателя- ми-прозаиками в диахроническом аспекте. Осуществлен краткий обзор произведений художественной литературы, в которых поднималась тема наркозависимости. Для русской литературы ХІХ века, к которому восхо- дят истоки темы наркозависимости, ее освещение носило фрагментарный, и даже маргинальный характер. В прозе писателей ХХ века освещению явления наркомании уделено значительно больше внимания, ей прису- щи такие черты, как многоаспектность и концептуальность. Исследова- ние темы наркомании в творчестве писателей-современников имеет два противоположных направления: с одной стороны, это позиция наследова- ния классиков, для которых причастность к этой болезни виделась вопло- щением самых страшных человеческих изъянов, с другой стороны – это позиция идейно-художественной «реабилитации» темы наркозависимости, когда она трактуется как элемент повседневной современной жизни. This article focuses on addiction phenomenon as an object of artistic and creative thinking by Russian writers in diachronic aspect. An overview of fi ction works with drug addiction problem was considered. Russian literature of the 19th century was characterized by the birth of topics of drug abuse and its coverage was fragmented and even marginal. The XX-th century prose has such characteristic features as the multifacetedness and conceptuality. Addiction research topics by creative writers have two opposite directions: some writers have chosen the way which the classics bequeathed and treat the drug abuse as an increasing threat to a man and the society, other writers have chosen the way of rehabilitation of drug abuse topics as an element of modern life. There were specifi c words in the XIX-th and XX-th century prose which are characteristic of the representatives of the addicts and criminal world. The pedagogical aspect is distinctive in prose of some creative authors.

163 – 172

Authors: Л.В. Ушкалов

У статті проаналізовано концепцію розвитку українського романно- го дискурсу другої половини XIX, запропоновану Т.С. Матвєєвою в книзі «Український роман другої половини XIX століття: модель світу, жанрові трансформації». Модель слушно розглядається дослідницею як тривимірне утворення (верх – серединний простір – низ), формування й функціонування якого зумовлене специфікою зв’язку її складових: людини, часу, простору. Центральний елемент моделі світу – людина – за переконливої аргумента- ції авторки книги, здебільшого представлена дезорієнтованою в суспільних процесах, відтак внутрішньо нецілісною, переважно за допомогою бінарної опозиції відчуження (від себе, роду, батьківщини, нації, ідеалів, оточення, історії, віри тощо)/повернення (поодинокі приклади) як складової ширшої опозиції чужий/свій. На значному ілюстративному матеріалі також дове- дено, що час, простір – базові елементи моделі світу – трансформувалися з абсолютної категорії у внутрішній означник, ставши виявом психологіч- них зрушень «я». Аналіз літературного дискурсу дозволив також зробити логічний висновок і про характер міжжанрової взаємодії: власне роман синтезував масштабність, панорамність епопеї в охопленні явищ дійсності, показі людини й, навпаки, новелістичну сконцентрованість, психологічну загостреність мінімізацію авторської присутності. Новим аспектом є дослі- дження специфіки дотичних до роману жанрових утворень – «згорнутого» роману й перехідної форми між повістю й романом. Запропонований ракурс аналізу романного дискурсу як цілісної моделі світу є перспективним з огляду на можливість скоригувати уявлення про українську специфіку динаміки жанру й вийти на новий рівень осягнення літературно-культурної взаємодії всіх складових літературного процесу в діахронії та синхронії їх розвитку. В статье проанализирована концепция развития украинского романного дискурса второй половины XIX века, предложенная Т.С. Матвеевой в книге «Украинский роман второй половины XIX века: модель мира, жанровые трансформации». Модель мира справедливо рассматривается исследова- тельницей в трехмерном измерении (верх – серединное пространство – низ), а ее формирование и функционирование обусловливается спецификой связи ее составляющих: человека, времени, пространства. Центральный элемент модели мира – человек – как убедительно аргументирует автор книги, – в основном представлен дезориентированным в общественных процессах, поэтому и внутренне нецелостным. В основном он изображен с помощью бинарной оппозиции отчуждение (от себя, рода, родины, нации, идеалов, окружения, истории, веры и так далее)/возвращение (отдельные примеры) как части боле широкой оппозиции чужой/свой. На примере богатого ил- люстративного материала доказано, что время, пространство – базовые элементы модели мира – трансформировались из абсолютных категорий во внутреннее означающее, стали отображением психологических сдви- гов «я». Анализ литературного дискурса позволил также сделать вывод и о характере межжанрового взаимодействия: собственно роман синтезировал масштабность, панорамность эпопеи в изображении объективных реалий, человека и, наоборот, минимизацию авторского присутствия, концентри- рованность, психологическую остроту новеллы. Новый аспект – изучение специфики близких к роману жанровых конструкций – «свернутого» рома- на и переходной формы между повестью и романом. Предложенный ракурс анализа романного дискурса как целостной модели мира является перспективным ввиду возможности откорректиро- вать представления об украинской специфике динамики жанра и выйти на новый уровень осмысления литературно-культурного взаимодействия всех составляющих литературного произведения в диахронии и синхро- нии их развития. The paper is devoted to the studying of the conception of the development of the Ukrainian novel discourse of the second half of the XIX century. The object of the studying is T. Matvieiev’s book «The Ukrainian novel of the second half of the XIX century: the Model of the world and the transformation of genre». The model was considered as three-dimensional formation (the top – the middle space – the bottom), the organization and functioning of which is conditioned by the specifi c character of sound in diachrony and synchrony of its components: person, time, space. The central element of the model is a person – in the interpretation of the book’s author – mostly represented as disoriented in the social processes, therefore not integral internally. As a matter of fact, there is a tendency of representation of a person in the world through binary opposition of estrangement (from oneself, family, fatherland, nation, ideas, surrounding, history, faith, etc.)/returning (singular examples) as a constituent of wide opposition outsider/insider. Substantial illustrative material shows that time, space – the base elements of the world model – have transformed from the absolute category into the internal designate becoming a representation of psychological shifts of “me”. The analysis of the literature discourse allows making the conclusion about the characteristics of cross-genre interaction. The novel itself synthesizes on the one hand emotional dimensions, panoramic view in coverage of facts, description of a person, and, on the other hand, novel’s concentration, psychological acuteness, minimization of author’s presence. New aspect is the studying of the specifi city of genre formation dealing with the novel; those are “reduced” novel and a transitive form between the novella and the novel. We are sure that the given perspective of the analyses of novel discourse as an integral world model is perspective from the point of view of possibility to update the view of Ukrainian specifi city of genre’s development and coming to a new level of description of literary-cultural interaction of all the constituents of the genre in diachrony and synchrony of its development.

12-25

Authors: Н.Ю. Бондарь

У статті розглядається художня своєрідність дому-ковчега в реалістич- ному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Мета статті – визначити художню своєрідність дому-ковчега і простежити ево- люцію цього образу в реалістичному і постмодерністському напрямках в англомовній літературі. Уже в класичному англійському романі дім-ковчег набуває рис приреченості. А в американській літературі, зокрема – в творі Марка Твена, дім-ковчег Гека у вигляді плоту символізує свободу. У той же час пароплав «Квакер-Сіті» виступає «в двох вимірах» (корабель як житло і як частина країни). У літературі ХХ століття представлено неухильне руй- нування «дому» і глобальна неукоріненість людства в цілому. Так, в романі англійського письменника Дж. Барнса «Історія світу в 10½ главах» загаль- нолюдська неукоріненість посилена типовим чином тимчасового плавучого дому, в зв’язку з чим, повністю видозмінюється в сторону катастрофічності і архетипний мотив «чудового порятунку». У романі американського пись- менника Дж. Барта «Плавуча опера» не дивлячись на те, що дім-ковчег во- лодіє надійністю і міцністю, підкреслюється тимчасовий характер стабіль- ності в цьому абсурдному світі. В статье рассматривается художественное своеобразие дома-ковчега в реалистическом и постмодернистском направлении в англоязычной литера- туре. Цель статьи – определить художественное своеобразие дома-ковчега и проследить эволюцию этого образа в реалистическом и постмодернистском направлениях в англоязычной литературе. Уже в классическом английском романе дом-ковчег приобретает черты обреченности. А в американской ли- тературе, в частности – в произведении Марка Твена, дом-ковчег Гека в виде плота символизирует свободу. В тоже время пароход «Квакер-Сити» выступает «в двух измерениях» (корабль как жилье и как часть страны). В литературе ХХ века представлено неуклонное разрушение «дома» и гло- бальная неукорененность человечества в целом. Так, в романе английского писателя Дж. Барнса «История мира в 10 ½ главах» общечеловеческая не- укорененность усилена типическим образом временного плавучего дома, в связи с чем полностью видоизменяется в сторону катастрофичности и ар- хетипический мотив «чудесного спасения». В романе американского писа- теля Дж. Барта «Плавучая опера», несмотря на то, что дом-ковчег обладает надежностью и крепостью, подчеркивается временный характер стабиль- ности в этом абсурдном мире. The article deals with the artistic originality of the ark-house in realistic and postmodern trends in English-language literature. The purpose of the article is to determine the artistic originality of the ark-house and to retrace the evolution of the image in a realistic and postmodern trends in English literature. As early as in the classical English novel the ark-house acquires the features of impending doom. In American literature, in particular in the work of Mark Twain, Huck’s ark-house as a raft symbolizes freedom. At the same time the steamer “Quaker City” acts “in two dimensions” (the ship as a dwelling and as the part of the country). In literature of the XX century steady destruction of the “home” and global rootlessness of the humanity as a whole are represented. In the novel “A History of the World in 10 ½ Chapters” by an English writer J. Barnes universal human rootlessness is strengthened by a typical image of temporary fl oating home, and therefore, an archetypal motif of a “miraculous rescue” is completely modifi ed in the direction of catastrophe. In the novel “The Floating Opera” by an American writer John Bart, despite the fact the ark-house has reliability and strength, however, it embodies a temporary nature of stability in this absurd world.

38-48

Authors: М.Н. Журенко, В.С. Корниенко

Стаття присвячена поету раннього німецького експресіонізму Г. Тра- клю. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб показати місце Георга Тра- кля в літературі експресіонізму і проаналізувати вплив експресіонізму на поетичний лад його лірики; виявити жанрові особливості поезії Г. Тракля; розглянути концепт «душа» у творчості поета, проаналізувати прояв амбі- валентності в його віршах. Критики відзначають, що поезія Тракля егоцентрична, світ поза меж- ами поета не існує. У гротескних дисонансах своїх віршів Тракль з усією очевидністю висловив і наступ війни, і безславний кінець Дунайської мо- нархії, і власну смерть. Тема близької загибелі присутня у багатьох віршах поета («Сім пісень смерті», «Духовні сутінки», «Еллісу» та ін.). Ми прийшли до висновку, що в центрі лірики Тракля парадоксальна тотожність світла і мороку, духовності і блюзнірства, при цьому тотожність розуміється самим поетом як знак історичної або мегаісторичної катастро- фи. Для вираження цієї ідеї Тракль використовує прийом амбівалентнос- ті, символіку, колоративну лексику, гротескні дисонанси і т.п. Аналізуючи творчість Тракля можна зробити висновок про те, що його поезія – це син- тез різних напрямків в літературі. Статья посвящена поэту раннего немецкого экспрессионизма Г. Траклю. Цель нашей работы состоит в том, чтобы показать место Георга Тракля в литературе экспрессионизма и проанализировать влияние экспрессионизма на поэтический строй его лирики; выявить жанровые особенности поэзии Г. Тракля; рассмотреть концепт «душа» в творчестве поэта, проанализиро- вать проявление амбивалентности в его стихотворениях. Критика отмечает, что поэзия Тракля эгоцентрична, мир вне поэта не существует. В гротескных диссонансах своих стихотворений Тракль со всей очевидностью выразил и наступление войны, и бесславный конец Дунайской монархии, и собственную смерть. Тема надвигающейся гибели присутствует во многих стихотворениях поэта («Семь песен смерти», «Ду- ховные сумерки», «Эме» и др.). Мы пришли к тому, что в центре лирики Тракля парадоксальное тожде- ство света и мрака, духовности и кощунства, при этом тождество это пони- мается им самим как знак исторической или мегаисторической катастрофы. Для выражения этой идеи Тракль использует прием амбивалентности, сим- волику, колоративную лексику, гротескные диссонансы и т.п. Анализируя творчество Тракля можно сделать вывод о том, что его поэзия – это синтез различных направлений в литературе. The article focuses on the creative works written by the poet of German Expressionism Georg Trakl. The aim of the article is to show the role of Georg Trakl in the literature of Expressionism and to investigate the impact of Expressionism on the poetics of his works; to identify genre peculiarities of the poems by Georg Trakl; to consider the concept ‘soul’; to analyze the display of ambivalence of his poems. It is highlighted in the literary criticism that Trakl’s poetry is egocentric as the world beyond the poet does not exist. In grotesque discords of his poems, Trakl expressed the feeling of the war coming, the dishonorable end of the Danube monarchy as well as his own death. The theme of the imminent death is covered in numerous poems (“Siebengesang des Todesˮ, “Geistliche Dämmerungˮ, “An den Knaben Elisˮ). We have concluded that there is paradoxical identity of the light and darkness, spirituality and abomination in the poems by Trakl; at that this identity is understood by the author as a sign of historic and megahistoric catastrophe. To convey this idea, Trakl uses the technique of ambivalence, symbols, coloratives, grotesque discords, etc. By analyzing creative works written by Trakl, one can draw a conclusion that his poetry is a synthesis of different trends in literature.

62-78

Authors: Б.М. Кир’янчук

У статті доводиться існування герменевтичного мислення В. Стефани- ка, представленого в його епістолярній спадщині. Воно має виразно сис- темний характер, що засвідчує наявність таких найголовніших аспектів, як герменевтика індивіда, мовно-герменевтичний феномен, антидогматизм, внутрішній діалогізм, власне тлумачне начало, котрі діалогічно співдіють між собою в межах герменевтичної систематики. Структурування герме- невтичних концепцій органічно пов’язане з жанровою природою епісто- лярію, тому що, з одного боку, листи звернені до конкретних адресатів, а з іншого – є унікальними художніми творами. Звідси – особливе оприсут- нення окремих герменевтичних чинників, їхнє своєрідне нюансування. Це стосується аспекту герменевтики індивіда, оскільки адресати переважно витлумачуються автором у ключі герменевтичного розуміння як своєрідні текстові реалії; мовно-герменевтичного феномену, який насвітлює причину тривалої творчої перерви у безпосередній мистецькій самореалізації митця тощо. Герменевтичне світосприйняття В. Стефаника здобуває оригіналь- не просторово-часове втілення. Хронотопічні параметри герменевтичних концепцій обумовлюють особливе значення хронотопу зустрічі, який мак- симальною мірою співіснує з аспектом герменевтики індивіда. В статье доказывается существование герменевтического мышления В. Стефаника, представленного в его эпистолярном наследии. Оно имеет выразительно системный характер, что аргументирует присутствие таких наиболее главных аспектов, как герменевтика индивида, языково-герме- невтический феномен, антидогматизм, внутренний диалогизм, собственно истолковательное начало, которые диалогически взаимодействуют между собой в пределах герменевтической систематики. Структурирование гер- меневтических концепций органически связано с жанровой природой эпи- столярия, потому что, с одной стороны, письма предназначены конкретным адресатам, а с другой – являются уникальными художественными произве- дениями. Отсюда – особенное присутствие отдельных герменевтических моментов, их своеобразное употребление. Это относится к аспекту герме- невтики индивида, поскольку адресаты преимущественно истолковывают- ся автором в контексте герменевтического понимания как своеобразные текстовые реалии; языково-герменевтического феномена, который проли- вает свет на причину длительной паузы в непосредственной творческой са- мореализации писателя. Герменевтическое миропонимание В. Стефаника имеет оригинальное пространственно-временное воплощение. Хронотопи- ческие параметры герменевтических концепций обусловливают особенное значение хронотопа встречи, который максимально продуктивно сосущест- вует с аспектом герменевтики индивида. The article proves the existence of hermeneutical thinking of Vasyl Stefanyk which is represented in his epistolary inheritance. It has impressively systemic character that argues the presence of the most important aspects such as: individual hermeneutics, linguistic and hermeneutical phenomenon, anti-dogmatism, inner dialogism, personal interpretative inception that dialogically interact with each other within the hermeneutic systematics. Structuring of the hermeneutic concepts is organically linked to the specifi cs of epistolary genre, because, on the one hand, the letters are intended for specifi c recipients, and on the other it is unique works of art. It impacts the existance of special certain hermeneutic moment, their peculiar differentiation. It refers to the aspect of individual hermeneutics, because the addressees are mainly interpreted by the author in the context of the hermeneutic understanding of reality as a kind of text; linguistic and hermeneutical phenomenon, which describes the cause of a long pause in the true creative self-realization of the writer. Vasyl Stefanyk`s hermeneutical perception on the world has original space and time personifi cation. Chronotope characteristics of hermeneutical conceptions determine special importance of chronotope of meeting which coexists with the most productive aspect of individual hermeneutics.

89-101

Authors: Е.Д. Козлов

У статі характеризуються особливості функціонування уособлення в ідіостилях Ю. Моріц і Б. Ахмадуліної. Метою роботи є порівняльний аналіз мовних засобів створення уособлення. Відмічається, що обидва автори активно використовують дієслівну метафору, уособлюючу деталь, персоніфікацію як композиційний засіб, реалізують принцип відокремле- ності від людини її внутрішніх властивостей, якостей та станів. Поряд з традиційними засобами обидва поети використовують і менш регулярні, пов’язані з онімізацією апелятива або вживанням з метою персоніфікації неживого об’єкту антропоніма. У деяких випадках поетичний текст буду- ється на прийомі актуалізації внутрішньої форми стертої мовної метафори. Ліриці Ю. Моріц притаманна гендерна актуалізація, коли характерна для уособлення семантизація роду виявляється більш значущою для реалізації поетичного завдання. У поезії Б. Ахмадуліної також спостерігається харак- терна для уособлення семантизація, однак гендерна екземпліфікація не є принципово значущою для сюжетного розгортання віршу та створення пер- соніфікованого образу. В статье характеризуются особенности функционирования олицетворе- ния в идиостилях Ю. Мориц и Б. Ахмадулиной. Целью работы является сопоставительный анализ языковых средств создания олицетворения. От- мечается, что оба автора активно используют глагольную метафору, оли- цетворяющую деталь, персонификацию как композиционное средство, реализуют принцип отделённости от человека, его внутренних свойств, качеств и состояний. Наряду с традиционными способами оба поэта ис- пользуют и менее регулярные, связанные с онимизацией апеллятива или употреблением с целью персонификации неживого объекта антропонима. В некоторых случаях поэтический текст строится на приёме актуализации внутренней формы стёртой языковой метафоры. Лирике Ю. Мориц свойст- венна гендерная актуализация, при которой характерная для олицетворения семантизация рода оказывается более значимой для реализации поэтиче- ской задачи. В поэзии Б. Ахмадулиной также наблюдается характерная для олицетворения семантизация, однако гендерная экземплификация не явля- ется принципиально значимой для сюжетного развертывания стихотворе- ния и создания персонифицированного образа. The article analyses the peculiarities of function of personifi cation in individual styles of Y. Moritz and B. Akhmadulina who are the authors belonging to the same stage of the literary process. The article comprises a comparative analysis of personifi cation means of the authors mentioned. Both authors actively use verb metaphors, personifying details, personifi cation as a compositional means and realize the principle of distancing from human, transferring to outside world his or hers inner characteristics, states and qualities. Alongside with traditional means both authors use less common ones such as the onymization of appellatives or the use of an anthroponym for personifi cation of an unanimated object. Sometimes the poetic text is formed with the use of actualization of inner form of a trite metaphor. At the same time Y. Moritz rarely use personifying details, her poetry more frequently includes the actualization of gender with its typical semantization of gender makes it more important for realization of poetic goals. B. Akhmadulina’s poetry also has somatization which is typical for personifi cation but the gender exemplifi cation isn’t so important for the unrevealing of the poetic plot and the personifi ed image.

119-127

Authors: Е.О. Ленская

Створена Ю.К. Терапіано картина літературного процесу в своїй осно- ві була поезіецентрічною. Проза російського Зарубіжжя привертала його увагу не дуже часто. З одного боку, він виступав у ролі хронікера, коли фіксував періодичні видання, відзначав події у літературному житті, запи- сував склад учасників засідань літературних гуртків. З іншого, – ця діяль- ність важлива для нього не для створення довідника або мемуарів, як це робили його сучасники. Він писав «живу» історію російської літератури в еміграції в персоналіях, гуртках і об’єднаннях, акцентуючи увагу на есте- тичній цінності того, що вони робили. Ю.К. Терапіано вірив в можливість возз’єднання різних гілок російської літератури, тому так скрупульозно і ретельно збирав все, що може її характеризувати, і допомагав тим, хто про- довжував, незважаючи ні на що, писати по-російськи. Рецензії Ю.К. Тера- піано на прозу, досить рідкісні у його спадщині, дозволяють говорити про те, що, подібно до рецензії на поезію, зміст, рух душі автора для нього був понад досконалою формою. Тільки поезію він вважав найважливішою у мистецтві, і в його власній творчості вона також посідала центральне міс- це. Проза, на його думку, може мати право на існування, якщо присвячена буттєвим, метафізичним проблемам. Созданная Ю.К. Терапиано картина литературного процесса в своей основе была поэзиецентричной. Проза русского Зарубежья привлекала его внимание не так часто. С одной стороны, он выступал в роли хроникера, когда фиксировал периодические издания, отмечал события в литератур- ной жизни, записывал состав участников заседаний литературных кружков. С другой, – эта деятельность важна ему не для создания справочника или мемуаров, как это делали его современники. Он писал «живую» историю русской литературы в эмиграции в персоналиях, кружках и объединени- ях, акцентируя внимание на эстетической ценности того, что они делали. Ю.К. Терапиано верил в возможность воссоединения разных ветвей рус- ской литературы, потому так скрупулезно и тщательно собирал все, что мо- жет ее характеризовать, и помогал тем, кто продолжал, несмотря ни на что, писать по-русски. Рецензии Ю.К. Терапиано на прозу, довольно редкие в его наследии, позволяют говорить о том, что, как и в рецензиях на поэзию, содержание, душевное движение автора он ставил выше совершенной фор- мы. Только поэзию он считал самой важной в искусстве, да и в его собст- венном творчестве она занимала центральное место. Проза, по его мнению, может иметь право на существование, если посвящена бытийным, метафи- зическим проблемам. The picture of the literary process at its core established by Yu.K. Terapiano was poetrycentric. The prose of the Russian abroad didn`t often attract his attention. On the one hand, he played the role of a chronicler when he fi xed periodicals, observed events in the literary life, recorded the participants of the meetings of literary clubs. On the other hand, this activity was important for him not to create a directory or memoirs, as his contemporaries did. He wrote «live» history of Russian literature in exile in personalities, clubs and associations, focusing on the aesthetic value of what they were doing. Yu.K. Terapiano believed in the possibility of a reunion of Russian literature different branches that`s why he collected everything so meticulously and carefully and helped those who continued to write in Russian in spite of everything. Yu.K. Terapiano`s prose reviews are quite rare in his legacy and they allow us to say that like in his poetry reviews, he ranked the content and the author`s soul movement higher than the perfect form. He considered only poetry to be the most important in art, as well as in his own work. In his opinion, prose may have a right to exist, if it is devoted to existential, metaphysical problems.

141-153

Authors: К.А. Самойленко

Мета статті – виявити риси творчого діалогу у п’єсах М. Євреїнова «Ве- селая смерть» та В. Хлєбнікова «Ошибка Смерти». Драматурги звертались до традицій народного театру. Це можна прослідкувати на різних рівнях творів. У п’єсах є герої-маски. Фабули побудовані відповідно до традицій ярмарочних вистав: твір М. Євреїнова ґрунтується на перипетіях любовно- го трикутнику (Арлекін, Коломбіна, П’єро), які часто зустрічаються у коме- дії дель арте. П’єса В. Хлєбнікова спирається на традиційну для російсько- го балагану фабулу – герой протистоїть злу. Мова п`єс зближує їх з народ- ними видовищами, оскільки використовується велика кількість розмовних синтаксичних конструкцій. Ефект комічності досягається завдяки тому, що письменники звертаються до «балаганного слова», що, в свою чергу, втілю- ється у гру слів та прийом «навмисного нерозуміння». Образ смерті в обох творах іронічно знижено. Слід зазначити, що смерть уособлюється драма- тургами, оскільки висміювати та боротися простіше з чимось конкретним, предметним, ніж з метафізичним поняттям. У п’єсах можна знайти елемен- ти середньовічного жанру – «танок смерті». Для зближення творів з тради- ційним народним театром письменники також звертаються до синтезуван- ня різних видів мистецтва: пісенне, хореографічне, музичне. Н. Євреїнов та Вел. Хлєбніков також використовують такий прийом народного театру як контраст (сміх-смерть). Важливим є і те, що в п’єсах «Веселая смерть» та «Ошибка Смерти» є схожі образи (годинник) та мотив («испития чаши»), що втілюються авторами по-різному. Цель статьи состоит в том, чтобы выявить точки творческого пересече- ния в пьесах Н.Н. Евреинова «Веселая смерть» и В. Хлебникова «Ошибка Смерти». Оба драматурга обращались к традициям народного театра. Это прослеживается на разных уровнях произведений. В пьесах фигурируют герои-маски. Фабулы построены в традиции ярмарочных представлений. Пьеса Н. Евреинова – на перипетиях любовного треугольника (Арлекин, Коломбина, Пьеро), широко используемых в комедии дель арте, в то время как В. Хлебников использует сюжет, построенный на борьбе героя со злом, который близок традициям русского балагана. Герои и фабула пьесы «Ве- селая смерть» включают в себя традиции итальянского народного театра и русского балагана. Язык произведений изобилует разговорными синтакси- ческими конструкциями, что тоже сближает пьесы с народными зрелища- ми. Авторы используют «балаганное слово», воплощенное в игру слов и прием «нарочитого непонимания» для достижения комического эффекта. Образ смерти, используемый обоими драматургами, иронично снижен. В обеих пьесах имеет место олицетворение образа смерти, осмеяние ее, борь- ба с ней. Драматурги использовали элемент средневекового жанра «пляска смерти». С целью сближения пьес с традиционным народным театром пи- сатели используют синтез различных видов искусства: песенное, хореог- рафическое, музыкальное. В драматических произведениях Н. Евреинова и В. Хлебникова также используется прием народного театра – контраст (смех, веселье – смерть). Пьесы «Веселая смерть» и «Ошибка Смерти» включают сходные образы (часы) и мотив («испития чаши»), которые по- разному воплощаются писателями. The aim of the article is to fi nd similarity in V. Khlebnikov`s «Oshybka smerti» («Ошибка Смерти») and N. Evreinov`s «Veselaja smert» («Веселая смерть») plays. Both dramatists utilized features of national theatre. We can fi nd it at different levels of plays. For example, the authors used characters-masks. The story lines are based on traditions of feir performance. N. Evreinov utilized commonly usable in commedia dell’arte intrigue: we can see romance triangle between Arlekino, Columbine and Pierrot. Whereas V. Khlebnikov used the plot which was close to Russian traditional knockabout comedy (booth, balagan) (it was based on the battle with evil). The heroes and the plot in the play «Veselaja smert» include features of Italian and Russian folk theatre. The authors used colloquial speech, so called «booth-word» («балаганное слово»), homonymic word-play, and the method of intentional misunderstanding («нарочитого не- понимания»). These features make the plays closer to folk theatre and help to achieve humorous effect. The image of death is pulled down, and personifi ed in both plays what helped authors to mock at and fi ght with real, physical evil, not just metaphysical concept. The dramatists utilized some features of medieval genre «dance of Macabre». For the purpose of making plays closer to folk theatre the writers synthesizeв different kinds of art such as singing, choreography, music. «Oshybka smerti» and «Veselaja smert» include one more feature of traditional theatre as antithesis (opposed laugh and death). N. Evreinov`s and V. Khlebnikov`s plays contain also image (clock) and motif (drinking of jorum) which were shown in different way by authors.

167-177

Authors: Е.В. Хинкиладзе

У статті аналізуються форми присутності у романі О.М. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» і трилогії В.П. Кримова «За миллиона- ми» елементів жанру шахрайського роману, надзвичайно плідних у беле- тристиці 1920-х–1930-х рр. у зв’язку з специфічною соціокультурною си- туацією. Аналізуються деякі поетологічні особливості романів як ознаки пікарески: семантика назви, особливості композиції, «автобіографізм», тип героя, огляд дійсності і типів, позиція автора-оповідача, хронотоп дороги; встановлюються сюжетні перегуки між різними творами того часу. Емігрантська белетристика того часу була звернена до порівняно не- численної аудиторії читачів, які так само, як і самі письменники, виму- шено покинули батьківщину і знайшли притулок в Європі. Романи і по- вісті М.М. Брешко-Брешковського, Г.Д. Гребенщикова, П.М. Краснова, В.П. Кримова, С.Р. Мінцлова, А.М. Реннікова, О.М. Толстого, Є.М. Чири- кова та ін. відповідали на потребу в легкому читанні, але ставили важливі проблеми сучасності, як правило, орієнтуючись на відомі жанрові моделі, вже утвердилися в літературі: сімейного роману-«хроніки», автобіографіч- ного, шахрайського, психологічного роману і роману з ключем, оповідної утопії та «квазіутопіі» і ін. Засвоєння попередньої традиції йшло різними шляхами, проте забезпечувало читачеві комфорт впізнавання, відповідало звичним жанровим конвенціям, які, втім, в белетристиці 1920-х–1930-х рр. витримувалися не завжди, і в творах, що стали об’єктом аналізу, відчутні коливання між різними жанровими моделями в межах одного твору. Синтез елементів різних жанрів успішно здійснено в трилогії В.П. Кримова «За мільйонами» і в романі О.М. Толстого «Пригоди Невзорова, або Ібікус», в яких ця особливість белетристики проявилася найбільш ясно. В статье анализируются формы воплощения в романе А.Н. Толстого «По- хождения Невзорова, или Ибикус» и трилогии В.П. Крымова «За миллио- нами» элементов жанра плутовского романа, чрезвычайно плодотворных в беллетристике 1920-х–1930-х гг. Анализируются некоторые поэтологические особенности романов как черты пикарески: семантика названия, особенно- сти композиции, «автобиографизм», тип героя, обзор действительности и типов, позиция автора-повествователя, хронотоп дороги; устанавливаются сюжетные переклички между разными произведениями той поры. Эмигрантская беллетристика того времени была обращена к срав- нительно немногочисленной аудитории читателей, которые так же, как и сами писатели, вынужденно покинули родину и нашли убежище в Ев- ропе. Романы и повести Н.Н. Брешко-Брешковского, Г.Д. Гребенщикова, П.Н. Краснова, В.Н. Крымова, С.Р. Минцлова, А.М. Ренникова, А.Н. Тол- стого, Е.Н. Чирикова и др. отвечали на потребность в легком чтении, но ставили важные проблемы современности, как правило, ориентируясь на известные жанровые модели, уже утвердившиеся в литературе: семейного романа-«хроники», автобиографического, плутовского, психологического романа и романа с ключом, повествовательной утопии и «квазиутопии» и др. Усвоение предшествующей традиции шло различными путями, одна- ко обеспечивало читателю комфорт узнавания, отвечало привычным жан- ровым конвенциям, которые, впрочем, в беллетристике 1920-х–1930-х гг. выдерживались не всегда, и в произведениях, ставших объектом анализа, ощутимы колебания между различными жанровыми моделями в границах одного произведения. Синтез элементов различных жанров удачно осу- ществлен в трилогии В.П. Крымова «За миллионами» и в романе А.Н. Тол- стого «Похождения Невзорова, или Ибикус», в которых эта особенность беллетристики проявилась наиболее ясно. The article analyzes the embodiment’s forms in the novel “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” by A.N. Tolstoy and trilogy “For the millions” by V.P. Krymov, the elements of the picaresque novel genre, extremely fruitful in fi ction of the 1920s–1930s. Some poetically-logical features of novels analyze like picaresque’s features: the semantics of name, especially the composition, “autobiographism”, the type of hero, the review of validity and types, the authornarrator’s position, the chronotope of the road; mounted the roll-story between the different works of that time. Emigrant fi ction at that time was addressed to a relatively small audience of readers, which are the same as are the writers who have fl ed their homeland and sought refuge in Europe. Novels and stories by M.M. Breshko-Breshkovsky, G.D. Grebenshchikov, P.N. Krasnov, V.P. Krymov, S.R. Mintslov, A.M. Rennikov, A.N. Tolstoy, E.N. Chirikov and others responded to the need for easy reading, but they raises important issues of the day, usually focusing on the famous genre model, already established in the literature: family novel – “Chronicles”, autobiographical, picaresque, and the psychological novel with a key novel, narrative utopia and “quasi-utopia”, etc. Mastering the preceding tradition was going different ways, but the comfort provided to the reader recognition, consistent with the usual genre conventions, which, however, in the fi ction of the 1920s–1930s. not always was kept, and in the works that have become the object of analysis, tangible fl uctuations between the various genre models within a single product. The synthesis of elements of different genres successfully implemented in the trilogy V.P. Krymov “For millions” and in the novel by A.N. Tolstoy “The Adventures of Nevzorov, or Ibikus” in which this feature is most clearly manifested fi ction.

193-206

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядається специфіка розвитку теми митця та призначення мистецтва у поетичному світі Юргіса Балтрушайтіса та Марини Цвєтаєвої. Показано, що християнське світосприйняття впливає на вирішення проблеми призначення людини у поезії Балтрушайтіса. Життя ліричного героя вбачається суворим, аскетичним та духовно наснаженим. Показано, що проблема творчості, покликання митця є центральними у художньому світі Балтрушайтіса. Специфіка розвитку теми творчості й трактування образу людини- творця зближує поезію Цвєтаєвої з творчістю символістів. Думка про необхідність готуватися до творчості звучить у багатьох її віршах. У творах Цвєтаєвої натхнення ґрунтується на пристрасті. Ліричний герой Балтрушайтіса усвідомлює необхідність етичного подвигу та прагне до морального вдосконалення. Розглянуто асоціативну пов`язаність теми митецького покликання з образами вогню й вогненої стихії. Встановлено, що образ вогню є наскрізним у творах Балтрушайтіса. Стихія вогню інтерпретована як споріднена з душею митця. Ідея обраності справжнього творця переплітається в ліриці Балтрушайтіса та творчості Цвєтаєвої з мотивом жертовного самоспалення. В статье рассматривается специфика развития темы художника и на- значения искусства в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса и Марины Цветаевой. Показано, что проблему назначения человека Балтрушайтис ре- шает в духе христианского мировоззрения. Жизнь лирического героя пред- ставляется суровой, аскетичной и духовнонаполненной. Показано, что про- блема творчества, нравственного долга художника являются центральными в художественном мире Балтрушайтиса. Специфика развития темы творчества и трактовка образа художника сближает поэзию Цветаевой с творчеством символистов. Мысль о необ- ходимости готовиться к творчеству звучит во многих ее произведениях. В художественном мире Цветаевой вдохновение связано со страстью. Лири- ческий герой Балтрушайтиса осознает необходимость этического подвига и стремится к нравственному идеалу. Рассмотрено ассоциативную связь темы призвания художника с образом огня и огненной стихии. Установлен, что образ огня является сквозным в стихотворениях Балтрушайтиса. Стихия огня представляется родственной душе художника. Мысль об избранности истинного творца переплетается в лирике Балтрушайтиса и творчестве Цветаевой с мотивом жертвенного самосожжения. The specifi c character of developing the theme of a creative personality and the purpose of art in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world is taken into consideration in the article. It is shown that the problem of a person`s predestination is solved by Baltrushaitis according to the Christian outlook. The lyric character`s life is viewed as severe, ascetic and spiritually-contented. It is shown that the problems of creative work, moral duty are the central in Baltrushaitis` artistic world. The peculiarities of developing theme of creative work and understanding of creator`s image in Tsvetaeva`s poetic world have much in common with the symbolist poetry. The idea as for the necessaty to prepare to the creative work can be heard in many of her poems. In Tsvetaeva`s poetic world inspiration is connected with passion. Baltrushaitis` lyric character realizes the necessity of moral deeds and aspires for spiritual perfection. The associative connection between the theme of a creative personality and image of fi re is taken into consideration. It is proved that image of fi re is frequent in Baltrushaitis` poems. The element of fi re is viewed to be allied with a creator`s soul. The idea of creator`s unusual personality is connected in Yurgis Baltrushaitis` and Marina Tsvetaeva`s poetic world with the theme sacrifi cial self-burning.

218-222

Authors: О.В. Тарарак

В останні десятиліття в літературознавчих розвідках все частіше йдеться про помітне розшарування літератури на «високу», або елі- тарну літературу, адресовану вишуканому, добре освіченому читачеві; масову, споживачами якої є найширші кола звичайних, невибагливих читачів, та літературу «серединного» поля, або миддл-літературу. Її читачами є ерудовані, орієнтовані на якісне читання представники се- реднього шару суспільства, готові як до розваги, так і до міркувань над серйозними і актуальними проблемами сьогодення. Авторка нової монографії «Література за межами високої словесності: Белетристи- ка у літературі російського Зарубіжжя 1920-х–1930-х рр.» (К., 2016) К.В. Хінкіладзе звернулася до осмислення літератури «серединного» поля першої третини ХХ ст., причому створеної не в метрополії, а за її межами. Така постановка питання поєднує вирішення двох важливих наукових проблем: введення до наукового обігу і аналітичне осмис- лення маловідомих творів, які не перевидавалися на батьківщині і є бібліографічними рідкостями, та поглиблення уявлень про белетрис- тику як таку. Тим більше, що саме цей період історії літератури стає предметом наукових міркувань не так часто.