Naukovì zapiski Harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu Lìteraturoznavstvo

12-22

Authors: С.В. Бронських

В статті проаналізовано звернення сучасної літератури до легендарно- міфологічного матеріалу, що вважається спробою формальної реконструк- ції минулого. Спроба по-новому, сучасно його пережити, тобто осмисли- ти це минуле в якісно іншому духовному контексті, знайти і вичленувати глибинні зв’язки і взаємообумовленість віддалених один від одного епох, змоделювати різницю етичних потенціалів, що склалися із суперечливою динамікою суспільного прогресу на сучасному матеріалі, який розкриває об’єкт даної роботи. Також в статті розглянуто різноманітні структурно- змістові зв’язки, які в процесі літературної обробки не втрачають пізна- ванність. Мета – виявлення трансформацій встановлених поведінкових комплексів та трансформаційних чинників рецепції традиційних структур, форми їх переосмислення у прозі та драматургії другої половини ХХ ст. Об’єктом роботи є матеріали романів «Майстер і Маргарита» М. Булгакова та «Плаха» Ч. Айтматова. Актуальність полягає у співставленні та вияв- ленні спільних моментів та розбіжностей змістових комплексів головних євангельських образів і мотивів. Встановлено, що концепції обох романів чітко передають змістові комплекси головних традиційних біблійних об- разів. Виявлено невичерпану актуальність апокрифів як літературного варі- анту традиційного матеріалу. Ключові слова: традиційний сюжет (образ, мотив), літературний матеріал, євангельскі глави, активно функціонуючий сюжет, біблійний образ. В статье проанализированы обращения современной литературы к ле- гендарно-мифологическому материалу, что считается попыткой формальной реконструкции прошлого. Попытка по-новому, современно его пережить, то есть осмыслить это прошлое в качественно ином духовном контексте, най- ти и вычленить глубинные связи и взаимообусловленность отдаленных друг от друга эпох, смоделировать разницу этических потенциалов, сложивших- ся с противоречивой динамикой общественного прогресса на современном материале раскрывает объект данной работы. Также в статье рассмотрены различные структурно-смысловые связи, которые в процессе литератур- ной обработки не теряют узнаваемость. Цель – выявление трансформаций установленных поведенческих комплексов и трансформационных факто- ров рецепции традиционных структур, формы их переосмысления в прозе и драматургии второй половины ХХ в. Объектом работы являются матери- алы романов «Мастер и Маргарита» М. Булгакова и «Плаха» Ч. Айтматова. Актуальность заключается в сопоставлении и выявлении общих моментов и разбежностей содержательных комплексов главных евангельских образов и мотивов. Установлено, что концепции обоих романов четко передают смыс- ловые комплексы главных традиционных библейских образов. Ключевые слова: традиционный сюжет (образ, мотив), литературный материал, евангельские главы, активно функционирующий сюжет, библей- ский образ. The article focuses on the analysis of modern literature appeal to the legendary mythological material, which is believed to be a tentative to the formal reconstruction of the past. The subject of the article consists in finding of new attempts to live out the past, to comprehend it in a qualitatively new spiritual context, to find new links between different eras, and to model variable ethical potential of social progress. The purpose is to identify the installed behavioral transformational systems and transformational factors of traditional structures twentieth century. Various structural and semantic links that in the process of literary review do not lose recognition are described. The material of the research is the novel “The Master and Margarita” by Bulgakov and “The Scaffold” by Aitmatov. The objective is to compare and identify differences and general points of major complexes of evangelical images and motifs. The concept of the novels is clearly established to convey the general points of major complexes of traditional biblical imagery. In addition we can point to the actuality of apocryphal material in each cultural epoch. Keywords: legendary and mythological structures, literary heritage, temporal aspect, continuation.

37-46

Authors: Я.В. Галаган

Мета нашої статті полягає в спробі виявити і схарактеризувати своєрід- ність кольорообразів у ліриці М.Д. Рахліної. Проведений аналіз дає під- стави говорити про те, що колірна картина світу поетеси має свої яскраві індивідуальні особливості, стаючи однією з характеристик її ідіостилю. Ко- лір у ліриці М. Д. Рахліної виконує предметно-образотворчу, символічну, емоційну, експресивну, оціночну функції, сприяючи більш точній передачі психологічного стану ліричного героя. Основними кольорами авторської картини світу є білий, зелений, синій, червоний і чорний. Важливо відзна- чити, що на різних етапах життя і творчості поетеси склад і частотність вживання найбільш бажаних фарб змінюється, що свідчить не тільки про динаміку образного світу, але і про деякі зміни, що відбуваються в душевно- му стані ліричного героя. При цьому постійно вживаним є епітет «світлий», що свідчить про незмінно позитивний і оптимістичний світогляд ліричного героя поезії М.Д. Рахліної. Ключові слова: поезія, колір, функція, світогляд. Цель нашей статьи состоит в попытке выявить и охарактеризовать сво- еобразие цветообразов в лирике М.Д. Рахлиной.Проведенный анализ дает основания говорить о том, что цветовая картина мира поэтессы имеет свои яркие индивидуальные особенности, становясь одной из характеристик ее идиостиля. Цвет в лирике М.Д. Рахлиной выполняет предметно-изобра- зительную, символическую, эмоциональную, экспрессивную, оценочную функции, способствуя более точной передаче психологического состояния лирического героя. Основными цветами авторской картины мира стано- вятся белый, зеленый, синий, красный и черный. Важно отметить, что на разных этапах жизни и творчества поэтессы состав и частотность употре- бления наиболее предпочтительных красок меняется, что свидетельствует не только о динамике образного мира, но и о некоторых изменениях, про- исходящих в душевном состоянии ее лирического героя. При этом посто- янно употребляемым является эпитет «светлый», что свидетельствует о не- изменно позитивном и оптимистическом мировидении лирического героя поэзии М.Д. Рахлиной. Ключевые слова: поэзия, цвет, функция, мировоззрение. The article deals with the attempt to identify and characterize the originality of colour images in M.D. Rahlina’s poetry. The analysis gives grounds to say that the colour picture of Rahlina’s world has some individual features, getting one of the characteristics of the idiostyle of the poetess. Colour in lyrics by Rahlina performs a number of functions: subject-figurative, symbolic, emotional, expressive, moral, evaluative, contributing to a more accurate transferring of the psychological state of her lyric hero. The main colours of the author’s picture of the world are white, green, blue, red and black ones. It is important to note that at different stages of the poetess’s life and work the composition and frequency of use of the most preferred colors changes. It indicates not only on the dynamic development of her colour images in her work, but also on the changes in her attitude and the state of mind of her lyric hero. A constantly used word “light” shows invariably positive and optimistic world view of the lyric hero of M.D. Rahlina’s poetry. Key words: poetry, colour, function, world view.

60-69

Authors: Ю.С. Гетман

Мета статті – визначити жанр, розглянути сюжет, композицію, конфлікт, час та простір п’єси Д.В. Аверкієва «Мамаево побоище». Багатослівність і відсутність динаміки розвитку дії у драмі «Мамаево побоище» пов’язане з наявністю в ній епічного елементу. У сюжеті п’єси домінує часовий зв’язок між подіями, важливі епізоди фіксуються хроно- логічними рамками Куліковської битви, спостерігається часта зміна місця дії, простежується т.зв. «поліфонія» голосів, що дозволяє драматургові розповісти про події від імені великої кількості людей і розкрити їхнє ставлення до того, що відбувається. Час дії визначається з точністю до доби. Текст літописного джерела розкладається на репліки дійових осіб, що повідомляють про ті або інші події. Драматичний конфлікт відображає конкретно-історичні й загально- людські протиріччя, розкриває сутність зображуваного часу, як його розу- міє письменник. Він торкається питання щодо ідеального, на його погляд, державного ладу, моральності монарха, його ролі в державі, відповідаль- ності самодержця перед народом, про наслідки втрати суспільством мо- ральних цінностей. Ключові слова: епічна драма, сюжет, конфлікт, час, простір, «поліфо- нія» голосів, літописне джерело. Цель статьи – определить жанр, рассмотреть сюжет, композицию, кон- фликт, время и пространство пьесы Д.В. Аверкиева «Мамаево побоище». Многословие и отсутствие динамического действия в драме «Мамаево побоище» связано с наличием в ней эпического элемента. В сюжете пьесы доминирует временная связь между событиями, важные эпизоды фиксиру- ются хронологическими рамками Куликовской битвы, наблюдается частое изменение места действия, прослеживается т.н. «полифония» голосов, что позволяет драматургу рассказать о событиях от имени большого количества людей и раскрыть их отношение к происходящему. Время действия опреде- ляется с точностью до суток. Текст летописного источника раскладывается на реплики действующих лиц, которые сообщают о тех или иных событиях. Драматический конфликт отображает конкретно-исторические и обще- человеческие противоречия, раскрывает сущность изображаемого време- ни, как его понимает писатель. Он затрагивает вопрос об идеальном, на его взгляд, государственном устройстве, нравственности монарха, его роли в государстве, ответственности самодрежця перед народом, о последствиях потери обществом моральных ценностей. Ключевые слова: эпическая драма, сюжет, конфликт, время, простран- ство, «полифония» голосов, летописный источник. The aim of the article is to define genre, consider subject, composition, conflict, time and space in D.V. Averkiev’s play “Mamaevo poboische”. Verbosity and absence of a dynamic action in this drama is related to the presence of an epic element in it. Temporal connection between events prevails in the subject of the play; important episodes are fixed by the chronologic scopes of Kulikovskaya battle; there is a frequent change of scene, traced so-called “polyphony” of voices that allows the playwright to tell about events on behalf of many people and to expose their attitude toward different events. Time of action is determined within days. Text of a chronicle source is laid out on the remarks of images who report about present or future events A dramatic conflict represents historical and common to the whole mankind contradictions, exposes essence of the represented time as it is understood by a writer. He touches upon a question about perfect, in his opinion, political system, morality of a monarch, his role in safety of a state, his civil responsibility, about the consequences of loss of moral values in society. Keywords: epic drama, subject, conflict, time, space, “polyphony” of voices, chronicle.

79-93

Authors: Л.В. Горішна

Стаття присвячена проблемі визнaчення кaтегoріaльної oсoбливoсті індивідуaльнoї aвтoрськoї міфoлoгії письменникa нa приклaді «Кни- ги джунглів» у специфічнoму міфoпoетичнoму рaкурсі – крізь при- зму aнімaлістичних хaрaктерів, через їх симвoліку, емблемaтику, кoннoтaційний спектр тa семaнтичне нaпoвнення. У зoбрaженні анімаліс- тичних хaрaктерів Р. Кіплінг спирaється нa плідну міфoлoгічну трaдицію. У «Книгaх джунглів» ствoренo oригінaльну міфoпoетичну систему, якa ви- різняється сфoрмoвaним міфoпoетичним середoвищем – джунглями, де нa міфoлoгічних зaсaдaх відбувaється oргaнічнa взaємoдія, взaємoдoпoмoгa й вoрoжнечa людей тa звірів. Письменник при цьoму тaлaнoвитo пoєднує міфoлoгічний тa істoричний чaс, різнoмaнітні прoстoри, вибудoвує aвтoрську систему двійників, прoтистaвляючи твaринне і людське, Пів- день і Північ, чoлoвіче і жінoче. В oригінaльній aвтoрській інтерпретaції Р. Кіплінгa нoвoгo звучaння нaбувaють симвoли вoгню, житлa, їжі, зaкoну. Письменник пoслугoвується численними сюжетaми індуїстськoї міфoлoгії, нa підстaві яких ствoрює oргaнічні для неї хaрaктери. Ключові слова: міфологія, анімалістичні хaрaктери, міфoпoетика, симвoл. Статья посвящена проблеме определения категориальной особенно- сти индивидуальной авторской мифологии писателя на примере «Книги джунглей» в специфическом мифoпoэтическом ракурсе – сквозь при- зму aнимaлистических характеров, через их символику, эмблематику, кoннoтaционный спектр и семантическое наполнение. В изображении aнимaлистических характеров Р. Киплинг опирается на плодотворную мифологическую традицию. В «Книгах джунглей» создана оригиналь- ная мифoпoэтическая система, которая выделяется сформированной мифoпoэтической средой – джунглями, где на мифологических принципах происходит органическое взаимодействие, взаимопомощь и вражда людей и зверей. Писатель при этом талантливо совмещает мифологическое и исто- рическое время, разнообразные пространства, выстраивает авторскую си- стему двойников, противопоставляя животное и человеческое, Юг и Север, мужское и женское. В оригинальной авторской интерпретации Р. Киплингa новое звучание приобретают символы огня, жилья, еды, закона. Писатель пользуется многочисленными сюжетами индуистскoй мифологии, на осно- вании которых создает органические для нее характеры. Ключевые слова: мифология, анималистические характеры, мифo- пoэтика, симвoл. The article is devoted to the problem of determination of category feature of individual author mythology of the writer on the example of «The Jungle Book» in the specific mythological poetry perspective – through the prism of animalistic characters, their symbolism, emblems, connotational spectrum and semantics. In the image of animalistic characters R.Kipling draws from fruitful mythological tradition. The original mythological system, which is selected by the formed mythological poetical environment – jungles, is created in “ The Jungle Book”, where on mythological principles there is organic co-operation, mutual help and enmity of people and beasts. The writer combines mythological and historical time, various spaces, creates the author system of twins, contrasting animal and human, South and North, masculine and feminine. In original R.Kipling’s interpretation the new sounding is acquired by symbols of fire, habitation, meal, law. The writer uses numerous subjects of Indian mythology, on the basis of which he creates organic characters. Key Words: mythology, animalistic characters, symbol, mythological poetry

105-113

Authors: Л.А. Дубинина

Метою статті є уточнення уявлень про поетику новели В.Я. Брюсова «За себе або за іншу?», репрезентативної для прози, що увійшла до його збірника «Ночі і дні». Результати аналізу свідчать про важливу роль в цьому творі мо- тивів (таємниці, дзеркала, гри, кола та ін.) та гетерогенного інтертекста, що викликає асоціації з широким колом претекстів літератури епохи маньєризму і бароко (Тірсо де Моліни, Кальдерона), романтизму (насамперед, «таємни- чих» новел Е. По), реалізму (роману Л. Толстого «Анна Кареніна»), симво- лізму (лірики А. Блока), а також автоінтертекста лірики та прози Брюсова 1900–1910-х років. Завдяки цьому, крізь зовнішній (сучасний) художній шар новели-«палімпсесту», як і у стилізаціях збірника «Земна вісь», просвічують моделі світу, характерні для мистецтва минулих часів. При всій побутовій життєподібності новели Брюсова, організація її багатошарового і багатознач- ного для символізму художнього світу виявляється підпорядкованою роз- криттю таємниць душі людини і світобудови. Оскільки зображені в брюсів- ській новелі події не вписані у сакральний хронотоп Різдва, всупереч думці Х. Барана, вона не може бути віднесена до «календарної» прози. Ключові слова: новела, інтертекст, мотив, гетерогенність, стилізація, символізм. Целью статьи является уточнение представлений о поэтике новеллы В.Я. Брюсова «За себя или за другую?», репрезентативной для прозы, во- шедшей в его сборник «Ночи и дни». Результаты анализа свидетельствуют о важной роли в этом произведении мотивов (тайны, зеркала, игры, круга и др.) и гетерогенного интертекста, вызывающего ассоциации с широким кру- гом претекстов литературы эпохи маньеризма и барокко (Тирсо де Молины, Кальдерона), романтизма (прежде всего, «таинственных» новелл Э. По), ре- ализма (романа Л. Толстого «Анна Каренина»), символизма (лирики А. Бло- ка), а также автоинтертекста лирики и прозы Брюсова 1900-1910-х годов. Благодаря этому, сквозь внешний (современный) художественный слой новеллы-«палимпсеста», как и в стилизациях сборника «Земная ось», про- свечивают модели мира, характерные для искусства прошлых времен. При всём бытовом жизнеподобии новеллы Брюсова, организация её многослой- ного и по-символистски многозначного художественного мира оказывается подчинённой раскрытию тайн души человека и мироздания. Поскольку изображенные в брюсовской новелле события не вписаны в сакральный хронотоп Рождества, вопреки мнению Х. Барана, она не может быть отне- сена к «календарной» прозе. Ключевые слова: новелла, интертекст, мотив, гетерогенность, стили- зация, символизм. The aim of the article is to clarify the concepts of poetics of V. Bryusov’s short story «For herself or for another?», representative of the prose, which is included in his book «Nights and days». The analysis results indicate the important role in this work motives (secrets, mirrors, games, circle, etc.) and heterogeneous intertext is associated with a wide literature pretext range of Mannerism and the Baroque era (Tirso de Molina, Calderon), romanticism (primarily «mysterious» Poe’s short stories), realism (L. Tolstoy’s novel «Anna Karenina»), symbolism (lyrics by A. Blok) and auto-inter-texuality of Bryusov’s poetry and prose of 1900-1910s. Due to this, through the external (modern) art layer short story – «palimpsest», as in the stylizations of the collection «The Earth’s axis», translucent model of the world of the art of the past. With all domestic lifelike of short story, its organization and the multilayer is multivalued symbolstic art world and is subordinate to disclosure of secrets of the man’s soul and the universe. In Bryusov’s short story depicted events are not written in the sacred Christmas chronotop, despite H. Baran’s opinion, it can not be classified as a «calendar» prose. Keywords: short story, intertext, motive, heterogeneity, pastiche, symbolism.

122-129

Authors: А.В. Землянська, О.В. Стрілець

У статті розкриваються особливості сприйняття топосу неба В. Родіо- новим і основні ідейно-змістові вектори його поезії, пов’язані на семантич- ному рівні із небесним простором. Визначено, що Небо постає для митця своєрідним абсолютом, втіленням найвищих цінностей буття: свободи, міц- ності духу, внутрішньої «висоти», ідеалу любові тощо. Поет часто сумує за минулим льотчика, коли міг у небесній широчіні пізнати всю повноту свого існування, і прагне пережити це відчуття ще раз, хоч і усвідомлює нездій- сненність власного бажання. Зауважується, що своє значення аналізований образ розкриває також у поєднанні з топосами земної сфери, що часто ста- ють зв’язною ланкою між ліричним героєм і Всесвітом, втіленням якого є небесний простір. До таких топосів належать образи аеродрому, злітної смуги. Прагнення висоти, польоту, неможливе для митця без усвідомлення, що його чекають на землі, у рідній домівці, тому й виникають у віршах об- рази отчого дому, знайомої природи, Батьківщини. Зроблено підсумок, що саме нерозривний зв’язок небесної і земної сфер утворює органічний про- стір існування ліричного героя В. Родіонова. Ключові слова: семантика, художній простір, топос, біографізм, авто- біографічні мотиви. В статье раскрываются особенности восприятия топоса неба В. Роди- оновым и основные идейно-содержательные векторы его поэзии, связан- ные на семантическом уровне с небесным пространством. Определено, что Небо является для художника своего рода абсолютом, воплощением высших ценностей бытия: свободы, крепости духа, внутренней «высоты», идеала любви и т.д. Поэт часто тоскует о прошлом летчика, когда мог в небесной шири познать всю полноту своего существования, и стремится пережить это ощущение еще раз, хотя и осознает невыполнимость соб- ственного желания. Отмечается, что свое значение анализируемый образ раскрывает также в соединении с топосами земной сферы, которые часто становятся связующим звеном между лирическим героем и Вселенной, во- площением которой является небесное пространство. К таким топосам от- носятся образы аэродрома, взлетной полосы. Стремление ввысь, к полету, неотделимо для художника без осознания, что его ждут на земле, в родном доме, поэтому и возникают в стихах образы отчего дома, знакомой при- роды, Родины. Сделан вывод, что именно неразрывная связь небесной и земной сфер создает органичное пространство существования лирического героя В. Родионова. Ключевые слова: семантика, художественное пространство, топос, би- ографизм, автобиографические мотивы. The article reveals the peculiarities of Rodionov’s perception of the heavenly topos. It also depicts some main ideological content vectors of his poetry, which are related to the heavenly space at the semantic level. The authors come to the conclusion that the writer considers the heaven some kind of the absolute, the embodiment of the highest human values: freedom, strength of spirit, internal height, the ideal of love, etc. The poet often misses the pilot’s past, when due to the vast heaven he had a chance to know the fullness of his existence. He as- pires to experience this feeling one more time, even though he realizes that it is impossible. It is marked that the image under analyses also reveals its meaning in connection with the toposes of the earth sphere, which can often be regarded as a link between the lyrical hero and the Universe, which is represented by the heavenly space. The image of the airfield, the runway can be referred to these toposes. The artist can’t long for any height or fly if he doesn’t feel that someone is waiting for him on the earth, under his vine and fig-tree. That’s why a reader can come across the images of the native home, the familiar nature, and the motherland. The author of the article draws a conclusion that it is inextricably linked heavenly and earthly spheres which give the organic space for the exis- tence of Rodionov’s lyrical hero. Key words: semantics, art space, topos, biographism, autobiographical motives.

143-156

Authors: О.П. Ильиницкая, М.Н. Журенко

Е. Хемінгуей – добровільний учасник трьох війн, першовідкривач теми «втраченої генерації» у світовій літературі ХХ століття – сам беззастереж- но не може бути віднесений до «втрачених», духовно спустошених, які не знайшли свого нового місця в повоєнному житті, оскільки на відміну від них уперто шукав разом зі своїми ліричними героями нові «точки опори» у безвихідно трагічному світі, шукав «те, чого не можна втратити». У но- вому життєвому кодексі письменника нарівні з необхідністю збереження самовлади («бути завжди у формі») і душевну рівновагу, яку давало йому спілкування з природою (полювання, рибалка) головною «точкою опори», незплинною життєвою цінністю, змістом буття стала письменницька пра- ця, творчість, в якій Хемінгуей був нещадно чесним і правдивим. Першим героєм, якому Хемінгуей довірив свої дуже важливі для нього пошуки, був Ніколас Адамс, герой, типологічно близький до автора своїм світосприйняттям, суттєвим, але усе ж другорядним, виявляється нам факт щільного прилягання зовнішньої канви біографії героя до авторської. Нік Адамс – «наскрізна» фігура для першої по-справжньому значної збірки нове- лістики Хемінгуея «В наш час», він же є зв’язуючою ланкою між цією кни- гою і двома наступними збірками оповідань. Ключовими для пошуків пись- менником і його героєм істинних життєвих цінностей в нових книгах Хемін- гуея є оповідання «В чужій країні» (збірка «Чоловіки без жінок») і «Батьки і діти» (збірка «Переможець не отримує нічого»). Апофеозом в розкритті теми стає оповідання «Про письменництво» (збірка «Оповідання різних років»), де Нік Адамс, який розмірковує про специфіку літературної творчості, – це практично вже сам Хемінгуей: якщо автор і його автобіографічний герой досі зберігали необхідну для художнього твору дистанцію, то тут вони повністю співпали, злилися в одне ціле, що зруйнувало жанрову чистоту оповідання і перетворило його фактично на жанр публіцистики – нарис. Ключові слова: «втрачена генерація», «точки опори», життєвий ко- декс, письменницька праця, специфіка літературної творчості, автобіо- графічний герой. Э. Хемингуэй – добровольный участник трех войн и первооткрыватель темы «потерянного поколения» в мировой литературе ХХ века – сам безо- говорочно не может быть причислен к «потерянным», духовно опустошен- ным, не нашедшим своего нового места в послевоенной жизни, поскольку в отличие от них упорно искал вместе со своими лирическими героями но- вые «точки опоры» в безысходно трагическом мире, искал «то, что нельзя потерять». В новом жизненном кодексе писателя наряду с необходимостью сохранения самообладания («быть всегда в форме») и душевного равно- весия, которое давало ему общение с природой (охота, рыбалка) главной точкой опоры, непреходящей жизненной ценностью, смыслом существова- ния стала писательская работа, творчество, в котором Хемингуэй был бес- пощадно честен и правдив. Первым героем, которому Хемингуэй доверил свои столь важные для него искания, был Николас Адамс, герой, типологически близкий к авто- ру в своем мировосприятии, существенным, но все же вторичным, пред- ставляется нам факт плотного прилегания внешней канвы биографии героя к авторской. Ник Адамс – «сквозная» фигура для первого по настоящему значительного сборника новеллистики Хемингуэя «В наше время», он же – связующее звено между этой книгой и двумя последующими сборниками рассказов. Ключевыми для поисков писателем и его героем истинных жиз- ненных ценностей в новых книгах Хемингуэя являются рассказы «В чужой стране» (сборник «Мужчины без женщин») и «Отцы и дети» (сборник «По- бедитель не получает ничего»). Апофеозом в раскрытии темы стал рассказ «О писательстве» (сборник «Рассказы разных лет»), в котором Ник Адамс, рассуждающий о специфике литературного творчества, – это практически уже сам Хемингуэй: если автор и его автобиографический герой до сих пор сохраняли необходимую для художественного произведения дистанцию, то здесь они полностью совпали, слились в одно целое, разрушив, таким образом, жанровую чистоту рассказа и превратив его фактически в жанр публицистики – очерк. Ключевые слова: «потерянное поколение», «точки опоры», жизненный кодекс, писательская работа, специфика литературного творчества, автоби- ографический герой. Earnest Hemingway fought as a volunteer in three wars and was the first to coin the theme of “the lost generation” in the World literature of the XX cen- tury. The author himself cannot be assigned to “the lost”, spiritually depleted, failed to find their own way in post-war life people because in contrast to them he and his literary characters were constantly seeking new “supporting points” in infinitely tragic world, looking for something that “can’t be lost”. In the new code of life of the writer along with the necessity to maintain self-control (“to be always fit”) and spiritual balance, which he received from the nature (hunt- ing, fisging), the main supporting point, invariable life value, the point of his existence became creative writing, activity in which Hemingway was always ruthlessly honest and truthful. The first character who Hemingway trusted so important role – to seek – was Nicolas Adams. The character was typologically close to the author in his world- view. There are important similarities in biographies of the author and his char- acter. Nick Adams is a “prevailing” character in the first significant collection of short stories “In Our Time”; he is a link between this book and two collections of short stories that followed. The stories “In Another Country” (collection “Men Without Women”) and “Fathers and Sons” (collection “Winner Takes Nothing”) are key works in the writer’s seeking of true life values. Apotheosis of the theme coverage is the story “On Writing” (collection “Stories of Different Years”) in which Nick Adams, dwelling on specificity of literary work, is Hemingway him- self. The character merged with the author in this case whereas they had kept the distance necessary for the fiction before. In this case the author and his character are united body and by that they dilute genre clearance of a short story and turn it into journalistic style which is an essay. Key words: “the lost generation”, “supporting points”, code of life, writer’s work, specificity of the literary work, autobiographical character.

166-176

Authors: О.О. Нагачевська

У статті досліджується вплив творчості російського класика ХІХ ст. на романістику сучасних письменників США. Мета дослідження – визначи- ти особливості художньої рефлексії ідей Ф.М. Достоєвського у творчості Дж.К. Оутс. Матеріалом для порівняльного аналізу є романи Ф.М. Досто- євського «Брати Карамазови» та роман Дж.К. Оутс «Вбивці». Проводяться типологічні паралелі з огляду на специфіку висвітлення у творі проблем життя і смерті, зображення руйнації родини, глибинних причин злочиннос- ті, що розкриваються через зображення доль кількох братів. Зроблено ви- сновки, що алюзії на роман російського класика стали засобом увиразнення одвічних констант людської психіки і свідомості. Брехливість, лицемірство, жорстокість, ті риси, які Е.Т.А. Гофман назвав «нічними сторонами душі», в Америці 1970-х рс. виявились запитаними політикою і політиками. Оутсів- ські образи розглядаються як своєрідні двійники персонажів роману «Брати Карамазови», які набувши американського виміру, продемонстрували ак- туальність і вітальність традиції російського класика в новому соціально- історичному часопросторі і соціальному середовищі. Однією зі складових цієї традиції, яка визначила одну з домінантних проблем романістики Оутс, є пошук Бога і пов’язаних з ним істин, в тому числі і сенсу життя. Ключові слова: пошук власної особистості, смисл життя, проблема на- сильства і жорстокості у родині, проблема тотального надособистісного і суспільного контролю, руйнування зв’язків особистості із соціумом, ізоля- ція, відчуження. В статье исследуется влияние творчества русского классика XIX в. на романистику современных писателей США. Цель исследования – опреде- лить особенности художественной рефлексии идей Ф.М. Достоевского в творчестве Дж.К. Оутс. Материалом для сравнительного анализа являют- ся романы Ф.М. Достоевского «Братья Карамазовы» и роман Дж.К. Оутс «Убийцы». Проводятся типологические параллели с учетом специфики освещения в произведении проблем жизни и смерти, изображения разру- шения семьи, глубинных причин преступности, раскрывающихся через изображение судеб нескольких братьев. Сделаны выводы, что аллюзии на роман русского классика стали средством выразительности извечных кон- стант человеческой психики и сознания. Лживость, лицемерие, жестокость, те черты, которые Э.Т.А. Гофман назвал «ночными сторонами души», в Америке 1970-х гг. оказались востребованными политикой и политиками. Оутсовские образы рассматриваются как своеобразные двойники персона- жей романа «Братья Карамазовы», которые приобрели американское изме- рение и продемонстрировали актуальность и витальность традиции русско- го классика в новом социально-историческом пространстве и социальной среде. Одной из составляющих этой традиции, которая определила одну из доминантных проблем романистики Оутс, является поиск Бога и связанных с ним истин, в том числе и смысла жизни. The article focuses on the impact of the ideas of Russian classic writer F. Dostoevsky of the 19th century on the fiction of contemporary American writers. The aim of the research is to define the features of artistic reflection of ideas of F.M. Dostoevsky in the works of J.C. Oates. As the material for comparative analysis the author has chosen F. Dostoevsky’s novel “The Brothers Karamazov” and Joyce Carol Oates’ novel “Assassins”. The author researches the typological parallels between the novels with regard to coverage of specific issues such as life and death, the destruction of the family, the root causes of crime, which are revealed through the images of three brothers’ fates. It is concluded that the allusions to the novel of famous Russian classic writer have become the means of depicting eternal constants of the human psyche and consciousness. Falsity, hypocrisy, cruelty, those features that E.T.A. Hoffman called the “night side of the soul”, in America the 1970s appeared to be in demand by contemporary politics and politicians. Oates’s images are regarded as a kind of sibling to the characters in “The Brothers Karamazov”, which have gained the US dimension and demonstrated the relevance of classical Russian traditions in the new socio-historical time and space and new social environment. One of the components of this tradition, which identified one of the dominant issues in Oates’ fiction is the search of God and related truths, including the meaning of life. Key words: self-searching, the meaning of life, the problem of violence and abuse in the family, the problem of total personal and social control, destruction of personal ties with society, isolation, alienation.

192-200

Authors: І.В. Романова

Мета цієї статті полягає в осмисленні та розкритті екзистенціалістсько- го складника проблеми, пов’язаної з протистоянням людини та тоталітар- ного світу в романі І. Багряного «Тигролови». Реалізація мети передбачає розв’язання магістрального завдання – простежити особливості художнього втілення означуваного питання у творі. Методологія дослідження ґрунту- ється на використанні міфологічного методу, а також методики мотивного аналізу. Перебуваючи в силовому полі раннього українського модернізму (неоромантизму), український письменник у своєму творі художньо реалі- зував проблему змагання сильної особистості та ворожого їй світу. За худож- ньою логікою роману, символом тоталітарної системи стає «поїзд-дракон». Атмосфера несвободи, що панує в ньому, передається через образ ґрат, який набуває метафоричного звучання: з одного боку, є символом фізичного обме- ження людини; з другого – знаком неспроможності боротися з детермінова- ним світом. Проте І. Багряний демонструє своєрідний екзистенціалістський парадокс: Григорій Многогрішний – головний герой твору – у цій ситуації не тільки не втрачає себе, а навпаки, прагне випробувати свої можливості. Ключові слова: людина, детерміноване буття, тоталітарний світ, «еше- лон смерті», випробування, катарсис. Цель этой статьи состоит в осмыслении и раскрытии экзистенциалист- ской составляющей проблемы, связанной с противостоянием человека и тоталитарного мира в романе И. Багряного «Тигроловы». Реализация цели предполагает решение магистральной задачи – проследить особенности художественного воплощения этого вопроса в произведении. Методоло- гия исследования базируется на использовании мифологического метода, а также методики мотивного анализа. Пребывая в силовом поле раннего украинского модернизма (неоромантизма), украинский писатель в своем произведении художественно реализовал проблему состязания сильной личности и враждебного ей мира. По художественной логике романа, символом тоталитарной системы становится «поезд-дракон». Атмосфера несвободы, которая царит в нем, передается с помощью образа решетки, который приобретает метафорическое звучание: с одной стороны, является символом физического ограничения человека; с другой – знаком неспособ- ности бороться с детерминированным миром. Но И. Багряный демонстри- рует своеобразный экзистенциалистский парадокс: Григорий Многогриш- ный – главный герой произведения – в этой ситуации не только не теряет себя, а наоборот, стремится испытать свои возможности. Ключевые слова: человек, детерминированное бытие, тоталитарный мир, «эшелон смерти», испытания, катарсис. The purpose of this article is to interpretation and disclosure of existentialist component of a problem with the confrontation between human and the totalitarian world in the novel «Tyhrolovy» by I. Bahryany. The implementation of goal involves solving of the main task – to trace the features of the artistic embodiment of the signified issues in the book. The research methodology is based on using of mythological method and methods of motive analysis. Being in the force field of early Ukrainian modernism (Neoromanticism), Ukrainian writer in his work artistically implemented the problem of competition of strong personality and world which is hostile to her. According to the logic of fiction of the novel, a «dragon-train» becomes a symbol of the totalitarian system. The atmosphere of lack of freedom that prevails in it is transmitted through the image of lattice, which gets a metaphorical sounding: on the one hand, is a symbol of the physical limitations of a human; on the other – a sign of the inability to fight the a deterministic world. However I. Bahryany demonstrates a kind of existentialist paradox: Hrihorii Mnohogrishny – the protagonist of this work – in this situation not only loses himself, but rather strives to test his capabilities. Key words: human, determined existence, totalitarian world, «the death echelon», trials, catharsis.

212-225

Authors: Т.В. Смушак

Стаття присвячена компаративному тлумаченню художніх елементів, які фігурують у розвитку та функціонуванні мотиву самотності у автобіо- графічній повісті Наталени Королевої «Без коріння» та автобіографічному романі Ірен Немировськи «Вино самотності». Шляхом психологічного та філософсько-антропологічного підходів до трактування проблеми, визна- чено причини виникнення аналогічного мотиву у автобіографічній твор- чості різнонаціональних письменниць (української та французької відпо- відно). Криються вони передусім у подібності життєвого дитячо-юнацького досвіду Наталени Королевої та Ірен Немировськи, маркованого обопільно «самотністю», а також у схожості їх світовідчуттів, світоглядних позицій, психофізичних реакцій. Проведено паралелі між художніми методами та 224 Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2014 225 вип. 3(79), частина друга моделями передачі особистих психо-емоційних станів самості, виявлено ряд подібностей у розкритті теми різними авторками. Типологічно-подібні аспекти «Без коріння» та «Вина самотності», що стосуються розвитку та функціонування у них мотиву самотності, не лише створюють підстави для проведення типологічних паралелей між автобіо- графічними оповідями Наталени Королевої та Ірен Немировськи, але й пра- вомірно засвідчують типологічну спорідненість їх національних літератур (на визначеному рівні), – української та французької. Ключові слова: мотив, самотність, автобіографічна оповідь, типологія. Статья посвящена компаративному толкованию художественных элементов, которые фигурируют в развитии и функционировании мотива одиночества в автобиографической повести Наталены Королевой «Без кор- ней» и автобиографическом романе Ирен Немировски «Вино одиночества». Путем психологического и философско-антропологического подходов к трактовке проблемы определены причины возникновения аналогичного мотива в автобиографическом творчестве разнонациональных писательниц (украинской и французской соответственно). Кроются они прежде всего в сходстве жизненного детско-юношеского опыта Наталены Королевой и Ирен Немировски, маркированного обоюдно «одиночеством», а также в сходстве их мироощущений, мировоззренческих позиций, психофизичес- ких реакций. Проведены параллели между художественными методами и моделями передачи личных психо-эмоциональных состояний самости, выявлен ряд сходств в раскрытии темы разными авторами. Типологически-образные аспекты «Без корней» и «Вина одиноче- ства», касающиеся развития и функционирования в них мотива одино- чества, не только создают основания для проведения типологических па- раллелей между автобиографическими рассказами Наталены Королевой и Ирен Немировски, но и правомерно свидетельствуют о типологическом родстве их национальных литератур (на определенном уровне), – украин- ской и французской. Ключевые слова: мотив, одиночество, автобиографический рассказ, типология. The article is devoted to the comparative interpretation of the artistic ele- ments, which are involved in the development and functioning of the motif of solitude in the autobiographic novella of Natalena Koroleva “Without Roots» and in the autobiographic novella of Irene Nemyrovski «The Wine of Solitude». The main reasons for the appearance of similar motifs in the autobiographic works of the female writers of different nationalities (Ukrainian and French, respec- tively) were defined through psychological and philosophical-and-anthropologic approaches. They lie primarily in the similarity of Natalena Koroleva and Irene Nemyrovski’s child and youth life experiences, which are mutually marked by the «solitude» as well as in the similarity of their attitudes, outlooks and psycho- physical reactions. The parallels between manners and patterns of transmitting personal psycho-emotional states of solitude were drawn, a number of similari- ties in the theme developing of both writers were revealed. Typologically similar aspects of «Without Roots» and «The Wine of Soli- tude» related to the development and functioning of the motif of solitude, not only provide grounds for drawing typological parallels between the autobio- graphic novellas of Natalena Koroleva and Irene Nemyrovski, but also legally certify the typological affinity of their national literatures (at a certain level) – Ukrainian and French. Key words: motif, solitude, autobiographic novella, typology.

238-246

Authors: Ю.В. Чимирис

У статті проводиться стислий огляд літературно-критичних поглядів О.С. Суворіна на матеріалі його «Щоденника». В якості основного джерела інформації щодо літературно-критичних та естетичних позицій Суворіна, був обраний його «Щоденник», оскільки в ньому він міг бути абсолютно відвертим і чесним, так як вів його виключно для себе, не маючи наміру ко- ли-небудь публікувати його. За допомогою «Щоденника» було встановлено, що Суворін бачив у Чехові людину, близьку собі з багатьох обставин життя і діяльності, а також за рівнем обдарування. Він щиро вірив, що талант Че- хова не є рівним таланту Достоєвського і Толстого, був ображений тим, що Чехов відмовляється від поденної журналістської роботи заради письмен- ницької творчості. Аналіз записів, присвячених Толстому і «толстовству», історії розвитку і долі руського роману і руської думки, дозволяє говорити про те, що, незважаючи на глибоку повагу до Толстого, Суворін не завжди і не в усьому був з ним згодний, проте полеміку з письменником він пере- носив на сторінки свого «Щоденника». Ключові слова: щоденник, літературно-критичні оцінки, полеміка, від- вертість. В статье проводится краткий обзор литературно-критических взглядов А.С. Суворина на материале его «Дневника». В качестве основного источ- ника информации о литературно-критических и эстетических позициях Су- ворина был выбран его «Дневник». С помощью «Дневника» было установ- лено, что Суворин видел в Чехове человека, близкого себе по многим об- стоятельствам жизни и деятельности и по уровню дарования. Он не считал его талант равным таланту Достоевского и Толстого, был обижен тем, что Чехов отказывается от поденной журналистской работы ради писательско- го творчества. Анализ записей, посвященных Толстому и «толстовству», истории развития и судьбы русского романа и русской мысли, позволяет го- ворить о том, что, невзирая на глубочайшее уважение к Толстому, Суворин не всегда и не во всем был с ним согласен, однако полемику с писателем он переносил на страницы «Дневника». Ключевые слова: дневник, литературно-критические оценки, полеми- ка, откровенность. The article gives a brief overview of A.S. Suvorin’s literary criticism on the material of his “Diary”. Suvorin’s “Diary” is taken as the main source of information on his literary criticism and aesthetic positions as in the diary notes he was absolutely frank and honest since he had never intended to publish his “Diary”. With the help of the “Diary” it was found out that Suvorin believed Chekhov to be a close person under many life circumstances and occupation and equal to him by the level of talent. Suvorin did not consider Chekhov’s talent to be equal to the talent of Dostoevsky and Tolstoy. He was offended by the fact that Chekhov refused from daily journalistic writing for the sake of his main creative work. Analysis of notes devoted to L.N. Tolstoy and ‘Tolstovstvo’, the history and fate of the Russian novel, and the Russian thought has revealed that despite the deepest respect for Tolstoy, Suvorin did not always agree with him. Suvorin enjoyed the polemics with the famous writer on the pages of his “Diary”. Key words: diary, literary criticism, polemics, frankness.

13-30

Authors: Гармаш Л.В.

У статті аналізується мотив ляльки-автомата на матеріалі двох романів Ф.К. Сологуба – «Важкі сни» і «Дрібний біс». Встановлено зв’язок цього мотиву з традицією романтизму. Проводяться паралелі між романами Сологуба та творами Гофмана, По, Салтикова-Щедріна, Андрєєва. Виявлено загальні риси мотиву ляльки-автомата і танатологических мотивів. Вводячи у свої твори мотив ляльки-автомата, Ф.К. Сологуб підкреслює омертвіння більшості персонажів романів. Вони часто нагадують маріонеток, що здатні рухатися лише під впливом таємничої зовнішньої сили і ніби знаходяться під владою злого деміурга. Визначено ознаки, які вказують на належність персонажів роману до світу мертвих: механічні неприродні рухи, відповідні портретні риси. У портреті персонажів особливу увагу приділено мотиву очей. У романах Сологуба продемонстровані руйнівні властивості штучного механічного світу. Виявляється, він здатний поширювати свій негативний вплив на сфери, які, здавалося, були для нього недоступні – мистецтво і дитинство. Встановлені зв’язки між мотивом ляльки-автомата і спорідненими мотивами, що співвідносяться з темою смерті, – середньовічним танцем смерті (Danse macabre) і жанром vanitas. Образи іграшки, механічного музичного інструменту, паяца, маріонетки, ляльки-автомата, маскараду є невід’ємною частиною культури Срібного століття. Вони зайняли повноправне місце у творах, написаних в жанрі антиутопії, і не втратили своєї актуальності в літературі постмодернізму. Ключові слова: мотив ляльки-автомата, механізм, танатологический мотив, dance macabre. В статье анализируется мотив куклы-автомата на материале двух романов Ф.К. Сологуба – «Тяжелые сны» и «Мелкий бес». Установлена связь этого мотива с традициями романтизма. Проводятся параллели между романами Сологуба и произведениями Гофмана, По, Салтыкова-Щедрина, Андреева. Выявлены общие черты мотива куклы-автомата и танатологических мотивов. Мотив куклы-автомата в произведениях Ф.К. Сологуба подчеркивает омертвение большинства персонажей его романов. Они зачастую напоминают марионеток, приводимых в движение таинственной внешней силой, и как будто находятся во власти злого демиурга. Определены признаки, которые указывают на принадлежность персонажей романа к миру мертвых: механические неестественные движения, соответствующие портретные черты. В портрете персонажей особое внимание уделено мотиву глаз. В романах Сологуба продемонстрированы разрушительные свойства искусственного механического мира. Оказывается, он способен распространить свое негативное влияние на сферы, которые, казалось, были для него недоступны – искусство и детство. Установлены связи между мотивом куклы-автомата и родственными мотивами, соотносящимися с темой смерти, – средневековой пляской смерти (Danse macabre) и жанром vanitas. Образы игрушки, механического музыкального инструмента, паяца, марионетки, куклы-автомата, маскарада являются неотъемлемой частью культуры Серебряного века. Они заняли полноправное место в произведениях, написанных в жанре антиутопии, и не потеряли своей актуальности в литературе постмодернизма. Ключевые слова: мотив куклы-автомата, механизм, танатологический мотив, dance macabre. The article examines the automaton motif on the material of two Sologub’s novels – Bad Dreams» and «The Petty Demon». The connection of this motif withthe tradition of romanticism is established. Parallels between Sologub’s novelsand the works of Hoff man, Poe, Saltykov-Shchedrin, Andreev are drawed. The common features of the automaton motif and thanatological motifs are identified. The automaton motif in Sologub’s works emphasizes the mortification almost all characters in his novels. They often resemble puppets driven the mysterious external force and it seems that they are in the hands of the evil demiurge. The characteristics that indicate that the characters of the novel belong to the world of the dead: the mechanical unnatural movements, the congruent portrait features are defined. Special attention is given to the eye motif as the main feature in the character’s portrait. In Sologub’s novels the destructive properties of the artificial mechanical world, which is able to spread its influence into areas that seemed unavailable or the external invasion – the arts and childhood – are demonstrated. Links between the automaton motif and related motifs correlated with the theme of death – the medieval Dance of Death (Danse macabre) and the genre of vanitas are established. Images of the toy, the mechanical musical instrument, the jester, the marionette, the automaton, the masquerade are the essential part of the Silver Age in Russian culture. They took the appropriate place in the works written in the genre of dystopia, and has not lost their relevance in the literature of postmodernism. Key words: automaton motif, machine, thanatological motif, dance macabre.

43-51

Authors: А.О. Гетманец

Стаття присвячена аналізу новітньої наукової літератури, присвяченої одному з дуже важливих і дискусійних питань біографії М.Ю. Лермонто- ва – причин дуелі і смерті поета. Висновок медичної експертизи про те, що куля увійшла в правий бік нижче останнього ребра, а вийшла між четвер- тим і п’ятим ребрами в лівому боці, давала привід деяким авторам ствер- джувати, що це була не дуель, а навмисне вбивство. У статті приділяється головна увага ґрунтовним дослідженням, що недавно з’явилися, М. Се- рафімова, який, ґрунтуючись на даних медицини та балістики, докладно аналізує характер поранення і переконливо доводить природність руху кулі в тілі поета. Його дослідження слід визнати остаточним вирішенням спірного питання. Вивчення наявної літератури про дуель і смерть поета з урахуванням робіт М. Серафімова дозволяє зробити наступні висновки: 1. За великим рахунком винуватцем смерті Лермонтова був цар Микола І, що угледів у поеті свого політичного противника, заслав його в діючу армію на Кавказ в надії на його загибель. 2. Ніякої політичної змови за участю Мар- тинова не було. 3. Дуель і смерть Лермонтова – результат побутової сварки. Ключові слова: дуель, версії, політичне вбивство, роль царя. Статья посвящена анализу новейшей научной литературы, посвя- щенной одному из очень важных и дискуссионных вопросов биографии М.Ю. Лермонтова – причинам дуэли и смерти поэта. Заключение меди- цинской экспертизы о том, что пуля вошла в правый бок ниже последнего ребра, а вышла между четвёртым и пятым рёбрами в левом боку давала по- вод некоторым авторам утверждать, что это была не дуэль, а преднамерен- ное убийство. В статье уделяется главное внимание недавно появившимся многоаспектным исследованиям Н. Серафимова, который, основываясь на данных медицины и баллистики, обстоятельно анализирует характер ранения и убедительно доказывает естественность движения пули в теле поэта. Его исследования следует признать окончательным решением спор- ного вопроса. Изучение имеющейся литературы о дуэли и смерти поэта с учётом работ Н. Серафимова позволяет сделать следующие выводы: 1. По большому счету виновником смерти Лермонтова был царь Николай І, усмо- тревший в поэте своего политического противника, сославший его в дей- ствующую армию на Кавказ в надежде на его гибель. 2. Никакого заговора с участием Мартынова не было. 3. Дуэль и смерть Лермонтова – результат бытовой ссоры. Ключевые слова: дуэль, версии, политическое убийство, роль царя. The article is devoted to the analysis of the latest scientific literature devoted to one of very important and debatable questions of the biography of M.Y. Lermontov – the causes of duel and death of the poet. The medical conclusion states that the bullet entered the right side under the last rib, and came out of the thoracic cavity between the fourth and fifth ribs in the left side. This gave a reason to some authors to claim that it was not a duel but a deliberate murder. The particular attention in the article is paid to the recent multidimensional researches of N. Serafimov who, basing on medicine and ballistics data, provides detailed analysis of the wound and convincingly proves the naturalness of movement of a bullet in the body of the poet. It is necessary to recognize his researches as a final decision of a controversial question. Taking into account N. Serafimov’s works and available literature on duel and death of the poet we make the following conclusions: 1. The tsar Nikolay Іst was responsible for death of Lermontov. He considered the poet as a political opponent and banished him into the field army to the Caucasus in hope for his death. 2. There was no complot with Martynov’s participation. 3. Duel and Lermontov’s death were the result ofa household quarrel. Keywords: duel, versions, political murder, role of the tsar.

63-76

Authors: Горячева Т.В.

У статті авторка робить спробу довести, що жанр складного за формою твору Л. Семенова «Грішний грішним», який відноситься до третього періоду його творчості, має бути визначений як сповідь-щоденник. Перша і друга частини твору «Грішний грішним» («Сестра Маша» та «Відмова від війни») розглядаються дослідницею як літературна сповідь Л. Семенова. Жанр третьої частини («В ім’я Отця і Сина і Св. Духа») визначений як щоденник. З запропонованого злиття жанрів «сповідь-щоденник» домінуючим є перший, оскільки перша і друга частини твору мають ознаки цього жанру. Висновки зроблені на тій підставі, що у творі присутні такі риси, як ретроспектива життя письменника, яка супроводжується оцінкою дій і вчинків у минулому. Оцінка, у свою чергу, дається з точки зору взаємовідносин людини з Богом. До рис, які притаманні щоденнику, відноситься те, що письменник веде щоденні записи, в яких він незмінно слідує своєму принципу граничної щирості та відвертості висловлювання. Ключові слова: жанр, злиття жанрів, сповідь, щоденник, автобіографія. В статье делается попытка доказать, что жанр сложного по форме произведения Л. Семенова, относящегося к третьему периоду его творчества, «Грешный грешным» следует определить, как исповедь-дневник. Первая и вторая части произведения «Грешный грешным» («Сестра Маша» и «Отказ от войны») рассматриваются как литературная исповедь Л. Семенова. Жанр третьей части («Во имя Отца и Сына и Св. Духа») определен как дневник. Из предлагаемого слияния жанров «исповедь-дневник» доминирующим в произведении является первый, поскольку первая и вторая части произведения несут в себе признаки этого жанра. Выводы сделаны на том основании, что в произведении присутствуют такие черты, как ретроспектива жизни писателя, которая сопровождается оценкой совершенных в прошлом действий и поступков. Оценка, в свою очередь, дается с точки зрения взаимоотношений человека с Богом. Дневниковость проявляется в поденности записей, в которых автор не отходит от своего принципа предельной искренности и откровенности высказывания. Ключевые слова: жанр, слияние жанров, исповедь, дневник, автобиография. The author of the article makes an attempt to prove that genre of a complicated work by L. Semenov «A Sinful to the Sinful», which was being written from 1914 to 1917 (the third period of Semenov’s life as a writer), should be defined as a confession-diary. The first and the second parts of «A Sinful to the Sinful» («Sister Masha» and «Refusal to Fight in the War») are considered as L. Semenov’s confession in literature. Genre of the third part («In the name of the Father, and of the Son, and of the Holy Spirit») is defined as literary diary. In the offered blend of genres «confession-diary» the first one is dominant, since the first and the second parts of «A Sinful to the Sinful» have the signs of it. Conclusions are based on the fct that the work presents a retrospective of the writer’s life and appraisal of his past actions and decisions from the point of view of his relationship with the God. The sign of literary diary genre is daily written entries in which the author keeps to his main principle of sincerity and candour. Keywords: genre, blended genre, confession, diary, autobiography

87-96

Authors: М.В. Оробинская

У данній статті аналізується идіостиль Бориса Гребенщикова, одного з фундаторів російської рок-поезії, з точки зору глибини тексту (котра зумов- ліє складность сприйняття тексту і варіативность його змісту). Наводяться результати парадигматичного аналізу творів 1986–1991 рр. Матеріалом для данного дослідження було обрано 49 текстів. При аналізі враховувалися такі характеристики парадигматичної ор- ганізації тексту, як склад, конфігурація, актуальність, функція парадигм і зв’язки між парадигмами . Дослідження виконано в рамках функціонального підходу до тексту і його одиниць. Закономірності організації тексту досліджується не само- стійно, а через співвідносні з ними види комунікативно-пізнавальної діяль- ності людини. У результаті дослідження був зроблен висновок, що висока глибина тексту може сприйматися як одна з характерних рис ідіостилю Бориса Гребенщикова у період перехіду рок-культури «з підпілля», перетворення рок-субкультури у контркультуру. Ця характеристика ідіостиля зумовлена змістовно: світоглядними та естетичними встановками автора. Ключові слова: глибина тексту, ідіостиль, склад, конфігурація, актуаль- ність, функція парадигм, зв’язку між парадигмами. В данной статье анализируется идиостиль Бориса Гребенщикова, одно- го из родоначальников русской рок-поэзии, с точки зрения глубины текста (которая обуславливает сложность восприятия текста и вариативность его содержания). Приводятся результаты парадигматического анализа текстов песен 1986–1991 гг. Материалом для исследования послужили 49 текстов. При анализе учитывались такие параметры парадигматической органи- зации текста, как состав, конфигурация, актуальность, функция парадигм и связи между парадигмами. Исследование выполнено в рамках функционального подхода к тексту и его единицам. Закономерности организации текста, исследуется не само- стоятельно, а через соотносящиеся с ними виды коммуникативно-познава- тельной деятельности человека. В результате исследования был сделан вывод, что высокая глубина текста может считаться характерной чертой идиостиля Бориса Гребенщикова в пе- риод перехода рок-культуры «из подполья», превращения рок-субкультуры в контркультуру. Данная характеристика его идиостиля обусловлена содер- жательно: мировоззренческими и эстетическими установками автора. Ключевые слова: глубина текста, идиостиль, состав, конфигурация, актуальность, функция парадигм, связи между парадигмами. B. Grebenshikov’s idiostyle is analyzed in terms of text depth (the text per- ception complexity and the variability of its content). The results of the paradig- matic analysis of texts 1986–1991 are reflected. The research is based on analysis of 49 texts. Such characteristics of text paradigmatic organization, as composition, con- figuration, relevance, function and communication paradigms between para- digms were taken into account during the research. The research was conducted within the functional approach to the text and its units. Laws of the texts’ organization, the actualization of the language sys- tem are studied not separately, but through their correlation with types of human communicative and cognitive activity. The following conclusion was made as the result of the research. The signifi- cant text depth is one of Boris Grebenshikov’s idiostyle representative features at the period when the rock subculture is turning out to be a contra-culture. This characterization is determined by ideological and esthetic views of the author. Keywords: text depth, idiostyle, composition, configuration, relevance, function of paradigms, communication between paradigms.

107-115

Authors: Е.В. Палий

У статті розглядається один з ключових збірників у творчості В. Брюсо- ва «Это – я», його філософські витоки і художня організація. На матеріалі низки віршів збірки визначені теми, мотиви та образи, які свідчать про ду- ховну еволюцію поета-символіста і зміну його індивідуального стилю. У сучасному літературознавстві не існує єдиної думки про особливості стилю поезії В. Брюсова. На сьогоднішній день залишається багато спір- них питань, що стосуються його творчості. Так, досі дискусійними є про- блеми, пов’язані з раннім періодом творчості поета. Проблема мистецтва у творчості письменника ставала об’єктом уваги багатьох вчених, таких як К. Мочульського, Д. Максимова, М. Бурлакова, І. Поступальського, однак в повній мірі це питання ще не вирішене в літературознавстві. У зв’язку з цим виникла необхідність глибоко і системно дослідити концепт «мисте- цтво» в ліричній спадщині В. Брюсова. Для більш детального аналізу, ми звернулися до книги віршів поета «Это – я», в якій втілено мотиви «чистого мистецтва». Ми поставили собі за мету вивчити та дослідити поетичний шлях письменника раннього періоду творчості та простежити розвиток мотивів мистецтва в художній системі В. Брюсова. Особлива увага приділяється мотивам «чистого мистецтва» та їх зв’язку з естетикою і поетикою письменника. У статті зроблено висновок про від- мову В. Брюсова в середині 1890-х років від декадентських поглядів і пере- хід до нового етапу художнього освоєння дійсності. Проаналізувавши ряд віршів із збірки «Это – я», ми прийшли до ви- сновку, що категорія «мистецтво» відігравала важливу роль в ліричній творчості поета. Вивчивши ряд віршів і робіт поета, присвячених кате- горії «мистецтва», необхідно зазначити, що наполегливо працюючи над удосконаленням віршованих форм, потроху виростаючи з учня французь- ких декадентів у зрілого поета, В. Брюсов на сторінках збірки «Это – я» виступав як захисник і провідник високої місії мистецтва. Незважаючи на мотиви приреченості і безвір’я, тема «чистого мистецтва» надає збірнику високий гуманістичний сенс. Ключові слова: лірика, мотив, образ, концепт, декадентство, модер- нізм, символізм, традиція, новаторство. В статье рассматривается один из ключевых сборников в творчестве В. Брюсова «Это – я», его философские истоки и художественная организа- ция. На материале ряда стихотворений сборника определены темы, мотивы и образы, которые свидетельствуют о духовной эволюции поэта-символи- ста и изменении его индивидуального стиля. В современном литературоведении не существует единого мнения об особенностях стиля поэзии В. Брюсова. На сегодняшний день остается мно- го спорных вопросов, касающихся его творчества. Так, до сих пор дискус- сионными являются проблемы, связанные с ранним периодом творчества поэта. Проблема искусства в творчестве писателя становилась объектом вни- мания многих ученых, таких как К. Мочульского, Д. Максимова, Н. Бурлако- ва, И. Поступальского, однако в полной мере этот вопрос еще не решен в ли- тературоведении. В этой связи возникла необходимость глубоко и системно исследовать концепт «искусство» в лирическом наследии В. Брюсова. Для более детального анализа, мы обратились к книге стихотворений поэта «Это– я», в которой воплощены мотивы «чистого искусства». Мы поставили себе за цель изучить и исследовать поэтический путь писателя раннего периода творчества и проследить развитие мотивов искусства в ху- дожественной системе В. Брюсова. Особое внимание уделяется мотивам «чистого искусства» и их связи с эстетикой и поэтикой писателя. В статье сделан вывод об отказе В. Брюсо- ва в середине 1890-х годов от декадентских взглядов и переходе к новому этапу художественного освоения действительности. Проанализировав ряд стихотворений из сборника «Это – я», мы пришли к выводу, что категория «искусство» играла важную роль в лирическом творчестве поэта. Изучив ряд стихотворений и работ поэта, посвященных категории «искусства», не- обходимо отметить, что упорно работая над усовершенствованием стихот- ворных форм, понемногу вырастая из ученика французских декадентов в зрелого поэта, В. Брюсов на страницах сборника «Это – я» выступал как защитник и проводник высокой миссии искусства. Несмотря на мотивы об- реченности и безверия, тема «чистого искусства» придает сборнику высо- кий гуманистический смысл. Ключевые слова: лирика, мотив, образ, концепт, декадентство, модер- низм, символизм, традиция, новаторство. The article is consideres one of the main collections of Bryusov’s works, its philosophical origins and artistic organization. We defined themes, motives and images on the material of the poems, that testify to the spiritual evolution of the poet and the change of his personal style. There is no consensus about the peculiarities of the style of Bryusov’s po- etry in the contemporary literary studies.There are many controversial questions, which are yet to be answered. The problem of art in Bryusov’s works became the object of attention of many scientists, such as K. Mochulsky, D. Maksimov, N. Burlakov, I. Postupalsky, however, the full extent of this issue has not been resolved in the literature science. That is why there is a necessity to explore more deeply and systematically the concert «iscusstvo» («art») in Bryusov’s poetry. We chose the book of poems «Eto – ya» («It’s me») for a more detailed analysis. The poet embodies in this book the motives of «chistoe iscusstvo». We set a goal to learn and explore the poetic way of the writer in the early pe- riod of work and to trace the development of the motives of the art system in V. Bryusov’s poetry. Special attention is paid to the motives of «chistoe iscusstvo» and their con- nection with the aesthetics and poetics of the writer. The article concluded Bry- usov’s rejection of decadent views and the transition to a new phase of artistic exploration of the reality. After analyzing a number of poems from the collection «Eto – ya» («It’s me»), we made a conclusion that the category «iscusstvo» («art») played an im- portant role in the lyrical creativity of the poet. After studying of many poems and works of the poet, it should be mentioned, that the theme of «chistoe is- cusstvo» gives to the collection high humanistic sense. Keywords: lyrics, motive, image, concept, decadence, modernism, symbol- ism, tradition, innovation.

129-137

Authors: Е.И. Петухова

Статтю присвячено творчості сучасного харківського письменника- фантаста Олега Ладиженського, який у співавторстві зі своїм земляком Дмитром Громовим працює під псевдонімом Г.Л. Олді. Метою було дослі- дження проблематики його «східних» віршів, зокрема рубаїв. Розглянуто жанрову специфіку цих творів і визначено, що серед них переважають ру- баї-драми та рубаї-описи. Центральними проблемами тут є питання зміс- ту людського буття, стосунків Бога й людини, призначення поета й поезії. Кількість рубаїв-панегіриків незначна. У них, як і у традиції, підносяться похвали конкретним людям, коханій, інколи самому собі. Окремо серед рубаїв О. Ладиженського виділяється так званий «Новоруський рубайят», який має виразну пародійну, сатиричну спрямованість. Ці вірші написано з використанням «братківського» сленгу з його специфічною лексикою. По- при це проблематика «новоруських» рубаїв поета мало чим відрізняється від тої, яку піднімає Ладиженський у «серйозній» східній поезії. Головною проблемою тут стає те саме питання щодо швидкоплинності людського буття, жорстокості долі, невблаганності Творця. Ключові слова: поезія, стилізація, рубаї, алюзії, сленг. Статья посвящена творчеству современного харьковского писателя-фан- таста Олега Ладыженского, который в соавторстве со своим земляком Дми- трием Громовым работает под псевдонимом Г.Л. Олди. Целью было иссле- дование проблематики его «восточных» стихотворений, в частности рубаи. Рассмотрено жанровую специфику этих произведений и определено, что сре- ди них преобладают рубаи-драмы и рубаи-описания. Центральными пробле- мами здесь является вопрос смысла человеческого бытия, отношений Бога и человека, назначения поэта и поэзии. Количество рубаи-панегириков незна- чительно. В них, как и в традиции, возносятся похвалы конкретным людям, любимой, иногда самому себе. Особняком среди рубаи О. Ладыженского вы- деляется так называемый «Новорусский рубайят», который имеет ярко вы- раженную пародийную, сатирическую направленность. Эти стихи написаны с использованием «братковского» сленга с его специфической лексикой. Не- смотря на это проблематика «новорусских» рубаи поэта мало чем отличается от той, которую поднимает Ладыженский в «серьезной» восточной поэзии. Главной проблемой здесь становится тот же вопрос о быстротечности чело- веческого бытия, жестокости судьбы, неумолимости Творца. Ключевые слова: поэзия, стилизация, рубаи, аллюзии, сленг. The article is devoted to the works of Kharkov modern science fiction writer Oleg Ladyzhensky, who co-authored with his countryman Dmitry Gromov under the pen-name of G.L. Oldi. The aim of the paper is to investigate the problems of his “oriental” poems, in particular, Ruba’i. Genre specific of these works has been examined and the conclusion has been made that Ruba’i-dramas and Ruba’i-descriptions prevail among these works. The central problems here are the question of the meaning of human existence, the relationship between the God and the man, the destination of the poet and poetry. The number of Ruba’i- panegyrics is not large. They sing the praises of particular persons: of the beloved ones and of himself, as it occurs in a tradition. The so-called “Novorussky Rubaiyat” which has a strong parody, satiric direction takes a separate place. These poems are written using “bratkovsky” slang with its specific vocabulary. Despite this fact, the problems of “new Russian” Ruba’i of the poet-writer is not much different from that one Ladyzhensky touches in his “serious” oriental poetry. The main problem here becomes the same question about the transience of human life, the cruelty of fate, and the inexorable Creator. Key words: poetry, stylization, ruba’i, allusions, slang.

149-156

Authors: Н.В. Ротова

Стаття присвячена дослідженню своєрідності використання пись- менником звукових ефектів як дієвого способу активізації уваги реци- пієнта. Доведено, що автор приділяє значну увагу образам звучання і наповненню звукового простору авторської світомоделі. Звук як форма художнього образу ґрунтується на вербальному описі різних характе- ристик звуку, починаючи від його безпосередніх акустичних ознак і закінчуючи передачею через сприйняття героя, рефлексивним віддзер- каленням. Звуковий образ дозволяє обійтися в передачі емоцій героя «без слів», а саме – передати переживання через вербальний опис звуку. Застосування звукообразів дає можливість автору літературного твору наблизитися до музики, не змінюючи при цьому своєї суті, використо- вуючи свою природну, чисто словесну форму, тобто на змістовному, а не формальному рівні. Зазначено, що автор досить часто користується зву- ковими ефектами в одних творах «Савка», «Червоноградський цикл», «Любов і Хрещатик», натомість повністю відмовляється від них в інших (оповідання Солом’янського й Донецького циклів), підкреслюючи в та- кий спосіб убогість життя «ощасливлених» радянською владою шахта- рів та робітників. Ключові слова: авторська світомодель, звуковий ефект, реципієнт, звуковий образ, баналізація, емоційний вплив. Статья посвящена исследованию своеобразия использования писате- лем звуковых эффектов как действенного способа активизации внимания реципиента. Доказано, что автор уделяет значительное внимание образам звучания и наполнению звукового пространства авторской светомодели. Звук как форма художественного образа основывается на вербальном опи- сании различных характеристик звука, начиная от его непосредственных акустических признаков и заканчивая передачей через восприятие героя, рефлексивным отражением. Звуковой образ позволяет обойтись в переда- че эмоций героя «без слов», а именно – передать переживания через вер- бальное описание звука. Применение звукообразов дает возможность ав- тору литературного произведения приблизиться к музыке, не изменяя при этом своей сущности, используя свою природную, чисто словесную форму, то есть на содержательном, а не формальном уровне. Указано, что автор довольно часто пользуется звуковыми эффектами в одних произведениях «Савка», «Червоноградский цикл», «Любовь и Крещатик», но полностью отказывается от них в других (рассказ Соломенского и Донецкого циклов), подчёркивая таким образом душевную нищету жизни «осчастливленных» советской властью шахтеров и рабочих. Ключевые слова: авторская светомодель, звуковой эффект, реципиент, звуковой образ, банализация, эмоциональное воздействие. The article investigates originality of the writer’s usage of sound effects as an effective way of activation the recipient’s attention. It is proved that the au- thor pays considerable attention to the sound images and filling of the sound space of the author light model. Sound, as a form of artistic image, is based on a verbal description of the various characteristics of the sound beginning from his immediate acoustic features to its passing through the perception of the hero, reflexive reflection. Sound image allows the transfer of emotions of the hero «without words»– namely, to convey feelings through verbal description of the sound. The use of sound images lets the author of a literary work get closer to the music without changing its essence, using his natural, purely verbal form, on meaningful not on a formal level. It is indicated that the author often uses sound efects in separate works «Savka», «Chervonogradskiy Tsykl», «Lubov and Khreshchatyk», but completely rejects them in others (story from Solomianskyi and Donetsk cycles), thus emphasizing the spiritual poverty of life «blessed» by Soviet power miners and workers. Keywords: author light model, sound effect, recipient, sound image, banali- zation, emotional impact.

170-180

Authors: Н.Н. Ступницкая

У статті зіставлений роман «В колі першому» і повість «Раковий кор- пус», виявлено ідейну подібність даних творів. Ми вважаємо, що солже- ніцинський принцип побудови художнього тексту, що полягає у відсутнос- ті домінуючого світогляду, знайшов своє втілення в обох творах і зумовив можливість співіснування різних точок зору. Духовний досвід Л.М. Толстого має величезне значення для Солженіци- на. Якщо в романі «В колі першому» вплив Толстого виражається на рівні алюзій і світоглядних особливостей, то в повісті «Раковий корпус» книга Л.М. Толстого вводиться безпосередньо в побут хворих і стає предметом дис- кусії. В обох творах дія розвивається в діалогах і суперечках героїв. Зведені волею хвороби або арешту в одному місці, герої різної соціальної детерміно- ваності, що перебувають під загрозою смерті, ведуть численні розмови. У статті запропоновано порівняння двох систем Радянського Союзу, а саме: пенітенціарної та охорони здоров’я, виявлено безсумнівну подібність у функціонуванні обох. Пацієнт не розглядався як мисляча істота, з суб’єкта він перетворювався в безсловесний об’єкт, якому не треба було нічого по- яснювати і витрачати час на розмову з ним. З заарештованим поводилися як з річчю, виконували необхідні дії, не пояснюючи, для чого це робить- ся. Така мовчазна методичність пригнічувала волю арештанта, змушувала його мовчки підкорятися тюремному режиму. Подібним чином Солженіцин виявив загальну тенденцію радянського суспільства, усі сфери життя якого будувалися на недомовленості і напівправди. Ключові слова: роман, повість, духовний досвід, алюзія, діалог, мисля- ча істота, суб’єкт, об’єкт, річ, воля, режим, тенденція. В статье сопоставлен роман «В круге первом» и повесть «Раковый кор- пус», выявлено идейное сходство данных произведений. Мы полагаем, что солженицынский принцип построения художественного текста, состоящий в отсутствии доминирующего мировоззрения, нашел свое воплощение в обоих произведениях и обусловил возможность сосуществования различ- ных точек зрения. Духовный опыт Л.Н. Толстого имеет огромное значение для Солжени- цына. Если в романе «В круге первом» влияние Толстого выражается на уровне аллюзий и мировоззренческих особенностей, то в повести «Рако- вый корпус» книга Л.Н. Толстого вводится непосредственно в быт больных и становится предметом дискуссии. В обоих произведениях действие раз- вивается в диалогах и спорах героев. Сведенные волею болезни или ареста в одном месте, находящиеся под угрозой смерти, герои различной социаль- ной детерминированности ведут многочисленные разговоры. В статье предложено сравнение двух систем Советского Союза, а имен- но: пенитенциарной и здравоохранения, выявлено несомненное сходство в функционировании обеих. Пациент не рассматривался как мыслящее суще- ство, из субъекта он превращался в бессловесный объект, которому не нужно было ничего объяснять и тратить время на разговор с ним. С арестованным обращались как с вещью, производя необходимые действия, не объясняя, для чего это делается. Такая молчаливая методичность подавляла волю арестан- та, заставляла его молча подчиняться тюремному режиму. Подобным обра- зом Солженицын выявил общую тенденцию советского общества, все сферы жизни которого строились на недоговоренности и полуправде. Ключевые слова: роман, повесть, духовный опыт, аллюзия, диалог, мыслящее существо, субъект, объект, вещь, воля, режим, тенденция. The novel “The First Circle” and the story “Cancer Ward” are compared. Ideological similarity of these works is revealed. We believe that Solzhenitsyn’s principle of creation of the literary text, which consists in the absence of the dominant ideology, embodied in both works and gave a possibility of coexis- tence of different points of view. L.N. Tolstoy’s spiritual experience has a huge value for Solzhenitsyn. If in the novel “The First Circle” the influence of Tolstoy is expressed at the level of allusions and philosophical features, in the story “Cancer Ward” the book of L.N. Tolstoy is injected directly into the everyday life of patients and becomes a subject of discussion. In both works the action develops in the dialogues and disputes of heroes. Taken by the will of the disease or arrest in one place, under threat of death, heroes of various social determinacies have numerous conversations. In this paper, we propose a comparison of the two systems of the Soviet Union, namely: penitentiary and health care; undoubted similarity in function- ing of both systems is revealed. The patient was not considered as a thinking creature. From the subject he turned into a dumb object that one did not have to explain anything to or spend time talking with. The arrested person was treated as a thing; the necessary steps were made without any explanation of a reason. This silent method suppressed the will of a prisoner and led him silently to obey prison regime. By doing so, Solzhenitsyn revealed the general tendency of the Soviet society: all spheres of its life were based on half-truths and reticence. Key words: novel, story, spiritual experience, allusion, dialogue, thinking creature, subject, object, thing, will, regime, tendency.

189-202

Authors: С.І. Телешман

У статті зроблено спробу виявити в доробку М. Ткача твори з жан- ровими ознаками думи, балади й легенди та простежити в їх жанровому «обличчі» діалектику традиційних і нових рис. Дослідниця відштовхуєть- ся від поетичних зразків, у заголовках чи підзаголовках яких міститься вказівка на відповідний жанр. Однак авторська позиція не сприймається за абсолют, а служить вихідною тезою для подальшого підтвердження або спростування з опорою на реальні жанрові ознаки. В результаті аналізу гіпотеза «тріади» розвінчується, оскільки жанр думи освоєно поверхово. Доведено, що жанровим вимогам відповідають лише дві Ткачеві «леген- ди» (переспіви відомих фольклорних сюжетів), які відрізняються від на- родних вищою напруженістю і динамічністю сюжету. Для балад М. Ткача з-поміж традиційних жанрових ознак обов’язковими залишаються сю- жетність, психологізм і драматизм. До числа варіативних переходять тра- гічна кінцівка, фантастичні образи, метаморфози тощо. Ключові слова: жанр, фольклор, дума, балада, легенда. В статье предпринята попытка выявить в наследии М. Ткача произве- дения с жанровыми признаками думы, баллады и легенды, а также просле- дить в их жанровом «лице» диалектику традиционных и новых черт. Ис- следовательница отталкивается от поэтических образцов, в заглавиях или подзаголовках которых содержится указание на соответствующий жанр. Но авторская позиция не воспринимается как абсолют, а служит исходным тезисом для дальнейшего подтверждения или опровержения с опорой на реальные жанровые признаки. В результате анализа гипотеза «триады» развенчивается, поскольку жанр думы освоен поверхностно. Доказано, что жанровым требованиям отвечают лишь две «легенды» Ткача (перепевы из- вестных фольклорных сюжетов), которые отличаются от народных более высокой напряженностью и динамичностью сюжета. Для баллад М. Ткача из традиционных жанровых признаков обязательными остаются сюжет- ность, психологизм и драматизм. К числу вариативных переходят трагиче- ская концовка, фантастические образы, метаморфозы и т.д. Ключевые слова: жанр, фольклор, дума, баллада, легенда. This article is an attempt to find out the works with genre features of a duma, a ballad and a legend in M. Tkach’s works and show the dialectic of traditional and new features in their genre «face». The author bases on the poems, the titles or subtitles of which contain a reference to the appropriate genre. However, au- thor’s position is not perceived as an absolute, but it is used as the original thesis for further confirmation or refutation based on real genre features. As the result of analysis the hypothesis of «triad» is disproved because a genre of duma is used superficially. It is proved that only two Tkach’s «legends» (remakes of fa- mous folk plots) meet genre requirements which are different from folk ones by higher intensity and dynamics of the plot. For M. Tkach’s ballads the plot, psychologism and dramatic effect are compulsory among traditional genre at- tributes. Tragic ending, fantasy images, metamorphosis etc. transfer to variant. Keywords: genre, folklore, duma, ballad, legend.

209-223

Authors: В.В. Щербина

У статті розглядається специфіка розвитку образів першостихій, які су- проводжують ліричного героя поетичного світу Юргіса Балтрушайтіса на шляху до вершин духовного буття. Встановлено, що характеристики об- разів першостихій змінюються разом з досвідом, що набуває людина, руха- ючись вгору. Аналіз творчості поета показує, що спів є основним звуковим фоном у віршах Ю. Балтрушайтіса, що було написано протягом раннього періоду творчості. Образ сонця, що співає, є для людини джерелом натхнен- ня. Образ вітру у художньму світі Ю. Балтрушайтіса символізує легкість та прагнення свободи. Показано, що образ зимової заметілі використовується у віршах, пов`язаних з темою очікування приходу Месії. Встановлено, що образ моря розвивається по колу. Характеристики образу морської стихії пов`язані з темою шляху та проблемою духовних пошуків ліричного героя. У ліриці поета акцентовано прихований внутрішній рух, що пробуджує в людині думку про її високе призначення. Доведено, що в ліриці Ю. Бал- трушайтіса поруч із типово символістськими мотивами безвиході земного існування, безнадійності й песимізму, утверджується віра в Бога та людину. Ключові слова: образи першостихій, звукові характеристики, лірика, символістські мотиви, художній світ. В статье рассматриваются особенности развития образов первостихий, которые сопровождают лирического героя в поэтическом мире Юргиса Балтрушайтиса на пути к вершинам духовного бытия. Установлено, что ха- рактеристики образов первостихий изменяются вместе с опытом, который приобретает человек, совершая «восхождение». Анализ творчества поэта показывает, что пение является основным звуковым фоном в стихотворе- ниях Ю. Балтрушайтиса, относящихся к раннему периоду творчества. Об- раз поющего солнца является для человека источником вдохновения. Образ ветра в художественном мире Ю. Балтрушайтиса символизирует легкость и стремление к свободе. Показано, что образ зимней вьюги используется в стихотворениях, связанных с темой ожидания прихода Мессии. Установле- но, что образ моря развивается по кругу. Характеристики образа морской стихии связаны с темой пути и проблемой духовных поисков лирического героя. В лирике поэта акцентируется скрытое внутреннее движение, кото- рое пробуждает в человеке мысль о ее высоком предназначении. Показано, что в поэзии Ю. Балтрушайтиса помимо типично символистских мотивов обреченности, безнадежности земного существования, пессимизма, ут- верждается вера в Бога и человека. Ключевые слова: образы первостихий, звуковые характеристики, сим- волистские мотивы, лирика, художественный мир. The peculiarities of the development of element images which accompany lyric character on his way to the spiritual summits in Yurgis Baltrushaitis’ po- etic world are considered in the article. It is shown that characteristics of ele- ment images change according to the experience gained by a person who is going upwards. It is proved that singing is the main sound background in the verses written on the early stage of creative activity. The image of singing sun is the source of a person’s inspiration. The image of wind symbolizes light and desire of freedom. It is shown that the image of snowstorm is used in the poetry connected with the idea of Messiah’s expectant arrival. The image of the sea develops accordingly to the spiritual development of a person. The charac- teristics of the sea are connected with the idea of the way and the problem of spiritual seeking of a person. In the lyrics the idea of hidden inner motion is emphasized. This idea is connected with the problem of a person’s high desti- nation. It is shown that in Baltrushaitis’ poetry the belief in God and man are claimed along with typical symbolists’ motives such as pessimism, doom and hopelessness of a man’s being. Key words: element images, sound characteristics, lyrics, symbolist motives, poetic world.

17-27

Authors: А. В. Белоус

У статті зібрані, узагальнені й осмислені всі доступні відгуки на першу поетичну книгу Д.С. Мережковського, що містяться в періодичній пресі 1880– 1890-х рр., а також на рубежі століть. Встановлено, що критика сприймала її як книгу народницької поезії, присвячену вираженню громадянської та громадської позиції молодого поета. Разом з тим позитивно були оцінені майстерність форми його віршів. Перша збірка віршів поета знаходиться на перетині двох тенденцій, чітко виражених у ній: цивільній, висхідній до творчості Н.О. Некрасова, і «естетичній», яку можна умовно назвати лірикою «школи» А.А. Фета, висхідній до найважливішої домінанти поезії О.С. Пушкіна. Засвоюючи і творчо переосмислюючи здобутки попередників, молодий поет тільки шукав свій власний голос і свої теми. Однак його перша книга, розглянута в контексті поезії 1880-х рр., дозволяє зробити висновок і про розвиток ранньої поезії символіста в цілому, яка формувалася, засвоюючи досягнення минулого і відштовхуючись від них. Ключові слова: передсимволізм, народницька поезія, декадентство, індивідуалізм, еклектизм. В статье собраны, обобщены и осмыслены все доступные отклики на первую поэтическую книгу Д.С. Мережковского, содержащиеся в периодической печати 1880–1890-х гг., а также рубежа веков. Установлено, что критика воспринимала ее как книгу народнической поэзии, посвященную выражению гражданской и общественной позиции молодого поэта. Вместе с тем позитивно были оценены мастерство формы его стихотворений. Первый сборник стихов поэта находится на пересечении двух тенденций, отчетливо выраженных в нем: гражданской, восходящей к творчеству Н.А. Некрасова, и «эстетической», которую можно условно называть лирикой «школы» А.А. Фета, восходящей к важнейшей доминанте поэзии А.С. Пушкина. Усваивая и творчески переосмысляя достижения предшественников, молодой поэт только искал свой собственный голос и свои темы. Однако его первая книга, рассмотренная в контексте поэзии 1880-х гг., позволяет сделать вывод и о развитии ранней символистской поэзии в целом, которая формировалась, усваивая достижения прошлого и отталкиваясь от них. Ключевые слова: пресимволизм, народническая поэзия, декаденство, индивидуализм, эклектизм. The author collected, summarized and generalized all available reviews on the first D.S. Merezhkovsky’s book published in periodicals of 1880–1890 and at the turn of the century. It is established that critique perceived it as a populist poetry’s book which was dedicated to the expression of civic and social position of the young poet. At the same time mastery of form of his poems was pointed out. The first collection of poems was on the intersection of two trends: civil, related to N.A. Nekrasov’s works, and aesthetic, which we can determine as lyric of Fet’s school, rising to primary dominant of A.S. Pushkin’s poetry. Assimilating and creatively reinterpreting achievements of predecessors the young poet was only seeking his own voice and themes. However, his first book, which was considered in the poetry context of the 1880s, gives an opportunity to make conclusions about the development of early symbolist poetry as a whole, which was forming on the achievements of the past. Keywords: presymbolism, populist poetry, decadence, individualism, eclecticism

37-44

Authors: С. Ю. Гонсалєс-Муніс

У статті робиться спроба дослідити складну природу автобіографізму в поезії Сильвії Плат, Енн Секстон, Едріенн Річ. Увага зосереджена на аналізі особливостей сповідального модусу письма та способів його реалізації в ліриці американських авторок. В роботі акцент зроблено на специфіці автобіографізму в жіночій поезії у світлі сучасних феміністичних та ґендерних теорій. Сповідальний модус поезії передбачає надзвичайну особистісність та відвертість творів, що обумовлює використання інтимних подробиць власного життя в поетичних текстах, часто надмірно гіперболізованих у прагненні шокувати читача. Пояснення такій відвертості у сучасній жіночій творчості пропонує Дж. Батлер, яка у світлі сучасних теорій перформативності (performativity) та ґендеру пропонує по-іншому поглянути на змодельовану природу жіночої ідентичності – жіноча поезія гіперболізує і, таким чином, викриває надуманість, неприродність традиційного розуміння жіночності. Сповідальний модус поезії Е. Секстон, С. Плат, Е. Річ використовується ними у якості художнього прийому, який дає можливість, по-перше, через конкретний жіночий досвід показати загальнолюдську проблематику, по-друге, стає для них способом конструювання власного автентичного жіночого «я» у поетичному тексті. Ключові слова: автобіографізм, сповідальний модус, жіноча поезія, ґендер, теорія перформативності, ідентичність. Делается попытка изучить сложную природу автобиографизма в поэзии Сильвии Плат, Энн Секстон, Эдриенн Рич. Внимание сосредоточено нaанализе особенностей исповедального модуса письма и способов его реализации в лирике американских авторов. Исповедальный модус поэзии предусматривает повышенный личностно-откровенный характер текстов, который обуславливает использование интимных подробностей собственной биографии, зачастую гиперболизированное, с целью задеть и шокировать читателя. Объяснение такой чрезмерной откровенности женской поэзии даёт Дж. Батлер, которая в свете современных теорий перформативности и гендера предлагает по-другому взглянуть на смоделированную природу женской идентичности – женская поэзия гиперболизирует, и, таким образом, высмеивает надуманность, неестественность традиционного понимания феминности. Следовательно, исповедальный модус используется Секстон, Плат и Рич в их поэтических текстах как художественный приём, который даёт возможность, во-первых, выразить общечеловеческую проблематику посредством своего собственного женского опыта, а во-вторых, и что важно, становится для них способом конструирования в тексте женской идентичности, своего уникального авторского «я». Ключевые слова: автобиографизм, исповедальный модус, женская поэзия, гендер, теория перформативности, идентичность. In this article an attempt to study the intricate nature of autobiographism in the poetry of Anne Sexton, Sylvia Plath and Adrienne Rich is carried out. Special attention is paid to the peculiarities of the confessional mode of writing and the ways of its realization in American women’s poetry. Confessional mode in poetry implies personal nature and frankness of texts which accounts for a wide usage of intimate details of one’s private life in poetic works. These facts from the poet’s personal life are often hyperbolized which is conditioned by their desire to stun and shock the reader. American scholar Judith Butler explains the usage of these shocking intimate details in women’s poetry in the light of modern theories of performativity and gender. She suggests taking a different perspective when we analyze these texts taking into account the unique nature of women’s identity simulated in them. She stresses that women’s poetry hyperbolizes and thus reveals false and unnatural perception of the feminine which exists in literature, culture and society. Confessional mode in the poetry of Anne Sexton, Sylvia Plath and Adrienne Rich is an artistic means they extensively use to reveal universal human experience through their personal experience as a daughter, a wife, a mother, a lover, a mad woman etc. Moreover, confessional mode becomes for the poets a useful tool in construction their authentic female identity in the poetic text. Key words: autobiographism, confessional mode, women’s poetry, gender, performativity theory, identity.

54-62

Authors: К. А. Кальян

У статті зроблена спроба систематизувати відгуки літературної критики про творчість Р.О. Катаєвої. Катаєва Рима Олександрівна – один з яскравих представників російськомовної поезії в Україні. Вона є автором 11 збірок віршів, які відзначені багатьма преміями. У її творчості знаходить відображення одна з найбільш складних епох історії України ХХ сторіччя та глибоко розкритий внутрішній світ людини того часу. Лірика Р. Катаєвої високо оцінена літературознавцями. Особливо відзначається щирість та емоційність, які яскраво виражені у її віршах. Найбільш успішними, на думку критиків, стали збірки «Времена души» та «Крутые дожди», за які Рима Катаєва нагороджена премією імені Миколи Ушакова. Особливе місце у її творчості займають переклади українських поетів: Ліни Костенко, Д. Павличка, І. Муратова, М. Лукаша, В. Стуса, П. Мовчана, В. Голобородька, А. Перерви, В. Симоненка та інших. Переклади публікувалися у книгах, журналах, газетах та дістали визнання критики. Ключові слова: лірика, проблематика, поетика, літературна критика. В статье сделана попытка систематизировать отзывы литературной критики о творчестве Р.А. Катаевой. Катаева Римма Александровна – один из ярких представителей русскоязычной поэзии в Украине. Она является автором 11 сборников стихов, отмеченных множеством премий. В ее творчестве отражена одна из сложнейших эпох истории Украины ХХ века и глубоко раскрыт внутренний мир человека этого времени. Лирика Р. Катаевой высоко оценена литературоведами. Особо отмечается искренность и эмоциональность, которые ярко выражены в ее стихах. Наиболее успешными, по мнению критиков, стали сборники «Времена души» и «Крутые дожди», за которые Римма Александровна удостоена премии имени Николая Ушакова. Особое место в ее творчестве занимают переводы украинских поэтов: Лины Костенко, Д. Павлычко, И. Муратова, М. Лукаша, В. Стуса, П. Мовчана, В. Голобородько, А. Перервы, В. Симоненко и т.д. Переводы публиковались в книгах, журналах, газетах и снискали признание критики. Ключевые слова: Р.А. Катаева, лирика, проблематика, поэтика, литературная критика. In this article we made an attempt to systematize reviews of literary criticism to R.A. Kataeva’s works. Kataeva Rimma Aleksandrovna – is one of the prominent representatives of Russian-language poetry in Ukraine. She is the author of 11 collections of poems, she has been rewarded with great number of prizes. Her works reflect one of the most difficult periods in the history of Ukraine of the 20th century and reveal the interior world of a person of that epoch. Kataeva’s lyric poetry is highly estimated by literary critics. Sincerity and emotionality are remarkable and are brightly expressed in her poetry. The most successful in critics’ opinion are her collections “Ages of the soul” and “Pelting rains” for which Rima Aleksandrova was honoured with an award named after Nikolay Ushakov. A particular place in her works is taken by the translations of Ukrainian poets: Lina Kostenko, D. Pavlichko, I. Muratov, M. Lukash, V. Stys, P. Movchan, V. Goloborodko, A. Pererva, V. Simonenko and others. Her translations were published in books, magazines, newspapers and won critics’ recognition. Key words: lyrics, problematics, poetics, literary criticism.

74-81

Authors: Н. А. Кобилко

У статті на прикладі роману-балади «Дім на горі» розглядається фольклорно-химерний рівень творчості Валерія Шевчука, простежуються прийоми міфологізації. Окрему увагу звернуто на міфологему «дорога», її смислове навантаження та авторську інтерпретацію. Проза Валерія Шевчука − глибоко філософічна, синтезована різними філософськими віяннями (сковородинськими, екзистенційними, бароковими тощо) й українським фольклором і міфологією. Для автора роман «Дім на горі» не лише цікава розповідь, у якій діють різні міфологічні персонажі, а й спроба виокремити головні цінності українського народу, його проблеми та світовідчуття. Розділивши твір на дві частини – повість-преамбулу та цикл оповідань, Ва- лерій Шевчук подає і різне трактування одних і тих самих образів-символів, головним серед яких є дорога. У першій частині вона асоціюється з людиною (головний герой Володимир, який долає шлях до омріяного щастя, і таки його знаходить), у другій – із домовиком (охоронцем домівки, для якого дорога стає не лише мрією, що весь час манить і не дає спокою, а й причиною всіх нещасть– смерть господаря, осуд громади, нещасливе кохання). Ключові слова: міфологема «дорога», фольклорно-химерний рівень, міфологізація. В статье на примере романа-баллады «Дом на горе» рассматривается фольклорно-причудливый уровень творчества Валерия Шевчука, прослеживаются приемы мифологизации. Отдельное внимание обращено на мифологему «дорога», ее смысловую нагрузку и авторскую интерпретацию. Проза Валерия Шевчука – глубоко философская, синтезированная различными философскими веяниями (сковородинскими, экзистенциальными, барочными т.д.) и украинским фольклором с мифологией. Для автора роман «Дом на горе» не только интересный рассказ, в которой действуют различные мифологические персонажи, но и попытка выделить главные ценности украинского народа, его проблемы и мироощущения. Разделив произведение на две части – повесть-преамбулу и цикл рассказов, Валерий Шевчук подает и разная трактовка одних и тех же образов-символов, главным среди которых является дорога. В первой части она ассоциируется с человеком (главный герой Владимир, преодолевает путь к желанному счастью, и все-таки его находит), во второй – с домовым (охранником дома, для которого дорога становится не только мечтой, все время манит и не дает покоя, но и причиной всех несчастий – смерть хозяина, осуждение общества, несчастной любви). Ключевые слова: мифологема «дорога», фольклорно-причудливый уровень, мифологизация. Folk and quirky level of Valery Shevchuk’s creativity, techniques of mythologizing are considered in the article. Special attention is paid to the mythologem ‘road’, its meaning and the author’s interpretation. Valery Shevchuk’s prose is deeply philosophical and synthesized various philosophical trends (skovorodynskiy, existential, baroque, etc.), Ukrainian folklore and mythology. For the author of the novel “House on the Mount’ is not only an interesting story in which there are different mythological characters, but also an attempt to highlight the core values of the Ukrainian nation, its problems and attitude. Dividing the work into two parts – preamble and a series of short stories Valery Shevchuk gives different interpretations of the same images and symbols. In the first part it is associated with a man (the protagonist Vladimir, overcomes dreams of happiness, and yet finds it), in the second – with the house (the guardian of the home for which the road is not a dream that always beckons and haunts, it is the cause of all misfortunes – the death of the owner, the condemnation of the community, unhappy love). Keywords: mythology, ‘road’, quirky, folk, mythology.

96-103

Authors: А. А. Мунтян, И. В. Шпак

У даній статті автори роблять спробу дослідити проблеми серії книг про Гаррі Поттера. У ході дослідження автори статті відзначають, що жанр книг Дж.К. Роулінг є синтетичним, і визначається він поєднанням елементів фантастики, таємничих історій і «шкільних історій», пригодницького роману, з елементами готичного роману. Ще одне джерело художньої образності у Дж.К. Роулінг – античність. Автори доходять висновку, що поетика серії про Гаррі Поттера містить в собі риси кількох жанрів, серед яких шкільна історія, літературна казка, готичний роман, а також біблійні ремінісценціях, що і забезпечило їй надзвичайний успіх у широкої читацької аудиторії. Автори відзначають також те, що серія Дж.К. Роулінг все ж не може всерйоз розглядатися як продовження або засвоєння традицій готичного роману. Як продукт масовий, звернений до найширшого кола читачів, вона адаптує досягнення класичної літератури і доносить їх читачеві в полегшеному вигляді. Ключові слова: поетика, масова література, готичний роман, шкільна історія, літературна казка. В данной статье авторы предпринимают попытку исследовать проблемы серии книг о Гарри Поттере. В ходе исследования авторы статьи отмечают, что жанр книг Дж.К. Роулинг является синтетическим, и определяется он сочетанием элементов фантастики, тайных историй и «школьных историй», приключенческого романа, с элементами готического романа. Еще один источник художественной образности у Дж.К. Роулинг – античность. Авторы приходят к выводу, что поэтика серии о Гарри Поттере содержит в себе черты нескольких жанров, среди которых школьная история, литературная сказка, готический роман, а также библейских реминисценций, что и обеспечило ей необыкновенный успех у широкой читательской аудитории. Авторы отмечают также то, что серия Дж.К. Роулинг все же не может всерьез рассматриваться как продолжение или усвоение традиций готического романа. Как продукт массовый, обращенный к самому широкому кругу читателей, она адаптирует достижения классической литературы и доносит их читателю в облегченном виде. Ключевые слова: поэтика, массовая литература, готический роман, школьная история, литературная сказка. In this paper, the authors will make an attempt to investigate some aspects of the series of books about Harry Potter. In the study, the authors note that the genre of the Harry Potter books by J.K. Rowling is a synthetic one, and is determined by a combination of elements of science fiction, mystery stories and “school stories,” an adventure novel, with elements of the Gothic novel. Another source of artistic imagery in J.K. Rowling’s series is antiquity. The authors conclude that the poetics of the Harry Potter series contains the features of several genres, including school story, literary fairy tale, gothic romance, and biblical reminiscences and allusions, which secured its extraordinary success in a wide readership. The authors also note that the series by J.K. Rowling still cannot seriously be considered as a continuation or assimilation of traditions of the Gothic novel. As a product of mass literature, which targets the widest possible readership, it simplifies the accomplishments of classical literature and brings them to its readers in a trivial form. Key words: poetics, popular literature, Gothic novel, school history, literary fairy tale.

116-127

Authors: О. С. Семенец

В статті аналізується текстова актуалізація міфів про сходження у потойбіччя в романі Б. Вербера «Танатонавти». Звертаючись до фундуючої функції античної міфології, письменник конструює власну картину світу і робить свій інтерпретаційний вибір на корись образу Орфея (митця, філософа і містагога) та міфологічного сюжету про Орфея та Еврідіку для реалізації авторського бачення актуальних проблем сьогодення, пов’язаних з втратою людиною ціннісних орієнтирів, страхом смерті і потойбічної долі душі, спробами подолати і осягнути смерть. Звертаючись до олімпійського періоду міфотворчості автор прагне протиставити хаотичному сьогоденню гармонійний, структурований, патріархальний стрій античного міфу. Спираючись на інтертекстуальну компетенцію читача, Б. Вербер залучає його до співтворчості, коли подає власний варіант розв’язки міфологічного сюжету. В ній криється і споконвічний оптимізм людства, і потяг до сакралізації десакралізованого світу, і прагнення повернути чолова з маргінесів суспільства. Ключові слова: Бернар Вербер, Франція, Орфей та Еврідіка, рецепція, текстова актуалізація, інтерпретаційний вибір. В статье анализируется текстовая актуализация мифов о снисхождении в подземное царство в романе Б. Вербера «Танатонавты». Обращаясь к обобщающей функции античной мифологии, писатель конструирует собственную картину мира и совершает свой интерпретационный выбор в пользу образа Орфея (художника и мистагога) и мифологического сюжета про Орфея и Эвридику для реализации авторского видения актуальных проблем настоящего, связанных с потерей человеком ценностных ориентиров, страхом смерти и иномирной судьбы души, попытками преодолеть и понять смерть. Обращаясь к олимпийскому периоду мифотворчества, автор противопоставляет хаотичной действительности гармоничный, структурированный, патриархальный строй античного мифа. Опираясь на интертекстуальную компетенцию читателя, Б. Вербер приобщает его к сотворчеству, когда подаёт собственный вариант развязки мифологического сюжета. В ней кроется и извечный оптимизм человечества, и стремление к сакрализации десакрализированного общества, и желание вернуть мужчину с маргинесов общества. Ключевые слова: Бернар Вербер, Франция, Орфей и Эвридика, рецепция, текстовая актуализация, интерпретационный выбор. In the article we analyze the narrative actualization of myths about a descent into the underworld in the novel “The Thanatonauts” by Bernard Werber. Referring to the resumptive function of the antique mythology the author constructs the worldview of his own and makes his interpretative choice towards the image of Orpheus (an artist and a mystagogue) and mythological story about Orpheus and Eurydic to fulfill author’s vision of contemporary problems associated with the loss of values, the fear of death, and unearthly destiny of a soul, the attempts to overcome and understand death. Referring to the Olympic period of mythology, the author sets harmonious, structured, androcentric structure of an antique myth against chaotic reality. Relying upon an intertextual competency of a reader Bernard Werber introduces them to co-creation by providing his own denouement of the myth. The eternal optimism of the mankind as well as the pursuit of sacralization of desacralized society and the desire to retrieve a man who has been marginalized are rooted in it. Keywords: Bernard Werber, France, Orpheus and Eurydic, perception, narrative actualization, interpretative choice

139-149

Authors: Н. Н. Ступницкая

У статті зіставлені образи Сталіна і Столипіна, які представлені О.І. Солженіциним у романі «В колі першому» та епопеї «Червоне колесо», з урахуванням особливостей трактування цих персонажів письменником. З нашої точки зору, у «Червоному колесі» Солженіцин показує наскільки по-різному історичні події впливають на людей, які, у свою чергу, позиціонуються в історії у відповідності із власним світорозумінням. З цієї точки зору можна виявити схожість Столипіна і Сталіна, які, здавалося б, діаметрально протилежні одне одному. Однак обидва герої схожі у прагненні укріпити існуючий соціальний лад і не допустити революцію. Прагнення Сталіна обумовлено страхом за власне життя і побоюванням втратити владу, а бажання Столипіна мотивовано міркуваннями цілковито іншого характеру, а саме: розквіт Росії. Сатирична оцінка Сталіна контрастує з позитивною оцінкою Столипіна, що знаходить своє відображення у стилістичних засобах характеристики персонажів. Вивчення фігур цих двох історичних діячів – справа майбутнього, однак спроба осмислення цих персонажів Солженіциним має безумовну цінність. Ключові слова: образ, роман, епопея, трактування, світорозуміння, соціальний лад, сатирична оцінка, стилістичні засоби. В статье сопоставляются образы Сталина и Столыпина, представленные А.И. Солженицыным в романе «В круге первом» и эпопее «Красное колесо», с учетом особенностей писательской трактовки этих персонажей. С нашей точки зрения, в «Красном колесе» Солженицын показывает насколько по-разному исторические события воздействуют на людей, которые, в свою очередь, позиционируются в истории в соответствии с собственным миропониманием. С этой точки зрения можно выявить сходство Столыпина и Сталина, которые, казалось бы, диаметрально противоположны друг другу. Однако оба героя сходны в стремлении укрепить существующий социальный порядок и не допустить революцию. Стремление Сталина обусловлено страхом за собственную жизнь и боязнью потерять власть, а желание Столыпина мотивировано соображениями совершенно иного характера, а именно: расцвет России. Сатирическая оценка Сталина контрастирует с позитивной оценкой Столыпина, что находит свое отражение в стилистических средствах характеристики персонажей. Изучение фигур двух этих исторических деятелей – дело будущего, однако попытка осмысления этих персонажей Солженицыным имеет безусловную ценность. Ключевые слова: образ, роман, эпопея, трактовка, миропонимание, социальный порядок, сатирическая оценка, стилистические средства. The images of Stalin and Stolypin from the novel of A.I. Solzhenitsyn “In The First Circle” and the epic “Red Wheel” are compared in the article taking into account the peculiarities of the author’s interpretation of these characters. From our point of view Solzhenitsyn shows how different historical events affect people who in their turn position themselves in the history according to their own outlook. From this point of view it is possible to realize the identity of Stolypin and Stalin which seemed to be antipodal. But both heroes are the same in aspiration to strengthen existing social order and don’t accept the idea of revolution. Stalin’s aspiration is determined by the fear for his life and fear to lose his power, but the wish of Stolypin is motivated by the considerations of absolutely other character – the development of Russia. The satiric assessment of Stalin is contrast with the positive assessment of Stolypin which is reflected in stylistic means of characteristic of images. Studying of the images of these two historical figures is the work of the future however Solzhenitsyn’s attempt of interpretation of these characters has a real value. Key words: image, novel, epic, interpretation, outlook, social order, satiric assessment, stylistic means.

163-176

Authors: С. І. Телешман

Стаття висвітлює малознану й недостатньо вивчену – ліро-епічну – частину доробку Михайла Ткача, відомого в Україні та за її межами поета-пісняра, автора легендарної і вже давно народної «Марічки». У полі зору дослідниці – кінопоема «Руки на штурвалі» та поема-канто «Стадіон». Детально проаналізовано їх ідейно-тематичну тканину, мотиви та сюжет, генезис і наповнення художніх образів, формальні особливості тощо. Акцентовано на яскравому національному колориті кінопоеми «Руки на штурвалі», увиразненому передусім з допомогою фольклорної символіки. Вибір творів пояснюється не лише й не стільки їхньою тематичною спорідненістю, скільки жанровими аналогіями, в яких прочитується експериментаторський підхід. Жанрова специфіка поем, якій присвячено найбільш пильну увагу, розглядається крізь призму проблеми адекватності авторського жанрового визначення. Доведено, що за тематикою і жанровою природою проаналізовані твори М. Ткача органічно вписуються в літературний контекст ІІ половини ХХ ст. Ключові слова: поема, кіно, музичність, образ, фольклорна символіка. Статья освещает малоизвестную и недостаточно изученную – лироэпическую – часть наследия Михаила Ткача, известного в Украине и за ее пределами поэта-песенника, автора легендарной и уже давно народной «Марички». В поле зрения исследовательницы – кинопоэма «Руки на штурвале» и поэма-канто «Стадион». Детально проанализированы их идейно-тематическая ткань, мотивы и сюжет, генезис и содержание худо- жественных образов, формальные особенности и т. п. Акцентировано на ярком национальном колорите кинопоэмы «Руки на штурвале», подчеркнутом прежде всего с помощью фольклорной символики. Выбор произведений объясняется не только и не столько их тематическим родством, сколько жанровыми аналогиями, в которых прочитывается экспериментаторский подход. Жанровая специфика поэм, которой посвящено наиболее пристальное внимание, рассматривается сквозь призму проблемы адекватности авторского жанрового определения. Доказано, что тематически и жанрово проанализированные произведения М. Ткача органично вписываются в литературный контекст ІІ половины ХХ в. Ключевые слова: поэма, кино, музыкальность, образ, фольклорная символика. The article highlights a little known and insufficiently researched – lyricepic – part of the heritage of Mykhailo Tkach, known in Ukraine and abroad as a songwriter, the author of legendary «Marichka» that have already become a folk song. Movie poem «Hands on the steering wheel» and poem-сanto «Stadium» come to the researcher’s attention. The ideas and themes, motifs and plot, genesis and content of the images and some formal features, etc. are accurately analysed. The accent is on the bright national coloring of movie poem «Hands on the steering wheel», emphasised primarily by means of folk symbols. The choice of works is caused not only and not so much by their thematic connection, but rather by genre analogies that affirm experimentation method. The main attention is paid to the genre peculiarity of the poems that is considered in the light of the problem of the adequacy of author’s genre definition. It is proved that these works with their themes and genre nature fit into the literary context of the second half of the XX-th century. Keywords: poem, movie, musicality, image, folklore symbols.

184-191

Authors: Т. А. Устінова, O. Ф. Христова

У статті розглядаються суттєві змістовно-формальні ознаки відомого роману Форстера як твору, в якому новий модерністичний зміст, неможливий для вікторіанського роману, «ховається» за традиційною розстановкою героїв і сюжетних мотивів (він та вона, кохання, шлюб). Дослідженняприсвячене вивченню діалектичного співвідношення класичної та оновленої Форстером модерністичної системи поетики і семантики роману. Автори аналізують потрактування цих особливостей у науковій та літературно критичній форстеріані. Мета статті – виявити головні пункти дискусії, яку викликала проблема висвітлення митцем подій та проблематики твору. Роман «Найдовша подорож» розглядається як втілення діалектики приналежності Форстера до нового літературного напряму, в якому головує «зняття» або внутрішня зміна успадкованих стандартів. Виділені в аналізі особли-вості модерністського перетворення вікторіанського роману у Форстера дозволяють побачити його як «хрещеного батька» англійського модернізму. Ключові слова: автобіографічні мотиви, гомоеротизм, поетика назви, структура роману, трактовка героїв, трагедія, модернізм. В статье рассматриваются существенные содержательно-формальные признаки известного романа Форстера как произведения, в котором новое модернистское содержание, невозможное для викторианского романа, „прячется” за традиционной расстановкой героев и сюжетных мотивов (он и она, любовь, брак). Исследование посвящено изучению диалектического соотношения классической и обновленной Форстером, модернистской, системы поэтики и семантики романа. Авторы анализируют толкование этих особенностей в научной и литературно-критической форстериане. Цель статьи – выявить основные пункты дискуссии, которую вызвала проблема изображения писателем событий и проблематики произведения. Роман «Самое долгое путешествие» рассматривается как воплощение диалектики принадлежности Форстера к новому литературному направлению, в котором главенствует «снятие» или внутренняя замена унаследованных стандартов. Воплощенные в анализе особенности модернистского изменения викторианского романа у Форстера позволяют рассматривать его как «крестногоотца» английского модернизма. Ключевые слова: автобиографические мотивы, гомоэротизм, поэтика названия, структура романа, трактовка героев, трагедия, модернизм. The article deals with rich-formal signs of the famous novel by E.M. Forster as a work, in which the new modernistic maintenance, though traditionally impossible for the Victorian novel is hidden under the customary placing of heroes and subject reasons (male and female relationship, love, marriage). This research is devoted to studying a dialectical correlation between the classical structure of the novel, including poetics and semantics, with the new, modernistic model structure, as realized by Forster. The authors analyse the interpretation of these features in scientific and critical Forster studies. The purpose of the article is to reveal the main items of the discussion about the events and the problems in the novel. The novel The Longest Journey is examined as indicative of Forster’s belonging to the new art movement, the main principles in which are the main character’s discovered ability to “take down” established norms or experience a psychological break from inherited standards. The modernistic conversion and reimagining of the traditional Victorian novel as actualized by Forster places him at the forefront of 20 th  century literature as a founding father of English modernism. Key words: autobiographic influences, homoeroticism, poetics of name, structure of the novel, interpretation of heroes, tragedy, Modernism.

202-211

Authors: Ю. В. Чимирис, Я. В. Купина

У статті проведено стислий огляд думок відомих сучасників про О.С. Суворіна – видатну постать кінця XIX–XX ст. Наведено цитати зі статей і монографій таких діячів культури, літератури, журналістики та політики як Кугель, Амфітеатров, Мережковський, Розанов, Грибовський, Ізгоєв, Єжов, Ленін. Думки сучасників про редактора популярної газети «Новий час» були за рідкісним винятком вельми критичними і негативними, але іноді все ж з’являлися і більш зважені оцінки (Амфітеатров, Розанов, Єжов). Негативна оцінка Суворіна і його діяльності Леніним на довгі роки радянської епохи визначила однобокі думки і оцінки літературознавців і дослідників пронього. У висновках підкреслюється, що тільки в останні роки відбувається переосмислення і переоцінка особи Суворіна, що зумовлено публікацією повної версії його «Щоденника». Ключові слова: щоденник, оцінка, сучасник, суперечливість. В статье проводится краткий обзор мнений известных современников об А.С. Суворине – выдающейся фигуре конца XIX–XX вв. Приведены цитаты из статей и монографий таких деятелей культуры, литературы, журналистики, политики как Кугель, Амфитеатров, Мережковский, Розанов, Изгоев, Грибовский, Ежов, Ленин. Мнения современников о редакторе популярной газеты «Новое время» были за редким исключением весьма критичными и негативными, но иногда все же высказывались и более взвешенные оценки (Амфитеатров, Розанов, Ежов). Негативная оценка Суворина и его деятельности Лениным на долгие годы советской эпохи определила однобокое мнение литературоведов и исследователей о нем. В выводах подчеркивается, что только в последние годы происходит переосмысление и переоценка личности Суворина, что обусловлено публикацией полной версии его «Дневника». Ключевые слова: дневник, оценка, современник, противоречивость. The article provides a brief overview of the famous contemporaries’ views on Aleksey Suvorin – an outstanding figure of the late XIX–XX centuries. The quotes from articles and monographs of such personalities of culture, literature, journalism and politics as Kugel, Amphiteatrov, Merezhkovskii, Rozanov, Gribovsky, Izgoyev, Yezhov, Lenin. The opinions of Suvorin’s contemporaries about him and his activity were mostly rather critical and negative, but sometimes more objective views were expressed (Amphiteatrov, Rozanov, Yezhov). Lenin’s negative assessment of Suvorin and his activities for many years of the Soviet era defined one-sided opinion of literary critics and researchers about him. It’s been concluded that only recently there has been a review and reassessment of Suvorin’s personality because of the publication of the full version of his «Diary». Key words: diary, assessment, contemporary, controversial.

220-230

Authors: Ю. В. Шуба

Стаття присвячена проблемі встановлення інтертекстуального зв’язку між вікторіанським романом ХІХ століття, який став архетипом англійського роману, та постмодерністською візією вікторіанського роману – неовікторіанським романом останньої третини ХХ століття. Матеріалом дослідження слугує неовікторіанський роман «Чаттертон» сучасного британського письменника-постмодерніста Пітера Акройда. У статті вивчаються особливості зазначеного твору, окреслюються його характерні риси на рівні структури, стилю, паратексту та нарації. Аналіз роману «Чаттертон» виявляє тенденцію Пітера Акройда до стилізації та пародіювання класичних зразків вікторіанської прози, де особливе місце займають твори Ч. Діккенса і О. Вальда, поєднання різних видів нарації. Вивчення епіграфів, що використані перед структурними розділами і підрозділами роману «Чаттертон», прямого і перекрученого цитування митців вікторіанської доби, алюзій доводить, що вони покликані не тільки для відтворення атмосфери вікторіанської доби, а й суто для ігрового ефекту та комічності. Неовікторіанський роман Пітера Акройда демонструє майстерне поєднання вікторіанських літературних традицій і постмодерністської літературної гри, що ведеться на всіх рівнях зазначеного твору. Ключові слова: алюзія, вікторіанський роман, вікторіанський текст, гра, історіографічна металітература, неовікторіанський роман, постмодернізм, ретровікторіанський роман. Статья посвящена проблеме установления интертекстуальной связи между викторианским романом ХІХ столетия, который стал архетипом английского романа, и постмодернистским вариантом викторианского романа – неовикторианским романом последней трети ХХ столетия. Материалом исследований служит неовикторианский роман «Чаттертон» современного британского писателя-постмодерниста Питера Акройда. В статье изучаются особенности данного произведения, описываются его характерные черты на уровне структуры, стиля, паратекста и наррации. Проведенный анализ романа «Чаттертон» выявляет литературную тенденцию Питера Акройда к стилизации и пародированию классических образцов викторианской прозы, где ключевое место занимают произведения Ч. Диккенса и О. Уальда, сочетанию разных видов наррации. Изучение эпиграфов, представленных перед структурными частями и подразделами романа, прямого и намеренно искаженного цитирования писателей и поэтов викторианской эпохи, аллюзий доказывает, что использованные писателем приемы призваны не только воссоздать атмосферу викторианской эпохи, а и для исключительно игрового эффекта. Неовикторианский роман Питера Акройда демонстрирует искусное сочетание викторианских литературных традиций и постмодернистской литературной игры, которая ведется на всех уровнях данного произведения. Ключевые слова: аллюзия, викторианский роман, викторианский текст, игра, историографическая металитература, неовикторианский роман, постмодернизм, ретровикторианский роман. The article is devoted to the problem of determining the intertextual link between the Victorian novel of the ХІХth century that has become the archetype of the English novel and the postmodernist vision of Victorian novel that is the neo-Victorian novel of the last third of the XXth century. The material of the research is the neo-Victorian novel “Chatterton” written by the modern British postmodernist writer Peter Ackroyd. The article deals with “Chatterton”’s characteristic features, describes its specific peculiarities on the levels of the novel’s structure, style, paratext and narration. The analysis of this literary work reveals Peter Ackroyd’s tendency to stylize and parody classical examples of the Victorian prose, where the key place is occupied by C. Dickens’ and O. Wilde’s novels. The study of epigraphs used before the novel’s structural parts and subsections, direct and deliberately distorted citation of the Victorian epoch’s writers and poets, allusions proves that these literary devices are applied both to recreate the Victorian epoch’s atmosphere and to create the effect of game/play as well as comic effect. Peter Ackroyd’s neo-Victorian novel “Chatterton” shows the skillful combination of the Victorian literary traditions and postmodernist literary game/play that takes place on all the levels of the novel studied. Key words: allusion, historiographic metafiction, neo-Victorian novel, postmodernism, retro-Victorian novel, Victorian novel, Victorian text.

14-26

Authors: М. Возьняк

Стаття присвячена полеміці навколо проблеми актуальності творчості О.С. Пушкіна, які виникли між представниками російського релігійно-філософського ренесансу. Ця проблема безпосередньо пов’язана з загаль-ними естетичними спорами цієї епохи, насамперед з питанням взаємин мистецтва і релігії. Починаючи з яскравої критики В.В. Розанова і переконання С.М. Булгакова в приналежності Пушкіна до минулого періоду мистецтва, текст передає головні моменти полемічної до поглядів обох авторів позиції В.С. Соловйова, який підкреслює релігійний початок у творчості Пушкіна. Оцінка творчості поета у аналізованих авторах пояснюється загальними концепціями ролі мистецтва. У статті вказується також на тексти Д.С. Мережковського і С.Л. Франка, які стосуються проблематики релігійності Пушкіна. Перший з них головним досягненням поета вважає синтез християнського і язичницького початків, а другий намагається назвати головні мотиви, які з'являються в релігійних творах Пушкіна. Ключові слова: російський релігійно-філософський ренесанс, О.С. Пушкін, мистецтво, релігія. Статья посвящена полемике вокруг проблемы актуальности творчества А.С. Пушкина, которые возникли между представителями русского религиозно-философского ренессанса. Эта проблема непосредственно связана с общими эстетическими спорами этой эпохи, прежде всего с вопросом взаимоотношений искусства и религии. Начиная с яркой критики В.В. Розанова и убеждения С.Н. Булгакова в принадлежности Пушкина к минувшему периоду искусства, текст передает главные моменты полемической к взглядам обоих авторов позиции В.С. Соловьева, который подчеркивает религиозное начало в творчестве Пушкина. Оценка творчества поэта у анализируемых авторов объясняется общими концепциями роли искусства. В статьи указывается также на тексты Д.С. Мережковского и С.Л. Франка, касающиеся проблематики религиозности Пушкина. Первый из них главным достижением поэта считает синтез христианского и языческого начал, а второй пытается назвать главные мотивы, которые появляются в религиозных произведениях Пушкина. Ключевые слова: русский религиозно-философский ренессанс, А.С. Пушкин, искусство, религия. The author summarizes Russian Religious- Philosophical Renaissance discussion about how up to date and vital works of A.S. Pushkin are. The problem is connected with the aesthetic dispute of the period, especially with the question of relationship between art and religion. In the beginning the paper mentions V.V. Rozanov’s harsh criticism of Pushkin and S.N. Bulgakov’s belief that the poet’s output belongs to the past. Then there is outlined an opposing opinion of V. S. Solovyov, who emphasizes the religious and spiritual aspect of the Pushkin’s accomplishments. Both assessments of Pushkin’s legacy are derived from the question of the role of art. D.S. Merezhkovsky’s position is featured, quoting the Pushkin’s main achievement as the synthesis of Christian and pagan elements, as well as S.L. Franks’s list of main religious themes in Pushkin’s works, e.g. religious perception of beauty, female beauty as well, or the idea of the importance of homeland. Key words: Russian Religious and Philosophical Renaissance, art, religion.

36-46

Authors: О. А. Гончарова

У статті висвітлено основні етапи біографії та творчої діяльності англійської письменниці, філософа, перекладача, літературного критика епохи модернізму Мей Сінклер. На основі маловідомих фактів розкрито ключові моменти її становлення як успішного автора психологічних романів, філософських нарисів, літературно-критичних статей про імажизм. Показано, що Мей Сінклер стала першою жінкою-автором нарисів про події Першої сві- тової війни, першою жінкою-філософом, прийнятою до Аристотелівської спільноти, вона вперше ввела в літературну критику термін «потік свідомості». Сінклер була наставником молодих художників, таких як Езра Паунд, Ребекка Вест, Шарлотта M’ю і Річард Олдінгтон і надавала фінансову допомогу та професійну підтримку Т.С. Еліоту. Феміністка, вона активно виступала за надання жінкам виборчих прав і була однією з засновників медико-психологічної клініки Лондона, першої установи в Англії, де розпочали використовувати психоаналіз серед інших методів лікування психічних захворювань. Автор робить висновок про те, що життя Мей Сінклер відображає при- родне прагнення творчо обдарованої особистості до духовної та інтелектуальної свободи. Знайомство з творчістю Мей Сінклер суттєво збагачує наші уявлення про англійський модернізм. Ключові слова: модернізм, біографія, суфражизм, нарис, імажизм, психологічний роман, психоаналіз, «потік свідомості». В статье освещены основные вехи биографии и творческой деятельности английской писательницы, философа, переводчика, литературного критика эпохи модернизма Мэй Синклер. На основе малоизвестных фактов раскрыты ключевые этапы ее становления как успешного автора психологических романов, философских очерков, литературно-критических статей об имажизме. Показано, что Мэй Синклер стала первой женщиной-автором очерков о событиях Первой мировой войны, первой женщиной-философом, принятой в Аристотелевское общество, впервые ввела в литературную критику термин «поток сознания». Синклер была наставником молодых художников, таких как Эзра Паунд, Ребекка Уэст, Шарлотта Mью и Ричард Олдингтон и предоставляла финансовую помощь и профессиональную поддержку Т.С. Элиоту. Феминистка, она активно выступала за предоставление женщинам избирательных прав и была одним из основателей медико- психологической клиники Лондона, первого учреждения в Англии, где начали использовать психоанализ среди других методов лечения психических заболеваний. Автор делает вывод о том, что жизнь Мэй Синклер отражает естественное стремление творчески одаренной личности к духовной и интеллектуальной свободе. Знакомство с творчеством Мэй Синклер существенно обогащает наши представления об английском модернизме. Ключевые слова: модернизм, биография, суфражизм, очерк, имажизм, психологический роман, психоанализ, «поток сознания». The article highlights the milestones of biography and creative work of the English modernist writer, philosopher, translator, and literary critic May Sinclair. On the basis of little-known facts key stages of her emergence as a successful writer of psychological novels, philosophical essays, and literary-critical articles on Imagism are disclosed. It is shown that May Sinclair became the first female author of essays on the events of World War I, the first female philosopher accepted in the Aristotelian Society, first introduced the term ‘stream of consciousness’ in literary criticism. Sinclair mentored young artists like Ezra Pound, Rebecca West, Charlotte Mew, and Richard Aldington and provided financial assistance and artistic support to T.S. Elliot. As a feminist she actively campaigned for women’s suffrage and was a founding member of the Medico-Psychological Clinic of London, the first facility in England to include psychoanalysis among the broad choice of methods of treatment of mental illness. The author concludes that May Sinclair’s life reflects the natural aspiration of a creative and gifted person to the spiritual and intellectual freedom. Acquaintance with May Sinclair’s work enriches our understanding of English modernism. Key words: modernism, biography, suffragist, essay, Imagism, psychological novel, psychoanalysis,

59-72

Authors: С. В. Ленська

У статті розглядається біблійний інтертекст оповідання В. Домонтовича «Апостоли» і новели В. Русальського «Сміх Іскаріота». Показано, що у художньому тексті біблійні сюжети відіграють важливу роль у процесі смисло- та формотворення, виконують інтертекстуальну функцію. Створюючи й актуалізуючи підтекстову інформацію, що відображає авторську оцінку, біблійні мотиви й образи реалізуються у творах для філософського осмислення актуальних екзистенційних та морально-етичних проблем буття. Жанрова модифікація філософського оповідання і новели репрезентують апокрифічне переосмислення образів апостолів Петра, Хоми і Юди. Біблійні компоненти дозволяють обом письменникам більш переконливо аргументувати свою думку, викликати певні асоціації у читача, змусити його подивитися по-новому на традиційні християнські мотиви й образи-символи. Ключові слова: біблійні мотиви і образи, інтертекст, міф, функціонування традиційних структур, філософське оповідання, новела, морально-етична проблематика. В статье рассматривается библейский интертекст рассказа В. Домонтовича «Апостолы» и новеллы В. Русальского «Смех Искариота». Доказано, что в художественном тексте библейские сюжеты играют важную роль в процессе смысло- и формообразования, выполняя интертекстуальную функцию. Создавая и актуализируя подтекстовую информацию, отражающую авторскую оценку, библейские мотивы и образы реализуются в произведениях с целью философского осмысления актуальных экзистенциальных и морально-этических проблем бытия. Жанровая модификация философского рассказа и новеллы представляют апокрифическое переосмысление образов апостолов Петра, Фомы и Иуды. Библейские компоненты позволяют обоим писателям более убедительно аргументировать свои мысли, вызывать определенные ассоциации у читателя, заставить его посмотреть по-новому на традиционные христианские мотивы и образы-символы. Ключевые слова: библейские мотивы и образы, интертекст, миф, функционирование традиционных структур, философский рассказ, новелла, морально-этическая проблематика. The article discusses the Biblical intertext of the short story by V. Domontovych “The Apostles” and in the novella by V. Rusalskiy “The Laughter of Iscariot”. It is proved that in a literary text the Bible stories play important role in the significance and in the literary form. They perform intertextual function. Creating and actualizing the implied information, which reflects the author’s evaluation. Biblical motives and images are realized in the literary texts with the aim of philosophical understanding of the actual existential and ethical issues. Genre modification of the philosophical short stories is the apocryphal interpretation of the apostles Peter, Thomas and Judas. The Biblical components allow both writers more convincingly argue this point provoke some associations in the reader’s mind; get him to look at new Christian traditions, motives and symbolic images. Key words: Biblical motives and images, intertext, myth, functioning of traditional structures, philosophical short story, moral and ethical problems.

82-90

Authors: А. А. Плотникова

У даній статті автор досліджує феномен синтетичності «аріеток» А.Н. Вертинського, особливу увагу приділяючи визначенню характерних особливостей жанру його поетичних творів, як взірця синтетичного мистецтва. У рамках аналізу творчості поета були розглянуті основні роботи дослідників його творчості (О. Макарова, Б. Савченко, В. Бардарима, О. Бабенко ), а також спогади творця, що характеризують жанрові особливості його творів. Однак автор досліджує аріетки поета на предмет їх синтетичності , визначаючи дану рису як одну з основоположних у творчості поета, що є його стилістичною домінантою. Проводячи лінію аргументації, автор досліджує особливості «аріеток», що характеризують їх як синтетичний жанр мистецтва, такі як сюжетність, реалістичність, сповідальність, простота, мелодійність, інтонаційність, ритмічність. Автор наполягає на неможливості розчленування «аріеток» на поетичний , музичний або театральний жанр зважаючи на їх унікальну цілісність у творчості поета. Підводячи підсумок, автор робить висновок про синтетичність аріеток і значення цієї ознаки у творчості О.М. Вертинського. Ключові слова: аріетка, жанр, синтетичність, стилістична домінанта, сюжетність, музикальність. В данной статье автор исследует феномен синтетичности «ариеток» А.Н. Вертинского, особое внимание уделяя определению характерныхособенностей жанра его поэтических произведений, как образца синтетического искусства. В рамках анализа произведений поэта были рассмотрены основные работы исследователей его творчества (А. Макарова, Б. Савченко, В. Бардарыма, А. Бабенко), а так же воспоминания творца, характеризующие жанровые особенности его произведений. Однако автор исследует ариетки поэта на предмет их синтетичности, определяя данную черту как одну из основополагающих в творчестве поэта, являющейся его стилистической доминантой. Проводя линию аргументации, автор исследует особенности «ариеток», характеризующие их как синтетический жанр искусства, такие как сюжетность, реалистичность, исповедальность, простота, мелодичность, интонационность, ритмичность. Автор настаивает на невозможности расчленения «ариеток» на поэтический, музыкальный или театральный жанр ввиду их уникальной целостности в творчестве поэта. Подводя итог, автор делает вывод о синтетичности ариеток и значении этой их черты в творчестве А.Н. Вертинского. Ключевые слова: ариетка, жанр, синтетичность, стилистическая доминанта, сюжетность, музыкальность. In this article the author explores the phenomenon of synthetical “arietka” A.N. Vertinsky, paying particular attention to the definition of the characteristic features of the genre of his poetic works as sample synthetic art. The analysis of the poet’s works were considered by the main researchers of his work (A. Makarov, B. Savchenko, V. Bardaryma, А. Babenko), as well as memories of the creator, genre features characterize his works. However, the author explores the poet’s “arietkas” defines their synthetical feature as one of the cornerstones of the poet’s work, which is its stylistic dominant. Pursuing the line of argument, the author explores the characteristics of «arietrka» characterizing them as synthetic genre of art, such as a plot, realistic, confessional, simplicity, melody, intonation, rhythm. The author insists on the impossibility of dividing of «arietkas» on poetic, musical or theatrical genre because of their unique integrity in the poetry. To summarize, the author arrives at the conclusion on synthetical feature of «arietka» and importance of it in the works of A.N. Vertinsky. Key words: arietka, genre, synthetical element, stylistic dominant, plot, musicality.

100-114

Authors: Є. А. Прасол

У статті проаналізовано складну інтертекстуальну взаємодію творів британського письменника Девіда Мітчелла та японського автора Харукі Муракамі з точки зору специфіки конструювання образу Японії. Досліджується, як творча рецепція Д. Мітчеллом уявлень Х. Муракамі про Японію стає метанаративом не про реальну Японію, а самореференціальним текстом – фантазією на тему Японії. Доводиться, що творчість Д. Мітчелла в якійсь мірі – це і дискурс про неможливість справжнього і «чистого» досвіду під назвою «Японія», яка вписана у глобальний транснаціональний дискурс. Запропоноване дослідження допоможе поглибити уявлення щодо механізмів утворювання стереотипів в художньому творі та їх подальшої деконструкції в контексті вивчення імагологічних вимірів літератури. Референційні звернення британського автора представляють складну взаємодію східного та західного дискурсів при конструюванні образу сучасної Японії. Особливості репрезентації Японії, а також «дублювання» британським письменником наративних стратегій Харукі Муракамі в центрі аналізу. Ключові слова: Девід Мітчелл, Харукі Муракамі, образ Японії, стереотип, інтертекстуальність, симулякр, репрезентація. В статье проанализировано сложное интретекстуальное взаимодействие творчества британского писателя Д. Митчелла и японского автора Х. Мураками с точки зрения специфики формирования образа Японии. Исследуется, как творческая рецепция Д. Митчеллом представлений Х.Мураками о Японии становится метанарративом не о реальной Японии, а фантазией на тему Японии. Доказывается, что творчество Д. Митчелла в определенной степени – это и дискурс о невозможности настоящего и «чистого» опыта под названием «Япония». Предложенное исследование помогает углубить представления о механизмах репрезентации стереотипов в художественном произведении и особенностях их художественной деконструкции. Творчество Мураками, с которым Митчелл вступает в диалог, является важным интертекстуальным ресурсом для проблематизации имагологичных задач такой литературы. Референциальные обращения автора представляют сложное взаимодействие восточного и западного дискурсов при конструировании образа современной Японии. Особенности репрезентации Японии, а также «дублирование» писателем нарративных стратегий Х. Мураками в центре анализа. Ключевые слова: Дэвид Митчел, Харуки Мураками, образ Японии, стереотип, интертекстуальность, симулякр, репрезентация. The article analyzes the complex intertextual interaction of contemporary British writer David Mitchell and Japanese author Haruki Murakami from the perspective of the specific image formation of Japan. It deals with D. Mitchell’s creative reception of H. Murakami’s representations of Japan which becomes the metanarrative not about real Japan but intricate and complex fantasies on Japan. The article proves that D. Mithell’s oeuvre with its numerous allusions and citations to the fiction of Japanese author is to some extent the discourse about impossibility of real and ‘pure’ experience which can be called ‘Japan’. The proposed research helps to outline the formation of stereotypes in literary text and the ways of their subsequent deconstruction in the context of literary imagological studies. D. Mitchell’s referential links present complex interactions between eastern and western discourses in the construction of an image of modern Japan. Specific features of representation of Japan, as well as D. Mitchell’s ‘duplication’ of the H. Murakami’s narrative strategies are in the center of the analysis. Key words: David Mitchell, Haruki Murakami, the image of Japan, stereotype, intertextuality, simulacrum, representation

123-133

Authors: Н. В. Ротова

Стаття присвячена дослідженню повісті «Чорна брама», яка традиційно вважалася «тематичною еміграцією» і тлумачилася критикою як боротьба французької бідноти зі своїми поневолювачами – феодалами й духовенством, а отже, твір цілковито відповідав соцреалістичним стан- дартам: чітко окреслено два класово ворожих табори – бідні ремісники («свої») та феодали й духовенство («чужі»). Доведено, що твір є пародією на революційні твори, що мали завданням виховання бездумної відданості пролетарській справі. Події, що відбувалися в країні 30-х років, примусили письменника переглянути нав’язані державною ідеологією стереотипи й, незважаючи на реальну небезпеку, окреслити власну громадянську позицію, яка полягає у спрос- туванні радянського міфу щодо місіонерської ролі пролетаріату. Звернення до пародіювання зображення героїв революції тогочасними творами дало можливість автору створити підтекстове заперечення «зовнішньої» оповіді, що передавало бачення письменником суспільно-політичних подій у країні. Ключові слова: авторський міф, пародіювання, підтекстове заперечення оповіді, імпліцитна оцінка, іронічний підтекст; емоційний вплив, сугестивність. Статья посвящена исследованию повести «Черная брама», которая традиционно считались «тематической эмиграцией» и толковалась критикой как борьба французской бедноты со своими поработителями – феодалами и духовенством, а, следовательно, произведение полностью отвечало соцреалистическим стандартам: четко очерчено два классово враждебных лагеря – бедные ремесленники («свои») и феодалы и духовенство («чужие»). Доказано, что произведение является пародией на революционные произведения, которые имели заданием воспитания бездумной преданности пролетарскому делу. События, которые происходили в стране в 30-е годы, заставили писателя пересмотреть навязанные государственной идеологией стереотипы и, невзирая на реальную опасность, очертить собственную гражданскую позицию, которая заключается в опровержении советского мифа относительно мессионерской роли пролетариата. Обращение к пародированию изображения героев революции тогдашними произведениями дало возможность автору создать подтекстовое отрицание «внешнего» повествования, которое передавало виденье писателем общественно-политических событий в стране. Ключевые слова: авторский миф, пародирование, подтекстовое отрицание повествования, имплицитная оценка, иронический подтекст; эмоциональное воздействие, сугестивность. The article investigates the story «The Black Dawn», which is traditionally considered «thematic emigration» and interpreted as criticism of the French poor struggle with their oppressors – the feudal lords and the clergy, and, consequently, the product fully meet the standards of Socialist Realism: clearly delineated two class hostile camps – the poor artisans («their») and nobles and the clergy («foreign»). It is proved that the work is a parody on revolutionary texts, which had the task of educating unthinking devotion to the proletarian ideas. Events that occurred in the country in the 1930s led the writer to revise the state ideology imposed stereotypes and, despite the real danger, to outline his own citizenship, which is in denial of the Soviet myth regarding missionary role of the proletariat. Appeal to parody the then revolutionary heroes image works has enabled the author to create the implied denial of the «outside» of the narrative, which revealed writer’s vision of socio-political events in the country. Key words: author myth, parody, the implied denial, narrative, implicit assessment, ironic, subtext, emotional impact, suggestiveness.

141-149

Authors: А. В. Тарарак

В статті здійснено спробу проаналізувати особливості інтерпретації наполеонівського міфу в поезії Срібного століття. Зауважується, що російський символізм відгукнувся на європейський наполеонівський міф не тільки апологетичними сторінками книги Д. Мережковського, але й віршами В’яч. Іванова та В. Брюсова. Розвінчання наполеонівського міфу в його романтичному та неоромантичному варіанті відбувалося в руслі загальної естетики футуризму. Але це було б неможливо без попередньої літератури, в якій склалися сталі та добре зрозумілі поету сенси. У І. Сєверяніна експлуатується «старий» міф про підкорювача народів, а у В.В. Маяковського він розвінчується та іронічно знижується. Засобом для цього є полеміка з М. Лермонтовим. Поряд із цим, паралельно з таким сприйняттям Наполеона виникає неоромантичне осмислення наполеонівського міфу М. Цвєтаєвою, яка творчо розвивала його, надаючи йому індивідуальне, майже інтимне осмислення. Російська література тієї пори була майже байдужою до цього міфу: його місце займали інші міфи. Ключові слова: наполеонівський міф, індивідуальне осмислення міфу, неоромантична інтерпретація, іронічне зниження. В статье анализируются особенности интерпретации наполеоновского мифа в поэзии Серебряного века. Отмечается, что русский символизм откликнулся на европейский наполеоновский миф не только апологетиче-скими страницами книги Д. Мережковского, но и стихами Вяч. Иванова и В. Брюсова. Развенчание наполеоновского мифа в его романтическом и неоромантическом варианте шло в русле общей эстетики футуризма. Но без предшествующей литературы, в которой устоялись определенные и хорошо внятные поэту смыслы, это было бы невозможно. У И. Северянина экс-плуатируется «старый» миф о покорителе народов, а у В.В. Маяковского он развенчивается и иронически снижается. Средством для этого является полемика с М.Ю. Лермонтовым. Наряду с этим, параллельно с таким восприятием Наполеона возникает неоромантическое прочтение наполеоновского мифа М. Цветаевой, которая творчески развивала его, давая ему индивидуальное, почти интимное прочтение. Русская литература той поры к этому мифу была, в сущности, равнодушна: его место занимали иные мифы. Ключевые слова: наполеоновский миф, индивидуальный извод мифа, неоромантическая интерпретация, ироническое снижение. We analyze in our article the special aspects of Napoleonic myth interpretation in the Silver Age of the Russian poetry. It is marked, that the Russian symbolism answered the European Napoleonic myth not only with the help of Merezhkovsky`s apologetic book pages, but also with the Vyach. Ivanov`s and V. Bryusov`s poetry. The dethronement of the Napoleonic myth in its romantic and neo-romantic edition happened in the tideway of common futurism aesthetics, but it could be impossible without the preceding literature, with the long-standing formed meanings, which the poet understand very good. I. Severyanin is using the «old» myth about the conqueror of the nations, but V. Mayakovsky dethroned it and decreased it ironically. The tool for it is his polemic with M. Lermontov. At the same time, parallel to such an perception of Napoleon appears a neo-romantic Tsvetayeva`s understanding of the Napoleonic myth, who developed it creatively and gave to it an individual understanding. The Russian literature of that time was properly indifferent to this myth: other myths were on its place. Key words: Napoleonic myth, individual myth understanding, neo-romantic interpretation, ironic decrease.

159-173

Authors: Н. Н. Тертычная

Автор статті аналізує особливості творчої людини в оповіданнях і повістях В. Токарєвої. У статті розглядаються процеси, що впливають на внутрішній світ талановитої людини, функції мистецтва і співвіднесеність двох понять «буденності, норми» і «обдарованості, таланту». У центрі творчості автора базові поняття етнокультурної свідомості російської людини: «людина» , «любов», «життя», «талант». Духовні пошуки героя приводять читача до важливих морально-філософських питань. Людина В. Токарєвої – особистість кризової епохи, епохи зміни культурних парадигм. Автор намагається естетично відобразити кризовий стан світу рубежу століть. Творчість для людини – самоствердження, рішення певних психологічних проблем, спосіб урізноманітнити світ. Автор вказує на значущість роль художника, як хранителя традицій і моральних цінностей. Зміни в соціальній сфері життя наприкінці ХХ сторіччя призвели до трагічних наслідків, коли істинний «художник» стає непотрібним у суспільстві , що породжує життєві трагедії. Ключові слова: оповідання, повість, особистість, сюжет, творчість, талант. Автор статьи анализирует особенности творческой личности в рассказах и повестях В. Токаревой. В статье рассматриваются процессы, влияющие на внутренний мир талантливого человека, функции искусства и соотнесенность двух понятий «обыденности, нормы» и «одаренности, таланта». В центре творчества автора базовые понятия этнокультурного сознания русского человека: «человек», «любовь», «жизнь», «талант». Душевные поиски героя приводят читателя к важным нравственно-философским вопросам. Человек В. Токаревой – личность кризисной эпохи, эпохи смены культурных парадигм. Автор пытается эстетически запечатлеть кризисное состояние мира рубежа веков. Творчество для человека – самоутверждение, решение определенных психологических проблем, способ разнообразить мир. Автор указывает на значимость роли художника, как хранителя традиций и нравственных ценностей. Перемены в социальной жизни в конце ХХ столетия привели к трагическим последствиям, когда истинный «художник» становится ненужным в обществе, что порождает жизненные трагедии. Ключевые слова: рассказ, повесть, личность, сюжет, творчество, талант. The author analyzes characteristics of a creative person in V. Tokareva’s stories and novels. The article deals with the processes affected the inner world of a talented man, the function of art and the correlation of the two concepts of ‘ordinary, normal’ and ‘talent, capability’. In the center of V. Tokareva’s works there are basic concepts of Russian ethnic and cultural consciousness: ‘person’, ‘love’, ‘life, ‘talent’. Spiritual searches of the hero lead the reader to important moral and philosophical questions. V. Tokareva’s man is a personality of the crisis periods, time when changing cultural paradigm. The author tries to embody aesthetically the crisis conditions of the world. Creativity for person becomes self-affirmation, decision of certain psychological problems, a way to diversify the world. The author points out the importance of the artist’s role as a guardian of the traditions and moral values. In the late XXth century changes in the social life led to tragic consequences when the ‘true artist’ is unnecessary for a society and this leads to a life tragedy. Key words: short story, story, person, plot, creativity, talent.

182-190

Authors: Ченьлин Чень

В статті йде мова про повість Р. Погодіна «Трень-брень» – один з самих недосліджених творів цього письменника. Автор статті аналізує проблематику повісті, звертаючи особливу увагу на теми моральні, філософські, сімейні. Виокремлюється тема справжньої краси, взаємин людей різних поколінь, проблема моральних орієнтирів в житті, а також питання, пов’язані з особливостями підліткового віку. Звертається увага на філософський підтекст у рішенні головних проблем. Так, в зіткненні юної героїні (Ольги) та дорослої (старої Маші) основною причиною конфлікту Р. Погодін вважає різні світоглядні позиції персонажів, а не їх вік. У цьому зв’язку письменник акцентує образ «Шута», який кількома фразами підкреслює авторську філософську ідею. «Шут» є символом дорослої мудрості у взаєминах з дітьми. Він не головний персонаж у фабулі, але один з центральних у сюжеті. У статті представлені деякі аспекти сюжетобудування і жанрової природи «Трень-брень». Чень Ченьлін доводить, що цей твір відноситься до категорії міжродових створень. Ця повість-п’єса з активними елементами лірики та суміжного мистецтва – циркового. Створюючи такий «гібридний» твір (1966), Р. Погодін випередив свій час, тому що твори подібного виду стали звичайним явищем тільки в кінці XX століття. Лейтмотивом статті є твердження високого морально-виховного потенціалу аналізованого твору та його актуальності в наш час у зв'язку з тим, що всі теми і проблеми «Трень-брень» можна віднести до «вічних». Ключові слова: проблема, повість, п’єса, персонаж, міжродове творіння. В статье идет речь о повести Р. Погодина «Трень-брень» – одном из самых неисследованных произведений этого писателя. Автор статьи анализирует проблематику повести, обращая особое внимание на темы нравственные, философские, семейные. Выделяется тема истинной красоты, взаимоотношений людей разных поколений, проблема нравственных ориентиров в жизни, а также вопросы, связанные с особенностями подросткового возраста. Обращается внимание на философский подтекст в решении главных проблем. Так, в столкновении юной героини (Ольги) и взрослой (старухи Маши) основной причиной конфликта Р. Погодин считает разные мировоззренческие позиции персонажей, а не их возраст. В этой связи писатель акцентирует образ «Шута», который несколькими фразами подчеркивает авторскую философскую идею. «Шут» является символом взрослой мудрости в отношениях с детьми. Он не главный персонаж в фабуле, но один из центральных в сюжете. В статье представлены некоторые аспекты сюжетостроения и жанровой природы «Трень-брень». Чень Ченьлин доказывает, что это произведение относиться к категории межродовых образований. Это повесть-пьеса с активными элементами лирики и смежного искусства – циркового. Создавая такое «гибридное» произведение (1966 г.), Р. Погодин опередил свое время, так как произведения подобного вида стали обычным явлением только в конце XX века. Лейтмотивом статьи является утверждение высокого морально- воспитательного потенциала анализируемого произведения и его актуальность в наше время в связи с тем, что все темы и проблемы «Трень-брень» можно отнести к «вечным ». Ключевые слова: проблема, повесть, пьеса, персонаж, межродовое образование. This article studies the story of R. Pogodina’s «Tlun-Blun» which is one of the most unexplored works of the author. The author analyzes the problems of the story, focusing on the themes of moral, philosophy and family. The hightlighted topic of the story is about the true beauty, relationships, people of different generations and the problem of moral guidance in life, as well as the issues which are related to the peculiarities of the adolescence. This article draws attention to the philosophical implications in solving major problems. So, in a clash of the young heroine (Olga) and adult (old Masha) the main reason for the conflict as R. Pogodin considers is different ideological positions of characters, rather than their age. In this regard, the writer emphasizes the image of ‘Clown’ which in a few words emphasizes the philosophical idea of the author. ‘Clow’ is a symbol of adult wisdom in dealing with children. He is not the main character in the plot, but one of the central ones. The article put forward a lot of views in the aspects of the plot and the nature of the theme of «Trun-Brun». The writer proves that this product should be classified as a kind of family education. This is a novel in which there are elements of the lyrics and the art of drama. Creating a ‘hybrid’ work (1966), R. Pogodin was a man who was ahead of his time as this kind of works had become common only in the late XX century. Leitmotif article is the statement of high moral and educational potential of the analyzed work and its relevance in our time due to the fact that all the issues and problems of «Trun-Brun» can be attributed to the «eternal». Keywords: problem, novel, dramatic, characters, family education.

202-210

Authors: Н. В. Шеин

Стаття пов’язана із колоритом та його безпосередній ролі у романі. Розглядається одна із можливостей прочитання роману Айріс Мердок «Час янголів», а саме: який вплив на життя героїв книги має колір, який зв’язок має загальний колорит роману з психологічним станом його героїв. Робиться аналіз кольрової гами твору, його забарвленості та похмурості. Як показується у статті, життя персонажів роману передається через «чорноту» (обстановка, одяг, кімнати, погода) того, що відбувається. Головний герой аналізується також через призму чорного кольору, він є уособленням зла, темряви, похмурості, навіть його душа є «чорною». Він є абсорбентом, у якому розчиняються інші дійові особи. У дослідженні зображується, як добро здатне перемогти «усепоглинаюче» зло, темряву. У статті також говориться про критику моралі, яка є однією з ключових тем роману та, у цьому контексті, про падіння особистості. Показується, як відмова від загальноприйнятих моральних норм та релігійних догм, зневіра в Бога, призводить до деградації морального та фізичного стану особистості не лише головного героя, а й родини, як основної складової ланки суспільства, загалом. Ключові слова: Айріс Мердок, роман, жанр, готичний роман, фантазія, колорит. Статья связана с колоритом и его роли в романе. В статье рассматривается одна из возможностей прочтения романа Айрис Мердок «Время ангелов», а именно: как цвет влияет на жизнь героев книги. Совершается анализ цветовой гаммы романа, его колоритности и мрачности. Как показано в статье жизнь персонажей романа передается через «черноту» (обстановка, одежда, комнаты, погода) происхдящего. Главный герой анализируется также через призму черного цвета, он – это зло, тьма, хмурость, даже его душа «очернена». Он является абсорбентом, в котором растворяются другие действующий лица. В данном исследовании рассматривается, как всё-таки добро способно победить «всепоглощающее» зло, тьму. В статье также говорится о критике морали, которая является одной из ключевых тем романа и, в этой связи, падение личности. Показано, как отказ от общепринятых моральных норм и религиозных догм, неверие в высшую силу, в Бога, приводит к деградации морального и физического состояния не только главного героя, а и семьи, как основного составляющего звена общества, в целом. Ключевые слова: Айрис Мердок, роман, жанр, готический роман, фантазия, колорит. The given article deals with the colouring and how it acts in the novel. It describes only one of the possible interpretations of Iris Murdoch’s novel «The Time of The Angels», to be more certain, how the colour influences heroes’ life. The analysis of the colour spectrum, its colouring and blackness is done in the given article. As the article shows, the heroes’ life is reflected through the «gloominess» (furnishings, clothes, rooms, and weather) of what’s happening in the analyzed novel. The main hero is also analyzed through the «darkness», black color, he is depicted as evil, his soul is darkened. He absorbs everyone around him. The study shows, how the light and the good can defeat an overwhelming evil. The article also tells about the critique of morality, which is one of the main topics of the novel and in this connection the moral degradation of personality. It shows how the refusing of generally accepted moral and religious rules, disbelief in God, brings not only to moral but physical destruction not only of the main hero but his family as well, and as a result – to the whole society, because family is the most important component in any society. Key words: novel, genre, gothic novel, fantasy, coloring.

220-229

Authors: Е. С. Янкаускас

Стаття присвячена проблемі присутності автора у сучасному жіночому оповіданні. Активно проблему автора тексту почали розробляти у другій половині XX ст. Починаючи з кінця XX ст. в російській літературі активізуються жінки-письменниці, здебільшого – прозаїки. Із приходом до літератури постмодернізму, що в цілому змінив погляд на твір, виникла ідея «смерті автора» (Р. Барт) згідно якої автор та його текст не мають зв’язку. Головним стає те, як читач сприймає текст, а не те, що автор у нього вкладає. За цією теорією, аналізуючи тексти, не можна брати до уваги специфічний жіночий досвід та жіноче сприйняття світу, не можна виокремлювати так свані «жіночі» теми і проблеми (перш за все, які пов’язані з жіночим здоров’ям, фізіологією, побутом). Проте такі проблеми і теми є очевидними та сприймаються письменниками-чоловіками по-іншому. Не брати до уваги суб’єктивний досвід автора важко. Типи мовлення та форми присутності автора у тексті твору будуть одними зі способів передачі такого досвіду. Ключові слова: автор, жіноча проза, жіночі теми, тип мовлення. Статья посвящена проблеме присутствия автора в современном женском рассказе. Активно проблема автора стала разрабатываться во второй половине XX ст. Начиная с конца XX ст., в русской литературе активизируются авторы-женщины, в частности – прозаики. С приходом в литературу постмодернизма, который во многом кардинально изменил взгляд на произведение в целом, возникла идея о «смерти автора» (Р. Барт), исходя из которой, создатель произведения и создаваемый им текст не имеют связи. Главным становится не то, что автор вкладывал в произведение, а то, как читатель воспринимает текст. Исходя из его теории, для анализа таких про- изведений нельзя принимать во внимание специфический женский опыт и восприятие мира, нельзя выделять так называемые «женские» темы и проблемы (прежде всего, касающиеся женского здоровья, физиологии, быта и т.п.). Тем не менее, такие темы и проблемы очевидны и воспринимаются мужчинами-авторами с иных позиций. Не принимать во внимание личный субъективный опыт автора при анализе таких произведений сложно. Тип повествования и формы авторского присутствия в тексте произведения будут одними из основных способов передачи такого опыта. Ключевые слова: автор, женская проза, женские темы, тип повествования. The article describes the problem of Author presence in a modern feminine short story. The question about Author presence in the text has been actively discussed since the second part of the twentieth century. At the end of XX century writers-women become very active in Russian literature. Most of them are prosaists. When postmodernism with new views at text came into literature it has brought a new idea of «death of author» (R. Barthes). According to it the most important is how a reader perceives the text but not the author’s idea. As a result during analysis of female text it becomes impossible to consider specific women’s life experience and perception of the world and to highlight so-called “female” problems and topics (mostly connected with spheres of routine mode of life, physiology of woman, woman’s health). It is also obvious that men-writers see such topics and themes differently. So it is quite difficult not to consider the experience of a writer. Types of narrative forms and authorial presence in the text are will be among the main ways of delivery of such experience. Key words: author, feminine prose, feminine topic, narrative form.

10-22

Authors: Л. В. Гармаш

В статті розкрита історія вивчення мотиву як однієї з найважливіших категорій поетики. Мотив розглядається в зіставленні з близькими до нього поняттями «тема», «сюжет», «міфологема». Підкреслюється інтертекстуальний характер мотиву, його семантична цілісність і естетична значущість, включеність у наративну структуру тексту. Згідно з класифікацією Б.В. Томашевського, мотиви можуть виконувати різноманітні функції. Динамічні мотиви змінюють хід подій, а статичні не впливають на розвиток сюжету. Сюжетостворюючий потенціал мотиву розкривають А.Л. Бем, Ю.В. Шатін, Ю.В. Доманський та інші вчені. Він зумовлений такою властивістю даної категорії, як предикативність, яка є провідним поняттям прагматичної теорії мотиву. У результаті аналізу трудів А.Н. Веселовського, Б.В. Томашевського, О.М. Фрейденберг, Б.М. Гаспарова, В.И. Тюпи, Н.Д. Тамарченко, И.В. Силантьєва та інших вчених названі характерні ознаки мотиву: предикативність, повторюваність, варіативність, системність. Ключові слова: мотив, тема, сюжет, наратив, інтертекстуальність, предикативність. В статье излагается история изучения мотива как одной из важнейших категорий поэтики. Мотив рассматривается в сопоставлении с близкими ему понятиями «тема», «сюжет», «мифологема». Подчеркивается интертекстуальный характер мотива, его семантическая целостность и эстетическая значимость, включенность в нарративную структуру текста. Согласно классификации Б.В. Томашевского, мотивы могут нести различную функциональную нагрузку. Динамические мотивы меняют ход событий, а статические не оказывают влияния на развитие сюжета. Сюжетообразующий потенциал мотива раскрывают А.Л. Бем, Ю.В. Шатин, Ю.В. Доманский и другие ученые. Он обусловлен таким свойством данной категории, как предикативность, которая является ведущим понятием прагматической теории мотива. На основании анализа трудов А.Н. Веселовского, Б.В. Томашевского, О.М. Фрейденберг, Б.М. Гаспарова, В.И. Тюпы, Н.Д. Тамарченко, И.В. Силантьева и других ученых названы характерные признаки мотива: предикативность, повторяемость, вариативность, системность. Ключевые слова: мотив, тема, сюжет, нарратив, интертекстуальность, предикативность. The article describes the history of the study of motif as one of the major categories of poetics. The motif is considered in comparison with such concepts as theme, plot, mythologeme, which are close to it. Intertextual nature of the motif, its semantic integrity, aesthetic significance and inclusiveness in the narrative structure of a text are highlighted. According to Boris Tomashevsky’s classification, motifs may perform different functions. Dynamic motifs change the course of events, static ones do not influence the plot. Tomashevsky used the term ‘motif’ to denote the smallest unit of the plot and distinguished between ‘bound’ and ‘free’ motifs. The ability of the motif to generate plot is researched by A. Bem, Y. Shatin, J.V. Domansky and other scientists. This quality becomes possible because the motif is always a predicate as the pragmatic theory states. The article is based on the analysis of works of A. Veselovsky, B. Tomashevsky, O. Freidenberg, B. Gaparov, V. Tjupa, N. Tamarchenko, I. Silantiev and other scientists. The characteristic features of the motif have been called such as predication, repeatability, variability, consistency. Keywords: motif, theme, plot, narrative, intertextuality, predication

35-46

Authors: Е. А. Евдокименко

Представлена стаття присвячена аналізу образів дорослих у сучасних п’єсах на «дитячу тему». Російська драматургія кінця 20 – початку 21 століть – явище суперечливе. У тематичному розмаїтті цього періоду особливе місце займає тема дитинства. П’єси, присвячені дітям і підліткам, їх інтересам, взаємовідносинам з однолітками, розкривають також їх відносини з дорослими. На матеріалі п’єс про дітей і підлітків кордону 20–21 століть у статті проводиться зіставлення образів чоловіків і жінок, робиться спроба виявити найбільш типові риси образів чоловіків і жінок у декількох аспектах. Для жіночих персонажів це – питання пошуку себе, стосунки з чоловіком (у сім’ї і за її рамками), спілкування (відсутність спілкування) з дітьми. При аналізі чоловічих персонажів акцент робиться також на трьох сторонах життя , які лише частково збігаються з аспектами, в яких найбільш проявлені жіночі персонажі, а саме на роботі, любові та сім’ї. Образи чоловіків і жінок в рівній мірі не піддаються будь-якій класифікації. Єдина риса, що стала характерною для більшості образів дорослих в сучасній драматургії, присвяченій темі дитинства , – бездіяльність. Ключові слова: бездіяльність, самореалізація, рутинна трагедія. Представленная статья посвящена анализу образов взрослых в современных пьесах на «детскую тему». Русская драматургия конца 20 – начала 21 веков – явление противоречивое, вызывающее много споров. В тематическом разнообразии этого периода особое место занимает тема детства. Пьесы, посвященные детям и подросткам, их интересам, взаимоотношениям со сверстниками, раскрывают также их отношения с взрослыми. На материале пьес о детях и подростках рубежа 20–21 веков в статье проводится сопоставление образов мужчин и женщин, делается попытка выявить наиболее типичные черты образов мужчин и женщин в нескольких аспектах. Для женских персонажей это – вопрос поиска себя, отношения с мужчиной (в семье и за ее рамками), общение (необщение) с детьми. При анализе мужских персонажей акцент делается также на трех сторонах жизни, которые лишь частично совпадают с аспектами, в которых наиболее проявлены женские персонажи, а именно на работе, любви и семье. Образы мужчин и женщин в равной степени не поддаются какой-либо классификации. Единственная черта, ставшая характерной для большинства образов взрослых в современной драматургии, посвященной теме детства, – бездеятельность. Ключевые слова: бездеятельность, самореализация, рутинная трагедия. The presented paper analyzes images of adults in modern plays devoted to «children’s theme». Russian drama of the late 20th – early 21st centuries is a contradictory phenomenon, causing a lot of controversy. In thematic diversity of this period, the theme of childhood occupies a special place. Plays dedicated to children and teenagers, their interests, relationships with their peers reveal their relationships with adults. On the material of plays for children and teenagers of the 20th –21st centuries the article compares images of men and women, attempts to identify the most typical features of men and women images in several aspects. For the female characters these are – a question of finding themselves, relationship with a man (in the family or outside it), communication (absence of communion) with children. In the analysis of the male characters the article focuses on three aspects of life, which only partly coincide with the aspects which are significant for most female characters, namely, work, love and family. Images of men and women equally can not be classified. The only feature that has become characteristic of most adult images in modern drama devoted to childhood is inactivity. Keywords: inactivity, self-actualization, routine tragedy

59-72

Authors: Е. С. Карпина

У статті розглянуто художній час у романі Вс.С. Соловйова «Вольтер’янець». Обґрунтовується його поділ на два пласти, що пересікаються та доповнюють один одного – історичний час, представлений історичними реаліями та співвідносний з історичними особистостями, який слугує фоном для розвитку подій роману, та побутовий час, пов’язаний із повсякденним життям його героїв та представлений їхніми спогадами, очікуваннями та передчуттями. Автором виділено основні способи відтворення історичного часу в романі: використання романістом історичних дат; роки правління монархів та сходження на трон з подальшою коронацією їхніх наступників; зазначення точного віку деяких історичних персонажів (у тому числі, народження, повноліття, смерті); дати створення поетичних творів Г.Р. Державіна; датування листів членів імператорської родини. Ключові слова: пенталогія, сімейна хроніка, історична проза, хронотоп, художній час, історичний час, побутовий час, конспективний метод. В статье рассмотрено художественное время в романе Вс.С. Соловьёва «Вольтерьянец». Обосновывается его разделение на два пересекающихся и дополняющих друг друга временных пласта – историческое время, представленное историческими реалиями и соотносимое с историческими личностями, которое служит фоном для развития событий романа, и бытовое время, связанное с повседневной жизнью его героев и представленное их воспоминаниями, ожиданиями и предчувствиями. Автором выделены основные способы воссоздания исторического времени в романе: использование романистом исторических дат; годы правления монархов и восхождения на престол с последующей коронацией их преемников; указание на точный возраст некоторых исторических персонажей (в том числе, рождение, совершеннолетие, смерть); даты создания поэтических произведений Г.Р. Державина; датировка писем членов императорской семьи. Ключевые слова: пенталогия, семейная хроника, историческая проза, хронотоп, художественное время, историческое время, бытовое время, конспективный метод. The artistic time in Vs.S. Solovyov’s novel «The Voltairian» is considered in the article. Its division into two temporal layers which intersect and complement each other is justified. They are the historical time, which is represented by the historical realia, correlates with the historical figures and serves as a background for the development of the novel events, and the everyday time, which is connected with the daily life of the characters and is represented by their memories, expectations and presentiments. The author has singled out the main ways of the historical time recreation in the novel: the novelist’s use of the historic dates; the years of the monarchs’ reign with the subsequent coronation of their successors; the indication of the exact age of some of the historical characters (including their birth, full age and death); the dates of G.R. Derzhavin’s poetic works creation; dating of the imperial family members’ letters. Key words: pentalogy, family chronicle, historical prose, chronotope, artistic time, historical time, everyday time, summary method

86-95

Authors: С. К. Криворучко

Роман має складну наративну систему: два наративи – жіночий і чоловічий – втілюють два типа культур. 1) Жіночий – китайську / конфуціанську (маньчжурську); 2) чоловічий – японську. Повіствування в обох наративах ведеться від першої особи. Наративами впроваджено ідею нонконформізму: використання займенника «я» не притаманно японській і китайській культурі – це «нескромно». Акцент зроблено на дієслові – орієнтація героїв на «дію» (французька риса), під сумнів поставлено конфуціанські засади – відмова від «дії». Конфлікт реалізував ідею кохання, всеосяжного і вічного як смерть. Шань Са розкрила безглуздість конфлікту японської і китайської культур, у якому традиція втрачає свій сенс, оскільки у героїв не вистачає більше сил зберігати традиції своїх пращурів. Двома наративними рівнями висловлені протилежні точки зору. Шань Са метафорично довела, що еволюція може відбутися, лише коли представники культур знайдуть у собі сили вийти за межі «своїх» власних уявлень про світ та зуміють прислухатися і почути «чуже». Ключові слова: Шань Са山飒, художні образи, конфлікт, наратив, жанр, ідея. Роман имеет сложную нарративную систему: два нарратива – женский и мужской – воплощают два типа культур. 1) Женский – китайскую / конфуцианскую (маньчжурскую); 2) мужской – японскую. Повествование в обоих нарративах ведётся от первого лица. Нарративами воплощена идея нонконформизма: использование местоимения «я» не присуще японской и китайской культуре – это «нескромно». Акцент сделан на глаголе – ориентация героев на «действие» (французская черта), под сомнение поставлены конфуцианские основы – отказ от «действия». Конфликт реализовал идею любви, всеохватывающей и вечной как смерть. Шань Са раскрыла бесполезность конфликта японской и китайской культур, в котором традиция утрачивает свой смысл, поскольку у героев больше нет сил сохранять традиции своих пращуров. Двумя нарративними уровнями высказаны противоположные точки зрения. Шань Са метафорично доказала, что эволюция может прослеживаться, только когда представители культур найдут в себе силы выйти за грани «своих» представлений о мире и сумеют прислушаться и услышать «чужое». Ключевые слова: Шань Са山飒, художественные образы, конфликт, нарратив, жанр, идея. The novel has a complex narrative system: there are two narratives – female and male, that implement two types of cultures. 1) Female – Chinese / Сonfucian (Manchurian); 2) Male – Japanese. There is the first-person narration in both narratives. Narratives introduced the idea of nonconformism: the usage of the pronoun «I» is not inherent in Japanese and Chinese cultures it is «immodest». The emphasis is made on the verb – orientation of the heroes on the «action» (French feature), Confucian principles are called in question – refusal of an «action». The conflict realized the idea of love, universal and eternal like death. Shan Sa revealed the absurdity of Japanese and Chinese cultural conflict in which tradition loses its sense as heroes lack strength to keep their ancestor’s traditions. Opposite points of view are expressed by two narrative levels. Shan Sa metaphorically proved that evolution can occur only when the representatives of the culture find some strength to exceed the limits of «their» own notions about the world and are able to consider and hear «the unknown». Key words: Shan Sa, images, conflict, narrative, genre, idea

105-114

Authors: В. В. Нестерук

Статтю присвячено питанню засобів реалізації гри з читачем сучасного російського драматургічного твору. У якості матеріалу для осмислення було взято твори російських драматургів, які були створено в 2013 р. Особливу увагу приділено аналізу назв п’єс, серед основних засобів виділено фразеологічну трансформацію (аплікацію), алюзію, тавтологію, контекстуальне сенсоутворення. Автором також проведено розвідку стосовно принципів створення авторських жанрових номінацій як одного з засобів гри з читачем. Підкреслено тенденцію до скорочення обсягу твору, що знайшло відображення в жанровій номінації. Прагнення до експерименту призвело до появи різноманітних нетрадиційних назв жанрів, які вирішують певнізавдання: авторської самореалізації, залучення уваги більшої кількості читацької аудиторії, поєднання жанрової своєрідності зі смисловим навантаженням, розширення традиційної назви жанру за рахунок додавання позажанрових елементів, занурення одразу до змісту твору, включення читача до акту со- творчості тощо. Ключові слова: жанр, назва, авторський жанр, лаконізація, гра з читачем. Статья посвящена вопросу средств реализации игры с читателем современного российского драматургического произведения. В качестве материала для осмысления было взято произведения русских драматургов, которые были созданы в 2013 г. Особое внимание уделено анализу названий пьес, среди основных средств выделены фразеологическая трансформация (аппликация), аллюзия, тавтология, контекстуальное смыслотворение. Автором также проведено исследование принципов создания авторских жанровых номинаций как одного из средств игры с читателем. Подчеркнута тенденция ксокращению объема произведения, что нашло отражение в жанровой номинации. Стремление к эксперименту привело к появлению разнообразных нетрадиционных названий жанров, которые решают определенные задачи: авторской самореализации, привлечения внимания большего количества читательской аудитории, сочетание жанрового своеобразия со смысловой нагрузкой, расширение традиционного названия жанра за счет добавления внежанровых элементов, погружение непосредственно в содержание произведения, включение читателя в акт со-творчества. Ключевые слова: жанр, название, авторский жанр, лаконизация, игра с читателем. The article is devoted to the implementation of means of the game with the reader of contemporary Russian dramatic works. Texts of the Russian playwrights, which were created in 2013, were taken as a material for reflection. Special attention is paid to the analysis of the pieces’ names: among the main means were named phraseological transformation (application), allusion, tautology, contextual sense-making. The author also conducted a study of the creation principles of the author’s genre nominations as one of the tools of the game with the reader. The trend to reduction of the works volume was stressed, which is also reflected in the genre category. The desire to experiment led to the emergence of a variety of non-traditional names of the genres that solve specific tasks: author’s self-actualization, attraction of attention of a larger number of readers, combination of the genre originality with the meaning, extention of the traditional names of the genre by adding extra-genre elements, diving directly into the content of the work, engagement of the reader in the act of co-creation. Keywords: genre, name, author’s genre, reduction, game with a reader.

123-133

Authors: О. С. Рыжченко

У статті акцентується увага на схожих і відмінних рисах російського і зарубіжного ретродетективу, а також обґрунтованості виділення російським і українським літературознавством двох типів детективних творів – історичного детективу і ретродетективу, які західне літературознавство об’єднує в єдину групу – «hystorical mystery». У гонитві за сенсацією, а також намагаючись залучити якомога більше публіки, що читає, заплутаністю сюжету і великою кількістю детективних інтриг, автори детективних романів з історичною основою надмірно захоплюються створенням детективного твору, який своїм пріоритетом зробив власне розслідування злочину як рішення якоїсь логічної задачі. Проте не всі детективні твори орієнтовані саме на розслідування злочинів, більшість з яких мають під собою реальну історичну основу. Історичні детективи роблять акцент на «людині в часі», що дозволяє розглядати ці твори саме як історичні романи, в яких превалює Особистість на тлі розвитку історичних подій, тоді як в основу більшості ретродетективів закладений елемент авантюрності, що і створює ефект надуманості. Ключові слова: белетристика, історичний роман, масова література,, ретродетектив. В статье акцентируется внимание на сходных и различных чертах русского и зарубежного ретродетектива, а также обоснованности выделения русским и украинским литературоведением двух типов детективных произведений – исторического детектива и ретродетектива, которые западное литературоведение объединяет в единую группу – «hystorical mystery». В погоне за сенсацией, а также стремясь привлечь как можно больше читающей публики запутанностью сюжета и большим количеством детективных интриг, авторы детективных романов с исторической основой чрезмерно увлекаются созданием детективного произведения, которое своим приоритетом сделало собственно расследование преступления как решение некоей логической задачи. Однако не все детективные произведения ориентированы именно на расследование преступлений, большинство из которых имеют под собой реальную историческую основу. Исторические детективы делают акцент на «человеке во времени», что позволяет рассматривать эти произведения именно как исторические романы, в которых превалирует Личность на фоне развития исторических событий, в то время как в основу большинства ретродетективов заложен элемент авантюрности, что и создает эффект надуманности. Ключевые слова: беллетристика, исторический роман, массовая литература, ретродетектив. The article deals with similarrities and different features of Russian and foreign retro detective. It examines the validity of selection of two types of detective works by Russian and Ukrainian literary critics: historical detective and retro detective, which Western literary critics unite into a single group – «hystorical mystery». In pursuit of sensation and also aiming to attract more reading public by the intricacy of the plot and plenty of detective suspence, authors of detective novels with historical basis overindulge in creation of detective works which actually put the priority on the investigation of a crime as solution of a certain logical task. However not all detective novels are oriented on the investigation of crimes, the majority of which are based on real historical events. Historical detectives lay emphasis on «a man in time», that allows to examine these works as historical novels where Personality predominates on the background of the train of historical events, while the element of adventurousness is put into the basis of most retro detectives, that creates the effect of contrivedness. Keywords: fiction, historical novel, mass literature, retro detective.

143-151

Authors: Е. Ю. Сорокина

Коло інтересів Адамовича-критика було широким: повз нього не проходило жодне явище радянської та емігрантської літератури. У той час радянська література недооцінювалась, не змінилась ситуація й зараз. Але аналіз поглядів Адамовича допоможе розкрити сутність радянської літератури та поглянути на неї з іншого боку. Критик вважає, що радянську літературу можна назвати нудною тільки спочатку; насправді вона потребує уважного та вимогливого ставлення до себе, і тільки таким чином можна побачити її глибокий зміст. Радянська література знаходилась під великим впливом ідеології. Автори, які бажали уникнути цензури, використовували різноманітні художні прийоми: головні герої висловлювали правильні ідеї, а прості люди – вели розмови на заборонені теми. Адамович не згодний з тим, що радянська література приречена на загибель; вона живе, доки живі думки письменників про Росію, і це – одна з найцінніших її властивостей. Основні проблеми, які піднімають радянські автори у своїх творах – це питання особистості й колективу, ставлення людини до себе та свого місця у суспільстві. Соціалістичний реалізм призвів радянську літературу до спадку, з творів майже зникла тема кохання, інтерес до радянських авторів поступово знизився. Проте, Адамович продовжував цікавитися роботами радянських письменників, отже в майбутньому ми плануємо розглянути його рецепцію їхньої творчості. Ключові слова: пафос спільності, проблематика, радянська література, соціалістичний реалізм, тематика, цензура. Круг интересов Адамовича-критика был широк: мимо него не проходило ни одно явление советской и эмигрантской литературы. В то время советская литература многими недооценивалась; не изменилась ситуация и сегодня. Но анализ взглядов Адамовича позволит раскрыть сущность советской литературы и взглянуть на неё с новой стороны. Критик полагает, что советскую литературу можно назвать скучной только поначалу; на самом деле, она требует к себе внимательного и требовательного отношения, только в этом случае можно обнаружить скрытый в ней глубокий смысл. Советская литература находилась под сильным влиянием идеологии. Авторы, которые хотели избежать цензуры, прибегали к различным художественным приемам: главные герои высказывали правильные идеи, а простые люди вели разговоры на запрещенные темы. Адамович отрицает тот факт, что советская литература обречена на гибель: она живет до тех пор, пока живы мысли писателей о России, и это, по мнению критика, одна из её самых ценных особенностей. Основные проблемы, которые поднимают советские авторы в своих произведениях – это вопросы личности и коллектива, отношения человека к самому себе и к своему месту в обществе. Социалистический реализм привел советскую литературу в упадок, из произведений практически исчезла тема любви, постепенно пропал интерес к советским авторам. Тем не менее, Адамович продолжал уделять активное внимание работам советских писателей, и в будущем мы планируем рассмотреть его рецепцию их творчества. Ключевые слова: пафос общности, проблематика, советская литература, социалистический реализм, тематика, цензура. The circle of interests of Adamovich as a literary critic was wide: no phenomenon of the soviet and emigrant literature was left without his attention. At that time soviet literature was underestimated. The situation is still the same nowadays. But the analysis of Adamovich’ views will allow to reveal the essence of the soviet literature and look at it from the other perspective. The critic believes that Soviet literature can be considered dull only at first; in fact, it requires attention and demanding attitude. Only in this case the deep sense which is hidden in it can be revealed. Soviet literature has been under the strong influence of ideology. The authors who wanted to omit censorship used different literary techniques: the antagonists expressed the right ideas, and simple people spoke on forbidden topics. Adamovich denies the fact that soviet literature is doomed to death: it will live until the thoughts of the writers about their Motherland are alive. This is one of the most valuable traces of the soviet literature according to the critic’s opinion. The main problems which are raised by the soviet authors in their works are the questions of personality and community, of the person’s attitude towards himself and his place in society. Social realism led the soviet literature to destruction, the topic of love almost vanished from the literary works, the interest to soviet authors decreased. Nevertheless, Adamovich went on paying attention to the soviet writers, and in the future we are planning to consider his reception of their literary works. Key words: censorship, problematics, spirit of unanimity, social realism, Soviet literature, thematics

162-172

Authors: М. Ю. Тарарак

У статті викладені основні результати дослідження поезії І. Еренбурга як визначної частини його спадщини. Унікальність творчого шляху Еренбурга-поета, що розвивався від засвоєння досягнень нових поетичних течій до пошуків свого місця в системі соціалістичного реалізму, полягає в тому, що він пройшов шлях, співпадаючий із розвитком руської поезії від символізму до соціалістичного реалізму, сприймаючи, трансформуючи та розвиваючи досягнення поетичних течій того часу. Він увійшов в руську літературу як поет, бачив себе поетом і тоді, коли головне місце в його творчості займала проза та публіцистика, до поезії він звертався в годи репресій, висловлюючи в ній свою позицію по відношенню до подій дійсності. Показано, що ця поезія є яскравою та цікавою сторінкою руської літератури ХХ ст. Кожен етап поетичної творчості знаменує собою не тільки прийняття основних поетологічних особливостей пануючої тоді поетичної течії, але й безперервне прагнення утворити свій власний голос, власну тему, яка і зробила його поезію впізнаваною та улюбленою декількома поколіннями читачів. Ключові слова: стилізація, інтертекст, цивільна, філософська, інтимна лірика. В статье изложены основные результаты изучения поэзии И. Эренбурга как значимой части его наследия. Уникальность творческого пути Эренбурга-поэта, развивавшегося от усвоения достижений новейших поэтических течений до поисков своего места в системе социалистического реализма, состоит в том, что он прошел путь, совпадающий с развитием русской поэзии от символизма до социалистического реализма, воспринимая, трансформируя и развивая достижения поэтических течений того времени. Он вошел в русскую литературу как поэт, видел себя поэтом и тогда, когда преимущественное место в его творчестве занимала проза и публицистика, к поэзии он обращался к годы репрессий, в ней выражая свою истинную позицию по отношению к событиям действительности. Показано, что эта поэзия является яркой и интересной страницей русской литературы ХХ в. Каждый этап поэтического творчества знаменует собой не только приятие основных поэтологических особенностей господствовавшего тогда поэтического течения, но и неустанное стремление выработать свой собственный голос, собственную тему, которая и сделала его поэзию узнаваемой и любимой несколькими поколениями читателей. Ключевые слова: стилизация, интертекст, гражданская, философская, интимная лирика. In this article we recount the main results of the study of Ehrenburg`s poetry as a significant part of his literary heritage. Ehrenburg was in progress from the assimilation of the newest poetic streams achievements to the searching of his place in the system of socialist realism. The uniqueness of his creative career is in the fact that he travelled a long way congruent with the development of the Russian poetry from symbolism to the socialist realism. He appreciated, converted and developed the achievements of the poetic trends of that time. He entered the Russian literature as a poet, he took himself as a poet even when his works were mostly prose and publicistic. He turned to poetry in the years of repressions, he expressed through the poetry his true attitude to the events. It is shown, that this poetry is an interesting and bright sheet of the Russian literature of the 20th century. Every stage of the poetic creation is showing not only the acceptance of the main poetic tendencies of the mainstream, but also a constant aspiration to find his own voice, his own theme, which made his poetry knowable and beloved by several generations of readers. Key words: pasticcio, intertext, civil, philosophic, intimate lyrics

184-198

Authors: И. Н. Тыминская

Стаття присвячена творчості норвезького драматурга Х. Крога. На прикладі п’єси «Раковина» аналізується вплив «нової драми» Г. Ібсена, а також новаторство Х. Крога. Характер суспільних відносин, що змінився після закінчення першої світової війни ставив перед драматургами 1920-х років нові завдання та проблеми. Хельге Крог, як і Г. Ібсен, підходить до їх аналізу через зображення жінки з нестандартним з точки зору суспільства 1920-х років світоглядом. Проблематика, композиція, сюжетні особливості твору, драматургічні прийоми та ситуації в цілому послідовно витримані в руслі традицій «нової драми». У цьому плані в «Раковині» можна виділити актуальність проблематики та реалізм в зображенні подій; психологічну напруженість дії, яка обумовлена конфліктом ідей та світогляду головних героїв; органічно злитий з драматичною дією символізм; незакінченість та напруженість композиції; ретроспективність і проспекцію, а також активний індивідуалізм головного героя. Ключові слова: традиція, новаторство, нова драма, ібсенізм, психологізм, образ В статье рассматривается творчество норвежского драматурга Х. Крога. На примере пьесы «Раковина» анализируется влияние «новой драмы» Г. Ибсена, а также новаторство Х. Крога. Изменившийся характер общественных отношений после окончания первой мировой войны ставил перед драматургами 1920-х годов новые задачи и проблемы, Хельге Крог, подобно Г. Ибсену, подходит к их анализу через изображение женщины с нестандартным с точки зрения общества 1920-х годов мировоззрением и таким же нестандартным для своего времени поведением. Проблематика, композиция, сюжетные особенности произведения, драматургические приемы и ситуации в целом последовательно выдержаны в русле традиций «новой драмы». В этом плане в «Раковине» можно выделить актуальность проблематики и реализм в изображении событий; психологическую напряженность действия, обусловленную конфликтом идей и мировоззрения главных героев; органически слитый с драматическим действием символизм; незавершенность и напряженность композиции; ретроспективность и проспекцию, а также активный индивидуализм главного героя. Ключевые слова: традиция, новаторство, новая драма, ибсенизм, психологизм, образ. The essay deals with the oeuvre of the Norwegian playwright Helge Krog. The author has considered the influence of Ibsen’s «new drama» on Krog’s play «The sounding shell» along with the playwright’s novelty. Public relations that changed in 1920s after World War I aroused new problems and issues. Helge Krog as his predecessor H. Ibsen tried to analyze them by means of depicting a woman with wrong social ideology for that time. The problems described in this play, its composition peculiarities and drama methods keep to the features of «new drama» among which are the issues of the day, realism, psychological tension of the actions, ideological confrontation, symbolism organically merged with the actions, open ending, tense composition, retrospective and prospective, individualism of the main character. Keywords: tradition, novelty, new drama, ibsenism, psychologism, character.

208-219

Authors: Ю. О. Чирка

В статті робиться спроба простежити таку типову рису творів Ліона Фейхтвангера, як змалювання актуальних проблем сучасної йому Німеччини через історичні аналогії та паралелі. Досліджуються особливості просторово-часової організації п’єси «Мир», що стає головним засобом створення оповіді. Автор розкриває, яким чином досягається поєднання двох зовсім різних епох у межах одного твору, як характерні властивості часу та простору допомагають глибше зрозуміти проблематику п’єси, розкрити головні її ідеї, як організація простору відображає і обумовлює композицію твору. В результаті дослідження робиться висновок про важливість розуміння специфіки використання історичного матеріалу у творчості Л. Фейхтвангера, що є організуючою ланкою у побудові його творів. Ключові слова: німецька література, драма, композиційна структура твору, художній час, художній простір. В статье делается попытка проследить такую типичную черту произведений Лиона Фейхтвангера, как изображение актуальных проблем современной ему Германии через исторические аналогии и параллели. Исследуются особенности пространственно-временной организации пьесы «Мир», которая становится главным средством создания повествования. Автор раскрывает, каким образом достигается объединение двух совсем разных эпох в пределах одного произведения, как характерные свойства времени и пространства помогают глубже понять проблематику пьесы, раскрыть главные её идеи, как организация пространства отображает и обуславливает композицию произведения. В результате исследования делается вывод о важности понимания специфики использования исторического материала в творчестве Л. Фейхтвангера, которая является организующим звеном в построении его произведений. Ключевые слова: немецкая литература, драма, композиционная структура произведения, художественное время, художественное пространство. In the article an attempt to study such a typical feature of L. Feuchtwanger’s literary works as a depiction of Germany’s essential problems of his time through historical analogies and parallels is made. The features of the spatio-temporal organization of the play «Peace» which becomes the main tool for creating of the narration are investigated. The author reveals the way how the union of two absolutely different eras within a single literary work is reached, the way how specific properties of time and space help to understand more deeply the issue of the play, reveal its major ideas, the way how the organization of space displays and stipulates the literary work’s composition. As a result of the investigation the conclusion about the importance of understanding the specifics of use of a historical material in L. Feuchtwanger’s creative work which is an organizing link to the structure of his literary works is made. Key words: German Literature, drama, composite structure of literary work, art time, art space.