ENDOKRYNOLOGIA

109-115

Authors: Гуда Б.Б., Гулеватий С.В., Тронько М.Д.

Мета — обґрунтувати доцільність призначення радіойод-діагностики та радіойод-абляції пацієнтам із папілярними карциномами щитоподібної залози (ЩЗ) із різних груп ризику. Матеріал і методи. Аналізували дані когорти хворих із папілярними карциномами ЩЗ, які отримували комбіноване лікування 1995-2014 роками (4 956 осіб), і хворих, яким було проведено радіойод-терапію після екстрафасціальної тиреоїдектомії 2018 року (98 осіб). Результати. Частота папілярних карцином ЩЗ з агресивнішими характеристиками (великий розмір, наявність метастазування, інтра- або екстратиреоїдної інвазії, мультифокальності) та більш несприятливим перебігом (вища стадія хвороби та групи ризику, більша кількість курсів радіойод-терапії, несприятливий прогноз за MACIS) серед хворих когорти за 20 років спостереження зменшилася. У 71% хворих із папілярною карциномою ЩЗ категорії рТ1-рТ2N0M0 за результатами діагностичного сканування накопичення радіофармпрепарату було відсутнім або незначним. Висновки. Радикальне видалення ЩЗ із пухлиною є необхідною умовою для проведення хворим із папілярною карциномою ЩЗ дуже низького та низького ризику лише радіойод-діагностики без подальшої процедури радіойод-абляції. Водночас, враховуючи українські реалії, цілком відмовитися від застосування абляції з використанням 131I в пацієнтів України, які входять до групи з низьким ризиком (що є сучасним трендом у світовій тиреодології), наразі не можна.

125-131

Authors: Скумс А.В., Коваленко А.Є., Болгов М.Ю., Гулько О.М., Кондратюк В.А., Симонов О.М., Михайлюк О.С.

Мета дослідження — оцінити та порівняти періопераційні зміни гемодинаміки в пацієнтів, які перенесли лапароскопічну адреналектомію (ЛА) з рентгенендоваскулярною селективною електрокоагуляційною оклюзією (РЕВСЕО) судин надниркових залоз у передопераційний період із приводу феохромоцитоми, та у хворих, яким ЛА було виконано з приводу інших пухлинах НЗ у той самий період. Матеріал і методи. Для оцінки ефективності мультидисциплінарного підходу проведено аналіз лікування 81 пацієнта з пухлинами надниркових залоз (НЗ) за період із 2008 по 2019 рік. Порівнювали дві групи: група І — 37 хворих із феохромоцитомою, яким за 24 год перед ЛА виконували РЕВСЕО судин НЗ, та група ІІ — 44 хворих, яким було виконано ЛА з приводу інших пухлин НЗ. Пацієнти з феохромоцитомою для підготовки до оперативного втручання протягом двох тижнів отримували α-адреноблокатори. Групи хворих порівнювали за гемодинамічними показниками, тривалістю оперативного втручання, розміром пухлини, об’ємом інтраопераційної крововтрати та частотою ускладнень. Результати. За віком, статтю, локалізацією, розміром пухлини суттєвої різниці між хворими обох груп не було. Тривалість РЕВСЕО судин НЗ становила 20-30 хв. Під час РЕВСЕО тяжких ускладнень не спостерігали. Для оцінки параметрів гемодинаміки досліджували САТ і ЧСС на етапах виділення та мобілізації НЗ і після перев’язування центральної вени НЗ (ЦВНЗ). На етапі мобілізації пухлини НЗ під час ЛА середні рівні САТ і ЧСС у групі І були суттєво меншими, ніж у групі ІІ (р=0,00188 і 0,0096 відповідно), і становили в групі І 130,6±9,2 мм рт. ст. і 70,8±9,7 уд/хв відповідно та в групі ІІ 145,2±22,1 мм рт. ст. і 79,7±14,9 уд/хв відповідно. Під час перев’язування та пересічення ЦВНЗ у групі ІІ — спостерігали суттєве зниження САТ, у середньому до 123,5±15,4 мм рт. ст. У пацієнтів групи І зниження CАТ на етапі пересічення ЦВНЗ не було. Тривалість оперативного втручання у хворих групи ІІ була вірогідно більшою, ніж у групі І (138,7±48,1 хв проти 105,0±41,5 хв, p=0,00001). Середній об’єм крововтрати в групі І порівняно з показником групи ІІ був вірогідно меншим (51,6±12,1 мл проти 165,2±75,9 мл, p=0,00001). У поопераційний період ускладнення спостерігали у 2 (4,5%) пацієнтів групи ІІ та в 1 (2,7%) хворого групи І. Летальних випадків в обох групах не було. Висновок. Застосування РЕВСЕО судин НЗ у комплексному хірургічному лікуванні пацієнтів із феохромоцитомою є перспективним напрямком профілактики інтраопераційних порушень гемодинаміки та кровотечі.

139-145

Authors: Ткач С.М.

Мета — вивчити вплив комбінованого фітопрепарату Седаристон, що містить стандартизовані сухі екстракти звіробою (100 мг) та валеріани (50 мг) (esparma GmbH, Німеччина), на вуглеводний обмін і психоемоційний стан хворих на цукровий діабет (ЦД) із депресивним синдромом. Матеріал і методи. До дослідження включено 60 хворих на ЦД 1-го та 2-го типів із депресивним синдромом, діагностованим за даними опитування за шкалами Бека та PHQ-9. Усі пацієнти постійно приймали стандартну інсулінотерапію та/або цукрознижувальні пероральні препарати, 30 хворих додатково приймали Седаристон по 2 капсули двічі на день упродовж 2 місяців. Перед початком приймання препарату Седаристон і протягом наступних 3 місяців проводили оцінку психоемоційного стану (через 2 тижні, 1, 2 і 3 місяці). Стан вугле- водного обміну (за показниками глікованого гемоглобіну та глікемії) оцінювали на початку та через 3 місяці дослідження. Результати. У пацієнтів, які приймали Седаристон, суттєво зменшилася симптоматика депресивного синдрому з вірогідним зниженням кількості балів за шкалою PHQ-9 із 13,1±1,4 бала до 8,6±1,4 бала вже за 1 місяць лікування та за шкалою Бека з 23,2±1,5 бала до 17,7±2,0 бала за 2 місяці лікування з подальшим поліпшенням, на відміну від хворих, які не приймали Седаристон: 11,4±1,0 бала vs 9,9±1,0 бала (p>0,1) за шкалою PHQ-9 і 17,6±1,1 бала vs 17,1±2,1 бала (p>0,1) за шкалою Бека. Через 3 місяці після початку лікування Седаристоном на тлі позитивної динаміки депресивного синдрому у хворих знизився рівень глікованого гемоглобіну з 9,8±0,5% до 7,9±0,3% (р<0,01), на відміну від пацієнтів, які не приймали Седаристон: 8,8±0,2% vs 9,0±0,4% (p>0,1). Крім того, через 3 місяці терапії знизився середньо- добовий показник глікемії у хворих, які приймали Седаристон: із 13,1±0,8 ммоль/л до 10,0±0,5 ммоль/л (р<0,01), на відміну від хворих, які не приймали його: 11,4±0,6 ммоль/л vs 11,8±1,0 ммоль/л (p>0,1). Висновки. Приймання препарату Седаристон (2 капсули двічі на день) упродовж 2 місяців у комплексній терапії хворих на ЦД, окрім позитивної тривалої дії на симптоматику депресивного синдрому, позитивно впливало на вуглеводний обмін зі зниженням за 3 місяці рівня глікованого гемоглобіну на 1,9%. Це свідчить про ефективність і доцільність терапії пацієнтів із ЦД комбінованим рослинним препаратом Седаристон із метою поліпшення не лише психоемоційного стану, але й вуглеводного обміну.

153-158

Authors: Водолажський М.Л., Сидоренко Т.П., Фоміна Т.В., Кошман Т.В.

Мета — вдосконалення науково-інформаційного забезпечення фахівців галузі охорони здоров’я дітей і підлітків за напрямком «Дитяча ендокринологія». Матеріал і методи. Дослідження про водили за даними бази рефератів звітів науково-дослідних (39) і дисертаційних робіт (79), які проведено в Україні 2001-2017 pp. з актуальних питань дитячої ендокринології, з використанням семантичного, інформаційного, наукометричного, бібліографічного, патентного, статистичного методів. Для вивчення інформованості лікарів щодо наукового продукту, створеного за напрямком «Дитяча ендокринологія», використано розроблений авторами опитувальник. Результати. У статті наведено дані про розвиток дослідницького процесу за напрямками дитячої ендокринології протягом тривалого терміну (2001- 2017 рр.). Визначено кількісні показники збільшення проведення науково-дослідних і дисертаційних робіт, їх тематичну спрямованість, обсяг і структуру створеного наукового продукту, його використання фахівцями з дитячої ендокринології. Висновки. В Україні стабільно здійснюється дослідницький процес за актуальними напрямками дитячої ендокринології, у тому числі діабетології, створюється відповідний інформаційний та інноваційний ресурс, основним змістом якого є: вдосконалення ранньої діагностики цукрового діабету, визначення чинників ризику його виникнення в дітей і підлітків, розробка терапії згід но з протоколами лікування цього контингенту хворих, удосконалення диспансерного нагляду, навчання хворих на цукровий діабет принципам самоконтролю, реабілітація дітей і підлітків у санаторно-курортних умовах. Надзвичайно важливим є подальший розвиток наукометричних досліджень за напрямком дитячої ендокринології для вибору перспективних і пріоритетних досліджень, моніторинг дослідницьких розробок і науково-технічної продукції для вдосконалення впровадження результатів досліджень у прак тику дитячих ендокринологів, оптимізації їх науково-інформаційного забезпечення.

171-177

Authors: Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Лучицький В.Є., Соколова Л.К., Зубкова Г.А., Рибальченко В.М., Складанна І.І., Бельчіна Ю.Б.

В огляді проаналізовано роль еректильної дисфункції (ЕД) у чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу, як одного з ранніх маркерів розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ). Висвітлено сучасні погляди на порушення функції ендотелію як спільного субстрату, що становить підґрунтя розвитку як ЕД, так і ССЗ.

5-8

Authors: Vatseba T.S., L.K., Pushkarev V.V., Kovzun O.I., Pushkarev V.M., Tronko M.D.

Aim — to study the expression of p70S6K in leukocytes of patients with cancer and diabetes. Material and methods. P70S6K expression was determined using immune-enzyme analysis. Results. It has been shown that in the leukocytes of patients with cancer and type 2 diabetes, the amount of protein kinase increases, indicating an increase in the expression of p70S6K, which plays an important role in the formation of insulin resistance and tumor progression. However, in the leukocytes of patients with both cancer and diabetes, the amount of p70S6K is significantly reduced compared with the leukocytes of patients with cancer or diabetes. Conclusion. Possible mechanisms and the significance of p70S6K expression in leukocytes are discussed.

17-23

Authors: Крушинська З.Г., Юзвенко Т.Ю., Марченко О.В.

Мета дослідження: визначити вплив етіологічних і соціальних чинників на розвиток і перебіг синдрому діабетичної стопи (СДС). Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 2 264 хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) (1 186 чоловіків, 1 078 жінок), які перебували на стаціонарному лікуванні в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України протягом останніх 5 років. Пацієнтів розподілили на 2 групи: І — хворі на ЦД2 із СДС (n=705, 448 чоловіків, 257 жінок), ІІ (контрольна) — хворі на ЦД2 без СДС (n=1 559, 738 чоловіків, 821 жінка). Досліджено вік, соціальний статус, тривалість захворювання, наявність ожиріння, ускладнень ЦД2 і супутньої серцево-судинної патології, структуру оперативних втручань, лікувальну тактику, рівень глікованого гемоглобіну, а також взаємозв’язок між ними. Використано методи статистичної обробки та ретроспективного аналізу. Результати. Середній вік хворих на ЦД2 І групи був більшим за показник хворих ІІ групи, а середній вік жінок в обох групах перевищував такий чоловіків. Більшість пацієнтів в обох групах мала вік 50-69 років. Частка хворих на ЦД2 із числа соціально незахищених верств населення в І групі становила 81,4% проти 70,0% у ІІ групі, а частка жінок із цієї категорії в обох групах була більшою, ніж чоловіків. Середня тривалість ЦД2 була більшою в І групі та в жінок. Більшість хворих І групи мали тривалість ЦД2 6-10 (29,9%) і 11-15 років (23,8%), у ІІ групі — 1-5 (28,4%) і 6-10 років (28,8%). Середній індекс маси тіла (ІМТ) в обох групах відповідав ожирінню 1-го ступеня. Частка хворих з ожирінням у І групі — 45,8%, у ІІ — 54,2%, із морбідним ожирінням — 5,1% і 8,3% відповідно. Показники частоти діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок, діабетичної ретинопатії, інфаркту міокарда та інсульту становили 39,6%, 65,1%, 18,4%, 12,2% та 24,0%, 56,3%, 8,8%, 7,2% у І і ІІ групах відповідно. Частота СДС у чоловіків (37,8%) в 1,6 раза була вищою, ніж у жінок (23,8%), а діабетичної полінейропатії — навпаки, у чоловіків. У І групі частота атеросклерозу судин нижніх кінцівок становила 47,1% проти 20,2% у ІІ групі, тромбозу вен нижніх кінцівок — 4,6% проти 2,1%, гіпертонічної хвороби — 81,7% проти 77,4%. Частки хворих на монотерапії інсулінами (18,7%), комбінованій терапії препаратами інсуліну та пероральними цукрознижувальними препаратами (ПЦЗП) (34,6%) і загалом на інсулінотерапії (53,3%) були більшими в І групі (у ІІ групі — 11,0%, 26,7% і 37,7% відповідно) за рахунок зменшення частки хворих на монотерапії та загалом на терапії ПЦЗП (у І групі — 45,2% і 79,9%, у ІІ групі — 59,9% і 86,7% відповідно). Середній рівень глікованого гемоглобіну (HbА1с) практично не різнився (у І групі — 8,90±1,96%, у ІІ — 9,09±2,10%). У жінок обох груп середній рівень HbА1с (у І групі — 9,23±2,02%, у ІІ — 9,30±2,05%) і питома вага хворих на ЦД у стадії декомпенсації (у І групі — 69,8%, у ІІ — 69,4%) були більшими, ніж у чоловіків (8,7% і 8,9%, 60,6% і 59,9% відповідно). Наявність серцево-судинних ускладнень ЦД2 і супутньої патології вплинула на структуру оперативних втручань на серці і судинах. Частка хворих, яким проведено оперативні втручання на серці і судинах, у І групі була в 5,7 раза більшою, ніж у ІІ (23,3% проти 4,1%). Понад 40% (у І групі — 44,1%, у ІІ — 40,6%) становили діагностичні інтервенційні втручання. Висновки. На розвиток СДС впливають вік, соціальний статус пацієнта, тривалість ЦД2, наявність діабетичної ангіопатії та атеросклерозу судин нижніх кінцівок, а на його перебіг — прогресування діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок, атеросклерозу судин і тромбозу вен нижніх кінцівок, наявність гіпертонічної хвороби, інфаркт міокарда та інсульту. На розвиток та перебіг СДС не справляють суттєвого впливу наявність у хворого на ЦД2 ожиріння та дисліпідемії. Частота СДС у чоловіків (37,5%) в 1,6 раза перебільшує показник у жінок (24,0%). Соціальний статус пацієнтів, наявність серцево-судинних ускладнень ЦД2 і супутньої патології негативно позначаються на можливості проведення, адекватності та ефективності лікування ЦД і супутньої патології, а також пацієнтів (збільшення частки хворих на інсулінотерапії з 37,7% до 53,3% за рахунок зменшення частки хворих на терапії ПЦЗП із 86,7% до 79,9%), частоту оперативних втручань на серці і судинах (збільшення частки хво- рих, яким проведено операції, із 4,1% до 23,3%).

29-34

Authors: Спринчук Н.А., Большова О.В., Досенко В.Є.

Мета. Визначити роль генетичного дослідження мутацій гена гормону росту в діагностиці синдрому біологічно неактивного гормону росту (СБНГР) для уточнення його форми та призначення патогенетичного лікування. Матеріали та методи. Обстежено 153 дитини (61 дівчинка та 92 хлопчики) віком від 3 до 10 років із відставанням у рості понад мінус 2 SD від фізіологічних показників. Соматотропну функцію досліджували за допомогою фармакологічних проб. Для підтвердження СБНГР проводили чоти-риденну пробу на чутливість до ГР. У 50 дітей із підтвердженим СБНГР визначали наявність мутації D112G у гені ГР методом полімеразної ланцюгової реакції. Результати. У пацієнтів із СБНГР виявлено характерні гормональні порушення — низький рівень інсуліноподібного чинника росту 1 (ІЧР-1) на тлі нормального рівня ГР та індексу маси тіла (ІМТ) не нижче від 50-ї перцентилі для даного віку та статі. За результатами дослідження наявності заміни в гені ГР (С475→Т, Asp138→Gly) у цілому по групі обстежених із СБНГР не виявлено: генотип усіх пацієнтів — С/С (Asp/Asp). Висновки. У дітей України, хворих на СБНГР, генетичне дослідження не виявило мутації D112G у гені ГР. Основними критеріями діагностики СБНГР є нормальний або підвищений рівень ГР і знижений — ІЧР-1, як правило, позитивна реакція на чутливість до ГР, ІМТ понад 50-у перцентиль, відсутність соматичної патології. Для остаточного генетичного підтвердження СБНГР інформативним буде секвенування гена ГР для виявлення порушень його структури в усіх сайтах.

41-45

Authors: Янко Р.В.

Мета — дослідити вплив сірковмісної амінокислоти метіоніну на морфологічні зміни щитоподібної залози дорослих щурів. Матеріал і методи. Дослідження проведено на 24 щурах-самцях лінії Wistar віком 15 місяців. Дослідні щури на доповнення до стандартного раціону щодня перорально отримували метіонін у дозі 250 мг/кг маси тіла. Тривалість експерименту становила 21 добу. Із тканини щитоподібної залози виготовляли гістологічні препарати за стандартною методикою. Морфометрію залози здійснювали на цифрових зображеннях за допомогою комп’ютерної програми Image J. Результати. Виявлено, що 21-добове введення метіоніну дорослим щурам приводило до збільшення відносної площі паренхіми залози, зменшення розмірів фолікулів і колоїду, зростання фолікулярно-колоїдного індексу та зниження індексу накопичення колоїду, збільшення чисельності резорбційних вакуолей у колоїді фолікулів, зростання кількості інтерфолікулярних острівців, зменшення відносної площі строми в залозі. Висновки. Введення метіоніну (у дозі 250 мг/кг) приводить до появи морфологічних ознак зростання синтетичної активності щитоподібної залози. Це може мати практичний інтерес у плані використання метіоніну для підвищення функції залози.

53-65

Authors: Гуда Б.Б., Пушкарьов В.М., Коваленко А.Є., Пушкарьов В.В., Ковзун О.І., Тронько М.Д.

У 1-й частині огляду проаналізовано нові дані наукової літератури щодо молекулярно-генетич-них механізмів утворення папілярної та фолікулярної карцином щитоподібної залози. Відзначено роль мутацій і перебудов генів, продукти яких формують МАРК- і РІ3К-сигнальні каскади. Аналізуються нещодавно виявлені за допомогою сучасних генетичних методів чинники, що впливають на патогенез папілярної карциноми щитоподібної залози. Особливу увагу приділено доказам впливу іонізуючої радіації на канцерогенез. Обговорюється значущість нових діагностичних і прогностичних маркерів раку щитоподібної залози.

301-308

Authors: Перцева Н.О., Мошенець К.І.

Мета — дослідити особливості добового профілю та циркадіанного ритму артеріального тиску (АТ) у групах хворих на цукровий діабет 1-го типу (ЦД1) залежно від глікемічного контролю. Матеріали та методи. Обстежено 63 пацієнти із ЦД1, віком 18-45 років, без артеріальної гіпертензії (АГ). Пацієнтів розподілили на 2 групи: група 1 — HbA1c≤7,0% (n=21), група 2 — HbA1c>7,0% (n=42). Групу контролю становили 10 практично здорових осіб. Результати. Пацієнти із ЦД1 мали вірогідно вищий показник пульсового артеріального тиску (ПАТ) за ніч, більшу варіативність систолічного артеріального тиску (САТ) протягом доби порівняно з показниками здорових осіб, а також значуще більші індекс площі САТ за добу (ІПСАТ доб.), індекс часу САТ за добу (ІЧСАТ доб.), індекс площі діастолічного артеріального тиску (ДАТ) за добу (ІПДАТ доб.), індекс часу ДАТ за добу (ІЧДАТ доб.). Індекси подвійного добутку (ІПД) удень і за добу були вищими за контрольні в пацієнтів із ЦД1 (р=0,002 і р=0,001 відповідно). У групі 1 за показником добового індексу САТ (ДІСАТ) у 28,57% випадків визначено профіль non-dipper, у 4,76% — over-dipper. У групі 2 профіль non-dipper виявлено в 33,33% випадків, night-pеaker — у 2,38%, over-dipper — у 11,90%. За показником ДІДАТ у групі 1 виявлено 33,33% випадків non-dipper, 9,53% — over-dipper. У групі 2 профіль non-dippers визначено в 19,04% випадків, night-pеaker — у 2,38%, over-dipper — у 38,10%. Показники HbA1с прямо корелювали з: ІПДАТ доб. (ρ=0,301; р=0,014), ІПДАТ за ніч (ρ=0,292; р=0,010), ІЧДАТ доб. (ρ=0,292; р=0,012), ІЧДАТ за ніч. (ρ=0,268; р=0,018). Висновки. Добовий профіль АТ у хворих на ЦД1 без АГ характеризується недостатнім зниженням АТ уночі, збільшенням середньодобових ДАТ, ПАТ, ІПДАТ доб., ІЧДАТ доб., ІПД доб. і варіативності середньодобового САТ. Недостатня компенсація порушень вуглеводного обміну призводить до збільшення гемодинамічного навантаження на серцево-судинну систему, що є чинником формування та подальшого розвитку кардіоваскулярних ускладнень у пацієнтів із ЦД1.

314-322

Authors: Лучицький В.Є.

Мета — оптимізувати підходи до діагностики та лікування тестостеронової недостатності в чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено 147 хворих на ЦД 2-го типу (ЦД2) чоловіків віком від 28 до 75 років. Визначали тестостерон загальний (зТ), вільний (вТ) і біодоступний (бТ), естрадіол (Е2), сексстероїдзв’язуючий глобулін (ССЗГ), дигідротестостерон (ДГТ), простатспецифічний антиген загальний (ПСА) у сироватці крові імуноферментним методом. Замісну терапію препаратами тестостерону проведено 89 пацієнтам. Результати. Встановлено вірогідне зниження середнього рівня Т у крові пацієнтів із ЦД2 порівняно з показником чоловіків контрольної групи. Середні рівні ДГТ і ССЗГ також були нижчими від контрольних. Середні рівні Е2 вірогідно не відрізнялися від показників контрольної групи. На тлі тестостерон-замісної терапії стабілізація показника зТ на рівні евгонадних значень відбулась після 3 міс. терапії. Висновки. Пропонується проводити визначення концентрації Т у крові хворих на ЦД2 чоловіків щорічно. У випадках зниження рівня зТ нижче від 8 нмоль/л необхідно проводити ЗТТ. Коли рівні Т становлять 8,0-12,0 нмоль/л, необхідно проведення додаткових лабораторних тестів: визначення рівнів вТ, естрадіолу, ССЗГ.

327-336

Authors: Пастер І.П., Гирявенко О.Я.

Мета — провести бібліометричний аналіз наукових публікацій у журналі «Ендокринологія» за 1996-2017 роки. Матеріал і методи. Об’єктом дослідження стали всі номери Журналу за 1996-2017 роки, а предметом дослідження — заголовки рубрик і наукових публікацій, а також (вибірково) наукові публікації або реферати до них. Методи дослідження — відбір, бібліографічна характеристика, групування та системний контент-аналіз наукових публікацій у Журналі. Контент-аналіз, або кількісний аналіз документів полягає в переведенні масової текстової інформації в кількісні показники. Результати. У Журналі опубліковано 807 наукових праць протягом 1996-2017 років. Найбільша кількість публікацій припадає на 2012 (54 записи) та 2013 (50 записів) роки. Переважну частину публікацій становлять оригінальні дослідження (66,5% від загальної кількості). Співвідношення між публікаціями оригінальних експериментальних і клінічних досліджень становить 1:3. Найбільшу кількість публікацій за клінічною тематикою присвячено цукровому діабету (49,5% від загальної кількості) та патології щитоподібної залози (24,4%). Співвідношення між публікаціями з питань діагностики та лікування становить 1:3. Найбільшу кількість публікацій за експериментальною тематикою присвячено щитоподібній (22,8% від загальної кількості), підшлунковій (22,8%) і наднирковим (25,4%) залозам. Висновки. Останніми декількома роками рівень публікацій залишається стабільним. Необхідна розробка комплексної програми з підвищення цитування публікацій та отримання імпакт-чинника.

356-361

Authors: Гарницкая А.В.

Согласно современным рекомендациям, в лечении синдрома диабетической стопы (СДС) наряду с интенсивным контролем углеводного и липидного обмена необходимо использовать стратегию раннего применения средств, способствующих патогенетической коррекции диабетических полинейропатии и ангиопатии — основных звеньев в развитии поражения тканей нижних конечностей. Средства метаболической терапии могут противодействовать влиянию таких патогенетических факторов, как хроническая гипергликемия, активация полиолового пути, оксидативный стресс, гликирование структурных, транспортных и рецепторных белков, нарушение роста и регенерации нервов. Своевременное назначение препаратов альфа-липоевой кислоты, ингибиторов альдозоредуктазы, витаминов группы В, анти- тромботических препаратов, а также предотвращение процессов гликирования и стимуляция ростовых факторов нервов могут замедлить или предотвратить переход СДС в гнойно-некротическую форму, т.е. снизить риск образования трофических язв и ампутации.

384-390

Authors: Kuznetsova H.S., Kuznetsova K.S., Byts T.M., Bobryk L.M., Kuznetsova O.M., Gozhenko A.I.

Vascular endothelium is the main organ, suffering from diabetes mellitus (DM) and cardiovascular diseases (CVD). In this review, the role of endothelial progenitor cells (EPCs) in the regeneration of the endothelium and in the formation of new blood vessels is considered. Mechanisms of migration and mobilization of EPCs from the bone marrow to the damage zone are described. The analyzed data show that CVD and DM cause the decrease in the number and the disturbance of the function of EPCs. The data on the heterogeneity of the population of EPCs are presented in article. The various combinations of surface markers for identification of these cells are assessed. At the same time, protocols for the identification of EPCs have not been developed, which confirms the relevance of the search for the phenotype of EPCs, which would be adopted as the standard.

201-204

Authors: Шептуха С.А.

Значне зростання кількості випадків захворювання на дифузний токсичний зоб (ДТЗ) в Україні призводить до збільшення кількості оперативних втручань на щитоподібній залозі. Одним із поопераційних ускладнень тиреоїдних операцій залишається гіпокальціємія. Наразі чітких рекомендацій щодо профілактики розвитку поопераційної гіпокальціємії в пацієнтів, прооперованих із приводу ДТЗ, немає. У зв'язку із цим залишається актуальним питання вивчення методів її профілактики. Мета — розробка та впровадження в клінічну практику засобів запобігання поопераційній гіпокальціємії серед пацієнтів, прооперованих із приводу ДТЗ. Матеріали та методи. Наведено результати лікування 27 хворих із ДТЗ, прооперованих у період з грудня 2016 року по лютий 2018 року. На момент оперативного втручання всі пацієнти були в евтиреоїдному стані на тлі приймання тіамазолу в дозах від 5 мг/добу до 30 мг/добу. Результати. За результатами визначення рівня AT до рецепторів ТТГ пацієнтів розподілили на 2 групи: І — 17 осіб із хворобою Грейвса, II — 10 осіб із хворобою Пламмера. У І групі всім виконано тиреоїдектомію, у II — виконано 7 тиреоїдектомій і 3 гемітиреоїдектомії. Оперативні втручання виконували за екстрафасціальною методикою з використанням апарата для високо- частотного зварювання живих тканин «ПАТОНМЕД». Завдяки використаній методиці візуалізація прищитопо- дібних залоз значно спростилась, а ймовірність їх випадкового видалення значне зменшилась. В обох групах пацієнти впродовж 10-14 діб перед операцією отримували препарати кальцію в дозі 1 г/день. За 7 діб перед операцією дозу збільшували до 2 г/день. По закінченні оперативного втручання внутрішньовенно крапельно вводили 60 мл (600 мг) кальцію глкжанату на 400 мл фізіологічного розчину, наступної доби — 40 мл (400 мг) на 400 мл фізіологічного розчину. Наступного дня по операції пацієнти розпочинали приймання препаратів кальцію в дозі 3 г/добу з поступовим зменшенням дози. Швидкість зниження дози коригували на підставі скарг пацієнта, наявності або відсутності клінічних ознак гіпокальціємії та рівня кальцію іонізованого в крові (за необхідності). Обов'язковим етапом обстеження було визначення рівня кальцію іонізованого в крові на передопераційному етапі та за 2 доби по операції. Показники кальцію іонізованого на передопераційному етапі були на рівні верхньої межі норми, а в деяких випадках і вище за неї. У поопераційний період відзначено чітку тенденцію до зниження рівня кальцію іонізованого в крові попри профілактичні заходи. Лабораторно підтверджено зниження рівня кальцію нижче від референтних значень у 5 випадках. Клінічні прояви гіпокальціємії виявлено у 2 хворих. Стійкого гіпопаратиреозу в досліджуваних групах виявлено не було. Висновки. Призначення препаратів кальцію пацієнтам із дифузним токсичним зобом із профілактичною метою на перед- і поопераційному етапах значно зменшує частоту виникнення явищ поопераційної гіпокальціємії.

210-218

Authors: Чижова В.П.

Мета — вивчити зв'язок між такими чинниками ризику, як ожиріння та порушення толерантності до глюкози в осіб різного віку. Матеріали та методи. Обстежено 299 осіб різного віку. За ІМТїх розподілили на групи — без ожиріння: 20-39 років — 43 особи, 40-59 років — 52 особи, 60 років і старше — 102 особи; з ожирінням: 40-59 років — 35 осіб, 60 років і старше — 67 осіб. Усім проведено стандартний глюкозотоле- рантний тест. Крім ІМТ, визначали обвід талії та стегон, індекс інсулінорезистентості (HOMA-IR) і показники ліпідного спектра крові. Результати та їх обговорення. Показано, що з віком збільшується частота розвитку предіабетичних порушень. Комбіноване порушення толерантності до глюкози (ПТГ) відсутнє у віці 20- 39 років, відзначається в 5,6% випадків у віці 40-59 і досягає 15,0% у людей віком 60 років і старше. У людей з ожирінням комбіноване ПТГ у середньому віці виявлено в 17,7% випадків, а у віці 60 років і старше — у 41,33%. За наявності комбінованого ПТГ відзначено більший HOMA-IR (р<0,05) порівняно з показниками людей як молодого та середнього віку, так і літніх, без ПТГ. У групі людей похилого віку з ПТГ порівняно з групою людей того самого віку без ПТГ також відзначено вірогідно більші показники глікемії, HOMA-IR, ЗХС, ТГ, ХС ЛПНІЦ і низький рівень ХС ЛПВЩ. Висновки. Виявлені зміни свідчать про атерогенну дисліпідемію, що асоціюється з наявністю інсулінорезистентості, ожиріння та ПТГ у людей похилого віку (виявлено в людей середнього віку та має більш виражений характер у людей, старших за 60 років), які можна віднести до провідних чинників кардіометаболічного ризику в осіб із предіабетом.

226-229

Authors: Левчук Н.І., Ковзун О.І., Микоша О.С.

Мета — дослідити вплив різних концентрацій метанандаміду in vitro на рівень експресії мітоген- активованої протеїнкінази р38 (р38МАРК) у тканині надниркових залоз щурів. Матеріали та методи. Ма- теріалом для досліджень слугувала тканина надниркових залоз статевозрілих самиць щурів лінії Вістар. Детекцію р38МАРК проводили імуноблот-аналізом із використанням моноклональних антитіл. Результати. Встановлено, що метанандамід підвищував рівень експресії р38МАРК лише в концентрації 10–8 моль/л. Ви- сновок. Метанандамід за умов низьких концентрацій (коли він активує апоптоз у клітинах кори наднирко- вих залоз самиць щурів) може справляти цей ефект через залучення р38МАРК.

237-241

Authors: Мунтян С.А., Носенко И.В., Лященко О.В.

Синдром диабетической стопы (СДС) объединяет патологические изменения периферической нервной системы, артериального и микроциркуляторного русла, явления остеоартропатии, представляющие непосредственную угрозу развития язвенно-некротических процессов и гангрены стопы. Поражение нижних конечностей в большинстве случаев ведет к инвалидизации пациента. Частота ампутаций конечностей у больных СД составляет 50-70% общего количества всех нетравматических ампутаций. Увеличение количества людей, болеющих СД 5 лет и более, которые имеют высокий риск развития СДС, обусловливает необходимость оптимизации терапии, разработки новых комбинаций и методик лечения таких пациентов. Применение препарата на основе гиалуроновой кислоты — Лацерта в комплексном лечении пациентов с СДС позволило сократить сроки госпитализации, увеличить время ремиссии, стабилизировать течение заболевания, значительно улучшить качество жизни пациента.

251-268

Authors: Тронько М.Д., Бутенко Г.М., Болгарська С.В., Ковзун О.І, Немтінов П.І., Орленко В.Л., Пастер І.П., Соколова Л.К., Салютін Р.В., Устименко A.M.

Представлено огляд наукових публікацій із питань інноваційного використання стовбурових клітин у комплексному лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи.

281-287

Authors: Гарницкая А.В.

Растущее распространение состояний, связанных с нарушением обменных процессов (ожирение, сахарный диабет 2-го типа, сердечно-сосудистые заболевания), требует использования фармакологических средств, способствующих коррекции этих нарушений, что является задачей актуального направления в медицине — метаболической терапии. Сегодня достигнут новый уровень в понимании молекулярных механизмов действия противодиабетических средств. В частности, доказано, что многие эффекты таких широко применяемых при сахарном диабете фармакологических препаратов, как метформин, альфа-липоевая кислота, мельдоний (триметазидин), осуществляются на уровне регуляции экспрессии ряда генов, играющих роль в ключевых процессах метаболизма, оптимизации нарушенных обменных процессов.

105-108

Authors: Тронько М.Д., Пастер І.П.

Проведено аналіз інноваційної діяльності ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» за 1993-2017 роки

122-127

Authors: Жердьова Н.М.,Макеєв С.С., Маньковський Б.М.

Більшість науковців вказують на погіршення церебральної перфузії в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2). Але дослідження церебрального кровообігу в таких хворих із використанням однофотон- ної емісійної комп'ютерної томографії (ОФЕКТ) є поодинокими. Тому метою даного дослідження було вивчення взаємозв'язку між станом мозкової перфузії та когнітивною функцією за даними нейропсихологічних тестів у хворих на ЦД2. Матеріал і методи. До дослідження включено 94 пацієнти із ЦД2 — 62 жінки та 32 чоловіки, середній вік яких становив 62,12±0,57 року, тривалість ЦД2 — 9,7±0,69 року, рівень глікованого гемоглобіну — 8,14±0,13%. Оцінку порушень когнітивних проявів проводили за допомогою нейропсихологічних тестів: «5 слів», MMSE, БЛД, «Малювання годинника», RAVLT, Брікстона,ТМТ, DSFB, Verbal fluency test, Test symbol, Stroop color test. Церебральний кровообіг оцінювали з використанням ОФЕКТ. Кількісне вимірювання проводили як для всього мозку, так і для певних ділянок обох півкуль: фронтальної, потиличної, тім'яної та скроневої, а також мозочка, хвостатого ядра, путамену та таламуса. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою програми SPSS версія 23 для Windows. Результати. Виявлено негативний взаємозв'язок між мозковою перфузією у фронтальній ділянці, хвостатому ядрі, таламусі, скроневій ділянці та порушенням функції пам'яті. Наявність негативного зв'язку встановлено між станом виконавчої функції та перфузією у фронтальній ділянці, корі головного мозку з обох боків, лівій парієтальній, потиличній, скроневій ділянках головного мозку з обох боків і лівій частині путамену. Висновки. У пацієнтів із ЦД2 порушення когнітивних функцій пов'язано зі зниженням мозкового кровообігу.

137-140

Authors: Степура Н.М., Замотаєва Г.А., Гулєватий С.В., Тронько М.Д.

Актуальність. Використання рекомбінантного людського тиреотропіну перед проведенням поопераційної радіойодної абляції у хворих на диференційований рак щитоподібної залози (РЩЗ) дозволяє запобігти небажаним ефектам гіпотиреозу та знизити радіотоксичність. Метою роботи було порівняння дії йоду-131 на імунну систему хворих на РЩЗ залежно від підходу до лікування радіоактивним йодом: із використанням людського рекомбінантного тиреотропіну і на тлі відміни тиреоїдних гормонів. Матеріали та методи. Проведено визначення кількості циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) після радіойодотерапії у двох групах хворих: у стані евтиреозу з використанням людського рекомбінантного тиреотропіну (29 хворих, група А) та в стані гіпотиреозу після відміни левотироксину (35 пацієнтів, група В). Вимірювання рівня ЦІК проводили напередодні, через б днів, 1 і 6 місяців після введення радіойоду. Результати. Після проведення радіойодотерапії з використанням людського рекомбінантного тиреотропіну не виявлено вірогідних змін рівня ЦІК протягом усього періоду обстеження, тоді як у пацієнтів групи В вміст ЦІК значно збільшувався з максимальним рівнем через один місяць після введення радіойоду. Висновок. Використання людського рекомбінантного тиреотропіну в терапії радіоактивним йодом знижує негативну дію йоду-131 на імунологічні параметри хворих на рак щитоподібної залози.

147-153

Authors: Тронько М.Д.,Кравченко В.І., Гулеватий В.В., Красніков В.І., Лузанчук І.А., Медведев Б.К., Музь В.А.

Мета роботи. Вивчення тиреотропної функції гіпофіза та йодного статусу хворих на диференційований рак щитоподібної залози напередодні введення їм радіоактивного йоду. Матеріали та методи. Обстежено 110 хворих на папілярний і фолікулярний рак щитоподібної залози, прооперованих 2016-2017 роками, яких було госпіталізовано у відділення радіонуклідної діагностики та терапії ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМИ України». Серед обстежених було 90 жінок віком 40±12,34 року та 20 чоловіків віком 42±11,0 року. За один місяць перед госпіталізацією хворим відміняли супресивну терапію L-тироксином і призначали низькойодну дієту. Безпосередньо перед госпіталізацією проводили клінічне та лабораторне обстеження хворих. Результати. Рівень ТТГ на час обстеження у жінок становив 79,0±28,5 мМО/л, у чоловіків — 83±27,0 мМО/л. Медіана тиреоглобуліну (Тг) для всієї групи становила 4,1 нг/мл, у 44,64% випадків виявлено рівень Тг 2 нг/мл або нижче, що позитивно розцінюється відносно прогнозу абляції радіоактивним йодом. Рівень Тг понад 2 нг/мл виявлено в 55,35% спостережень, із них у 17,86% — понад 50 нг/мл, у 8,93% — понад 100 нг/мл. Медіанне значення рівня екскреції йоду в об¬стежених становило 92,87 мкг/л, від 9,34 мкг/л до 851 мкг/л (від 19,0 мкг/добу до 588,41 мкг/добу). Понад 75% хворих мали йодурію, нижчу від 100 мкг/г креатиніну, серед них 20% мали ідеальні результати — нижче від ЗО мкг/г креатиніну, чверть хворих, імовірно, не дотримували необхідного низько-йодного харчування та мали йодурію понад 100 мкг/г креатиніну. Усі хворі отримали 1-131 у середньому в дозі 3844,15±227,89 МБк (від 2180 МБк до 6000 МБк залежно від маси тіла та клінічного діагнозу). Висновок. Встановлено необхідність суворішого дотримання хворими низькойодної дієти та проведення терапії 1-131 після досягнення хворими задовільного йодного статусу.

167-179

Authors: Пушкарев В.М., Соколова Л.К., Пушкарев В.В., Тронько Н.Д.

В обзоре обобщен и проанализирован материал, посвященный биохимическим механизмам, связывающим патогенез рака и диабета. Представлены данные об участии гиперинсулинемии, гиперглике¬мии, вызванного ожирением хронического воспаления, дефектов аутофагии и стресса эндоплазматического ретикулума в патологической трансформации клеток различных тканей и органов. Отдельное внимание уделяется противоопухолевой активности метформина — важнейшего сахароснижающего препарата, ис¬пользуемого при диабете 2-го типа. Описаны связи между диабетом и различными типами рака. Оценива¬ется перспективность использования антидиабетических препаратов для профилактики и лечения рака.